«Ваше «дякую!» на хліб не намастиш». Історії про пасажирів та свою роботу від київського таксиста

«Ваше «дякую!» на хліб не намастиш». Історії про пасажирів та свою роботу від київського таксиста

Ми з вами не знайомі. Але цілком можливо провели хвилин двадцять, а то й цілу годину разом. Я за кермом. А ви, найімовірніше, на задньому сидінні. Самі або в компанії. З телефоном в руці й нонстоп діловою розмовою. Чи в обіймах коханих. Буває, що нетверезі, інколи в сльозах, з собакою, з покупками, з розбитим носом.

На нас, таксистів, рідко коли звертають увагу. Ми просто є. Як додаток до автомобіля. Мовчазний таксист отримує найвищі оцінки. Недарма ж є ціла серія жартів про глухонімих водіїв, в яких ідеальний сервіс.

Цією історією з читачами читачами видання  ТЕКСТИ поділився Антон Корнійчук (ім’я та прізвище змінено на прохання автора), що п’ять років працює таксистом у Києві. Користується сервісами Uber, Bolt, Uklon.

Гроші важливі

Щоб знати більше про пасажирів, необов’язково з ними говорити. От закохана парочка. Школярі. Їдуть з дуже дорогого ресторану в центрі Києва. Категорія «комфорт». З їхньої розмови дізнаюсь, що його батьки розлучені. Він живе з мамою, батько – бізнесмен. Не хоче платити аліментів мамі, але регулярно постачає грошима сина. З понеділка в школі карантин. Вони раді. Бо можна спати довше, а уроки по відео – туфта. У них дуже милі стосунки. Але цікаво, чи щирі почуття. Вона виходить біля звичайної багатоповерхівки на Позняках. Його везу далі – у приватний сектор Осокорків до ошатного двоповерхового особняка. Вона з ним через гроші? Не знаю. Але що б там не говорили – гроші важливі.

Для мене теж. Мета таксиста – заробити. Ми не волонтери. В таксі сідає пасажир. З порогу каже: «Поспішаю. Жінка чекає під дверима, забула ключі, а я загуляв з друзями. Будь ласка, швидше». І кладе на «торпеду» екстра 100 гривень. Чи зроблю я все можливе, щоб зменшити гнів його дружини? Звичайно.

Інший пасажир спізнюється на тренування у спортклуб. Тариф – 190 гривень. Він тут же скидає рівно цю суму мені на картку і всю дорогу фонить, як він спізнюється. Чи дуже я спішив? Як гадаєте?

Читайте також:Випадковий візит до Києва – «столиці вечірок під час пандемії». Репортаж New York Times

Читайте також:Голоси метро. Продавці, музиканти, жебраки працюють у київській підземці роками (АУДІО, ФОТО)

Читайте також:Місто транспортних заторів. Що мерія Києва має зробити просто зараз, аби розв’язати проблему

Долари в калюжі

Гроші крутяться в центрі Києва. Особливо біля нічних клубів. Особливо в районі «Арени». Мені сумно це бачити, але переважна більшість клієнток нічних клубів шукають там багатих чоловіків.

Якщо не знаходять – їдуть засмучені. От як моя вчорашня нічна пасажирка. Красива доглянута підтягнута блондинка. Видно, що на цю красу викидає немалі гроші. Світська левиця. Таких жінок я зазвичай вважаю недоступними для таких чоловіків, як я. Вона сумно мовчазна і сонна. І раптом на червоному світлофорі на Хрещатику вибухає: «Стій! Там бакси в калюжі!» Я зупиняюсь, вмикаю аварієчку і дивлюсь, як ця світська левиця перетворилася на кошенятко, якому кинули м’ячик. Визбирує в столичній калюжі долари.

«Раз два три… сім. Сімсот баксів, – рахує вона в мене на підлокітнику розмоклі папірці. – Поремонтую нарешті ноутбук. Або ні – куплю новий. І ще малому речі на зиму».

Я ВЗЯВ ПАПІРЕЦЬ У РУКУ – ВІН РОЗВАЛЮЄТЬСЯ. ТВЕРДА АМЕРИКАНСЬКА ВАЛЮТА ТАК НЕ ПОВОДИТЬСЯ. НУ А НАПИС «СУВЕНІР» РОЗБИВАЄ ВСІ МРІЇ МОЄЇ ПАСАЖИРКИ.

Вона ледь не плаче. І відразу стає зрозуміло, за цією маскою успішної і недоступної жінки – людина непростої долі.

Хто залишає чайові

А ви залишаєте чайові водіям таксі? Є така опція. Якщо сподобалась поїздка, пасажир через додаток може залишити водію «на чай». Закладаюсь, ви не здогадаєтесь, яка категорія пасажирів майже завжди залишає подяку понад тариф. Ні, не бізнесмени чи якісь «ділки» в костюмах. І навіть не іноземці (хоча про них теж буде історія нижче).

НА ЧАЙ ТАКСИСТАМ ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЮТЬ …ОФІЦІАНТИ, ПЕРУКАРІ, КУХАРІ, МАНІКЮРНИЦІ.

Тобто «колеги» – люди зі сфери обслуговування, частина заробітку яких залежить саме від чайових. Вони ж найменше виносять мізки в дорозі і спілкуються з водієм, як з рівними – без надмірного пафосу і позиції «я тобі плачу, ти мені винен».

«Раша! Гудбай!»

Іноземці залишають на чай, якщо водій здатен підтримати з ними розмову англійською. Мої найбільші чайові – від парочки туристів із Саудівської Аравії. Вони приїхали сюди на медовий місяць і були дуже раді поговорити з “локалом” – місцевим жителем. Я їм радив, що спробувати з української кухні, в яких торгових центрах робити шопінг. Вони ділилися захопленням від поїздки в Карпати, показували фотки на тлі зеленого лісу – в їхній пустелі такого немає.

Поговорили й про політику. Я повідомив, що Росію («Рашу») тут не люблять. А мій пасажир саудит задоволено засовався на задньому сидінні: «А ти знаєш, що мою дружину звуть Раша?» Сміялись.

Виявляється, Раша – традиційне у них ім’я. А потім поплакали. Я дізнався, що він працює лікарем, отримує щомісячно майже 10 тисяч доларів. А я кажу: «А в Україні середня зарплата – 500 баксів». Чи то жалість, чи то я їм і правда так сподобався, але за тарифу 180 гривень вони відмовилися від решти з 500 гривень. Я, звичайно, подякував і не забув пожартувати: «Раша! Гудбай!»

«Ваше «дякую!» на хліб не намастиш»

Загалом з чайовими, скажу чесно, – біда. Якось я провів експеримент зразкового сервісу. Був максимально ввічливим, питав, яку музику увімкнути, чи скоригувати температуру в салоні, просив звертатися з будь-якими проханнями, чим я можу покращити поїздку. А ще залишив на задньому сидінні цукерки і пропонував пригоститися. Це те, що я бачив у таксі в Європі.

Як думаєте чи змінилися мої чайові? Ні! Пасажири дуже дуже щиро дякували за чудову поїздку. Ставили мені максимальний бал і писали гарні відгуки. Але відомий афоризм стверджує: «ваше дякую на хліб не намастиш». Таксі – це сервіс.

ЯКЩО ВИ ЗАДОВОЛЕНІ ПОЇЗДКОЮ – ПРОДЕМОНСТРУЙТЕ ХОЧА Б ДЕСЯТЬМА ГРИВНЯМИ ЗВЕРХУ, ЩО ВОНА ВАМ СПОДОБАЛАСЯ.

Інакше я не бачу стимулу бути суперввічливим, і в новинах і далі будуть вилазити жахливі історії в таксі. Про те, що хтось комусь нахамив, побив, задув з газового балончика чи відмовився ввімкнути кондиціонер, бо це платна послуга.

Кондиціонер – це розкіш

Кондиціонер – дійсно платна послуга. Смішно, але це правда. У машинах категорії «стандарт» чи «економ» за увімкнений кондиціонер треба доплатити 7–10 гривень. І хоче цього пасажир або ні, але водій має повне право їхати без кондиціонера, якщо послугу не оплачено.

Це загалом свідчить про рівень нашого сервісу таксі. Ви їдете дешево, в дешевій машині, часто прокуреній, нерідко з хамовитим водієм. Особисто я влітку завжди вмикаю кондиціонер. Таксую на своїй машині і хочу це робити в комфорті. Але не можу засудити тих, хто страждає в спеку. Поясню чому.

