9 декабря в рубрике «Письма в «УК» мы опубликовали рассказ киевлянина Александра, который поведал о деятельности бригады браконьеров, вольготно себя чувствуюoщих на берегах речки Десенки – в черте столицы. Мы выразили надежду, что найдутся структуры и люди, которые проявят интерес к тем, кто варварским способом ловит рыбу, принимая при этом гостей из рыбинспекции. Мы пообещали связать их с автором публикации.
Такие люди нашлись. И этими людьми оказались не многочисленные «защитники» природы, которые проявляют активность исключительно в период избирательных кампаний, а родная милиция. Но к этому времени мы потеряли адрес автора письма. Александр, отзовитесь!
Приятно получать поздравления с Новым годом от милиции. Для простых граждан это значит, что моя милиция обо мне помнит и меня бережет. А для руководителя «УК» это еще и показатель того, что наши публикации обращают на себя внимание милицейского руководства. А раз так – не все плохо, в том смысле – может быть лучше. По крайней мере, так мне показалось, когда 30 декабря ко мне домой позвонил целый начальник отдела (фамилию опускаю дабы не разгласить служебную информацию) и не только поздравил с наступающим праздником, но и поинтересовался адресом человека, который написал в «УК» про существование браконьерского «гнездовья» вблизи столичного массива «Троещина». Приятно было узнать, что публикация обратила на себя внимание милиции и даже «взята на контроль столичным начальством».
Более того, поставлены жесткие сроки «устранения недостатков» (понимай – браконьеров), опрошено немало людей. По этой причине меня и побеспокоили по домашнему телефону в предпраздничный день. Я пообещал связаться с автором публикации. Но когда начал разыскивать электронное сообщение Александра, вдруг вспомнил, что я удалил его за давностью, посчитав, что если в течение 20 дней никто не поинтересовался адресом человека, который готов указать на место дислокации браконьерского подразделения, то значит уже и не поинтересуется. Поинтересовались, не взирая на предпраздничные деньки! Это радует.
Посему, нам не остается ничего иного, как во всеуслышанье обратиться к Александру (надеемся, он читает нас регулярно) с просьбой связаться с «УК» по электронной почте. У нас имеется телефон сотрудника милиции, который занимается «делом браконьеров» и жаждет получить дополнительную информацию о дислокации браконьеров на речке Десенке. При этом тешим себя надеждой, что браконьеры не имеют доступа в интернет и не подозревают о грозящей опасности. Александр, если Вы не желаете афишировать себя, гарантируем, что мы передадим всю информацию о деятельности браконьеров, которую Вы посчитаете нужным нам сообщить посредством электронной почты.
Ниже повторяем текст письма Александра, которое привлекло внимание руководства столичной милиции.
Може комусь моє прохання здасться дивним, у когось викличе скептичну посмішку, але займаючись в житті досить серйозними справами, я почуваюсь безпорадним майже в побутовій справі. Власне, мова про екологію – про рибу. Шкода її й киян також.
Йдеться про простих браконьєрів – не подумайте, що я хочу чужими руками побороти конкурентів, мій бізнес пов’язаний з ринком цінних паперів, і до рибалки маю суто спортивний інтерес. Але те, що коїться у нас у Києві, робить мене в цьому випадку безпорадною дитиною. Мені рибу шкода! За навколишнє середовище піклуюсь!
Живу я в селі Троєщина біля столичного масиву, що має ту ж саму назву. Чотири роки тому на околиці села, біля однієї з баз відпочинку, яких тут чимало, два молодики збудували собі невеличкі дерев’яні будинки і розпочали цілорічний рибний промисел. Але насправді це не промисел – це бездумне жорстоке знищення риби і всього живого, тому що крім величезних морських сіток, якими вони вздовж і впоперек перенизують нашу Десенку, вони користуються електровудками, що наносить непоправний збиток флорі і фауні річки. Після їхніх електрорибалок залишаються мертвими цілі затоки, бо електровудка вбиває все, що менше встановленного цими “горе-рибалками” розміру, а оскільки вони ловлять рибу на продаж, то впіймана риба повинна бути не менше одного кілограма, а все, що є меншим, мертвим шаром покриває дно і гниє, ще й забруднювати річку, з якої п’ють воду лівобережні райони Києва.
І ось в такій ситуації я звертаюсь за порадою, може допомогою, тому що місцеві представники рибоохоронної служби заїздять до наших героїв, мабуть за своїм процентом, місцева районна влада заїздить до них за рибою, і взагалі всі бажаючі можуть приїхати до баркон”єрів протягом усього року і купити собі будь-якої риби (прохання не розцінювати це як приховану рекламу). Якби ”рибалки” займалися відтворюваним виловом риби, я б не підіймав галасу, але за останні роки, коли зупинилася промисловість і в річках стала чистіша вода, нарешті почала з»являтися риба. В нашій річці за останні два роки, які особливо показні, риба знов зникає – на мою думку, найбільшої шкоди завдають саме електровудки.
Допоможіть, підкажіть до кого, тільки персонально, бо організаціям я не вірю, можна звернутися щоб разом припинити це лихо.
Мене не покидає надія, що знайдеться такий посадовець-сміливець, який візметься допомогти.
Я звертаюсь до Вас тому, що небайдужим треба бути починаючи з себе, а не звинувачувати когось, самому залишаючись осторонь.
Я звертаюсь до Вас тому, що точка зору, відображена на Вашому сайті, мені імпонує, і мені здається, що саме ви мені допоможете хорошою порадою, чи підкажете до кого звернутися.
З повагою, Олександр