В этот веселый день дураков “УК” пугает читателей совсем не смешной историей. Речь пойдет о том, как в середине 90-х в научных учреждениях Донецкого края отмывались бюджетные деньги. Подельником расхитителей оказался донецкий журналист, а ныне – автор “УК” Владимир Бойко. Зная всю механику преступного бизнеса, включая фамилии организаторов и названия фирм, он не решился сообщить куда следует. И таким образом дважды сокрыл преступные деяния одного из нынешних руководителей правительства. Сотудничество с безупречно нравственным коллективом нашего издания пробудило в донецком жуналисте чувство раскаяния. Бойко решился на единственно верный шаг: он написал явку с повинной Генрокурору Украины. Бойко просится за решетку. Если чаяние автора “УК” осуществится, на одной судебной скамье с ним окажется первый вице-премьер.
Генеральному прокуророві України
генерал-лейтенанту податкової міліції
кавалеру ордена Святого Станіслава
шевальє де Піскуну С.М.
Володимира Бойка, м.Донецьк
ЯВКА З ПОВИННОЮ
(у порядку статті 96 КПК України)
Пане шевальє!
Звертаюся до Вас як до головного служителя законності, до людини, що засвідчила свою чесність, порядність, принциповість, повагу до прав і охоронюваних законом інтересів громадян та велику пошану до свободи слова сумлінним розслідуванням прикрих випадків порушення прав журналістів, невтомним пошуком вбивць Георгія Гонгадзе й Ігоря Александрова та суворим покаранням податкових міліціонерів, що влаштували погром в редакції Інтернет-видання “обком.net”.
З повідомлень у засобах масової інформації я довідався, як Вам соромно за те, що мене, донецького журналіста, минулого літа Ваші тодішні підлеглі за вказівкою Ваших теперішніх підлеглих водили центром Донецька в наручниках. Знаючи, як близько до серця Ви сприймаєте будь-яку несправедливість, що коять співробітники держподаткової служби та прокуратури, як вдень і вночі прагнете домогтися торжества законності в державі, не можу не звернутися до Вас зі словами каяття. Повідомляю: за розпорядженням голови ДПА в Донецькій області О.Папаїки я цілком заслужено відбув за ґратами десять діб , хоча суд і визнав моє затримання незаконним.
Щоправда той злочин, за скоєння якого мене в червні 2002 року доблесні податківці забрали з редакції донецької газети “Салон” до тюрми – тобто написання статті про корупційну діяльність сина Голови ДПА в Донецькій області – не передбачений Кримінальним кодексом, тим не менш, в моєму житті був інший випадок, коли я вчинив діяння, що за підслідністю належить до компетенції податкової міліції.
Ця кримінальна історія сталася далекого 1994 року, коли до мене звернувся знайомий співробітник донецького Інституту гірничої геології та маркшейдерської справи з проханням допомогти його шефу – директору цього інституту Ніколаю Яновичу Азарову – знайти канал “обготівковування” державних коштів, що переказувалися з бюджету на рахунок Інституту за виконання проектно-пошукових робіт на шахтах Донбасу. План, розроблений керівництвом Інституту, був простий – потрібно було знайти так звану “фіктивну фірму”, з якою Інститут уклав би угоду на виконання науково-дослідних тем, що фінансувалися з бюджету. Надалі, одержавши гроші за виконання такої теми, цей науковий заклад для пристойності залишав би на своєму рахунку відсотків 5-10 від одержаної суми, а решту грошей переказував фірмі-“метелику” як співвиконавцеві дослідження. Ясна річ, що через кілька днів ті гроші, за виїмкою дещиці за послуги “фірмачів”, мали повертатися до Інституту у вигляді хрустких папірців зеленого кольору з зображеннями відомого Вам президента. Уточнюю: цього президента звуть не Леонід Данилович.