Здебільшого в таксі працюють наймані автопарками водії. Або ті, хто орендував машину. Вони рахують кожну копійку. Візьмімо ваш умовний тариф у 100 гривень за 10 кілометрів в Убері. 25 гривень комісії забере Убер. Ще 15-20 гривень – автопарк, який видав водію машину у користування. Пального авто в помірному заторі спалить десь на 20 гривень. Амортизацію й витрати на обслуговування та мийку враховувати не будемо. Що залишилось водію? 35–40 гривень чистими за приблизно півгодини роботи? Після цих обрахунків якось і язик не повернеться сказати: «Та скільки там їсть той кондиціонер».

НАЙМАНІ ВОДІЇ ПРАЦЮЮТЬ, ЯК ЗОМБІ. ЇХНІЙ ЗАРОБІТОК – ЦЕ БЕЗУПИННЕ ВИКОНАННЯ ЗАМОВЛЕНЬ. НЕ ЯКІСТЮ, А КІЛЬКІСТЮ.

Пристібайтеся в таксі!

І самі сервіси влаштовані так, щоб водій не стежив за тим за скільки і куди він їде. Ти ще не завершив одне замовлення, як тобі падає інше. І в якийсь момент ти просто втрачаєш розуміння куди і скільки їздиш. А в таких умовах бути ще й клієнтоорієнтованим – дуже непросто. Та навіть банально – уважним. У такому темпі зір водія замилюється. Стає «тунельним», якщо я правильно вживаю цей термін. Тому, друзі, завжди пристібайтеся в машині таксі. Так, і на задньому сидінні теж!

Ваша безпека – ваша відповідальність. Ті, кого ми звикли називати службами таксі (Uber, Bolt, Uklon та більшість інших) – насправді лише сервіси-посередники, які пов’язують водія із пасажиром і беруть свою комісію за це. Жодного відбору в таксисти не існує. Ніхто не перевіряє і не оглядає машину на СТО. Мій досвід реєстрації в усіх трьох цих службах показовий. Сфотографував машину і документи – відправив. Через добу отримав листи з приблизно однаковими словами: «Вітаємо! Ви можете здійснювати поїздки!»

Тож усвідомте – ви сідаєте в машину невідомого технічного стану з невідомим вам водієм. Пристібніться!

«У мене відключені дитячі тарифи»

Особливий біль – перевезення дітей. У мене відключені дитячі тарифи. Я не хочу брати відповідальності за перевезення чужих дітей на себе, не маю дитячих крісел і в принципі від дітей в авто не в захваті. Для батьків з дітьми є опція – машина з автокріслом. Це коштує приблизно на 20 гривень дорожче. Поясніть, звідки таке нехтування безпекою ваших дітей? Чому я приїжджаю на виклик (буває, і за кілька кілометрів) і маю скасовувати замовлення через вашу байдужіть до власних дітей? Але інколи беру. Бо, як згадував вище, – гроші важливі. Картаю себе, обіцяю, що це востаннє, і все одно беру (або їхати зовсім поруч, або тариф дуже спокусливий, або на місці батьки пропонують заплатити значно більше). Але я з цим борюся.

Романтика та люди

Таксі – це романтика. Вона – основне, що мною керувало, коли п’ять років тому я вирішив спробувати. Люблю таксувати вночі. Порожнє місто, жодних заторів. І одна за одною сипляться історії.

От буквально днями віз пасажирку з аеропорту. Прилетіла з Таллінна. Розговорилися. Виявляється, вона працює зі стартапами – допомагає людям запускати нові бізнеси. От звідки б я знав, що в Естонії перевиробництво овечої шерсті і її доводиться просто викидати. А новий бізнес запропонував виробляти з неї упаковку для крихкого, яка має замінити оті знамениті поліетиленові пухирці з повітрям.

Або ж український стартап – наші придумали застосунок, де фірми можуть наймати дизайнерів на певний короткий період. Це можливість не тримати дизайнера в штаті, а користуватися послугами крутих дизайнерів лише тоді, коли це потрібно фірмі. Економія. Ідея!

Письменники, актори, музиканти, волонтери – кого я тільки не возив. Кожне таке спілкування – мій розвиток. Бо з ким поведешся, того й наберешся. Деякі фрази з підслуханого чи почутого від пасажирів я став записувати.

