Перед прочитанням цього лікнепу важливо пам’ятати наступне: цифри, наведені нижче – це цифри за умови повної комплектації та повної бойової підготовки бійців і командирів. Це «лабораторні» цифри, і жодна війна не відбувається за 100% боєготовності підрозділів.
Російсько-українська війна характерна своїми найскладнішими умовами, некомплектом і нестачею бойових частин, низькою підготовкою солдатів і командирів (через масовість і страшні втрати) тощо. Тому ці цифри слід розглядати як базис із підручника, завжди роблячи поправку на реальність. Це така реальність, де відділення у 4-5 осіб це норма, а рота у 50 осіб – буденність.
Після цієї важливої ремарки перейдемо безпосередньо до самого лікнепу.
Що таке боєздатність?
Боєздатність – це такий стан військ, коли вони мають готовність до виконання бойових завдань. Боєздатність та втрату боєздатності не слід плутати з організацією та втратою організації.
Оцінки боєздатності:
- Повна боєздатність: формування може як наступати, і оборонятися.
- Часткова боєздатність (1-я стадія): формування може оборонятися та обмежено наступати.
- Часткова боєздатність (2-я стадія): формування не може наступати, але може обмежено оборонятися.
- Повна небоєздатність: формування неспроможне ані наступати, ані оборонятися.
Відновлення боєздатності може тривати від доби до тижнів.
Боєздатність може бути втрачена зі знищенням специфічних загонів чи спорядження. Наприклад, якщо у протитанкової роти знищені або втрачені ПТРК, то рота, навіть за штату в 100%, втрачає свою боєздатність як протитанкова одиниця.
Класичне визначення межі допустимих втрат (якраз часів Клаузевіца) – це 25%-30%, але в XX столітті, після Другої світової війни, ця межа стала обертатися навколо усереднених 6% втрат (при втратах 4% неможливо наступати, при 8% вже неможливо оборонятися). Винятком у минулому столітті був Вермахт, який зберігав часткову боєздатність своїх частин навіть за втрат іноді до 50% (!!!).
Але це все за «тепличних» лабораторних умов. У реалі допустимі втрати можуть досягати всі ті старі 25%-30%. Хоча цього потрібно уникати всіма способами.
Цикли
Втрати відбуваються циклами. Як це виглядає на практиці? Розберемо спрощену схему:
- Наприклад, у нас є батальйон у 500 осіб. При наступі він втрачає 25 чоловік (боже, це цілий взвод!). Наступ зупиняється (не більше ніж на півгодини), заповнюються прогалини та перевіряється ланцюжок командування – чи не порушений він – і далі наступ триває вже з 95%. Батальйон знову втрачає 5%, тобто ще 24 особи (від 475), і знову, ось уже втративши майже 50 осіб, він зупиняється для перегрупування. Далі – вже у складі 90% – він продовжує наступати чи закріплюється на досягнутому.
Не знаю, як в Україні чи в радянській військовій школі, але ізраїльська школа рекомендує не більше трьох таких циклів у випадку батальйону. Причому у батальйоні перегрупування може займати від півгодини до максимуму у дві доби (з допустимого).
Коли батальйон необхідноь виводити ОДРАЗУ і ПОВНІСТЮ з бою?
1. За втрати ланцюжка управління та командування.
2. У разі втрати спеціалізованих загонів.
3. За втрат у 50% (де-факто – повний розгром формування).
Тут прошу звернути увагу на дилему – з одного боку, втрата ланцюжка командування призводить до виводу формування з бою; з іншого боку, за концепції «командир завжди попереду» ця втрата є неминучою. Частково це протиріччя вирішується тим, що багато інших бійців може замінити старших командирів. Наприклад, у євреїв з’явився навіть такий термін МАШАК – дослівно командир, який не офіцер, або МАМАК (був у минулому, сьогодні вже немає) – дослівно той, що займає місце офіцера. Старші сержанти, сержанти, медики, розвідники, командири відділень, командири спеціалізованих ланок та загонів тощо повинні бути не стільки готовими професійно, скільки ментально та морально, щоб обійняти посади загиблих офіцерів – комбата, його заступника, ротних, заступників ротних та взводних командирів.
В армії євреїв взагалі приділяється велика увага командній ланці та її організації.
Що ще призводить до втрати боєздатності?
Крім втрат від впливу ворога, це також фізичне та нервове виснаження, голод, холод тощо. Саме для цього існує ротація частин, навіть на фронті та у бойовій ситуації.
Який максимальний термін до настання нервового виснаження? Для ДОСВІДЧЕНОГО та мотивованого підрозділу – це близько 30 днів. А сон повинен бути не пізніше, ніж за 48 годин.
Що більше за все демотивує та лякає ще не обстріляного солдата?
- Світло – трасери, спалахи вибухів, вогонь.
- Запахи – запах гару і паленого м’яса.
- Шум – вибухи, свист, гуркіт.
- Крики – команлирів, поранених, помираючих.
Наприклад, що я запам’ятав найбільше з Другої ліванської війни (а я там побував зовсім трішки, кілька тижнів) – це рев MLRS’ів, крики поранених, які постійно прибувають з машинами евакуації та вертольотами, постійні крики командирів на місцях.
Шум, спалахи, крики – перше, що я згадую, якщо думаю про той час. Найчастіше це правило є універсальним і щодо інших.
Тому командирам важливо підготувати очі, ніс і вуха солдатів хоча б частково до цих факторів стресу (світло, запахи, шум, крики), щоб бійці не відволікалися від своїх бойових завдань і працювали, незважаючи на неприродне і небезпечне оточення.
Автор: Ігаль Левін (RESSENTIMENT)