Киевская «полицейская» академия. Все как в кино. (фото)

Порядки и нравы, царящие в главной кузнице украинских милицейских кадров, не могут не шокировать. Взяточничество и коррупция в этом милицейском ВУЗе известны всему составу МВД. Как и то, что ежегодный «бюджет» абитуриентской страды в ВУЗах, готовящих отечественных првоохранителей, эквивалентны $ 1,5 миллиона. Читатели «УК» уверены, что Национальная академия внутренних дел Украины более, чем другие учебные заведения, поражена этими недугами, о чем свидетельствует публикуемое сегодня письмо.«Ми, співробітники Національної академії внутрішніх справ України, у яких болить душа за подальшу долю нашої академії, якість підготовки майбутніх офіцерів міліції, звертаємось до вас тому, що те, що діється зараз в НАВСУ, нас дуже турбує. Турбує як професіоналів, педагогів, офіцерів. Просто неможливо навіть представити, що керувати роботою вищого навчального закладу буде людина, далека від навчального процесу. Людина, яка знає тільки, як заробляти гроші, причому далеко не чесним, законним способом. Нам дуже прикро, що ми не можемо підписатись під цим зверненням. Можливо, пройде час, і наша рідна Україна стане дійсно демократичною державою. Державою, в якій люди не будуть переслідуватись за правду, а будуть захищені Законом.

Хто збирається керувати підготовкою майбутніх офіцерів міліції?

«Ми впевнено крокуємо шляхом яким йдуть провідні навчальні заклади Європи, а серед освітніх установ юридичного спрямування держави вирізняємося високою конкурентноздатністю. Підготовка нами оперативних працівників, слідчих та експертів-криміналістів стає все більш вагомим і важливим чинником зміцнення законності, захисту прав та інтересів громадян і суспільства.»

Ректор Національної академії внутрішніх справ України, професор, генерал-полковник міліції

Ярослав Юрійович Кондратьєв.

Національна академія внутрішніх справ України — це потужний навчальний заклад. Колектив, в якому працюють 23 академіки і члени-кореспонденти галузевих академій наук України, 39 докторів наук і професорів, 260 кандидатів наук і доцентів, а також досвідчені практичні працівники здатний готувати якісне поповнення для органів внутрішніх справ України. Нажаль вже майже рік цей колектив працює без ректора (призначення чи вибори постійно відкладаються), а керівництво поступово перебрав на себе ЗАВХОЗ. І таке «керівництво», коли головне – особистий інтерес, не може не зашкодити виконанню завдань поставлених державою.

ЗАВХОЗ – проректор з економічних питань та матеріального забезпечення, генерал — майор міліції Черней Володимир Васильович.

Володимир Васильович на протязі останніх років проявив неабиякий талант до керівництва. Скориставшись хворобою ректора (Я.Ю.Кондратьєв тяжко хворів приблизно півроку будучи ректором) він почав готуватись очолити НАСВУ. Поступово розставив «своїх» людей на ключові посади та домігся, щоб жодне рішення не проходило без погодження зі службою економічного забезпечення – тобто з ним. Обґрунтувавши все необхідністю економії бюджетних коштів та економічним контролем за діяльністю підрозділів.

А після смерті ректора та виходу на пенсію проректора по роботі з персоналом, став контролювати переміщення і призначення на посади, встановлення окладів і надбавок та інші — і не тільки — кадрові питання. Без погодження з ним особисто жодне розпорядження чи наказ не може бути підписано. А про його особисті якості, особливо «уміння спілкуватись з людьми», ходять легенди не тільки в академії.

Нажаль, коли і як почав службу міліціонер Черней В.В. — нам не відомо, а от як він став генералом, відомо всій академії. Наш ЗАВХОЗ отримав звання під самий кінець режиму Кучми, тоді, коли «зірки падали з неба» на всіх, хто давав гроші. За інформацією одного джерела, Володимир Васильович заплатив за погони та лампаси $ 20 000, а другого – $ 50 000. Мабуть, правда десь посередині. Одразу виникає питання, а навіщо витрачати стільки грошей? Може їх дівати нікуди? Та мабуть ні. Відповідь на ці питання дала за чаркою одна з його «довірених» осіб, сказавши фразу про те, що дуже важко керувати генералами, будучи полковником, а вкладені гроші швидко «відіб’ються».

