У Львові до смерті закатували безпритульних

Вони залазять крізь отвори, де раніше були двері чи вікна, зникають з поля зору на кілька годин, а потім ідуть геть.

Так було й 12 вересня, щоправда цей день для хлопців завершився не так, як зазвичай.

Приблизно о 17:00 того дня у службі “102” пролунав дзвінок. На лінії – чоловік, безпритульний, який каже, що знайшов своїх товаришів у закинутому будинку на Хмельницького. Один, пояснює він, мертвий. Другий – сильно побитий і без тями. Вони, каже безпритульний, жили у цій закинутій споруді, а в останні дні до бездомних навідувалися двоє молодих хлопців, які регулярно били чоловіків.

Протягом двох годин правоохоронці проводитимуть обшук на Хмельницького, 249. Знайдуть в одній кімнаті тіло загиблого, у другій — непритомного з розбитою головою. Поруч — металеві труби й дерев’яні палиці, якими, схоже, й знущалися з бездомних.

А за деякий час на місці події з’являться й можливі винуватці. Хлопці, які, ймовірно, скоїли злочин, самі прийдуть до будинку. Так, як вони робили це кілька днів поспіль, щоб нібито вимагати з бездомних гроші. При собі у повнолітнього буде телефон, на якому збережені записи знущань із безпритульних.

Бездомного відвезуть до лікарні, а хлопців заберуть до відділку поліції. Щоправда, поки правоохоронці з’ясовуватимуть обставини, а молодикам призначатимуть адвокатів, бездомний помре, так і не прийшовши до тями. Причина – набряк головного мозку й численні травми голови.

Життя довкола місця вбивства

Густо розставлені радянські дев’ятиповерхівки, двори з лавочками й столиками та скейт-майданчик за кількасот метрів.

Увечері на вулиці Богдана Хмельницького у Львові кипить життя: батьки прогулюються з дітьми, заклопотані містяни повертаються додому з роботи, хтось – спостерігає за всім з вікон своїх квартир.

“Це тут, тут вбили того безхатька! – вигукує Олег, якому на вигляд не більше 10, й показує компанії однолітків на закинуту посеред дворів будівлю. – Тут таке коїться! Постійно наркомани лазять і бомжі сплять. А тому, якого вбили, чув, камінням в голову кидали!”

Олег з друзями чи не щодня гуляє довкола закинутого будинку, який більше схожий на величезний смітник. Каже, всередину не заходить – страшно, особливо ввечері, коли там збираються невідомі й щось палять.

Історію про вбитих бездомних діти чули й легко переповідають один одному чутки. Подія їх не стільки лякає, скільки викликає зацікавлення. “Так вони їх тут три дні мурижили! І палицями металевими били, і обливали, і посипали чимось, капець просто”, – ніби підхоплюють дитячу розмову двоє дорослих чоловіків.

На питання, звідки вони знають подробиці інциденту, коротко відповідають “у фейсбуці читали” й швидко прямують геть.

Пан Роман мешкає в будинку поруч із місцем трагедії вже 15 років. Каже, скільки тут живе, стільки споруда й виглядає як звалище. До приїзду поліції, пригадує, будинок подекуди був обнесений парканом, але він ніколи не заважав “наркоманам і бездомним” збиратися всередині.

“А що їм (тим, хто пробирався всередину закинутої будівлі. – Ред.)? Штовхнув ногою – та й усе”, – пояснює Роман.

Попри те, що з вікон будинку, де мешкає Роман, видно споруду, чоловік каже, що нічого підозрілого не чув і не бачив. Точніше, нічого такого, що виходило б за межі того, що відбувається тут постійно.

Власне, тому й у поліцію ніхто не дзвонив, бо шум чи вигуки з закинутого будинку, скоріше, норма для цієї місцини.

“Мешканці зробили з цього будинку смітник, хоча поруч є контейнери, – каже Роман. – А раз ніхто за цим будинком не стежить, там і збираються різні елементи. Колись горіла ця споруда навіть. Певно, палили щось всередині”.

