Управління верховного комісара ООН з прав людини встановило, що під час бойових дій під Іловайськом поранених українських військових вбивали, коли ті були позбавленні боєздатності, після закінчення бойових дій.
Це вдалося з’ясувати після того, як ООН провела понад 80 інтерв’ю з жертвами та свідками тих подій. Окрім того, моніторингова місія ООН зазначає, що близько 300 українських військових та добровольців утримували в нелюдських умовах.
За даними Генеральної прокуратури України, під час бойових дій під Іловайськом загинуло 366 військовослужбовців та добровольців, 429 були поранені. Причиною смерті, згідно з доповіддю Управління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), в більшості випадків стали вибухові та осколкові поранення.
УВКПЛ повідомляє, що деякі поранені українські військовослужбовці були вбиті, коли вони були hors de combat (позбавлені боєздатності), після закінчення бойових дій. Радіо Свобода публікує дані, які вдалося зібрати ООН.
Вбивство українських військовослужбовців hors de combat
УВКПЛ отримало інформацію про те, що вранці 29 серпня близько 20 українських військовослужбовців сіли в одну з вантажівок колони транспортних засобів, в яких українські сили відступали з села Многопілля до села Новокатеринівка. Через 30 хвилин після виїзду вантажівка потрапила під обстріл, і більшість військовослужбовців, що були на ній, загинули або були поранені. Вижити вдалося семи солдатам. Багато з них мали легкі поранення. Вони сховалися недалеко від дороги.
Після закінчення бою вони вивісили імпровізований білий прапор. Озброєні чоловіки, які перебували на сусідньому пагорбі, закричали, щоб вони склали зброю і повзли на пагорб. Коли українські військовослужбовці залізли на вершину пагорба, командир озброєної групи наказав їм зняти куленепробивні жилети і шоломи та роздягнутися. За словами одного з тих, хто вижив, один із військовослужбовців знімав одяг дуже повільно, тому що був поранений. Це розлютило старшого лейтенанта. Він почав стріляти у військовослужбовця: у спину і голову жертви.
Потім військовослужбовцям наказали встати і йти. Сержант кілька разів просив старшого лейтенанта не вбивати його військовослужбовців, оскільки вони були дуже молодими. Двоє свідків повідомили УВКПЛ, що вони бачили, як старший лейтенант зробив два постріли з автомату Калашникова у спину та голову сержанта.
Під час переходу ще один військовослужбовець неодноразово звертався до старшого лейтенанта з проханням дозволити йому подзвонити матері. Двоє свідків чули два чи три постріли. Коли вони повернулися, то побачили, що на землі лежить людина.
Пізніше тих, хто вижив, передали українським силам.
29 серпня вбили поранених українських солдат hors de combat (позбавлених боєздатності) після закінчення боїв, йдеться в доповіді.
В одному з випадків поранений український військовослужбовець сховався в лісі після того, як його машина потрапила під обстріл. Коли той закінчився, він почув, як люди кричали: «Я поранений!». Але після цього лунали одиночні постріли.
Насильницьке зникнення, яке, можливо, призвело до смерті
УВКПЛ з’ясувало, що 30 серпня кілька десятків поранених українських добровольців, переважно з добровольчого батальйону «Донбас», опинилися в селі Червоносільське. З пораненими були декілька фельдшерів із батальйону та неозброєний лікар.
Ті, хто вижив, повідомили, що в цей день в село приїхала вантажівка. Командир загону наказав пораненим українським добровольцям та медикам сісти у вантажівку і додав: «Ми не воюємо з лікарями». В якийсь момент фельдшери помітили, що лікар зник. Повідомляють, що він залишився в Червоносільському. Кілька днів потому озброєні чоловіки увірвалися до будинку, де він переховувався, вивели на подвір’я, побили, а потім поїхали, забравши його з собою. Після цього його більше не бачили.
Катування, жорстоке поводження та нелюдські умови тримання під вартою
За даними Генеральної прокуратури України, під час подій під Іловайськом було захоплено близько 300 українських добровольців та військовослужбовців. Цих військовослужбовців та добровольців перевозили до чотирьох основних місць, контрольованих різними озброєними групами: захопленої будівлі міліції у місті Сніжне, будівлі на вулиці Борців Революції, захопленої Академії внутрішніх справ, захопленої будівлі обласного управління Служби безпеки України (СБУ) у Донецьку.
Умови у всіх місцях тримання під вартою у Донецьку та Сніжному були нелюдськими, йдеться в доповіді УВКПЛ, через переповненість, недостатню кількість або повну відсутність матраців, відсутність денного світла, брак свіжого повітря, неадекватні санітарні умови, недостатню кількість або відсутність їжі та брак медичної допомоги. Озброєні групи катували під час допиту захоплених військовослужбовців та добровольців, щоб отримати інформацію, покарати їх за приєднання до добровольчих батальйонів або спробувати змусити їх приєднатися до озброєних груп.
Найпоширенішими формами катувань, за даними моніторингової місії ООН, стали побиття, в тому числі з елементами сексуального насильства, імітація страти та інші погрози фізичного насильства.