А можливо, Володимир Васильович зробив щось героїчне – подвиг, і за це отримав звання генерала? Хоча так, і подвиг є. Практично одночасно з отриманим званням прямо біля інституту підготовки кадрів оперативних служб міліції був зданий в експлуатацію шикарний будинок, і навіть якийсь відсоток квартир було передано академії.

Викликає обурення колективу той факт, що по цей час невідомо, хто отримав квартиру. Скільки таких щасливчиків у НАВСУ? За яким принципом ці квартири розподіляли, чи була черга на отримання житла, хто її складав? На ці питання знає відповідь тільки одна людина – Володимир Васильович, бо тільки він займався цим відповідно до назви своєї посади. А для співробітників відповідь одна – ви всі підписували зобов’язання, що на житло не претендуєте на момент призначення на посаду в НАВСУ. Також незрозумілим є і той факт, що до цього часу майже ніхто в цьому будинку не живе, хоча в експлуатацію його здали майже рік тому.

В академії знають, що ніхто просто так не отримав в цьому будинку житло. Треба було або здати свою обов’язково приватизовану квартиру в фонд академії, або внести певну суму грошей в той же фонд. Можливо, так і повинно бути з точки зору сучасних економічних відносин. Але що робити тим, хто стоїть на черзі років з десять і немає ні грошей, ні приватизованого житла для фонду «імені Череня». А таких людей немало, чоловік 50-60 набереться. А серед них є і керівники, і вчені, і практичні працівники, що передають свій досвід молодим курсантам.

Є і інша категорія – «довірених» осіб, які виконують спеціальні, навіть секретні завдання Володимира Васильовича. Вони отримали квартири без проблем, незважаючи на те, що працюють в академії всього декілька років та займають «дуже відповідальні» посади.

Корж Таїсія Григорівна – молода дівчина, інспектор групи міжвузівських зв’язків — декілька років, як закінчила навчання в НАВСУ, і одразу – квартира. А все тому, що її батько — Корж Григорій Петрович, старший інспектор житлово-побутового комплексу, виконував «спеціальні» завдання Володимира Васильовича – керував будівництвом будинку. Але не того будинку, що на Народного ополчення, а іншого, що знаходиться в елітному місці, в 1 км від кільцевої дороги, в с. Петропавлівська Борщагівка, по вул. Лісовій, 21.

Цікавим є той факт, що будували ці будинки одні і ті ж самі робітники в одні і ті ж строки. Але Володимир Васильович, звісно, до цього не має ніякого відношення, тому що цей будинок, як і декілька квартир у Києві, на нього офіційно не оформлені — він ними просто «користується» (це ж не заборонено законом!). Крім цього, варто зазначити, що коли генерал Черней приїжджав приймати роботу, то всіх робітників виганяли з будинку. Так що всі конспіративні заходи були забезпечені, окрім одного – генерал приїжджав на своїй машині. А новенький ВАЗ-2115 Коржа Г.П. і зараз постійно там знаходиться – видно, ще дороблюють сауну чи басейн, а можливо — і щось інше. І робоче місце у старшого інспектора житлово-побутового комплексу по цей час знаходиться не в НАВСУ, а на Петропавлівській Борщагівці.

Ще одна «довірена» особа — Даниленко Таїса Миколаївна – займала офіцерську посаду інспектора відділення організації виховної роботи, а зараз інспектор відділу планування, контролю та громадських зв’язків. До виховної роботи, а також планування і контролю вона не має ніякого відношення, а от до забезпечення громадських зв’язків Володимира Васильовича – безпосереднє. Вона — особиста офіціантка Володимира Васильовича, організовує та забезпечує всі громадські заходи з його участю, незалежно де вони проходять — в академії чи за її межами. А також обслуговує його поважних гостей. Таїса Миколаївна квартиру отримала одною з перших, бо вона дійсно її заробила «тяжкою» працею. Але вона щось не спішить вселятись у нову квартиру. Мабуть, в гуртожитку академії в номері «люкс» також непогано живеться. Чи може так і було сплановано з самого початку Володимиром Васильовичем – квартиру на продаж, а гроші на двох? Номер в гуртожитку ніхто ж не вимагає звільнити.