Саме побиття й убивство бездомних Роман коментує неохоче. Так, каже, страшно, що таке сталося, погано, що такі трагедії трапляються. Однак, на його думку, поки влада щось не зробить зі смітником посеред дворів, там будуть траплятися подібні інциденти.

“Казали, що тут мають церкву збудувати. Я тільки “за”! Церква – чудово! Але ж потім з’ясувалося, що тут багатоповерхівка мала бути, а не сама лише церква. Це неправильно”, – переконаний Роман.

Церкву хотіли збудувати у 2016 році. Точніше, не церкву, а дев’ятиповерхівку з каплицею всередині. Однак мешканці висловилися проти такої забудови, а потім й УГКЦ розірвала договір про будівництво.

Тепер місто вирішило віддати закинуту ділянку під адміністративно-офісну споруду з паркінгом. І хоча містобудівні умови видали ще в січні, наразі будівельних робіт тут не ведуть.

Школяр і студент

Підозрювані у побитті й убивстві – 16-річний Дмитро й 18-річний Юрій. Молодший – школяр. Старший – студент професійного училища. Хлопці не перший рік знайомі між собою і з судом. Обох раніше ловили на крадіжці.

За словами адвоката Вадима Мелька, який захищає неповнолітнього, молодиків мають перевести із СІЗО до психіатричної лікарні на 21 день. Там комісія медиків визначатиме: осудні вони чи ні.

Подробиць у справі адвокат поки що не розповідає. “Показання підзахисний даватиме вже після психіатричної експертизи. І коли я зможу з ним особисто поспілкуватися”, – каже Вадим Мелько. А от повнолітній підозрюваний, як заявили в обласній прокуратурі, “свою провину визнав повністю і зараз дає зізнавальні показання”.

Його адвокатка Надія Маріловцева відмовилася коментувати ситуацію, каже, що наразі тривають слідчі дії і вона не може розголошувати інформацію. Їм інкримінують кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 — заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчинених способом, що має характер особливого мучення, та групою осіб. За це обидва можуть сісти за ґрати на строк від 7 до 10 років.

“Безпритульні йдуть туди, де їх не чіпатимуть”

Інформація про те, що в якомусь українському місті побили безпритульних, з’являється з року в рік. Інколи все завершується лише незначними тілесними ушкодженнями, інколи – смертю. У 2013 році 50-річний чоловік у Львові попросив гроші на спиртне у двох молодиків – його сильно побили й безпритульний помер.

У 2016 схоже трапилося в Києві: чоловіки палками й ногами побили трьох бездомних, один із яких помер. А у 2018 двоє студентів на Дніпропетровщині до смерті побили бездомного задля розваги. Заступниця голови ради Спільноти взаємодопомоги “Оселя”, яка опікується бездомними, Наталя Саноцька каже: проблема в тому, що в Україні до безпритульних часто просто не ставляться як до людей.

“Навіть лексика, яку багато хто вживає, щоб позначити безпритульних, демонструє це. Часто кажуть не “бездомні люди”, а “безхатьки”. А хто такий безхатько? Не чоловік, не жінка, хтось середнього роду, неозначений. Це слово має глузливий окрас”, – впевнена вона.

На думку Наталі Саноцької, безпритульні стають жертвами насильства, тому що є найменш захищеними верствами населення.

“У бездомної людини низька самооцінка, це особа, яка вже не відчуває, що може щось змінити, має комплекс меншовартості. Безпритульні намагаються піти туди, де їх ніхто не чіпатиме й не сахатиметься від них, тож часто ночують у закинутих будівлях”, – каже активістка.

Втім, упевнена вона, у Львові за останні років 10 ставлення до бездомних стало кращим. На це впливають просвітницькі акції, які влаштовує “Оселя” та інші небайдужі організації. У місті з’являється більше точок, де безпритульні можуть скупатися, отримати чистий одяг, їжу.

“Але їм і досі нема де ночувати. Центри перебування мають місць 60, а безпритульних у Львові в рази більше. На це слід звертати увагу, допомагати цим людям, адже ми не знаємо всіх історій, через які вони опинилися на вулиці. А біда може спіткати будь-кого”, – додає Наталя Саноцька.