Я уявляю, пане шевальє, як почервоніли Ви від сорому та гніву, прочитавши таке. Але я, на жаль, не маючи Ваших моральних чеснот, замість того, щоби негайно з”явитися до прокуратури та розповісти почуте, натомість дав тому знайомому корисну пораду. Я рекомендував звернутися від мого імені до іншого мого знайомого – колишнього інструктора райкому Компартії, який давно замість того, щоби нести слово Леніна в маси, активно співробітничав з Донецькою філією “Приватбанку”. Наскільки мені відомо, та зустріч відбулася та дала плідні наслідки, а державні гроші рікою потекли на відкриті в “Приватбанку” рахунки різноманітних приватних підприємств з дивовижними назвами “Ромашка”, “Прогрес-13”, “Альт”, “Спецтехніка”.
Якщо Ви, пане шевальє, накажете провести виїмку бухгалтерських документів за той період у архіві Інституту, то неодмінно знайдете платіжні доручення з грошовими переказами на ці рахунки. А якщо в Інституті архів завбачливо знищено, тоді Ваші підлеглі можуть звернутися до банківських установ, де зберігаються оригінали платіжних документів з підписами клієнтів. Не дивуйтеся, якщо одночасно будуть виявлені документи на переказ грошей для “Інституту проблем екології”, який був розташований за адресою м. Донецьк, вул. Рози Люксембург, 72. Насправді, за цією адресою знаходиться Фізико-технічний інститут Донецького відділення Національної Академії Наук, а “екологічний” заклад був примітивною “обнальною” фірмою, що орендувала у фізиків кімнатку. Саме я порадив підлеглим Ніколая Яновича не шукати пригод з тими “Прогресами”, а працювати (щоправда, аж під 20 відсотків) з так званим “директором Інституту екологічних проблем”, в миру – Федором Григоровичем Бар”яхтаром. Останній, будучи рідним братом колишнього віце-президента Національної Академії Наук, безкарно переводив гроші у готівкову для всіх наукових закладів Донецька.
Я дізнався про бурхливу діяльність пана Бар”яхтара від колишніх колег, із якими я працював в Інституті фізико-органічної хімії до початку журналістської кар”єри. Врешті-решт ця не надто наукова діяльність привела Федора Григоровича до підписки про невиїзд, а його помічницю-“головного бухгалтера Інституту проблем екології” – на тюремні нари СІЗО №5.
Згодом Донецький УБОЗ закрив кримінальну справу за амністією . Але не про те мова. Мова про те, пане шевальє де Піскун, що Ваші колишні підлеглі зі Слідчого відділу ДПІ в м.Донецьку порушували кримінальну справу стосовно діяльності отієї “екологічної” установи. Але тільки-но стало відомо, хто є клієнтами “екологів”, справу швиденкьо прикрили: за статтею 7 КПК. Начебто “внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпечність”. “Зміною обстановки”, як Ви пам”ятаєте, стало призначення Ніколая Яновича головою ДПАУ. Безсумнівно, така поведінка Ваших колишніх підлеглих доводить правоту шевальє де Потебенько, який стверджує, що Вас примитивно “підставляють”.
Мені по-людському зрозуміло, наскільки боляче Вам читати про неподобства, що коїлися Вашим колишнім начальником. Тому я прагну повною мірою понести покарання за те, що вчасно не повідомив органи прокуратури про відомі мені злочини. А саме: протизаконну конвертацію грошей на замовлення донецького Інституті гірничої геології та маркшейдерської справи. Вірю, що ця явка з повинною стане приводом для порушення кримінальної справи. Прошу, притягнувши мене до відповідальності, обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту і помістити мене в СІЗО №17 м. Луганська в камеру до Бориса Фельдмана. Моє перебування в Ізоляторі тимчасового утримання Донецького міськуправління міліції з 25 червня по 5 липня 2002 року прошу зарахувати в строк майбутнього покарання.
Володимир БОЙКО, м.Донецьк. 1.04.2003