Гуртожитків в НАВСУ аж сім, і місць на всіх хватить, окрім курсантів, половина з яких чомусь знімають квартири. Але це не головне; головне — щоб всі своєчасно вносили плату за проживання. І для цього існує ще одна «довірена» особа – начальник

житлово-побутового комплексу Гайдаєнко О.М. Квартиру, правда, він не отримав, але відзначався вже декілька раз своєю «невтопляємістю». Перший раз в справі підпільних «цеховиків» в навчальному центрі НАВСУ біля с.Віта-Поштова, другий раз в інституті підготовки слідчих і криміналістів в «справі банщиків». Але це зовсім інша історія, яка вимагає проведення окремого дослідження.

Володимир Васильович проявив свій талант «керівника» не тільки під час розподілу квартир, а і підчас продажу автомобілів, які «від’їздили» своє. Якщо раніше списки автомобілів, що підлягають списанню, вивішувались, проводився конкурс на придбання серед працівників НАВСУ, то зараз колектив узнає про продані автомобілі тільки після того, як новий власник починає на ньому їздити. Навіть після вказівки МВС України щодо обов’язкового проведення аукціонів по продажу автомобілів, з початку 2005 року було продано по нікому невідомій ціні вже чотири машини: Toyota Camri, VW Passat, BMW 530, ВАЗ 21099.

Володимир Васильович дуже обережний, робить свої справи, використовуючи тільки «довірених» людей, завчасно розставлених по посадам, або приймаючи важливі рішення «комісійно». Як приклад можна привести факт, коли декілька років тому співробітниками СБУ було викрито підпільний цех по пакуванню контрабандних горішків та цех по виготовленню меблів в навчальному центрі НАВСУ біля с.Віта-Поштова, то покарали тільки начальника цього навчального центру С.Біленко. Звісно, Володимир Васильович про це «нічого не знав» і «не мав відношення», як і його підлеглий Гайдаєнко О.М., хоча приміщення під ці цехи здавались в оренду. А оренда — це суто економічні питання, і ніхто, крім проректора з економічних питань, не зміг би це вирішити. Окрім цього люди, які особисто знали С.Біленко, казали, що цей чоловік в силу своїх моральних і ділових якостей взагалі не міг самостійно приймати ніяких рішень, особливо такого роду. Але в обмін на можливість піти на пенсію за власним бажанням, а не бути звільненим по дискредитації – він взяв всю провину на себе. В підтвердження тези про обережність та хитрість є також і той факт, що генерал Черней зовсім не має ніякого офіційно зареєстрованого майна — окрім гаража, і то подарованого йому у 2003 році, а не придбаного.

Заслуговує уваги і те, що Володимир Васильович вважає себе найближчим соратником і приємником Я.Ю.Кондратьєва. На його думку, тільки він має право очолити академію, а також і українську секцію Міжнародної Поліцейської Асоціації, де президентом був Я.Ю.Кондратьєв, а віце-президентом Черней В.В. Після смерті Я.Ю.Кондратьєва Володимир Васильович одразу почав розпоряджатися коштами Асоціації, відчувши себе її президентом. Але члени виконавчого комітету української секції Міжнародної Поліцейської Асоціації, знаючи всі його «таланти», на першому ж зібранні виразили йому недовіру. Та вибрали нове керівництво. Цей факт також являється підтвердженням правдивості характеристики, яку ми намагаємось дати генерал-майору міліції Чернею Володимиру Васильовичу, та його намірів щодо захоплення влади в Академії з метою особистого збагачення.

Не можна допускати до керівництва навчальним закладом такого рівня, колективом педагогів, вчених, професіоналів людину, яка розуміє тільки мову цифр та відносин за принципом «я – тобі, ти – мені». Це зганьбить світлу пам’ять Ярослава Юрійовича Кондратьєва, який на протязі 10 років створював цей міцний, потужний колектив. Та направив його роботу на підготовку в кращих традиціях українського народу офіцерів, вірних Присязі, Конституції, Закону».

Читайте также: