Оцінка масштабів незаконного застосування сили в поліції України у 2018 році

Поліціянт свідомо розпилив газ у обличчя журналістові (фото Єфрема Лукацького)

Дослідження поширеності незаконного насильства в поліції, яке проводилося  з 2004 року, було проведено наприкінці 2018 року в межах більшого дослідження, спрямованого на оцінку діяльності поліції в цілому. Це дозволило не тільки уточнити масштаби незаконного насильства в поліції по регіонах, але й по країні в цілому.

Слід зазначити, що в 2018 році в роботі поліції не відбулося будь-яких значущих змін – підходи, критерії оцінки ефективності, процедури внутрішніх розслідувань та реагування на скарги з боку громадян залишилися такими ж.

Без істотних змін лишилася й централізована структура МВС, до якої входять Національна поліція, Національна гвардія, Державна міграційна служба, Державна прикордонна служба, Державна служба надзвичайних ситуацій.

Найбільш важливим показником відсутності змін, як і раніше, є збереження існуючої десятиліттями системи збору та аналізу скарг на дії працівників поліції і система оцінки стану законності в поліції в цілому. Проведене нами дослідження показує, що, як і раніше, значна частина скарг надходить безпосередньо в поліцію і розглядається там. Навіть після створення ДБР, який процесуально підпорядкований Генеральній прокуратурі, дані все ще оцінюються, збираються та формуються самими ж правоохоронними органами, без участі недержавних інститутів і самих потерпілих. На жаль, це сприяє тому, що відтворюється механізм, який неодноразово був оцінений в наших дослідженнях як неефективний.

Закрита система збору та розслідувань скарг впливає й на кількість таких повідомлень – навіть при зверненні до медичної установи з наслідками побоїв або катувань, постраждалим доведеться мати справу с працівниками поліції. Саме тому жертви тортур або насильства воліють не звертатись. Як й раніше, це веде до того, що реальний масштаб насильства в поліції все ще залишається прихованим від офіційної статистики – як поліцейської, так і медичної, дані яких не можна вважати об’єктивними, та відповідно, на які не можна спиратись для оцінювання реальних масштабів насильства.

Зважаючи на обставини та неможливість спиратись на дані з інших джерел, саме національне соціологічне опитування залишається єдиним методом, що дозволяє вийти на реальні масштаби такого латентного явища, як незаконне насильство в поліції в Україні. Завдяки використанню напрацьованих роками інструментів дослідження, ми не тільки маємо можливість оцінити кількість людей, що особисто стали жертвами незаконного насильства з боку працівників поліції протягом року, а й порівняти з попередніми роками.

Значне розширення вибірки (до 19 500 респондентів) та проведення опитування в усіх регіонах країни (за виключенням Криму та окупованих частин Донецької та Луганської областей) дозволило також більш ефективно виявляти постраждалих від поліцейського свавілля. В ході опитування 326 респондентів відзначили, що ставали жертвами завдання працівниками поліції побоїв, страждань чи катувань та розповіли свої історії. Таким чином, доля опитаних, які протягом 12 місяців 2018 року ставали жертвами навмисного завдання працівниками поліції побиття, страждань чи катувань незначно, але зменшилась з 2,0 % (2017) до 1,7 % (2018), коли оціночна кількість жертв складала 641 326 осіб. З одного боку, враховуючи значне збільшення масштабу вибірки, це фактично не відрізняється від показників 2017 року – насильство залишилось в тих же межах. Але водночас можна констатувати, що негативна тенденція до зростання кількості випадків насильства, яка виникла у 2016–2017 рр., призупинилась, проте загальний масштаб залишається досі значним.

Разом з тим, треба додати, що загалом 4,6 % респондентів (878 опитаних у загальній вибірці) вказали, що протягом року працівники поліції порушували їхні права чи права їхніх близьких, або недостатньо добре виконували роботу.

Для того, щоб оцінити масштаб і динаміку незаконного насильства в поліції, ми проводимо розрахунок оціночної кількості потерпілих. Як і під час оцінювання минулих періодів, він виробляється за допомогою екстраполяції результатів дослідження на все доросле населення України. Для цього відсоток потерпілих від того чи іншого виду незаконного насильства ми взяли від загальної кількості дорослого населення України та скорегували дані, не враховуючи в оцінці АР Крим, непідконтрольні території в Донецькій та Луганській областей, але враховуючи кількість офіційно зареєстрованих повнолітніх внутрішніх переселенців з цих регіонів (32 158 001 особа, згідно з даними Держкомстату). Таким чином, в ході дослідження ми отримали оціночні дані масштабів незаконного насильства в поліції на територіях, не охоплених збройним конфліктом.

Мал. 1 Оціночна кількість жертв незаконного фізичного насильства в поліції України в період 2004–2018 рр (в тис.).

