18 жовтня у Верховній Раді зареєстрували проект Закону про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні. Його автором є народний депутат Сергій Березенко і група інших депутатів. Утім, попри низку позитивних норм, певні положення проекту містять суттєві ризики порушення прав людини.
Запропонована декларативна система реєстрації “врівноважується” масивним механізмом контролю й значними штрафами за порушення. Крім того, вона може вплинути на реалізацію прав власниками та співвласниками житла. А також створює небезпеку того, що більше 4,5 млн мешканців тимчасово окупованих територій залишаться без зареєстрованого місця проживання.
Про це йдеться у детальному аналізі документу, підготовленому Центром інформації про права людини. Нижче представлені найбільші ризики, що їх, на думку фахівців, несе новий законопроект.
ДЕКЛАРАТИВНИЙ ПРИНЦИП РЕЄСТРАЦІЇ “ВРІВНОВАЖУЮТЬ” ОБ’ЄМНИМ МЕХАНІЗМОМ КОНТРОЛЮ
Якщо зараз людині для реєстрації треба надати документ, що може підтвердити її місце проживання за адресою, де вона хоче зареєструватися, то, відповідно до законопроекту, тепер їй не доведеться цього робити — тобто запроваджується декларативний принцип.
Але в будь-який момент людина може отримати листа з вимогою документально підтвердити те, що вона мешкає у цьому конкретному житлі. Як варіант для підтвердження — запросити представників органів реєстрації до себе додому. Там вони зможуть опитати інших мешканців житла, сусідів, тощо. Чи просто подивитися, як квартирант буквально відчиняє і зачиняє двері ключем. А у разі згоди власника та квартиранта представник органу зможе відвідати житло і самостійно переконатися у факті проживання там людини.
Існує сім підстав для того, щоб розпочати так звані процедури підтвердження факту проживання. Це, зокрема, звернення власника (наприклад, у разі неправдивого повідомлення про факт проживання у його житлі особи), органу державної влади чи місцевого самоврядування.
Від моменту прийняття рішення про необхідність підтвердження, особа має знятися з реєстрації, а подальша реєстрація їй тимчасово заборонена.
ВСТАНОВЛЮЮТЬ НЕПРОПОРЦІЙНО ВИСОКІ ШТРАФИ ЗА НЕДОСТОВІРНІ ВІДОМОСТІ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ
Законопроект пропонує доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) статтею 197-1. Відповідно до неї, подання недостовірних відомостей з метою реєстрації місця проживання потягне за собою штраф від 850 до 1700 грн. А у разі накладення повторного штрафу протягом року — до 3400 грн. Що саме мається на увазі під поданням недостовірних відомостей — законопроект не пояснює. Проте встановлення адміністративної відповідальності означає, що вчинене діяння посягає на чинний порядок управління.
Це не пояснює розмір суми штрафу, оскільки він має бути пропорційним тяжкості протиправного діяння та його наслідкам.
Для порівняння — наразі проживання громадян без паспорта або за недійсним паспортом, а також проживання громадян без реєстрації тягнуть за собою попередження. А умисне псування паспорта чи втрата його з необережності — попередження або штраф від 17 до 51 гривні.
ВІДСУТНІЙ ЕФЕКТИВНИЙ МЕХАНІЗМ РЕАГУВАННЯ ВЛАСНИКІВ НА ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ОСОБИ У ЇХНЬОМУ ЖИТЛІ
Відповідно до законопроекту, орган реєстрації зобов’язаний повідомити власника (співвласників), осіб, які зареєстровані за адресою житла, про реєстрацію, зняття з реєстрації іншої особи за зазначеною адресою —надіслати смс-повідомлення, електронного листа тощо.
У разі відсутності контактних даних для такого зв’язку, орган реєстрації надсилає інформацію будь-якому повнолітньому члену сім’ї зазначеної особи, який проживає разом з нею. Якщо контактні дані такого члена сім’ї є у реєстрі територіальної громади. Якщо і цих даних у органа реєстрації немає, повідомлення прийде рекомендованим листом під розписку будь-якого повнолітнього члена сім’ї.
ЗАПРОПОНОВАНІ ЗМІНИ ДО РЕЄСТРАЦІЇ ДІТЕЙ МОЖУТЬ ПРИЗВЕСТИ ДО ПОРУШЕННЯ ЇХНІХ ПРАВ
Законопроект зобов’язує дитину старше чотирнадцяти років звертатися для реєстрації місця проживання самостійно. Проте діти такого віку не є самостійними у прийнятті рішення про власне місце проживання чи його зміну, і покладання на них такого обов’язка не є адекватним. Наразі, згідно з Сімейним кодексом, місце проживання дитини старше десяти та до вісімнадцяти років визначають спільно батьки та сама дитина.
Прийняття законопроекту в запропонованій редакції також може призвести до порушення прав дітей на рівний доступ до освіти.