Вирване з контексту

«Я тримала чоловічий член у руці. Але ж я від того не стала чоловіком», – патріотична переселенка з Донбасу про «ватне» населення на підконтрольних Україні територіях Донеччини.

«Жопа рихла. Хочеться їсти як не в себе. Вчора відправила свого за редькою… Гм, слухай, а може я вагітна?» – з телефонної розмови.

«ШАМПАНСЬКЕ ТРЕБА ЗБОВТАТИ В БОКАЛІ І КИНУТИ ТУДИ ЛОЖЕЧКУ ЧОРНОЇ ІКРИ. НУ Я РОЗУМІЮ, ЩО ДОРОГО, АЛЕ ЦЕ НЕЗАБУТНІЙ СМАК. СПРОБУЙТЕ!»

«Боже, почему люди все вокруг говорят на украинском?? Это потому что этот закон языковой или что? Потому что я привыкла, что все говорят на обычном. На русском или на суржике» – реакція пасажирки на мою українську мову.

«Якось я їхала в потязі з солдатом нацгвардії. А він каже: «Тоді, якби нам віддали наказ, то ми б зачистили Донецьк за три дні». Це ж ви розумієте, що значить зачистити? Вони хотіли вбити всіх мирних мешканців», – бабця з Донецька, що приїхала до внуків у Київ.

Історій назбиралося так багато, що я вирішив – гріх їх не публікувати. Створив сторінку з дуже зрозумілою і показовою назвою «Болт Убер Уклонович». Людям наче цікаво. Мені теж.

«Давай поіграєм в ету ігру….»

Я намагаюся не брати п’яних, але того разу не встиг зорієнтуватися, як у центрі Києва більш твереза жіночка заштовхала свою подругу до мене на переднє сидіння. А та, як кажуть, у дрова. На вигляд їй років 50, і спочатку вона мовчала, спостерігаючи за нічним дощовим Києвом з вікна.

А далі почалося сумне. Вона вирішила подзвонити своїм дітям. І дуже нерозбірливо намагалася повідомити їм про свою материнську любов. І що мама скоро кине пити. А ті обурено кидали трубку. Вона їх знову набирала, вони просто скидали дзвінки. В якийсь момент мені навіть стало її шкода. Довіз до під’їзду на Борщагівці, вона розрахувалася. Тоді їй щось у голові переклемило, і прозвучала та сама фраза «Давай поіграєм в ету ігру».

ВОНА ВІДМОВИЛАСЬ ВИХОДИТИ, ГРА ПОЛЯГАЛА В ТОМУ, ЩО Я МАЮ ЗВОЗИТИ ЇЇ У НІЧНИЙ МАГАЗИН ЗА СИГАРЕТАМИ, І ВЗАГАЛІ ВОНА ВИЙДЕ ТОДІ, КОЛИ ЗАХОЧЕ.

Що робити в такій ситуації? Я спочатку просив мирно. Потім пообіцяв поїхати з нею на виклик до наступного пасажира і висадити там. Все марно. І тоді я зірвався. Вивіз її за кілька кілометрів від дому, силоміць витягнув з машини з добірним матюччям і залишив у калюжі.

Як вона дісталася додому? Я не знаю. Але про ту історію думаю часто. В цій ситуації я був фізично сильнішим. Але якщо б на місці жінки був такий же п’яний неконтрольований мужик? Хто б кого тоді викинув з машини?

Усі мої неприємні інциденти пов’язані з п’яними людьми. І не завжди зрозумієш, в якому стані пасажир, поки він не сяде в машину. Неадекватна поведінка, спроби мене побити – все це вже було. І я щоразу думаю: заради чого такі ризики? Романтика таксі різко уривається в таких ситуаціях.

Взаємоввічливість – головний рецепт нормальної атмосфери в машині таксі. Говоріть з повагою до вашого водія, хай навіть він не правий. Якщо він реагує неадекватно, краще попросити завершити поїздку просто тут і викликати іншу машину, перед тим написавши скаргу в службу. Вам відшкодують вартість поїздки, якщо ви праві.

А ми, водії, будемо намагатися дослухатися до ваших прохань. Але вони теж мають бути адекватними. І тоді може нам вдасться хороша поїздка, про яку не соромно буде написати історію.

Автори: Антон Корнійчук; ТЕКСТИ

Читайте также: