Атаки на ТЦК — російські диверсії чи дурість окремих людей

На початку лютого в Україні прогриміли вибухи одразу в кількох регіонах. Від практики підпалів військових машин російська агентура, схоже, перейшла на замахи на самих військових. Що стоїть за останніми терактами проти працівників ТЦК та поліції — розбиралося hromadske.

• Камʼянець-Подільський, Хмельниччина. Білий день. Біля місцевого ТЦК гримить вибух. В результаті — один загиблий, четверо поранених.
• Павлоград, Дніпропетровщина. Вечір 2 лютого. Стався вибух біля будівлі ТЦК.
• Пирятин, Полтавщина. У ніч проти 1 лютого під час супроводу військовозобов’язаних до навчального центру на АЗС невідомий вистрілив у військовослужбовця Полтавського РТЦК та СП. Той загинув на місці.
• Рівненське ТЦК. 1 лютого. Вибух. Одна людина загинула, ще шестеро — поранені.

У перший тиждень лютого Служба безпеки України повідомила про низку терактів — вдалих і невдалих. 1 лютого завербований росією чоловік підірвався в Рівненському обласному ТЦК, поранивши 8 військовослужбовців. За виконане завдання росіяни пропонували гроші. Чи знав 21-річний хлопець із Житомирщини, що він і сам загине? За даними слідства, куратори використали його «втемну» — активували вибухівку, сховану в туристичний рюкзак, як тільки той зайшов у приміщення.

Вже за два дні правоохоронцям вдалося запобігти ще одному підриву в Рівному — біля райуправління поліції, — затримавши 19-річних хлопців. Ще одну спробу російських спецслужб здійснити теракт зупинили на Буковині. Там спіймали двох місцевих наркодилерів віком 17 та 18 років.

У Павлограді на Дніпропетровщині підривникам все ж вдалося поранити військовослужбовця біля ТЦК. Причетними виявилися аж троє чоловіків віком 21 і 22 роки.

Розслідування тривають, підозрюваних затримують, і подекуди ними виявляється завербована російськими спецслужбами й спрагла на «легкі заробітки» молодь.

5 лютого вибух прогримів у будівлі територіального центру комплектування Кам’янця-Подільського, забравши життя однієї людини та поранивши ще чотирьох.

Упродовж 2024 року СБУ та Нацполіція затримали понад 450 людей, які виконували доручення російських кураторів, але тоді йшлося здебільшого про підпали — машин ЗСУ, залізниць, будівель. Нині ж російські спецслужби, схоже, перейшли до замахів безпосередньо на військових.

Хто погоджується на підриви?

За даними правоохоронців, росіяни вербують підривників у Telegram-каналах серед найбільш вразливих категорій — молоді та безробітних, охочих на «швидкі» заробітки, людей із залежностями та «низькою соціальною відповідальністю», наприклад, наркозбувачів.

Завдання можуть варіюватися: самостійно зібрати саморобний вибуховий пристрій (СВП) за інструкцією кураторів або просто доставити його в потрібне місце. росіяни не скупляться орендувати підривникам квартири поряд із ціллю завдання. Вибухівку ховають біля будівель у звичайні побутові предмети — пакети, іграшки, контейнери для сміття. Для «виманювання» працівників поліції проводять фейкові виклики.

Звіти правоохоронців свідчать, що вибухівку, зібрану за завданням російських спецслужб, начиняють цвяхами та гайками для збільшення дії ураження під час детонації.

За виконанням операцій росіяни стежать дистанційно — за допомогою телефонів, завбачливо встановлених їхніми агентами. Телефонами також віддалено активуються СВП — через виклик на мобільний номер.

За ці підриви росіяни обіцяють кошти, але, як кажуть у поліції, вони рідко доходять до виконавців. Окрім того, спецслужби рф не гребують підривати вибухівки ще до того, як їхні найманці будуть у безпеці — цим «прибирають» головних свідків.

Яка мета цих терактів?