Так, із заявою про необхідність підтвердження факту проживання дітей на території обслуговування школи зобов’язаний звернутися директор — у разі, якщо кількість поданих заяв на зарахування до початкової школи перевищує її спроможність. Тобто якщо батьки подадуть 31 заяву на 30 місць у першому класі, директор школи повинен ініціювати перевірку всіх першачків.
Замість того, щоб розширювати спроможність шкіл, документ пропонує позбавляти дітей права на зарахування в них, що є грубим порушенням прав дітей, а також містить численні корупційні ризики.
Більше того, після отримання подібної заяви, орган реєстрації повинен заблокувати (частково чи повністю) реєстраційні дії щодо дітей та зняти їх з реєстрації. Це може спричинити ріст кількості дітей без зареєстрованого місця проживання.
ДЕЯКІ КАТЕГОРІЇ ОСІБ НЕ ЗМОЖУТЬ ЗАРЕЄСТРУВАТИ МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ САМОСТІЙНО
Стаття одинадцята законопроекту передбачає створення особливого порядку реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання певних категорій осіб.
Йдеться, зокрема, про засуджених, безхатченків, осіб, які тимчасово або постійно проживають у стаціонарних соціально-медичних установах та інших закладах соціальної підтримки або догляду, військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, та членів їх сімей, що обрали реєстрацію за адресою військових частин. В цих випадках місце проживання особи знаходиться у державній чи комунальній власності, і право чи обов’язок знаходитися там встановлює держава.
Також і ті, хто винаймає житло в гуртожитках, та члени їхніх сімей повинні будуть реєструватися не напряму в органі реєстрації, а через уповноважену особу підприємства, установи, організації, органу місцевого самоврядування, що видав ордер на житлову площу у гуртожитку.
Це обмеження у праві самостійного звернення до органів реєстрації не є пропорційним та обгрунтованим. Крім того, важливо зазначити, що не тільки ордер може бути підставою для проживання особи у гуртожитку, але й договір найму.
ФАКТИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ РЕЄСТРУВАТИСЯ У ЖИТЛІ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Відповідно до законопроекту, однією з підстав для відмови в реєстрації або зняття з реєстрації місця проживання є реєстрація за адресою населеного пункту, розташованого на тимчасово окупованій території.
Це обмеження стосується більше 4,5 млн наших співгромадян, які ризикують залишитися без реєстрації місця проживання, внаслідок чого вони будуть виключені, наприклад, з виборчих процесів, не зможуть без додаткових процедур отримати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи тощо.
Заборона реєстрації місця проживання на територіях, що наразі є тимчасово окупованими, суперечить статті шостій Закону України “Про забезпечення прав та свобод громадян і правовий режим на тимчасово окупованій території України”.
Але найбільше від цієї заборони постраждають діти, батьки яких мають реєстрацію на ТОТ. Наразі такі діти отримують паспорти громадян України без вказання адреси реєстрації місця проживання. Вирішити це питання має законопроект 8432, який вже рекомендований Верховній Раді для прийняття у першому читанні. Він передбачає можливість реєстрації неповнолітніх осіб, в яких місце проживання батьків або законного представника зареєстровано на тимчасово непідконтрольній території.
РЕЄСТРАЦІЯ НЕ БУДЕ ЄДИНИМ ДЖЕРЕЛОМ ДЛЯ ПІДТВЕРДЖЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ОСОБИ
Проект пропонує в статті дев’ятій вважати, що реєстрація місця проживання не може самостійно застосовуватися для підтвердження факту проживання у житлі та користування ним, для приватизації житла, спадкування, нарахування комунальних послуг тощо.
Але на практиці реєстрація місця проживання широко застосовується для підрахунку кількості мешканців у житлі для надання житлово-комунальних послуг, соціальних пільг, субсидій, тощо.
Наприклад, відповідно до законопроекту, реєстрація місця проживання особи не є підставою для нарахування (перерахування) споживачу житлово-комунальних послуг плати за ці послуги у зв’язку із зміною кількості зареєстрованих у житлі осіб. Таке нарахування здійснюється лише за умови зміни фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі. Але провайдер житлово-комунальних послуг не має інструментів перевірки чи підтвердження цієї кількості.
Тож у разі прийняття законопроекту, органи виконавчої влади, установи, організації, підприємства, які наразі використовують дані про зареєстроване місце для підтвердження певних фактів і обставин, змушені будуть розробити свої процедури підтвердження факту проживання. А це може значно ускладнити життя громадян.
На думку авторів цього тексту, будь-які зміни системи реєстрації мають ґрунтуватися на системному аналізі її практичного впливу на різні сфери життя (бюджетування, сплату податків, отримання соціальних пільг, реалізацію майнових прав), а також ретельному аналізі можливих наслідків запровадження нової системи. Цього у запропоновоному законопроекті не враховано.
Наразі над розробкою нової моделі реєстрації, базованої на означеному підході, працює робоча група при Міністерстві внутрішніх справ. До неї входить близько п’ятдесяти представників різних міністерств, громадських активістів та фахівців.