Если в первых числах Нового года против Вас требуют возбудить уголовное дело – это плохая примета. Может так случиться, что весь год пойдет на перекосяк.
Остается надеяться, что президент Леонид Кучма, спикер Владимир Литвин, глава ГНАУ Юрий Кравченко и нардеп Леонид Деркач в приметы не верят и новость, которую мы сейчас сообщим, не отравит им праздничные деньки.
2 января 2003 года нардеп Григорий Омельченко адресовал заявление судье апелляционного суда Киева Юрию Василенко с просьбой возбудить уголовное дело против Кумы, Литвина, Кравченко и Леонида Деркача, а также запретить выезд за рубеж Юрию Кравченко до окончания досудебного расследования.
Помимо этого, Григорий Омельченко направил депутатское обращение на имя председателя Верховного Суда Василия Маляренко. В нем Омельченко утверждает, что Верховный Суд нарушил Конституцию, отменив постановление судьи Василенко о возбуждении уголовного дела против Леонида Кучмы.
Омельченко просит Маляренко аннулировать решение палаты по уголовным делам Верховного Суда Украины про отмену постановления судьи Маляренко о криминальном преследовании Леонида Кучмы.
Ниже приводятся полный текст заявления Григория Омельченко на имя судьи Юрия Василенко и депутатского обращения Омельченко к председателю Верховного Суда Василию Маляренко.
НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ
ОМЕЛЬЧЕНКО
Григорій Омелянович
“2” січня 2003 року
Апеляційний суд м. Києва
Судді судової палати у кримінальних
справах Апеляційного суду м. Києва
Василенку Юрію Олександровичу
Омельченка Григорія Омеляновича,
1951 року народження,
громадянина України,
народного депутата України,
заступника голови Комітету
Верховної Ради України
з питань боротьби з організованою
злочинністю та корупцією,
голови Тимчасової слідчої комісії
Верховної Ради України,
кандидата юридичних наук, доцента
(01008, м. Київ, вул. Садова, 3, к.704)
З А Я В А
(відповідно до ст. 95 КПК України)
Про злочин, вчинений Кучмою Леонідом Даниловичем, Литвином Володимиром Михайловичем, Кравченком Юрієм Федоровичем,
Деркачем Леонідом Васильовичем, проти журналіста
Гонгадзе Георгія Руслановича
Згідно зі ст. 95 КПК України я, Омельченко Григорій Омелянович, попереджений про кримінальну відповідальність, яка передбачена ст. 383 КК України, за неправдиве повідомлення (донос) про вчинення злочину.
11 липня 2002 року Верховна Рада України відповідно до ст. 89 Конституції України утворила Тимчасову слідчу комісію з розслідування обставин вбивств журналістів Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, посягання на життя народного депутата України Олександра Єльяшкевича та фактів порушень державними діячами Конституції і законів України.
23 серпня 2002 року до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України і Генерального прокурора України С.Піскуна звернулася Мирослава Гонгадзе із заявою про злочин, вчинений Президентом України Л.Кучмою, колишнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В.Литвином, колишнім міністром внутрішніх справ України Ю.Кравченком, колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем проти її чоловіка Георгія Гонгадзе (копія заяви і матеріали до неї додаються).
Перед написанням заяви М.Гонгадзе згідно зі ст. 95 КПК України була попереджена про кримінальну відповідальність, яка передбачена ст. 383 КК України за неправдиве повідомлення (донос) про вчинення злочину.