Табл. 1.2.1 Оціночна загальна кількість жертв незаконного фізичного насильства в поліції України в період 2004–2018 рр.

РікКількість жертв (%)Оціночна кількість потерпілих
20042,731 026 616
2004–20093,501 319 500
20102,10791 700
20112,60980 200
20151,30409 080
20172,0641 326
20181,7546 686

Цілком логічно, що кількість жертв побиття, завдання тілесних ушкоджень у ході затримання також дещо зменшились та склала відповідно 418 050 осіб. Щодо використання незаконного насильства в ході розслідувань – тут відбулись більш значні зміни: оціночна кількість постраждалих впала майже в два рази, та склала 192 950 постраждалих.

Табл. 1.2.2 Оціночна кількість жертв побиття, завдання тілесних ушкоджень у ході затримання поліцією в період 2004–2018 рр.

РікКількість жертв (%)Оціночна кількість потерпілих
20042,731 026 616
2004–20091,6604 433
20101,3491 102
20111,6604 433
20150,5157 338
20171,5480 979
20181,3418 050

Мал. 2 Оціночна кількість жертв побиття, завдання тілесних ушкоджень у ході затримання поліцією в період 2004–2018 рр.

Табл. 1.2.3 Оціночна кількість жертв побиття, завдання тілесних ушкоджень у ході розслідування в поліції України в період 2004–2018 рр.

РікКількість жертв (%)Оціночна кількість потерпілих
20040,94355 293
2004–20091,3491 102
20100,9330 300
20110,8293 600
20150,6188 806
20171,2384 783
20180,6192 950

Мал. 3 Оціночна кількість жертв побиття, завдання тілесних ушкоджень у ході розслідування в поліції України в період 2004–2018 рр.

Щодо осіб, які стали жертвами катувань у ході розслідування, дослідження вказує на те, що кількість постраждалих від цього злочину фактично стабілізувалась протягом п’ятнадцятирічного періоду. Так, згідно з даними, з початку спостережень (2004 р.) кількість жертв катувань періодично дещо зменшується, а потім знов зростає.

Табл. 1.2.4 Оціночна кількість жертв тортур у ході розслідування в поліції України в період 2004–2018 рр.

РікКількість жертв (%)Оціночна кількість потерпілих
20040,2593 498
2004–20090,3113 331
20100,275 400
20110,3113 331
20150,262 935
20170,396 195
20180,264 300

Дослідження 2018 року виявило, що кількість потерпілих від катувань знову зменшилась, жертвами стали близько 64 300 осіб. Але водночас слід відзначити, що суттєвого зсуву не відбулось.

Мал. 4 Оціночна кількість жертв тортур у ході розслідування в поліції України в період 2004–2018 рр.

Мал. 5. Тенденції розповсюдженості незаконного насильства та катувань в поліції протягом 14 років (2004–2018)

На жаль, незаконне насильство в поліції продовжує залишатись вкрай латентним феноменом – більшість потерпілих нікуди не повідомляє про такі випадки та воліє уникати розмов про це з інтерв’юерами. Результати моніторингу 2018 року вказують на те, що навіть серед осіб, які зазнали від поліції порушень їхніх прав – переважна більшість (90,7 %) не подавали офіційних скарг. Ключова причина – думка, що це буде марно (51,4 %)

Мал. 6. Чи подавали постраждалі респонденти скарги на дії поліції протягом останніх 12-ти місяців (у %)

Мал. 7. Причини неподання скарг на порушення з боку поліції (у %)

Одним з найбільш важливих факторів, що впливають на розповсюдженість катувань та жорстокості в поліції є ставлення суспільства до цього явища. Ще у 2015 році наш моніторинг зафіксував зупинку десятирічного тренду зростання нетерпимості до насильства в поліції. Тоді, та згодом і в 2017 році, ми вказували, що кількість українців, що не толерують жорстокість, припинила зростати, та навіть почала зменшуватись.

Дані дослідження показують, що у 2018 майже кожен третій українець, (31,8 %) так чи інакше допускає можливість застосування поліцією незаконного насильства, або навіть катувань. Ці дані підтверджують кількарічну негативну певну тенденцію. Й хоча переважну більшість в суспільстві (68,2 %) все ще складають люди, які не визнають незаконного насильства в поліції ні за яких обставин, або виправдань, отримані тенденції демонструють, що зростає частка суспільства, яка менш вибаглива до дій поліції та толерує незаконне насильство.

Мал. 8. Порівняльний розподіл відповідей населення на запитання: «Чи припустиме застосування співробітниками поліції побиття і тортур із метою розкриття або розслідування злочинів?» (%)


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»

Автори:   Д. Кобзін, А. Черноусов, С. Щербань, В. Батчаєв; ХПГ 

Читайте также: