Скандал, який здійняв матеріал “В краю непуганых прокуроров”, та його подальше обговорення у сесійній залі ВР під час заслуховування президентського кандидата у генпрокурори Васильєва, набирає “запредельних” обертів. Затримання прокуратурою м. Донецька підполковника міліції у відставці Михайла Халаджі, який перед тим розповів журналісту В.Бойку маловідомі подробиці з життя першого віце-спікера Верховної Ради Г.Васильєва, викликало неабиякий резонанс. Тим більше, що ніякого обвинувачення екс-компаньйону Геннадія Андрійовича прокуратура досі не висунула. Про те, як пройшов другий день ув”язнення екс міліціонера – репортаж Володимира Бойка.11 листопада з ранку я отримав на руки неспростовний доказ того, що наступним Генпрокурором буде саме Геннадій Васильєв і ніхто інший. Цей доказ становив собою аркуш паперу, переданий мені Сергієм Саловим, захисником Михайла Халаджі, який був напередодні затриманий слідчим прокуратури м. Донецька за те, що посмів дати інтерв”ю з розповіддю про богоугодний бізнес Геннадія Андрійовича. Аркуш, виданий слідчим, становив собою стандартний бланк, заповнений від руки, і називався “Протокол затримання”.
Авторові довелося за своє журналістське життя побачити чимало протоколів затримання осіб, підозрюваних у скоєнні кримінальних злочинів. Довелося навіть підписувати одного разу подібний протокол і щодо себе. Але вперше я стикався з такою нахабною й нечуваною фальсифікацією, за яку слідчого треба було б щонайменше викинути, як цуцика, з роботи: протокол не містив посилань на те, за що людину затримують. У протоколі була відсутня стаття інкримінованого М.Халаджі злочину!
Можна, звісно, зрозуміти й слідчого. Йому наказали вдягнути наручники на підполковника міліції у відставці, але забули сказати, за що саме його треба відправити до буцегарні. Тобто, за що – було очевидно, але ж не напишеш у протоколі, що підставою для відправлення людини на нари є те, що вона розповіла журналістові подробиці з кримінального життя першого віце-спікера Верховної Ради. І тому слідчий не став сушити собі голову, оскільки перебуває в глибокому переконанні, що Генеральним прокурором ось-ось стане замовник цього протоколу і відповідати все однаково не доведеться.
Щоби дати читачам наочний приклад того, з якою повагою поплічники майбутнього Генпрокурора ставляться до законності, наводимо цей унікальний документ
Просимо звернути увагу на те, що під протоколом немає підпису затриманого. Може, Х.Халаджі відмовився його поставити? – Але в такому випадку слідчий зобов”язаний був зробити про це позначку на протоколі. Виявляється, протокол затриманому просто не показували. І дійсно – навіщо? З тим, щоби той почав вимагати роз”яснень на предмет того, у чому його підозрюють? багато честі! Тим більше, що Геннадій Андрійович не давав ніяких розпоряджень щодо необхідності дотримуватися при затриманні М.Халаджі норм КПК та Європейської Конвенції.
Не може не привернути увагу й підстава для затримання: “очевидцы прямо указали на Халаджи М.А. как на лицо, совершившее преступление”. Які очевидці, якого злочину? Статтю, хлопці, вказувати треба – невже Вас цьому не вчив кандидат юридичних наук Г.Васильєв? А може Геннадій Андрійович сам не знає, що без наведення в протоколі статті кримінального закону, яким передбачена санкція за інкримінований підозрюваному злочин, затримання автоматично вважається незаконним? Тоді спеціально для майбутнього Генпрокурора роз”яснюємо. Шановний Геннадію Андрійовичу, затримувати людину можна лише тоді (якщо не вірите на слово – накажіть помічникам прочитати та доповісти Вам статтю 106 КПК України), якщо санкція інкримінованої статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. Саме тому в протоколі треба обов”язково указувати, у чому саме людина підозрюється, називати злочин та наводити статтю КК. Ви, пане перший віце-спікер, наказуючи відправити за ґрати батька двох дітей, мабуть, про це забули. А може, ніколи й не знали. А тепер з Вашої ласки вся країна буде сміятися над розумовим рівнем Вашого кума О.Ольмезова (прокурор міста Донецька), який керує цим ганебним дійством, і який спочатку людину затримав, а лише потім став підганяти під неї можливі статті кримінального закону.
Не можуть не викликати підозр у раптовому божевіллі працівників Донецької прокуратури й мотиви затримання, наведені в протоколі: “Предупреждение возможности скрыться от следствия и суда, обеспечение исполнения приговора. Лешение возможности помешать установлению истины по уголовному делу”. Пане Васильєв, відкрийте нарешті КПК та тицьніть своєму куму у фізію. Ніяких таких мотивів затримання кримінальний процес не передбачає й передбачати не може. Запрошувати людину до прокуратури повісткою в якості свідка, а потім надягати на неї наручники з метою “обеспечения исполнения приговора” – то є злочин. Чи може, пане Васильєв, Ви зі своїм кумом вже стали вироки писати?
А може Геннадій Андрійович нарешті пояснить, про яке “предупреждение возможности скрыться” написав його неграмотний підлеглий? Від кого і коли ховався М.Халаджі? Може, від своїх двох доньок, з яких молодша ще ходить у школу, а старша є інвалідом другої групи через церебральний параліч?
Ясна річ, що негайно на цю фількіну грамоту була подана скарга до суду. Точніше, відвезена С.Саловим до канцелярії Ворошиловського районного суду м.Донецька. А далі трапилося те, чого не могла уявити навіть наша розбурхана фантазія: завідувачка канцелярією відмовилася ту скаргу приймати. Сказала, що заборонено. Щоправда, не сказала, ким. Але ми люди кмітливі. Ми здогадалися.
Фото завідувачки канцелярією суду ми подаємо лише з однією метою – пояснити клеркам, що злочинних наказів виконувати не можна, бо крайніми будуть вони, а не ті, хто такі накази віддає.
Впродовж години захисник умовляв працівників канцелярії прийняти в нього скаргу.
Вони лише порадили відправити той документ поштою. Мовляв, яка М.Халаджі різниця, днем раніше скаргу розглянуть, днем пізніше – його ж усе однаково з тюрми не випустять. Тоді довелося їхати до суду авторові цих рядків, витягувати на світ Божий журналістське посвідчення, вмикати диктофон, вимагати, щоби працівники суду назвали себе та пояснили, що відбувається. Гармидер закінчився, коли нарешті з”явилася міліція. Міліціонер трішки поштовхав журналюгу в надії виперти з канцелярії та врешті-решт постукав у закриті двері кабінету Голови суду В.Івашури й попрохав Віктора Олексійовича таки прийняти скаргу. Скаргу Голова прийняв під спалахи блискавки фотоапарату.
Але все ж таки апофеозом прокурорської глупоти було намагання зрання не допустити захисника до побачення з підозрюваним. Тобто, закон ясна річ, таке прямо забороняє, але в прокуратурі й тут знайшли вихід – мовляв, печатка прокуратури десь загубилася. Печатку шукали доти, доки про це не повідомив сайт “Майдан” з проханням до першого віце-спікера допомогти кумові в пошуках.
Коли пишуться ці рядки, годинник показує десяту ночі. М.Халаджі досі в кабінеті слідчого. Завтра прокуратура повинна або пред”являти йому обвинувачення, або вибачатися. Або відпускати на волю, або везти до суду для отримання санкції на взяття під варту. У чому будуть обвинувачувати колишнього міліціонера, дружину якого прокуратура “нагріла” на 50 тисяч доларів, слідчий так і не вирішив. Але ще ніч попереду…
Володимир БОЙКО, УК