Протягом 2020 року українські суди винесли щонайменше 6 вироків за державну зраду. У списку – полковник Збройних сил України, кримські судді та диверсант, який виконував завдання ФСБ РФ.
Видання СУДОВИЙ РЕПОРТЕР, вивчало реєстри.
Судді-перебіжчики, які зрадили присязі
21 січня 2020 до 12 років в’язниці заочно засудили колишнього суддю Красногвардійського суду Криму Леоніда Мязгова.
Після окупації півострова Мязгов не склав повноважень українського судді, а навпаки, експлуатуючи цей статус почав у 2014 році здійснювати «правосуддя» від імені країни-окупанта – Російської Федерації.
Він свідомо та умисно підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ особисту заяву і пакет документів для зайняття вакантної посади «судді» незаконно створеного на території АР Крим «Красногвардійського районного суду Республіки Крим РФ».
За результатами проведеного державними органами РФ конкурсу Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року Мязгов призначений на посаду «судді Красногвардійського районного суду Республіки Крим РФ» на окупованій території АР Крим.
Справа слухалася за відсутності обвинуваченого. У суді його представляв адвокат, наданий державою.
Святошинський суд Києва вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову Мязгова від свого права постати і захищатися перед українським судом і про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід’ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України).
Захисник повідомив, що не мав можливості зв’язатися з Мязговим і з’ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення.
Адвокат просив врахувати вік обвинуваченого (68 років) та складні умови, в яких він опинився під час окупації АР Крим.
З огляду на ступінь тяжкості злочину і вік Мязгова суд не призначав додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Вирок не оскаржувався і набув законної сили.
27 січня 2020 до 12 років з конфіскацією майна засудили колишнього суддю Ялтинського суду Юрія Берещанського.
Із 21 березня 2014 року він здійснював «правосуддя» до створення на території АР Крим «судів РФ» та скористався переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді і автоматично набув громадянство РФ.
Берещанський до українського суду не з’явився і його судили заочно. Адвокату із центру безоплатної правової допомоги зв’язатися із ним не вдалося. Попри це захисник доводив суду, відмова обвинуваченого від участі у процесі не підтверджена, а обвинувальний акт не відповідає вимогам закону, а вина не доведена допустимими, належними та переконливими доказами поза розумним сумнівом. Адвокат вважає, що екссуддя мав право на працю, чим і скористався.
Берещанський був лише на два роки молодший від Мязгова, але в його випадку суд застосував конфіскацію майна.
Обидва і Берещанський, і Мязгов у списках суддів більше не значаться. Вони могли вийти на пенсію за віком. Водночас ці громадяни розшукуються правоохоронними органами України і у випадку затримання будуть відбувати покарання.
Вбивство пенсіонера спецназу на замовлення ФСБ
2 березня 2020 до 12 років ув’язнення з конфіскацією засуджений Олег Смородінов, росіянин за походженням, який за вказівкою ФСБ РФ вбив майора спецназу Головного управління розвідки Міноборони України у відставці, який працював начальником відділу Рівненського СІЗО, Івана Мамчура.
У суді Смородінов все підтвердив і пояснив, що у 2014 році їздив до Москви на заробітки, працював менеджером з продажу меблів. Там познайомився з чоловіком, який готував снайперів для їх подальшого відправлення у Сирію для участі у бойових діях і ще з двома чоловіками, які представилися співробітниками ФСБ РФ. Смородінов зізнався працівникам ФСБ, що має бажання повернутися на роботу в правоохоронні органи (у 1995 році судимий за хабарництво за хабарництво і службове підроблення, у 2002 – за крадіжки і незаконне поводження зі зброєю у складі організованої злочинної групи). Йому запропонували неофіційно працювати на ФСБ РФ. В обмін на таку співпрацю обіцяли працевлаштувати в поліцію окупованого Криму.
Працівників ФСБ цікавили шестеро військовослужбовців ЗСУ і двоє ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О . О. Морозова». Їх мали спочатку вербувати, а в разі невдачі вбити. Свій задум пояснювали бажанням залякати громадян України, щоб вони не брали участі в АТО.
У липні 2016 року він отримав від представників ФСБ РФ чергове завдання виїхати на територію України та завербувати мешканця міста Рівне Івана Мамчура, а в разі відмови вбити. Згідно з показаннями чоловіка, ГРУ ФСБ РФ повинна була прислати в Рівне групу ліквідаторів. Але вони так і не прибули, а тому, за вказівкою працівника ФСБ, провів ліквідацію сам.
6 вересня 2016 року Смородінов вісьмома пострілами вбив Івана Мамчура на шостому поверсі будинку, де той мешкав.
Смородінов в суді говорив, що, стріляючи, до останнього сподівався, що це лише перевірка його лояльності співробітниками ФСБ РФ. У вчиненому начебто щиро розкаювався.
За останнє завдання Смородінов отримав від ФСБ РФ винагороду в сумі 2 тисячі доларів США та 300 тисяч рублів.
Був затриманий ще в листопаді 2016 за підозрою у вбивстві. Справу про держзраду виокремили у січні 2019 року і через місяць направили в суд. Смородінов визнав провину у державній зраді.
Підсудний пішов на співпрацю зі слідчими і впізнав на фото працівника ФСБ, який сказав вбити українського військового. Це чоловік віком 40-45 років, високого зросту (185-190 см.), спортивної статури з овально-витягнутою формою обличчя, з короткою зачіскою, волоссям темного кольору, без будь-яких особливих прикмет. Цю особу він може впізнати, як при зустрічі так і на фотографії.
ФСБшник є керівником спортивно-патріотичного клубу «Молодая гвардия», який створений за підтримки ветеранів ВДВ РФ, ветеранів підрозділів «Альфа» та «Вимпел» ФСБ РФ і ветеранів ФСО РФ, брав участь у бойових діях на північному Кавказі.
Особи, щодо яких ФСБ РФ ставились завдання, були колишніми військовослужбовцями ЗСУ та спеціалістами у військовій галузі, які в період російсько-грузинського конфлікту 2008 року виїжджали до Грузії.
Вирок не оскаржувався і набув законної сили. За вбивство Мамчура вироку досі немає, хоча процес триває четвертий рік. У судових засіданнях Смородінов висловлював побажання, щоб його не випускали на волю, тому боїться розправи.
Полковник-розвідник у полоні перейшов на бік «ДНР»
7 квітня 2020 до 13 років тюрми із позбавленням військового звання засуджений полковник Збройних сил України Іван Без’язиков.
19 липня 2014 року командир військової частини відправив начальника розвідки Без’язикова і ще двох осіб до села Старогнатівка Донецької області на переговори з терористами з приводу обміну пораненими і тілами загиблих.
Полковник разом із старшим офіцером і командиром глибинної розвідки потрапив у полон до представників «ДНР». Останні двоє були звільнені ще до кінця 2014 року. А Без’язикова відпустили майже через два роки начебто у результаті секретного обміну, подробиці якого не розголошувалися. Спочатку повернення Без’язикова вітали, президент Порошенко зустрічався з ним і його дружиною за круглим столом. Але за шість місяців звинуватили у державній зраді і взяли під варту.
За версією обвинувачення, Без’язиков пішов на співпрацю з терористами і з 25 серпня 2014 року зайняв посаду так званого заступника начальника 1-го відділу з аналітичної роботи Розвідувального управління «ДНР». У полоні начебто носив військову форму російського зразка, автоматичний пістолет Стєчкіна, мав у мав у підпорядкуванні десять бойовиків, автомобіль та особистого водія.
На підтвердження вини Без’язикова у суді були показання свідків з числа українських військовослужбовців, які пройшли полон «ДНР» і бачили там Без’язикова. Вони свідчили, що він нібито був у кращому становищі, тримався окремо від інших в’язнів. Один із колишніх полонених говорив, що коли бойовик його допитував, то Без’язиков стояв поряд. Крім того, із полону полковник начебто вів переписку з дружиною, розповідав про умови «полону» і запрошував її до себе в «ДНР».
Також прокурор представив результати перехоплень телефонних з’єднань. Із них чутно, шо Без’язиков користувався серед терористів авторитетом, говорив з ними на професійні теми, давав завдання та вказівки, збирав інформацію розвідувального характеру про сили та засоби українських військових підрозділів, задіяних в АТО. В одній із розмов бойовики скидалися грошима на день народження «дяді Вані».
Відносно хороше життя в полоні тривало для Без’язикова до початку 2015 року. З цього моменту бойовики начебто стали втрачати до нього інтерес. У начальника «розвідки ДНР» Хмурого, причетного до збиття малайзійського літака «Боїнг-777», виникли проблеми, він все частіше їздив у Росію аж поки куратори взагалі не заборонили йому повертатися у Донецьк.
Без Хмурого у «розвідуправлінні» спалахнула боротьба за владу. На початку травня 2015 Без’язикова віддали «Республіканській гвардії ДНР». Він потрапив на «підвал» і контактувати з родиною більше не міг. В обвинувальному акті цей період описується як відсторонення Без’язикова від посади в розвідці «ДНР».
Без’язиков переходив із рук в руки – залежно від того, яке угруповання терористів брало гору.
Одного дня будівлю, де його утримували, захопило інше збройне формування. Без’язикова тримали в підвалі кілька днів зв’язаним і мішком на голові. «Пришел какой-то человек, который назвался Топазом и сказал, что он лучший друг Захарченко… Они все там друзья Захарченко, как я потом узнал… Топаз сказал, что никому не подчиняется кроме Захарченко, а ты теперь у нас и содержать мы тебя будем на телецентре… С августа 2015 и до момента освобождения я находился на телецентре», – розповідав суду Без’язиков. Там же він став свідком чергової «революції», коли восени 2015 владу на телецентрі здобув бойовик із позивним Танк. Режим послабився і Без’язикова стали залучати до господарських робіт: сніг прибрати, картоплю почистити і т.п. У грудні 2015 йому вдалося подзвонити матері, а через місяць – дружині. З тих пір Служба безпеки України визначила місцезнаходження Без’язикова і вважається, що з цього моменту почався процес обміну, що тривав півроку.
У квітні 2016 року до Донецька приїздила жінка, щоб визволити сина з полону. Там, на території телецентру, вона також бачила Без’язикова. У суді жінка свідчила, що коли забирала сина додому, один із членів «ДНР» запропонував Без’язикову їхати з ними. На першу вимогу він відмовчався, а коли повторили запитання сказав, що не повернеться додому з цими людьми, оскільки хоче поїхати з полону тільки офіційно, на що бойовик «ДНР» відповів, що коли офіційно – то вони за нього візьмуть четверо осіб. Зі слів дружини Без’язикова, полковника обміняли на двох жінок.
В суді Без’язиков провину у держзраді категорично заперечував. Він та його адвокат переконували, що телефонні розмови і переписки сфальсифіковані й терористи самі намагалися його підставити. Полковник підтвердив, що бойовики щодня брали його з собою в офіс розвідуправління «ДНР» і згодом дозволили йому зв’язатися з родиною. Оскільки номери телефонів він забув, то порадили шукати своїх родичів у соцмережах. У вересні 2014 року, під контролем бойовиків, Без’язиков у мережі «Вконтакті» зв’язався з сестрою дружини, а згодом встановив телефонний контакт з дружиною. Дзвонити дружині полковник міг з дозволу теористів і власного мобільного не мав. Без’язиков переконував, що всі його контакти контролювались та фіксувались бойовиками, тому розмови вів лише на побутові теми. Пізніше він отримав інформацію, що бойовики втручаються у його переписку в соцмережі «Вконтакті», пишучи дружині від його імені, зокрема, коли дружина повідомила, що їй від його імені пропонувалось приїхати до Донецька, що не відповідало дійсності. Боячись за своє життя, восени 2014 року-на початку зими 2015 року Без’язиков нібито дав згоду бойовикам на використання акаунту «Леня Любецкий» при спілкуванні із дружиною. Через деякий час він помітив, що бойовики намагаються його компрометувати, для чого його неодноразово показували представникам з Російської Федерації, а також з України, серед яких був також переговірник по звільненню полонених на прізвище Рубан.
Суддя поясненням Без’язикова не повірила. Зміст переписки з дружиною нібито містив такі факти й обставини, які не могли знати сторонні особи.
Без’язикова визнали винним у державні зраді і участі у терористичній організації.
За сукупінстю злочинів суд дав 13 років позбавлення волі. Але до набрання вироком законної сили Без’язикову враховується час тримання в СІЗО (з грудня 2016) як день за два. Він подав апеляцію і поки вона розглядається термін ув’язнення зменшується.
Більше про суди справі Без’язиков читайте на сайті.
Міністр-зрадник
13 липня 2020 до 10 років позбавлення волі за держзраду засуджений Петро Міхальчевський.
За версією обвинувачення, не пізніше 28 лютого 2014 року він погодився на отриману від невстановлених представників іноземної держави – Російської Федерації пропозицію зайняти посаду «Министра здравоохранения Автономной Республики Крым».
27 травня 2014 року в інтерв’ю телеканалу «Крым» публічно виправдовував окупацію Криму Російською Федерацією та спонукав жителів півострова отримувати російське громадянство.
В суді від показань обвинувачений відмовився, але під час засідань неодноразово висловлював своє ставлення до справи.
Міхальчевський не заперечував, що з 28.02.2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим був призначений на посаду міністра охорони здоров’я у складі Ради міністрів АР Крим. Після звільнення 9.06.2014 року з цієї посади у 2015 році разом з родиною добровільно повернувся з Криму на материкову частину України та з 21 вересня 2015 року по 31 серпня 2017 року працював лікарем-хірургом у клініці «Борис», з 1 листопада 2017 року до взяття під варту працював головним лікарем приватної клініки «СІТІ ДОКТОР» у Києві.
Він вважає, що як лікар-хірур підпадає під захист Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни, жодна особа ніколи не може переслідуватися чи бути засуджена за те, що доглядала поранених або хворих. Також неодноразово говорив, що жодної підривної діяльності проти держави він не здійснював, а лише дбав про здоров’я та добробут кримчан та вживав заходів для безперебійної роботи лікарень.
Але суд аргументи Міхальчевського не прийняв. Не встановлено, що він особисто займався пошуком, підбиранням, транспортуванням та лікуванням поранених і хворих цивільних осіб, інвалідів та породілей. Натомість обвинувачений обіймав посаду міністра охорони здоров’я у нелегітимному уряді, виконував адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, що не пов’язано з медичною практикою по лікуванню хворих цивільних осіб, поранених інвалідів та породілей.
Також Міхальчевському інкримінували посягання на територіальну цілісність. А саме, що він дав вказівки медустановам організувати на їх території виборчі дільниці для референдуму 16.03.2014, на який виносилось питання входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації, давав вказівки підлеглим голосувати «за».
Про це в суді говорив тільки один свідок, іншими свідками і доказами це не підтверджувалося. Тому в цій частині суд визнав обвинувачення недоведеним.
Міхальчевського за держзраду засудили до 10 років в’язниці. Півтора року попереднього ув’язнення за два дні позбавленні волі. Наразі ексміністр залишається на волі під особистим зобов’язанням.
Апеляцію на вирок подали і адвокат, і прокурор.
Диверсант, який на замовлення ФСБ планував екологічну катастрофу
2 вересня 2020 до 10 років позбавлення волі засуджений громадянин України, який на виконання завдання кураторів з ФСБ РФ намагався вчинити диверсію на території приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ».
За офіційними даними прокуратури, громадянин України під час військової служби у лавах так званої «народної міліції ЛНР» з 2018 року був завербований співробітниками ФСБ РФ. Виконуючи завдання спецслужби, він перетнув лінію розмежування та прибув до Сєвєродонецька, де зі сховища взяв заздалегідь приготовані засоби ураження – дві одиниці РПГ-22.
Диверсант планував підірвати два резервуари, в яких зберігалося близько 4500 тонн аміаку, на території ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання АЗОТ» – об’єкту, що віднесено до 1 ступеня хімічної небезпеки. Метою диверсії була екологічна катастрофа та масове знищення мешканців Луганської області.
Текст цього вироку у реєстрі приховано, слухання пройшло у закритому режимі. Однак відомо, що справу розглянули за одне засідання. Чоловік пішов на угоду з правоохоронними органами.
Суд визнав чоловіка винним у готуванні до вчинення диверсії, незакінченому замаху на державну зраду, посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України, участі у діяльності не передбаченого законом збройного формування та придбанні бойових припасів без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 14 ст. 113, ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 260, ч. 1 ст. 263 КК України).
За сукупністю злочинів Сєвєродонецький міський суд Луганської області призначив покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Джерело: СУДОВИЙ РЕПОРТЕР