У заяві М.Гонгадзе, зокрема, повідомляє: “16 вересня 2000 року при невідомих обставинах пропав мій чоловік Георгій Гонгадзе. За фактом його зникнення порушено кримінальну справу. Після виявлення 2 листопада 2000 року обезголовленого трупа невідомого чоловіка в Таращанському районі Київської області Генеральним прокурором України була порушена кримінальна справа за фактом вбивства Георгія Гонгадзе. У листі до Голови Верховної Ради України І.Плюща тодішній Генеральний прокурор М.Потебенько повідомив, що на підставі висновків експертиз та оцінки доказів Генеральна прокуратура визнала належність таращанського тіла Георгію Гонгадзе (лист №06-9314-00 від 17 травня 2001 року). 28 листопада 2000 року на сесії Верховної Ради України народний депутат Олександр Мороз зробив заяву про те, що наявні у нього докази засвідчують, що Президент України Л.Кучма, тодішній глава Адміністрації Президента В.Литвин, тодішній міністр внутрішніх справ України Ю.Кравченко причетні до організації викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе. В той же день О.Мороз під час прес-конференції озвучив аудіозаписи, зроблені у кабінеті Президента України старшим офіцером безпеки Управління Державної охорони Миколою Мельниченком. На аудіозаписах Л.Кучма, В.Литвин, Ю.Кравченко, Л.Деркач ведуть неодноразові розмови із застосуванням нецензурної лексики про те, як ліквідувати мого чоловіка Георгія Гонгадзе. Я неодноразово прослуховувала аудіозаписи і засвідчую, що голоси, які звучать на аудіозаписах, безсумнівно належать Л.Кучмі, В.Литвину, Ю.Кравченку, Л.Деркачу. У США я познайомилася та неодноразово зустрічалася з М.Мельниченком, який підтвердив, що він дійсно зробив вищезгадані записи, вони достовірні, і він готовий це підтвердити в суді, як в Україні, так і в США. Згідно з висновками експертизи, записані М.Мельниченком магнітні фонограми, які були досліджені експертом Брюсом Кенігом, є достовірними і монтажу не піддавалися. Наявні докази засвідчують, що Л.Кучма, В.Литвин, Ю.Кравченко, Л.Деркач є співучасниками злочину – організаторами викрадення мого чоловіка Георгія Гонгадзе, що спричинило тяжкі наслідки, тобто в їхніх діях є ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України (організація викрадення людини, вчинена організованою групою осіб за попередньою змовою)”.
У заяві М.Гонгадзе вимагала від Генерального прокурора України порушити кримінальну справу проти Л.Кучми, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України, і притягти їх до кримінальної відповідальності.
27 серпня 2002 року до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України і Генерального прокурора України С.Піскуна звернувся М.Мельниченко із завою про злочин, вчинений Президентом України Л.Кучмою, колишнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В.Литвином, колишнім міністром внутрішніх справ України Ю.Кравченком, колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем проти журналіста Георгія Гонгадзе (копія заяви і матеріали до неї додаються).
Перед написанням заяви М.Мельниченко згідно зі ст. 95 КПК України був попереджений про кримінальну відповідальність, яка передбачена ст. 383 КК України за неправдиве повідомлення (донос) про вчинення злочину.
У заяві М.Мельниченко, зокрема, повідомляє: “Я працював в Адміністрації Президента України з 1994 року по жовтень 2000 року на різних посадах. Остання – старший офіцер безпеки Управління Державної охорони України. Під час виконання своїх службових обов’язків я став свідком скоєння кримінальних злочинів Президентом України Л.Кучмою, колишнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В.Литвином, колишнім міністром внутрішніх справ України Ю.Кравченком, колишнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем, головою Державної податкової адміністрації М.Азаровим, помічником Президента України О.Волковим та іншими державними діячами і посадовими особами. Будучи свідком скоєння злочинів вищезазначеними особами, я записав різними записуючими пристроями у службовому кабінеті Президента України та інших службових приміщеннях, де перебував Л.Кучма, їхні розмови, які дають змогу встановити факти планування і підготовки цих злочинів. Технічно документуючи підготовку до скоєння злочинів вищими посадовими особами України, я діяв у стані необхідної оборони і крайньої необхідності.
28 листопада 2000 року народний депутат України Олександр Мороз оприлюднив декілька фраґментів аудіозаписів, зроблених мною у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми, на яких містяться розмови Л.Кучми, Ю.Кравченка, В.Литвина, Л.Деркача про організацію викрадення та вбивства опозиційного журналіста, головного редактора Інтернет-видання “Українська правда” Георгія Гонгадзе. На зроблених мною аудіозаписах Л.Кучма, В.Литвин, Ю.Кравченко, Л.Деркач неодноразово ведуть розмови з використанням брутальних слів про те, як фізично розправитися з Георгієм Гонгадзе. Ці аудіозаписи мною були зроблені впродовж червня – першої половини вересня 2000 року. 16 вересня 2000 року, як повідомили засоби масової інформації, Георгій Гонгадзе зник. Аналіз фактичних даних, які містяться на цих аудіозаписах, дав мені підстави зробити однозначний висновок: Президент України Л.Кучма, тодішній глава Адміністрації Президента, нині Голова Верховної Ради України В.Литвин, колишній міністр внутрішніх справ України Ю.Кравченко та тодішній голова Служби безпеки України, нині народний депутат України Л.Деркач є співучасниками злочину – організаторами викрадення Георгія Гонгадзе, що спричинило тяжкі наслідки. За дорученням Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України третього скликання американська компанія “Бек Тек” провела експертизу зроблених мною аудіозаписів. Для проведення експертизи я надав американському експерту Брюсу Кенігу оригінали аудіозаписів та технічні пристрої, за допомогою яких я зробив ці записи. Згідно з висновками експертизи (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року), зроблені мною аудіозаписи є достовірними і монтажу не піддавалися”.
У заяві М.Мельниченко вимагав від Генерального прокурора України порушити кримінальну справу проти Л.Кучми, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України (викрадення Георгія Гонгадзе, вчинене організованою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки, за попередньою змовою) і притягти їх до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Разом із заявою М.Мельниченко передав десять розшифровок аудіозаписів розмов Л.Кучми з В.Литвином, Ю.Кравченком, Л.Деркачем про Георгія Гонгадзе (розшифровки додаються).
Заяви М.Гонгадзе і М.Мельниченка, протокол власноручних записів М.Мельниченком своїх показань, розшифровки аудіозаписів та інші документи, додані до цих заяв, завірені у встановленому законом порядку.
Експерт Брюс Кеніг (компанія “Бек Тек”, США) провів лабораторне дослідження п’яти аудіозаписів розмов Л.Кучми з В.Литвином, Ю.Кравченком, які вони вели про журналіста Георгія Гонгадзе, записаних М.Мельниченком 3 липня та 11 вересня 2000 року у службовому кабінеті Президента України. Згідно з висновком Брюса Кеніга, досліджені ним аудіозаписи є цілісними, автентичними і монтажу не піддавалися (копія лабораторного звіту №0108300 від 8 лютого 2002 року додається).
Окрім того, Брюс Кеніг провів експертизи аудіозаписів розмови Л.Кучми і Л.Деркача про організацію побиття народного депутата О.Єльяшкевича та розмови Л.Кучми з В.Малєвим про продаж Іраку радарних систем “Кольчуга” і дійшов висновку, що й ці аудіозаписи є автентичними і монтажу не піддавалися.
Згідно з повідомленням офіційних осіб США, урядові установи США, зокрема ФБР і Агентство національної безпеки, провели експертизу записаного М.Мельниченком аудіозапису розмови Президента України Л.Кучми з головою “Укрспецекспорту” В.Малєвим про продаж Іраку радарної системи “Кольчуга”. Американські експерти дійшли висновку, що цей аудіозапис – автентичний (справжній), монтажу не піддавався, а голос особи, яка дає дозвіл на продаж Іраку “Кольчуг”, належить Президенту України Л.Кучмі (повідомлення додається).
Державні експертні установи США підтвердили правдивість висновку експерта Брюса Кеніга.
Згідно зі ст. 65 КПК України висновки лабораторних досліджень експерта Брюса Кеніга є доказами у кримінальній справі.
2 вересня 2002 року Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, розглянувши заяви М.Гонгадзе і М.Мельниченка, дослідивши викладені у них фактичні дані, а також аудіозаписи розмов Л.Кучми з В.Литвином, Ю.Кравченком, Л.Деркачем про викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, дослідивши висновки експерта Брюса Кеніга (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року) та інші зібрані докази і давши їм оцінку, дійшла висновку:
– наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Л.Кучму, колишнього главу Адміністрації Президента, нині Голову Верховної Ради України В.Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка, колишнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Л.Деркача співучасниками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України, тобто організаторами викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою, що спричинило тяжкі наслідки.
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України ухвалила:
– вимагати від Генерального прокурора України С.Піскуна відповідно до ст. 4, 94, 95, 97, 98 КПК України порушення кримінальної справи проти Президента України Л.Кучми, Голови Верховної Ради України В.Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка, народного депутата України Л.Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України; проведення повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи і притягнення до кримінальної відповідальності Л.Кучми, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача у встановленому законом порядку (ухвала додається).
4 вересня 2002 року Генеральному прокурору України С.Піскуну було передано заяви М.Гонгадзе, М.Мельниченка, десять розшифровок аудіозаписів розмов про Георгія Гонгадзе, висновки експерта Брюса Кеніга (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року) та інші докази для порушення кримінальної справи щодо Л.Кучми, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача.
