Реалії перебування політв’язнів в застінках катів Лукашенка: «Анально зґвалтуємо твою дружину»
Олексій (ім’я змінено з міркувань безпеки) жив в обласному місті і працював на складі комплектувальником. У 2020-2022 роках одночасно відвідував курси тестувальника і польської мови, хотів отримати карту поляка. Чоловік приєднався до протестів і активно висловлював свою думку про суспільно-політичні події в інтернет-коментарях.
Олексія затримали в 2022 році, після чого били і погрожували зґвалтувати дружину. Через рік політв’язня засудили за дифамаційними статтями до трьох років колонії. Олексій розповів «Вясні» про затримання з побиттям і погрозами його родині, про несподівану допомогу слідчої, а також про спробу вербування КДБ як умову помилування.
«Ходили маршем до СІЗО, де я пізніше сам опинився»
Перед протестними подіями 2020 року Олексій, як і багато білорусів, мав звичайне життя: працював на складі комплектувальником і одночасно відвідував курси польської мови та тестувальника, щоб влаштуватися в IT і переїхати до Польщі. Як розповідає співрозмовник, на той момент у нього підріс син, і Олексій хотів змінити своє життя на краще.
У 2020 році, в перші три найспекотніші дні протестів, Олексій на акції не виходив, але стежив за новинами через інтернет.
«Тоді ж всюди відключили інтернет. Перед цим я встиг завантажити кілька проксі-серверів і вдома дивився новини про те, що відбувається в Мінську.
Ще коли затримали Віктора Бабарика, я поїхав до центру міста в надії, що люди вийдуть на протести, обійшов усі місця, але ніде нікого не було. Я тоді на це образився. Вашого кандидата посадили до в’язниці, а нібито нічого не сталося. Тому в перші дні протестів я не брав участі. Коли вже перестали масово бити людей на вулицях, ми з родиною збиралися на протести в центрі міста. Також ходили маршем до СІЗО, де я пізніше сам опинився. Але в цілому в нашому місті не було якогось сильного руху».
«Не очікував, що за коментар мене будуть затримувати, як якогось мафіозі»
Олексія затримали у квітні 2022 року. Того дня Олексій, у свій вихідний, разом із дружиною був удома і збирався забирати сина з дитячого садка.
«Хтось почав дзвонити в домофон. Коли ми нікого не чекаємо, то зазвичай не піднімаємо. Пізніше почали дзвонити вже в двері квартири. Якийсь чоловік представився дільничним. Сказав, що опитує сусідів, оскільки в сусідньому будинку у дівчинки вкрали велосипед. Я відкрив двері і чую на сходах гуркіт. Дивлюся, а на мене біжить натовп із семи-десяти силовиків у бронежилетах, касках і світять ліхтариками в очі. Захоплювали, як якогось Усаму бен Ладена. Я не очікував, що за коментар мене будуть затримувати, як якогось мафіозі. Я відразу встав до стіни, бо знав, що вони садисти і вдарити по обличчю їм приносить особливе задоволення».
«Тепер повернемося додому і анально зґвалтуємо твою дружину»
Олексія відразу скрутили і поклали на підлогу. Він назвав затримання «цирком», за що силовики додатково побили його по нирках. Телефон дружини Олексія перевірили на місці, але жінку затримувати не стали.
Як розповідає співрозмовник, силовики кинули його в автобус, на підлогу між сидіннями, а на спину поставили ноги.
«У мене попросили пароль від телефону. Я сказав, що не дам. За це на мене відразу посипалися удари. По нирках добре надавали. Після нирки боліли ще протягом року. Тягали за бороду і кричали: „Зараз відірву тобі бороду. Якщо ти такий герой, тепер повернемося до тебе додому і анально зґвалтуємо твою дружину. Тоді подивимося, чи розблокуєш телефон“. Вони спеціально вибирали місця, куди бити, щоб не залишалося слідів. Від наручників, які дуже сильно затягнули, залишилися сліди. Шість місяців боліли руки.
Мене обзивали натовцем. Я їм казав, що писав антивоєнні коментарі. Силовики казали, що на всіх нас не потрібно так багато витрачати часу: «Ви фашисти. Треба взагалі підривати ваші будинки разом з вашими сім’ями, виводити на вулицю і розстрілювати». Коротше, там був такий страшний потік свідомості». Ці всі погрози висловлював якийсь молодий практикант, молодший лейтенант ГУБОПіК. Також говорив, що, якщо ми проти президента, то нас усіх сім’ями треба висилати на табірні роботи заради блага батьківщини».
Весь день Олексія возили по різних силових установах, а ввечері помістили в ІТТ, де чоловік провів три доби.
«Цікаво, що спочатку мені видали постільну білизну. Незабаром силовики повертаються і кажуть: „Повертай назад, бо ми не подивилися, за якою статтею ти затриманий“. Вночі кожні три години мене будили на перевірку. Одягали наручники, виводили в коридор на розтяжку і питали ім’я та прізвище. Сусід по камері поділився зі мною своїм пальто. Прийшли співробітники і сказали, що якщо він ще раз поділиться, то постільну білизну заберуть і у сусіда. Так я далі вже спав прямо на залізних нарах».
Слідча призначила замість СІЗО домашній арешт
Після доби в ІТТ Олексія відвезли до Слідчого комітету для обрання запобіжного заходу. Як розповідає співрозмовник, йому пощастило, і слідча призначила йому до суду домашній арешт замість СІЗО.
«Я там розіграв драму, розплакався в кабінеті, говорив, що вдома чекає син. А слідчою була жінка років п’ятдесяти. Я з 10.00 до 19.00 чекав у кабінеті, поки вона їздила до прокуратури щось з’ясовувати. У підсумку вона повернулася і сказала, що мене відпускають додому. Це, звичайно, було дивно. Як я пізніше дізнався, тільки двох людей з такими статтями відправляли під домашній арешт: якусь багатодітну матір і мене».
Слідча вилучила з обвинувачення Олексія «розпалювання ворожнечі» (ст. 130 КК). Але пізніше в його справі почали змінюватися слідчі — і цю статтю знову повернули.
«За півроку змінилося п’ять слідчих, поки я був під домашнім арештом. Крім повернення статті 130, мені посилили «наклеп на президента» — першу частину статті замінили на другу. Прокурор сказав, що з такими статтями ніякого домашнього арешту, і мовляв, треба мене відправити в СІЗО.
Під час домашнього арешту до мене вночі постійно приїжджали міліціонери. О третій годині ночі вони любили приїжджати. Мені дозволялося їздити на роботу вдень, але тільки в межах міста. У неробочий час я міг виходити не далі 200 метрів від дому».
Олексій заздалегідь відзначив день народження сина, і на початку листопада 2023 року його помістили в СІЗО, де він провів до суду ще півроку.
«На роботі раптом подзвонили, що потрібно вийти розписатися в якомусь документі. Але я вже знав, що мене затримають, і тиждень ходив на роботу зі зібраним рюкзаком».
«Назвав силовиків ланцюговими псами режиму і охоронцями Дроздов»
Протягом 2020—2022 років Олексій залишив чимало інтернет-коментарів на політичну та антивоєнну тематику. З цього приводу йому двічі призначали лінгвістичну експертизу. За те, що чоловік назвав Лукашенка «упирем», його звинуватили в «образі Лукашенка» (ст. 368 КК). Хоча за «фашиста» так нічого і не пред’явили, каже співрозмовник.
Як пізніше Олексію розповіли співробітники ГУБОПіК, його знайшли за антивоєнними коментарями.
«Вони знайшли ці коментарі, які я писав після початку війни. Копнули глибше, а там невичерпне джерело. «Наклеп щодо Лукашенка» (ст. 367 КК) мені дали за те, що написав коментар про військові паради та масові заходи під час пандемії COVID-19. Тоді я написав, що Лукашенко «масовий вбивця». Мені дали другу частину цієї статті, оскільки нібито я звинуватив його у тяжкому злочині. Білоруських силовиків я назвав «ланцюговими псами режиму» і «охоронцями Дроздов». За це мене звинуватили в «розпалюванні ворожнечі» (ст. 130 КК). Вони вважали, що я назвав силовиків собаками, і через це розпалив ненависть до співробітників міліції».
До того ж Олексій назвав російських солдатів на території України «фашистськими загарбниками», що також стало приводом для звинувачення за ст. 130 КК.
«Докази в суді рівня: „Ви брешете. Ми всі знаємо, як було насправді“»
В результаті в лютому 2023 року Олексія засудили за ч. 2 ст. 367, ст. 368 і ст. 130 Кримінального кодексу до трьох років колонії загального режиму. Прокурор на прізвище Остапенко просив призначити політв’язню чотири роки ув’язнення.
«Я обрав тактику повного визнання провини. Граю роль ідіота, нібито не вмію користуватися інтернетом, здуру заліз туди і на емоціях написав коментарі. На суді мене запитували, кого я мав на увазі, коли писав «вусатий фюрер». Я, звичайно, сказав, що мав на увазі Адольфа Гітлера». А мені сказали, що, мовляв, не треба брехати, всі знають, кого я мав на увазі. Тобто докази були такого рівня: «Ви брешете. Ми всі знаємо, як було насправді». Мою адвокатку на той момент позбавили ліцензії за те, що допомагала політв’язням, і мені дали державну захисницю. Вона взагалі ніяк себе не проявляла і навіть апеляцію написала з помилками».
Наприкінці суду прокурор почав зачитувати не тільки ті інтернет-коментарі, які брали на лінгвістичну експертизу, а взагалі все, що залишав Олексій.
«Як говорили під час процесу, незважаючи на те, що з боку лінгвістичної комісії відсутнє підтвердження образливості коментарів, за внутрішнім переконанням суду мої коментарі все одно будуть вважатися образливими.
Прокурор зачитував коментарі, деякі з яких були досить смішними, і дивився на мою реакцію, чи буду я сміятися. Наприклад, був такий: «Якщо є згадка про ел*у, пе*дак і рот, можеш сміливо бути впевненим: пише російський патріот». Суд проходив у закритому режимі, тому сміятися було нікому».
Через деякий час після оголошення вироку, коли Олексій ще перебував у СІЗО, в його телефоні знайшли фотографію. На ній чоловік разом із сином на тлі танка — пам’ятника визволителям від німецько-фашистських загарбників — жартома показують в камеру язики. За цей знімок Олексія хотіли додатково звинуватити в «реабілітації нацизму», але в ході подальшого розгляду це звинувачення зняли, розповідає співрозмовник.
«Начальник каже, що вони все одно знайдуть, до чого доколупатися»
Після прибуття до колонії всім політичним відразу дають одне або два порушення, каже Олексій. Політв’язнів викликають до начальника карантину, він каже: «Ви самі все добре розумієте» і пропонує оформити порушення, що ув’язнений нібито не привітався з працівником колонії. У разі незгоди начальник погрожує залізти в сумку і знайти там розбіжність опису речей з речами в сумці в’язня. Це чергове поширене порушення, яке зазвичай виписують політв’язням.
«Начальник каже, що вони все одно знайдуть, до чого доколупатися, і буде тільки гірше, ще й до ШІЗО потраплю. Правда, за ті 17 місяців, які я провів у колонії, мені пощастило не потрапити до ШІЗО».
Перше порушення Олексію дали за те, що «не привітався». Друге — за те, що «самовільно покинув місце роботи», хоча політв’язень фактично перебував на своєму робочому місці, каже співрозмовник.
«Тоді було дуже холодно, і в цех багато людей приходило погрітися. А співробітникам це не подобалося, вони заходили в цех і всіх виганяли на вулицю. Вони помилково записали моє прізвище, хоча я якраз працював у тому ж цеху».
«Іноді доводилося вибирати — або ти сьогодні підеш у туалет „по-великому“, або поїси»: про брак вільного часу в колонії
Третє порушення Олексію дали за невідповідність речей у сумці з описом. Як каже співрозмовник, прийшли його виписувати цілеспрямовано і не тільки Олексія, попередньо записавши в список ряд прізвищ політв’язнів — за те, що в’язні іноді збиралися на промзоні і разом грали, вгадуючи слова.
«Але це неможливо, щоб речі збігалися в сумці. Наприклад, у тебе є 15 вільних хвилин, ти забіг у кімнату взяти пару цукерок або яблуко. І ти відразу повинен вписати це в опис речей і змінити кількість цукерок — мінус одна цукерка. Це неможливо відстежити, так як немає вільного часу.
У нас загалом було вільних десь три години, розподілених протягом усього дня — тут 15 хвилин, там 20. Іноді навіть доводилося вибирати — або ти сьогодні підеш у туалет «по-великому», або ти сьогодні поїси. Я думав: «по-великому» я ходив вчора, значить сьогодні я можу встигнути поїсти. Після трьох порушень мене записали в злісні порушники».
Незважаючи на те, що Олексій не потрапляв до ШІЗО, він, як і всі інші політв’язні, постійно зазнавав тиску і перебував під пильною увагою адміністрації колонії.
«Наприклад, десь на промзоні стоять дві компанії. Одні з білими бирками, інші — політичні — з жовтими. І йдуть співробітники. Звичайно ж, вони відразу підійдуть до політичних і когось можуть відразу забрати. Той самий момент, коли взимку ув’язнені гріються біля батареї. Підійдуть співробітники і обов’язково заберуть когось із жовтою биркою.
До того ж, як можна не відчувати тиску, якщо тобі там буквально все заборонено. Ти не можеш вчитися. У певний час у в’язнів почали забирати словники і заборонили вивчати іноземні мови. З огляду на те, що іноземні мови там вивчали 95% політичних, то, ясно, що ці репресії були спрямовані саме проти нас».
Олексій працював у столярному цеху, де виготовляли великі ящики для ракет. На думку ув’язнених, ці ящики експортували до Росії. Періодично в’язнів в єдиний вихідний день — неділю — зганяли виносити будівельне сміття в корпус, який був на ремонті. Найчастіше на ці роботи водили політв’язнів з десятим профучетом, розповідає Олексій.
«Навіть якщо траплялося так, що неділя була вільна від роботи, то в цей день призначали якийсь обов’язковий захід: перегляд старого чорно-білого фільму, білоруських новин, прослуховування лекцій. Просто так посидіти, почитати або написати листа ти у свій вихідний не міг».
«Співробітники КДБ пропонували „загладити провину перед батьківщиною“»
Перед помилуванням до колонії приїжджали представники прокуратури і викликали політичних на бесіди.
«У розмовах вони заходять здалеку. Питають, які тут умови і чи не маємо ми якихось скарг на умови роботи тощо. Чергові розмови. Згодом вони схиляли писати на помилування. Переважно пропонували тим, кому залишалося сидіти кілька місяців або тим, у кого «легкі» статті. На момент звільнення мені залишалося сидіти ще сім місяців».
Незабаром після прокурорів до в’язнів на бесіди приходили співробітники КДБ. Вони пропонували «загладити провину перед батьківщиною».
«Я їм відповідав, що, звичайно, хочу спокутувати. Що буду виховувати сина, платити податки і працювати. Але вони хотіли якогось справжнього каяття і допомоги державі, тобто натякали на співпрацю. Якщо вони попросять, комусь зателефонувати, щось передати і так далі. І погрожували, що якщо не буду співпрацювати, то мене не відпустять за помилуванням або термін може продовжитися. В результаті від співпраці я відмовився».
Звільнення для Олексія було несподіваним. Одного ранку його без попередження витягли з промзони і сказали збиратися, бо за п’ять хвилин потрібно було прибути на КПП.
«Інші ув’язнені відразу підбігли, щоб віддати їм мої речі: „Мені віддай кепку, мені робочий одяг, мені чоботи“. Я залишив іншим майже все, навіть термобілизну. Забрав якийсь мінімум. Але так робили не всі. Деякі забирали з собою навіть їжу. Ув’язнені до останнього не вірили, що їх звільняють. Хтось думав, що везуть на новий етап».
Відразу після звільнення Олексію заборонили виїзд з країни, але після виборів у січні 2025 року заборону зняли, каже співрозмовник.
«Я розумів, що з моїм політичним досвідом залишатися в Білорусі небезпечно. У разі чого, їм навіть доводити нічого не треба. Я в «списку екстремістів». Вони просто можуть прийти до мене і що завгодно на мене написати. Погрози КДБ я теж добре пам’ятаю. До того ж з моїми статтями знайти роботу в Білорусі важко».
В результаті Олексій виїхав з Білорусі і зараз адаптується в одній з країн ЄС.
Автор: Мстислав Журавльов
Джерело: «Дзеркало»