Моніторингова місія ООН також встановила, що під час бойових дій під Іловайськом загинуло щонайменше 36 цивільних. Хоча, згідно з доповіддю Управління верховного комісара ООН з прав людини, ці вбивства не мали масового характеру. Після того, як українські сили покинули Іловайськ, у дворі школи знайшли три похованих тіла. Радіо Свобода публікує історії вбитих, які зібрала моніторингова місія ООН.
Під час обстрілів Іловайська та найближчих до нього сіл Кобзарі та Зелене загинуло щонайменше 36 цивільних осіб. Із них 18 чоловіків, та стільки ж жінок. Одинадцять жертв були вбиті з 7 по 18 серпня, коли місто повністю контролювалося озброєними групами. Ще 25 вбили під час бою між українськими силами та озброєними групами в Іловайську. Такі дані наводить Управління верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ).
Водночас, згідно з доповіддю УВКПЛ, вбивства цивільних в Іловайську та навколишніх селах не мали масового характеру.
Після того, як українські сили покинули Іловайськ, у дворі школи №14 знайшли три тіла. Пізніше встановили, що це були цивільні особи Валентин Мініч, Ігор Труфанов та Сергій Мироненко. Радіо Свобода публікує історії цих людей, зібрані моніторинговою місією ООН.
Валентин Мініч
Валентин Мініч залишився в Іловайську, хоча його сім’я покинула місто в серпні 2014 року. Він хотів приглянути за своїм господарством, оскільки багато будинків займалися після влучання снарядів. Через кілька днів після виїзду його дружина не могла до нього додзвонитися. 1 вересня 2014 року вона повернулася в Іловайськ і дізналася, що його тіло знайшли в масовому похованні. За словами свідка, їхній будинок був розграбований, і були ознаки того, що він використовувався військовими. Свідоцтво про смерть свідчить про те, що Мініч загинув 26 серпня 2014 року від вогнепального поранення в голову.
Свідок, який переховувався у підвалі школи №14 зазначив, що Мініч там був. 26 серпня йому сказали, що його будинок загорівся, і він пішов перевірити своє майно. Свідки пам’ятають, що він повернувся до підвалу засмучений. Того ж дня Мініча викликав доброволець батальйону «Донбасу», з позивним «Кат». Він звинуватив Мініча в тому, що той був «коригувальником вогню». Це був останній раз, коли його бачили живим. Інші свідки чули, як Мініча завели до спортивного залу в школі, звідки потім чулися крики та такі звуки, нібито хтось задихався. Вони повідомили, що наступного ранку його тіло знайшли за школою. Як повідомляється, 28 серпня тіло Мініча поховали поряд із двома іншими загиблими. За словами свідка, його тіло було вкрите синцями та слідами, так начебто його тягнули по землі.
Ігор Труфанов
Із середини липня Ігор Труфанов та його дружина щоночі переховувалися від обстрілу в підвалі залізничного депо. 19 серпня 2014 року в приміщення зайшли добровольці батальйонів «Донбас» та «Дніпро-1». Після перевірки приміщення вони, як повідомляють свідки, допитували всіх чоловіків, але дозволили цивільним особам залишатися та давали їм їжу та воду. 25 серпня один із бійців батальйону помітив, що Труфанов має мобільний телефон і вивів його. Того ж дня всіх цивільних осіб перевезли машиною до школи №14. Свідки пригадують, що дружина Труфанова постійно запитувала про свого чоловіка, оскільки ніде не могли його знайти. 26 серпня свідок бачив тіло жертви у шкільному дворі. Всі пальці у нього були чорні, одна нога була пошкоджена, а в животі та грудях були кульові отвори. Свідоцтво про смерть свідчить про те, що Труфанов помер 26 серпня 2014 року від вогнепального поранення в живіт, яке призвело до пошкодження внутрішніх органів.
Сергій Мироненко
22 серпня 2014 року під час подорожі з села Зелене до Іловайська Сергія Мироненка затримали на блокпості українських добровольчих батальйонів. Про його місцеперебування сім’я не знала шість днів. 28 серпня батькам Мироненка повідомили про його смерть. Свідоцтво про смерть вказує на те, що Мироненко загинув 26 серпня 2014 року через проникаюче осколочне поранення голови, яке пошкодило мозок, ймовірно, під час обстрілу. Свідок повідомив, що 26 серпня Мироненка доставили до школи №14, де він був замкнений із сімома іншими чоловіками у металевій шафі. Ймовірно, добровольці батальйону «Донбас» виводили їх один за одним на допит і били. Вранці 27 серпня школа була обстріляна озброєними групами. Після другого обстрілу свідок бачив, що у Мироненка йшла кров. Під час обстрілу загинули троє осіб – Мироненко та два добровольці батальйону. Вранці 28 серпня лікар батальйону сказав свідку поховати тіла Мироненка та двох інших чоловіків, які лежали біля школи.
Автор: Тетяна Попова; Радіо Свобода