Заступник Генерального прокурора України В.Шокін не виконав вимог ст.97 КПК України: не порушив кримінальну справу і не виніс постанову про відмову в порушенні справи. В.Шокін повідомив, що зазначені заяви М.Гонгадзе і М.Мельниченка та інші матеріали, додані до них, а також ухвала Тимчасової слідчої комісії від 2 вересня 2002 року “долучені до матеріалів кримінальної справи, порушеної за фактом вбивства журналіста Георгія Гонгадзе” (лист №96-9314-00 від 16 вересня 2002 року, додається).
Генеральний прокурор України С.Піскун і заступник Генерального прокурора В.Шокін порушили також вимоги ст.4 КПК України, яка передбачає, що прокурор зобов’язаний порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину. В отриманих Генеральним прокурором України матеріалах є достатні дані (докази), які вказують на наявність в діях Л.Кучми, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача ознак злочину, передбаченого ст.27, ч.3 ст.146 КК України.
Згідно зі ст. 4, 97, 98 КПК України Генеральний прокурор України С.Піскун або заступник Генерального прокурора В.Шокін повинен був порушити кримінальну справу щодо Л.Кучми, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України.
Чинним законодавством України не встановлено спеціального порядку порушення кримінальної справи щодо Президента України, народних депутатів України та суддів, окрім адвокатів. Конституцією та законами України встановлений лише порядок притягнення Президента України, народних депутатів України та суддів до кримінальної відповідальності.
Згідно з рішенням Конституційного суду України: “Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим” (№9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року, справа №1-15/99).
Порушення кримінальної справи щодо Президента України, народних депутатів України та суддів є лише початком досудового слідства, яке не обмежує їхніх конституційних прав і свобод і не порушує недоторканність Президента України, народних депутатів України та суддів, яка передбачена ст.80, 105, 126 Конституції України.
У випадках виявлення ознак злочину в діях Президента України, народних депутатів України, суддів – прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя, суд згідно зі ст. 4, 94, 95, 97, 98 КПК України зобов’язані порушити кримінальну справу щодо Президента України, народних депутатів України, суддів.
Приводами до порушення кримінальної справи, зокрема, є заяви або повідомлення посадових осіб і представників влади (ст.94 КПК України). Згідно зі ст. 1, 17 Закону “Про статус народного депутата України” народний депутат України є представником Українського народу у Верховній Раді України і представником державної влади.
Довідка: 10 грудня 2002 року на засіданні Тимчасової слідчої комісії Генеральний прокурор С.Піскун офіційно повідомив, що згідно з висновками повторних експертиз, тіло, яке було знайдене 2 листопада 2000 року в лісовому масиві Таращанського району Київської області, належать журналісту Георгію Гонгадзе, смерть якого наступила в результаті відтинання голови від тулуба.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 16, 17, 19 Закону “Про статус народного депутата України”, як представник Українського народу в парламенті та державної влади прошу Вас згідно зі ст. 4, 94, 95, 97, 98, 981 КПК України:
– порушити кримінальну справу щодо Президента України Кучми Леоніда Даниловича, Голови Верховної Ради України Литвина Володимира Михайловича, голови Державної податкової адміністрації України Кравченка Юрія Федоровича, народного депутата України Деркача Леоніда Васильовича за ознаками злочину, передбаченого ст.27, ч.3 ст.146 КК України – викрадення Георгія Гонгадзе, вчинене організованою групою осіб за попередньою змовою, що спричинило тяжкі наслідки;
– прийняти рішення про заборону Кравченку Юрію Федоровичу виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування.
Про результати розгляду повідомлення про злочин і прийняте рішення прошу повідомити мене.
Додаток: заява М.Гонгадзе; заява М.Мельниченка; десять розшифровок аудіозаписів розмов Л.Кучми з В.Литвином, Ю.Кравченком, Л.Деркачем про Георгія Гонгадзе; висновок експерта Брюса Кеніга (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року); протокол власноручних записів М.Мельниченком своїх показань; витяг з протоколу №2 засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України 2 вересня 2002 року; депутатське звернення до Генерального прокурора України С.Піскуна (№28/ТСК від 3 вересня 2002 року); депутатське звернення до заступника Генерального прокурора України В.Шокіна (№25/ТСК від 29 серпня 2002 року); лист заступника Генерального прокурора України В.Шокіна (№96-9314-00 від 16 вересня 2002 року) та інші документи – всього на 47 аркушах.
Григорій Омельченко
НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ
ОМЕЛЬЧЕНКО
Григорій Омелянович
“2” січня 2003 року
Голові Верховного Суду України
Маляренку В.Т.
Д Е П У Т А Т С Ь К Е З В Е Р Н Е Н Н Я
Про незаконність рішення Верховного Суду України щодо скасування
постанов судді Апеляційного суду м. Києва Ю.Василенка про
порушення кримінальних справ проти Президента України Л.Кучми
Шановний Василю Тимофійовичу!
15 жовтня 2002 року суддя Апеляційного суду м. Києва Ю.Василенко на підставі заяви народних депутатів України О.Мороза, Ю.Тимошенко, Г.Омельченка, О.Турчинова, Й.Вінського порушив кримінальну справу щодо Президента України Л.Кучми. 13 листопада 2002 року Ю.Василенко порушив ще одну кримінальну справу щодо Президента України Л.Кучми у зв’язку з невиконанням ним рішення суду, яке зобов’язувало Л.Кучму підписати Закон України “Про Кабінет Міністрів України” та Закон України “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”.
Згідно з повідомленням ЗМІ 27 грудня 2002 року Верховний Суд України (на спільному засіданні палати з кримінальних справ та військової палати) визнав зазначені постанови незаконними і скасував їх. Суд дійшов висновку, що при порушенні цих справ суддя Апеляційного суду Ю.Василенко “допустив істотні порушення вимог Конституції України і кримінально-процесуального законодавства, вийшов за межі наданих йому законом повноважень”.
На мою думку, саме Верховний Суд України (а не суддя Ю.Василенко), скасовуючи постанови про порушення кримінальних справ щодо Л.Кучми, перевищив свої повноваження та порушив вимоги Конституції і законів України. Адже згідно зі ст. 383 – 385 КПК України Верховний Суд України не має права розглядати в касаційному порядку постанову про порушення кримінальної справи.
Органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (статті 6, 19 Конституції України).
Чинним законодавством не передбачено процедури скасування в касаційному порядку постанови про порушення кримінальної справи. У касаційному порядку можуть бути перевірені лише вироки, ухвали і постанови апеляційного суду як суду першої інстанції (ст.383 КПК України). Постанова про порушення кримінальної справи не є рішенням суду першої інстанції. Провадження кримінальної справи у суді першої інстанції, яке передбачено главами 23, 24, 25, 26, 27, 28 КПК України, є розглядом справи, у якій завершено досудове слідство, а не постанови про порушення кримінальної справи, винесеної в порядку ст.97 КПК України.
Згідно зі ст. 385 КПК України палата з кримінальних справ Верховного Суду України розглядає касаційні скарги і подання на судові рішення, постановлені Верховним Судом АР Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних та міжрайонних судів. Військовою палатою Верховного Суду України розглядаються касаційні скарги і подання на судові рішення, постановлені військовими судами регіонів та Військово-Морських Сил, вироки військових судів гарнізонів.
Винесені суддею Ю.Василенком постанови про порушення кримінальних справ щодо Л.Кучми не мають жодного відношення до підсудності військової палати Верховного Суду України.
Верховним Судом України можуть бути перевірені в касаційному порядку вироки та постанови апеляційного суду, постановлені ним у апеляційному порядку (ст. 383 КПК України). Постанова про порушення кримінальної справи не є судовим рішенням, ухваленим в апеляційному порядку.
У касаційному порядку Верховний Суд України може також перевірити вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов (ст.383 КПК).
Таким чином, згідно з чинним законодавством України постанова про порушення кримінальної справи не належить до категорії справ, які можуть бути перевірені і скасовані Верховним Судом України у касаційному порядку.
Зазначу що, Верховний Суд України навіть не повідомив авторів заяви про час та місце судового засідання. Вважаю, що це було зроблено навмисно – щоб не допустити участі народних депутатів України (в тому числі і мене) в засіданні Суду.
Нагадаю, що 22 жовтня 2002 року Верховний Суд України зняв з розгляду касаційне подання заступника Генерального прокурора України В.Кудрявцева на постанову судді Ю.Василенка про порушення кримінальної справи проти Л.Кучми (подання №08/2-233 вих.-02 від 15 жовтня 2002 року), у якому В.Кудрявцев просив скасувати зазначену постанову, і направив кримінальну справу до Апеляційного суду м. Києва для виконання вимог Кримінально-процесуального кодексу.
Викладене дає підстави для висновку: Верховний Суд України при розгляді касаційного подання заступника Генерального прокурора В.Кудрявцева порушив вимоги Конституції, КПК України і незаконно скасував постанови судді Апеляційного суду м. Києва Ю.Василенка про порушення кримінальних справ щодо Президента України Л.Кучми.
Ви як Голова Верховного Суду України та судді, які прийняли це незаконне рішення, на мою думку, керувалися не Конституцією і законами України, а політичними мотивами. Не хочеться думати, що це рішення є “подякою” Президенту Л.Кучмі за його “турботу” про підвищення суддям заробітної плати.
За повідомленням прес-служби Верхового Суду України, заява народних депутатів України О.Мороза, Ю.Тимошенко, Г.Омельченка, О.Турчинова, Й.Вінського про порушення кримінальної справи щодо Президента України Л.Кучми направлена Генеральному прокурору України “за призначенням”.
Нагадаю, що ще 4 вересня 2002 року Генеральному прокурору України С.Піскуну “за призначенням” було передано ухвалу Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України, заяви М.Гонгадзе, М.Мельниченка, десять розшифровок аудіозаписів розмов про Георгія Гонгадзе, висновки експерта Брюса Кеніга (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року) та інші докази для порушення кримінальної справи щодо Л.Кучми та інших посадових осіб за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 27, ч.3 ст.146 КК України.
Заступник Генерального прокурора України В.Шокін не виконав вимог ст.97 КПК України: не порушив кримінальну справу і не виніс постанову про відмову в порушенні справи. В.Шокін повідомив, що зазначені заяви М.Гонгадзе і М.Мельниченка та інші матеріали, додані до них, а також ухвала Тимчасової слідчої комісії від 2 вересня 2002 року “долучені до матеріалів кримінальної справи, порушеної за фактом вбивства журналіста Георгія Гонгадзе” (лист №96-9314-00 від 16 вересня 2002 року).
Генеральний прокурор України С.Піскун і заступник Генерального прокурора В.Шокін порушили також вимоги ст.4 КПК України, яка передбачає, що прокурор зобов’язаний порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину. В отриманих Генеральним прокурором України матеріалах є достатні дані (докази), які вказують на наявність у діях Л.Кучми та інших посадових осіб ознак злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України.
Згідно зі ст. 4, 97, 98 КПК України Генеральний прокурор України С.Піскун або заступник Генерального прокурора В.Шокін повинен був порушити кримінальну справу щодо Л.Кучми та інших посадових осіб за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України.
Чинним законодавством України не встановлено спеціального порядку порушення кримінальної справи щодо Президента України, народних депутатів України та суддів, окрім адвокатів. Конституцією та законами України встановлений лише порядок притягнення Президента України, народних депутатів України та суддів до кримінальної відповідальності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України: “Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим” (№9-рп/99 від 27 жовтня 1999 року, справа №1-15/99).
Порушення кримінальної справи щодо Президента України, народних депутатів України та суддів є лише початком досудового слідства, яке не обмежує їхніх конституційних прав і свобод і не порушує недоторканності Президента України, народних депутатів України та суддів, яка передбачена ст. 80, 105, 126 Конституції України.
У випадках виявлення ознак злочину в діях Президента України, народних депутатів України, суддів – прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя, суд згідно зі ст. 4, 94, 95, 97, 98 КПК України зобов’язані порушити кримінальну справу щодо Президента України, народних депутатів України, суддів.
Приводами до порушення кримінальної справи, зокрема, є заяви або повідомлення посадових осіб і представників органів державної влади (ст. 94 КПК України) – згідно зі ст. 1, 17 Закону “Про статус народного депутата України” народний депутат України є представником Українського народу у Верховній Раді України і представником державної влади.
Таким чином, постанови судді Апеляційного суду м. Києва Ю.Василенка про порушення кримінальних справ щодо Президента України Л.Кучми є законними і обгрунтованими. Суддя Ю.Василенко (на відміну від Вас як Голови Верховного Суду України і суддів, які незаконно скасували його постанови), приймаючи рішення про порушення кримінальних справ проти Л.Кучми, діяв виключно в межах Конституції і законів України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 16, 17, 19 Закону “Про статус народного депутата України”, прошу Вас:
– направити мені рішення Верховного Суду України (палати з кримінальних справ і військової палати) про скасування постанов про порушення кримінальних справ щодо Президента України Л.Кучми;
– скасувати рішення палати з кримінальних справ і військової палати Верховного Суду України про скасування постанов про порушення кримінальних справ щодо Президента України Л.Кучми.
Прошу повідомити мене про результати розгляду мого депутатського звернення.
З повагою
народний депутат України,
голова Тимчасової слідчої
комісії Верховної Ради України Григорій Омельченко