Окрім, очевидно, вбити якомога більше захисників та пересічних українців, метою росіян є дискредитація роботи ТЦК, спроба зірвати мобілізацію та посіяти недовіру цивільних до військовослужбовців, вважають в СБУ. Чи працює це?

Рівень напруженості та втоми українців за три роки великої війни, а також робота росіян в інформаційному полі призвели до того, що ставлення громадян до ТЦК, на жаль, є переважно негативним. За даними опитування соціологічної групи «Рейтинг», військовослужбовцям ТЦК не довіряють 67% опитаних — це найгірший показник серед усіх категорій військових. Це попри те, що у ТЦК служать поранені ветерани та захисники, що були на передовій, — а ці категорії мають найвищі рівні суспільної довіри.

Після нападу на військовослужбовця ТЦК у Пирятині командувач Сухопутних військ ЗСУ Михайло Драпатий назвав вбивства військових у тилу «червоною лінією, яку не можна перетинати».

«Ми не маємо права мовчки спостерігати за наростальною хвилею зневаги до захисників України — це за межею того, що можна толерувати. Все не стається раптово. Ми вже бачили випадки приниження та агресії щодо наших захисників, але я не бачив гострої реакції суспільства на це. Тепер маємо прямі збройні напади. Так діє ворог. Він працює з нами й поміж нас, поки ми роздивляємось, хто що лайкнув», — заявив генерал.

Командувач заявив, що очікує від влади «блискавичної та жорсткої реакції». А суспільство закликав «не перетравлювати» подібні напади.

Підпали майна ЗСУ, держустанов чи мінування класифікуються Кримінальним кодексом України як тероризм або диверсія, за що передбачена сувора кримінальна відповідальність навіть для неповнолітніх. Тож замість того, щоб іти на співпрацю з росіянами, правоохоронці закликають «палити ФСБшників» у спеціальному чат-боті.

«Ми самі допомагаємо ворогу заводити себе в петлю»

То напади на територіальні центри комплектування — це результат роботи російських спецслужб або ж деградація українського тилу?

Як ворог використовує наші слабкі місця, чи можливо знизити градус агресії до співробітників ТЦК і чи будуть зміни в мобілізаційних підходах — журналісти hromadske говорили з начальником управління комунікацій Командування Сухопутних військ ЗСУ Віталієм Саранцевим.

Мета — вбити клин між цивільними й військовими

Останні напади на ТЦК, які можна назвати актами насильства щодо військовослужбовців, — це суто диверсії або ж наростаюча хвиля зневаги до військових і деградація українського тилу? Чи і те, і те?

Найімовірніше, тут і те, і те. Але щодо нападів — звичайно, кінцеву крапку поставить слідство.

На мою особисту думку — це диверсії, які спровоковані, сплановані та здійснені російськими спецслужбами для того, щоби, по-перше, в такий спосіб розколоти наше суспільство, і по-друге, зірвати заходи щодо проведення мобілізації в нашій країні.

Але з ними й так фактично дуже великі проблеми. Чи можна сказати, що росія просто використовує наші найболючіші місця?

Я б не говорив про дуже серйозні проблеми. Так, певні складнощі тут є. Тому що звісно, заходи мобілізації — це процес примусу, і Україна не є якоюсь унікальною в цьому питанні. Не може населення стовідсотково ставитися позитивно до заходів мобілізації, коли людину без її згоди забирають на війну. Як позитивний і належний факт це ніколи суспільством і не сприймалося.

А втім, заходи мобілізації у нас здійснюються. І попри те, що російська пропаганда намагається показати повний зрив і провал мобілізації, — насправді це не так. У нас щомісяця тисячі людей долучаються до війська — як за мобілізацією, так і за рекрутингом.

Так, є певні ускладнення, вони виникають через незлагодженість та інші різні причини. Але мобілізація триває. І моя думка, чому ворог хоче це зірвати й максимально зупинити цей процес, — тому що насправді він нас боїться. Бо попри тактичні успіхи, його наступальний потенціал виснажується, і, звичайно, будь-які мобілізаційні заходи, які посилюють наші Сили оборони, йому невигідні.

Тому росія буде всіма способами намагатись втручатися в наш мобілізаційний процес, щоб його ускладнити, припинити. Починаючи від інформаційних атак і закінчуючи отаким от підбурюванням населення та іншими способами, які ми зараз спостерігаємо.

Ми зараз спостерігаємо цілеспрямовану інформаційну атаку, яка спрямована на те, щоб дискредитувати військовослужбовців ТЦК. Щоб вбити клин між цивільним і військовим середовищем. Щоб посіяти зневіру до військово-політичного керівництва.

З іншого боку, у нас є тяга шукати російський слід у будь-яких проблемах (хоча зрозуміло, що ворог їх підхоплює і використовує). Але ми не можемо теж не помічати, що цей клин, як ви кажете, між військовими й цивільними та ця напруга, яка виливається в агресію, — у суспільстві є. 

Справді, є негативні явища, які потребують негайного втручання. Тому наразі йде робота щодо покращення надання послуг військовослужбовцями ТЦК та СП. І щодо налагодження оцього діалогу між військовими та суспільством. Триває роз’яснювальна робота щодо поведінки військовослужбовців, які залучаються до груп оповіщення.

І від себе скажу, що ми, наприклад, зараз ініціюємо (і в нас уже була перша зустріч з Асоціацією адвокатів України) вироблення чітких правил для адвокатів і для військовослужбовців ТЦК. Тут треба сказати, що є як певні зловживання з боку адвокатів, так і певне нерозуміння їхньої роботи представниками ТЦК. Тому, щоб налагодити цей процес, ми зараз і розробляємо такі спільні зрозумілі для всіх правила. Але важливо наголосити, щоб цих правил дотримувались обидві сторони.

«Ми розробляємо правила поведінки для військових ТЦК»

Які найчастіші зловживання адвокатів, а які — ТЦК?

Якщо, наприклад, іде адвокат, тримає в руках телефон і намагається проникнути без дозволу на територію військового об’єкта, здійснюючи фото- і відеофіксацію. Це порушення. Тому що ТЦК — це військовий режимний об’єкт. І що повинен при цьому зробити черговий, який здійснює контроль доступу?

Якщо він пропустить людину, з військового погляду — це порушення. Якщо ж він почне виривати телефон із рук адвоката — тоді це вже буде порушення з боку ТЦК. Тому це патова ситуація. І щоб не було таких інцидентів, ми пропишемо правила, які повинні розуміти обидві сторони, і головне — повинні їх виконувати. Щоб у нас не було скарг на недопущення адвокатів, фізичне насильство тощо.

Крім того, ми зараз починаємо роботу щодо розроблення комплаєнсу. Тобто набору правил щодо дотримання військовослужбовцями ТЦК певних норм, політик, правил щодо поводження з військовозобов’язаними.

І це також має бути обов’язковим для всіх. Воно буде доведено, над цим будуть працювати, люди будуть думати, як себе поводити, як здійснювати свою роботу так, щоб не порушувати прав людини й не збурювати суспільство. Бо це одна з тих чутливих точок, на яку ворог тисне й максимально цим користується.

На жаль, так, негатив подекуди трапляється і з боку ТЦК. Але це не залишається непоміченим і не залишається без покарання.

Проводяться розслідування, робляться відповідні висновки. Але що робить ворог? Він просто ці питання масштабує і нагнітає. Іноді навіть якийсь спровокований або абсолютно незрозумілий відеосюжет вони розписують у такий спосіб, що ось ця подія відбулася в Рівному. Через дві години це саме відео, можливо, трішки видозмінене, з’являється в пабліках в Одесі. Потім ще через пів години воно з’являється в пабліках у Кривому Розі. Іноді це все оформлюється як реклама і поширюється взагалі десятками міст. І, звичайно, ми бачимо, що це також спланована акція, це елемент тієї інформаційної війни, яку ворог здійснює проти нас і проти нашого населення.

«Хотів би, щоб термін “бусифікація” зник із нашого лексикону»

Ви частково випередили моє запитання, як реформувати систему ТЦК. Чи можете конкретизувати, що саме зміниться? Чи можна, наприклад, сказати, що не буде «бусифікації», не буде проходження ВЛК «для галочки» за кілька годин тощо?

Ну насамперед зміниться те, як загалом працювати й поводитися з людьми. Але це окрема тема, і я думаю, що коли ми це розробимо, ми навіть зробимо якусь окрему презентацію. Ми лише з 1 лютого почали роботу в цьому напрямі. Тому часу в нас не так багато, щоб це все запустити.

Ми плануємо це зробити до кінця місяця. Так, щоб воно влаштовувало всі сторони — будемо погоджувати ці дії і у своєму середовищі, і радитися з адвокатами, щоб це максимально не суперечило чинному законодавству.

Щодо терміна «бусифікації» — скажу чесно, я хотів би, щоб він взагалі зник із нашого лексикону. Тим більше, що він також прийшов до нас саме завдяки інформаційній роботі ворога проти нас. 

Такі слова, як-от «бусифікація», «людолови», — це все елементи російської ІПСО. Як би це зараз не звучало, адже «російська ІПСО» вже стає мемом. Проте це все дуже легко входить у наш вжиток.

Хоча не так давно був матеріал, де російські пропагандисти самі заявили, що вони першими назвали нас «людоловами». А ми радісно і з легкістю це все підхопили й використовуємо в нашому лексиконі, тільки погіршуючи власний стан. Тобто такі інформаційні атаки проводяться на території нашої країни проти нас самих. І ми самі допомагаємо противнику заводити себе в оцю петлю.

Ви кажете, що лише з 1-го лютого почали розробляти ці зміни. Це на тлі вже високого градуса нагнітання і фактів насильства щодо військових? Чи вона була запланована раніше?

Ні, ця робота була запланована ще раніше.

Я прийшов на посаду менш ніж тиждень тому. Але вже зрозумів, що це саме те, над чим нам потрібно попрацювати. Тому що це тонке місце, яке противник активно використовує проти нашого суспільства. І, звичайно, його потрібно підсилити.

Якою має бути реакція влади, аби такі випадки не стали тенденцією і не призвели до війни своїх проти своїх?

Я не хотів би рекомендувати щось нашій владі. Водночас я хотів би радше дати рекомендації нашим громадянам. Тому що все, що відбувається, не повинно залишатися безкарним.

І якщо брати ситуацію з убивством військовослужбовця, який виконував свої обов’язки, коли проходив службу в ТЦК, то це, звичайно, дуже кричущий і дуже ганебний випадок для нас як для українців.

Військовослужбовець, вбитий своїми, вбитий у тилу під час виконання своїх обов’язків, — це неправильно. Я навіть не знаю, яким словом описати… Це ганьба. Ганьба для нашого суспільства.

І тим паче ганьба, коли під інформацією про цю подію хтось дозволяє собі ставити якісь сміхотливі коментарі, чи якісь смайли, чи меми. І так само це стосується подій, які стались у Рівному, і подій, які стались у Павлограді. Я розумію, що там більша частина — це «ботня», яка просто підігріває ці питання. Але, на жаль, є і коментарі, і смайли, і все інше від цілком реальних наших громадян.

Це до того, що Драпатий казав — це червона лінія, яку не можна перетинати насамперед суспільству?

Звичайно. І я хотів би, щоб це розцінювали як убивство. Свого співгромадянина. Військового. Вбивство представника тієї структури, яка зараз захищає всю Україну. Це неприпустимий факт у жодному разі, зрозумійте.

ТЦК — це теж Збройні сили

Це не вирок суспільству?

Це ще не вирок суспільству.

Вирок суспільству буде, якщо почнеться пряме силове протистояння щодо українських військовослужбовців (чи представників ТЦК, чи представників інших родів і видів військ). Тому поки що це не вирок. І я сподіваюся, що такі випадки у нашому суспільстві більше не будуть повторюватись.

Є певні негаразди, є певний негатив, але я сподіваюсь, що ми всі разом спільно прийдемо до якоїсь єдиної думки. Бо ми єдиний народ, і ми всі зараз маємо згуртуватися проти свого ворога.

Ворог у нас один. Ворог у нас — це росія, яка хоче знищити нас як народ, як націю, знищити нашу ідентичність. І всі свої сили й засоби вони спрямовують саме на це. Тому не треба шукати ворога між нас, всередині свого суспільства.

Згадалась цитата філософа Володимира Єрмоленка: «росія не переможе нас силою, не зруйнує ракетами, але може перемогти підступом. Думкою. Сприйняттям. Емоцією. Наприклад, що все руйнується і навкруги зрада».

Саме так. Тому наша задача — не піддаватися ворогу в цьому. Посилювати свою медіаграмотність, дотримуватися інформаційної гігієни. Я розумію, що ворог намагається тиснути з усіх боків: на якусь частину території він тисне зброєю, на якусь — інформаційно, психологічно. Але там, де ми програємо інформаційну війну, ми програємо і війну фізичну.

Ви кажете, що це ще не вирок, але чи не гадаєте, що зараз у суспільстві загалом це дуже загрозлива тенденція?

Скажу так: це є певним сигналом, коли нам уже потрібно щось робити. Ми повинні діяти, повинні цю ситуацію виправляти, і загалом усе, що я вам перед цим говорив, — це і є перші кроки для розв’язання саме цієї ситуації, яка відбулася кілька днів тому.

Чи можна сказати, що ці історії стали кульмінацією провалу державної політики з мобілізації? І зараз ми рухаємось у напрямку «треба щось із цим робити». 

Я хотів би ще раз зазначити, що в нас немає провалу мобілізації. У нас є певні складнощі…

Але хіба немає? Людей у війську катастрофічно бракує, добровольці скінчились, із комунікацією теж проблеми.

Ще раз кажу.

Кілька десятків тисяч щомісяця мобілізуються до Сил оборони України в різний спосіб. Хтось приходить за мобілізацією, хтось приходить за програмою рекрутингу. Але не можна назвати цю ситуацію провальною.

Є певні ускладнення, є певні перекоси, але все це виправляється. Не можна говорити, що ситуація повністю провальна. І тому власне ті дії, які зараз робить ворог, вони й спрямовані на те, щоб усе-таки зірвати ті процеси, і щоб усе ж ми дійшли до тієї ситуації, яку ви зараз озвучили як даність.

Ми говоримо про кілька десятків тисяч мобілізованих на місяць. А негативних моментів у сотні разів менше. Але тут питання в тому, що ми акцентуємо саме на негативі, а не на позитивних моментах. Чомусь у нас стався такий перегин, коли ці речі стають сенсацією. А інші чомусь сприймаються як нормальність. Хоча цього не має бути.

Чи очікуєте, що градус агресії в суспільстві до співробітників ТЦК знизиться або зникне взагалі?

Особисто я хотів би, щоб це взагалі зникло. І зі свого боку ми будемо намагатися робити певні кроки.

Але водночас, я хотів би, щоб було й розуміння суспільства: що у нас все-таки триває велика війна, війна за виживання і що ми не зможемо перемогти, якщо будемо роз’єднаними.

ТЦК — це теж Збройні сили України. Там теж проходять службу військовослужбовці. 

Там є, звичайно, цивільні працівники, але вони не залучені, скажімо, до процесу оповіщення. У ТЦК більша частина — це чинні військовослужбовці. Там дуже багато людей, які є ветеранами, які є обмежено придатними, які зазнавали поранень у попередні роки. І я хотів би, щоб було більше поваги суспільства до цих людей. І було розуміння, що це також військовослужбовці.

Повага до армії не може бути вибірковою. От цього ми поважаємо, а цього ми не поважаємо. Армія — це структура, яка захищає всю Україну. Військовий не говорить: «Я захищаю Львів, але не захищаю Полтаву». Або навпаки. Всі військові захищають усю країну. І відповідно, ця повага має бути взаємною.

Автори: Ірина Сітнікова та Оксана Іваницька

Джерело: hromadske

 

See more Tweet