Як собаки-рятувальники шукають жертв російських окупантів. «Не дають РФ приховати злочини»
Собаки кінологічного загону «Антарес» працюють у деокупованих селах, на місці техногенних катастроф та ракетних обстрілів. На відміну від людей, вони не відчувають стресу від такої роботи, проте часто травмуються, зазначає RFI.
Коргі Елтон близько трьох років працює в Павлоградському пошуково-рятувальному кінологічному загоні «Антарес». Це громадська організація, що співпрацює з військовими, поліцією та рятувальниками.
У кожного собаки тут є свій господар, він же кінолог. У коргі Елтона — це Марія Романова. Вона прийшла у професію саме завдяки власному псу.
«У мене було цуценя, яке треба було виховувати. Спочатку я прийшла просто займатися послухом та кінологічним спортом. Потім я дізналася, що у нашому клубі є пошуково-рятувальний напрямок, і зацікавилась цим. Мене взяли до загону, бо собака показав гарний результат на першому тренуванні, і я також дуже відповідально до цього ставилася», — розповідає Марія.
Натреновані собаки, за словами Марії, не відчувають стресу від пошуку тіл, вони спеціально для цього підготовлені. Тваринам потрібен лише відпочинок, адже пошукові операції можуть тривати кілька днів. Після російського обстрілу багатоповерхівки в Дніпрі кінологи працювали на місці понад 20 годин.
До того ж навіть добре навчені собаки зазнають професійних травм. Доберман Хана, наприклад, пошкодила лапи, працюючи на завалах.
У собаки був насичений робочий місяць: окрім Дніпра, він побував із військовими на чотирьох напрямках, зокрема і на деокупованих територіях півдня.
Ця робота спрямовує активність Хани на користь, каже її хазяйка, кінологиня Карина Колісниченко. Вони разом у пошуково-рятувальному загоні вже три роки. Але це не єдиний собака Карини.
«На початку літа було розуміння, що треба готувати ще одного собаку для пошуків. Вона вже показує гарні результати, але ще цуценя, тож треба продовжувати тренування. Якщо з Ханою на початку було складно, у неї є свої забобони, то з новим — усе гладко, досвід допоміг», — ділиться Карина.
Пошуково-рятувальний загін «Антарес» створили 2008 року активісти-кінологи. Спочатку планували шукати живих людей, які опинилися під завалами внаслідок техногенних катастроф.
«Тоді техногенні завали траплялись у житті кожного кінолога-рятувальника або ніколи, або, можливо, десь-щось, дуже рідко. Рятувальні собаки проживали своє життя, ніколи не стикнувшись із роботою в техногенному завалі», — згадує Лариса Борисенко, керівниця загону.
Тому кінологи здебільшого допомагали розшукувати літніх людей. Проте за деякий час зрозуміли, що вчити собак шукати лише живих — занадто оптимістично.
«Нам дзвонили, коли вже пройшла п’ята, шоста, сьома, восьма доба з моменту, коли зник родич. І ми вже розуміли, що не шукаємо живу людину. Бо жива людина — це перша-друга, максимум третя доба. Дива трапляються, але не часто. І тоді з 2011 року я зрозуміла, що пора готувати собак із пошуку мертвих тіл», — розповідає Лариса.
У той час кінологам не вдалося знайти в Україні собак і тренувальних методик, які би підходили для нової мети. Доки в житті Лариси не з’явилася бельгійська вівчарка малінуа на прізвисько Спаркі. Кінологиня почала тренувати собаку — і разом із колегою розробила нову методику.
«Ми розуміли, треба, щоб собака гарно шукала і живих, і загиблих. А нам казали і навіть наші європейські друзі, що це неможливо. Бо собака шукає або живу людину, або мертву — не треба поєднувати це. Ми зробили це, і на сьогодні маємо дев’ять таких універсальних собак», — каже Лариса.
Спаркі — ветеран у загоні «Антарес». Одного разу під час пошуку вона сильно травмувала лапу. Тварині прогнозували інвалідність і звільнення зі служби. Проте за дві місяці Спаркі повернулася до лави.
Із 2017 року Генштаб ЗСУ почав залучати собаку до пошуків полеглих українських військових. Зараз цей проєкт називається «На щиті».
У мирний час ця бельгійська вівчарка малінуа вже мала йти на відпочинок, але, як каже Лариса, «Путін не підписав їй пенсію». Роботи зараз багато. «Антарес» – єдина кінологічна організація, яка веде пошук мертвих тіл та людських останків.
«Ми заходимо на локацію, ймовірно, там є поховання. Собака йде, починає позначати. Перевіряємо нашими методами і кажемо: “Спаркі, ні, тут нічого немає”. Спаркі наполягає на своєму. Заганяємо екскаватор — і на глибині двох метрів знаходимо тіло, спресоване, у глині», — розповідає Лариса.
За її словами, Спаркі та інші підготовлені собаки вносять значний внесок у знайдення жертв війни і не дають приховати воєнні злочини.
Кінологи працюють на місцях потенційних масових поховань, шукають загиблих цивільних та українських військових.
«Місцевий житель ховав нашого воїна, коли село було в окупації. Прийшли російські військові і не дозволили нормально поховати. Вигнали жителя, підігнали танки, БТРи, розкатали це місце. І потім ще п’ять місяців вони там розвертали свої танки — було запресовано повністю все. Собаки до точки знайшли місце. І коли ковш екскаватора став працювати рівно там, де вказали собаки, було поховане тіло», — згадує Лариса.
Кінологи пошуково-рятувальної служби виїжджають на виклики по всій країні. Їхні собаки тепер знають, що таке працювати на завалах. Але поруч зі своїми господарями, здається, вони нічого не бояться.
«Усі ці собаки живуть у наших оселях, сплять у наших ліжках. Для нас вони навіть не собаки. Ми травмуємось, вони травмуються. І для цих собак пошук — це життя. Коли вони бачать рюкзаки, вони танцюють, і не дай бог не взяти цього собаку із собою», — каже Лариса.
