«Труп нельзя трогать, пока его не проверят минеры»

Євген СТРОКАНЬ, 21 рік, боєць батальйону «Айдар» Народився в Києві. Батько – інженер, мати – бібліотекар. Навчався в Університеті фізичного виховання і спорту. Відрахували звідти за активну діяльність у громадській організації «Чорний комітет», що з 2010-го організовувала акції проти режиму Януковича.

– Потім навчався на тренерському факультеті педагогічного Університету імені Михайла Драгоманова. Звідти мене також попросили. Закінчив бакалаврат у педагогічному університеті в Переяславі-Хмельницькому. Займався легкою атлетикою, був барабанщиком у нью-метал гурті. Пішов звідти, бо на Майдані осколком гранати ушкодило внутрішній суглоб на долоні. Три осколки в правій нозі отримав 18 лютого на Інститутській. У травні пішов добровольцем у батальйон »Айдар», воював на передовій в зоні антитерористичної операції. Брав участь у боях 18 червня, коли захопили в полон командира його взводу льотчицю Надію Савченко. Носить у гаманці георгіївську стрічку, яку зняв з убитого сепаратиста.

– Приїхав у Київ, щоби вступати в магістратуру Інституту фізкультури. Ротний відпустив. Повертатися на передову планував 4 липня, але потрапити в «Айдар» тепер проблема: я призовного віку, військкомат може відправити в яку схоче частину. Навесні, коли батальйон формувався, туди брали всіх добровольців, зараз нові люди їм не потрібні. Напевно, треба буде дати хабара воєнкому, щоб знову поїхати на війну. Абсурд. Живе в Києві з батьками. Постійної дівчини не має

ЄВГЕН СТРОКАНЬ ВОЮВАВ У БАТАЛЬЙОНІ «АЙДАР». ЙОГО КОМАНДИРОМ БУЛА НАДІЯ САВЧЕНКО

В «АЙДАРІ» – ВСІ ДОБРОВОЛЬЦІ, МАЙДАНІВЦІ. Більшість – чоловіки за 40 або до 30 років. Не обговорюємо, чому пішли на передову. Я туди поїхав воювати проти ворога, який намагається опустити мою державу.

КОЛИ СТРІЛЯВ У ВОРОГА, НЕ ПЕРЕЙМАВСЯ, ЩО ВБИВАЮ. Роблю те, що треба. Важко визначити, в кого летить твоя куля. Треба впритул самому застрелить, щоб сказати: це мій убитий. Це тільки у фільмах: чітко бачиш ціль, і туди стріляєш. В реальності ж стріляєш приблизно і сподіваєшся, що куля влучить. Після участі в боях став розуміти фразу: «Пуля – дура, штык – молодец». Тільки снайпер відсилає її більш-менш точно.

У КІНО ПОКАЗУЮТЬ ОХАЙНІ ТРУПИ: РУКИ-НОГИ НА МІСЦІ. А я бачив усі розірвані. Не обов’язково від вибухів. Куля теж розриває. Калібром 5,45, якими ми стріляємо, коли попадає в ціль, змінює траєкторію. Її вихідний отвір діаметром сантиметрів 20 буває. Якщо потрапляє в руку, людина її зазвичай втрачає.

У ФІЛЬМАХ ЗНАЧНО БІЛЬША ДИНАМІКА БОЮ. В реальності по хвилині максимум іде перестрілка. Далі затишшя. Потім – знову перестрілка.

СТРАХУ В МЕНЕ ПІД ВОГНЕМ НЕМАЄ – пропав, коли полетіли перші кулі. Під час бою нічого не помічаєш. Про те, що хтось помер, дізнаєшся постфактум. Мозок мислить набагато активніше і швидше. Увага загострюється. В кінці дивуєшся: як організм витримав?

ІЗ НАШОЇ РОТИ ОДНОГО ХЛОПЦЯ ВБИЛИ – сліпа куля поцілила. Найбільше загинуло десантників. Багато строковиків. Перед боєм спілкувався з ними – у очах видно було страх. На війну йшли з примусу. У них значно краще з дисципліною, але вони бояться. Ми – добровольці, просилися під вогонь, а ті просто стоять і чекають.

НАДІЯ САВЧЕНКО БУЛА КОМАНДИРОМ МОГО ВЗВОДУ (льотчиця, пішла добровольцем в «Айдар», потрапила в полон до сепаратистів, вивезена до Росії. –«Країна»). Нам спершу ніяково було, що нами, чоловіками, командує жінка. Але вона – хороший командир. Її називали Пуля. Завжди говорила чітко і в тему. Був момент: розвантажували зброю для однієї роти. Двоє-троє роблять, а решта – сидять дивляться. Надія каже: «Хлопці, звідки у вас взялася ця армійщина? Ви ж усі – добровольці. Всі з Майдану прийшли». Носила амуніцію нарівні з чоловіками. Вона міцної статури. А решта дівчат – навіть від бронежилета падають.

ТРОХИ ЗМІНИВ ДУМКУ ПРО ЖІНОК НА ВІЙНІ, коли побачив, як наша дівчинка на посту не те що не задрімала, а цілий день навіть не присіла. Витримка у жінок – вражаюча.

ПІСЛЯ БОЇВ ПІД МІСТОМ МЕТАЛІСТ БУЛА ІНФОРМАЦІЯ, НІБИТО ТАМ ЛЕДЬ НЕ ПОВНІСТЮ НАШ БАТАЛЬЙОН ПЕРЕБИЛИ. Брехня. У ніч на 18 червня я стояв на посту. О сьомій ранку його здав. Не встиг поснідати, о 8.00 команда: бойовий виїзд, збираємося! Обстріляний наш блокпост на виїзді з міста Щастя (за 23 км на північ від Луганська. – «Країна»).

Коли туди прибули, наші атаку вже відбили й відтісняли терористів з їхніх позицій. Поїхали далі. Висадилися й пішли в бік бою. Наш взвод – чоловік 30 – у повному складі. Сепаратисти відступали, а наші їх наганяли. Ми намагалися встигнути за своїми. Але збоку по нас почав стріляти свій же БТР. Тільки встаємо – він направляє на нас свою 30-міліметрову гармату. Виявилося, строковик, некваліфікований і переляканий, на всі боки крутить «башнею» і всіх, кого бачить, старається обстріляти. Нарешті прибіг його командир із рацією й наказав відвести дуло. Так ми відстали від своїх. У цей час наші нагнали сепаратистів аж до їхнього блокпоста – 2-метрових окопів, прекрасно укріплених. Здається, вісім бойовиків тоді взяли в полон.

МИ РОЗТАШУВАЛИСЯ ЗА КІЛОМЕТР ВІД БЛОКПОСТА СЕПАРАТИСТІВ і вели перестрілку до ночі. Але вони добре окопалися.

ВИКЛИКАЛИ АВІАЦІЮ. Однак пілоти, мабуть, були некваліфіковані, бо відкрили вогонь по наших же позиціях. І сигнальними вогнями, і прапорами показували, що ми – свої. Один пілот потім випустив дві ракети в бік ворожого блокпоста. Інший – теж наосліп у поле. Ні одна не влучила в ціль. ­Обидва розвернулися й полетіли назад.

ДОПОМІГ ТАНК. Вибили бойовиків із позиції ввечері. Знайшли на їхньому блокпості багато російської зброї, сухпайків. Там були три перші страви: суп, вермішель із паштетом, квасоля з м’ясом, а також печиво і шоколадно-горіхова паста. За цілий день атаки ми нічого не їли. Зварили їх і підкріпилися.

ПІД’ЇХАЛА МАШИНА ІЗ СЕПАРАТИСТАМИ. Сприйняли нас за своїх, вивалилися двоє: «Мы слышали, на вас бандерлоги напали? Приехали помочь». Розстріляли їх, і по всьому.

МИ ЧЕКАЛИ АТАКИ НА СВІТАНКУ. Її не було. Як настав ранок, із товаришем хвилин 15 подрімали під носом БТРа.

ВРАНЦІ ПРИЇХАЛИ СЕПАРАТИСТИ З БІЛИМ ПРАПОРОМ ОБМІНЯТИСЯ ТРУПАМИ. Привезли наших двох, ми віддали їхніх кілька. Забрали тільки тоді, коли обидві сторони перевірили, чи трупи не заміновані. Труп не можна чіпати, доки його не перевірять мінери.

НЕМОЖЛИВО СКАЗАТИ ТОЧНО, СКІЛЬКИ ВОРОГІВ ПОЛЯГЛО. Частину своїх загиблих вони вивозять. Часто бачимо – велика калюжа крові, а трупа немає. Вбитих із боку терористів більше, ніж із нашого. Але не настільки, як говорять у ЗМІ: наших двоє, а їхніх – 50. Коли проти нас ідуть підготовлені російські військові, то трупів їхніх не набагато більше. А коли місцеві бандити, наші їх справді кладуть по 50–100 чоловік.

МИ МОГЛИ ЗАЙНЯТИ НАСТУПНУ ВИСОТУ, ЯК ВИБИЛИ СЕПАРАТИСТІВ ІЗ ТОГО БЛОКПОСТА. До Луганська всього 5 кілометрів залишилося. Але наказу не було. Впевнений, що у вищому командуванні – саботаж. Повільно віддає накази.

ЗБРОЯ, ЯКУ НАМ ВИДАЛИ, – із того, що залишилося на складах від радянської армії. Навіть пояс був із бляшкою і зіркою. З тризубом видавали окремо.

ЯКБИ ЗАКРИТИ КОРДОН ІЗ РОСІЄЮ, ВИБИТИ БОЙОВИКІВ З УКРАЇНИ МОЖНА БУЛО Б ЗА ДВІ ДОБИ. Але діяти треба так, як американці, наприклад. Вони не церемоняться. Якщо знають, що в якомусь будинку вороги, знищують весь будинок.

ЖИТЕЛІ ЩАСТЯ І МЕТАЛІСТА (МІСТА ПІД ЛУГАНСЬКОМ. – «КРАЇНА») ДУЖЕ ВОРОЖЕ ДО НАС НАЛАШТОВАНІ. Ці міста були засновані за Радянського Союзу і заселені російськими переселенцями. Зараз – повністю сепаратистські. Особливо войовничі жінки старшого віку. До Луганська з передмість скасували маршрутки, то вони часто ходили повз наш блокпост і лаяли нас.

ПОВНО МЕНТІВ, ЯКІ НА БОЦІ СЕПАРАТИСТІВ. З ними чимало колишніх «беркутівців». Навіть нашивки «Беркут» не зняли, хоч підрозділ розформовано. Якось ми з сімома хлопцями з «Айдару» їхали рейсовим автобусом. На кордоні Харківської і Луганської областей, під Куп’янськом, на блокпості автобус зупинили на перевірку. З документами в нас було все гаразд. А в багажі знайшли мої берці, амуніцію і бронежилети. ­Сказали: ну все, пацани, вам кінець. Наше керівництво телефоном підтвердило їм, що ми – з «Айдару». Не подіяло. Поклали нас на землю, змусили писати якісь пояснювальні записки, викликали слідчих. Повели кількох наших у ліс, погрожували пістолетами: «Мы вас, майданутых, всех перестряляли б». Прострелили всі наші бронежилети й викинули. Вкрали наші речі з амуніції: тактичні рукавички, окуляри, наколінники й налокітники. Відпустили ближче до ночі. Ми пішки добиралися до Куп’янська.

Автор:  Валерія РАДЗІЄВСЬКА, ЖУРНАЛ "КРАЇНА"

 

Читайте также: