Начальник Нацполіції Київщини заявив, що майже половина території Київської області стала місцем злочину. Про масштаби вбивств і катувань під час російської окупації він розповів в інтерв’ю DW.
Начальник Головного управління Національної поліції в Київській області Андрій Нєбитов в інтерв’ю DW розповів про те, як змінилась робота правоохоронців від часу повномасштабної російської агресії проти України, в чому полягав імовірний російський план захоплення Києва та орієнтовну картину масштабів злочинів, скоєних російськими військами під час окупації частини Київщини.
DW: Як змінилось життя поліції Київщини від початку вторгнення Росії на територію України 24 лютого?
Андрій Нєбитов: Напередодні вторгнення була тривожна інформація, і Національна поліція у Київській області відпрацьовувала певний сценарій. Наші наряди у Чорнобильській зоні були посилені. Там були наші спецпризначенці, тому що одна із точок входу нападу на нашу державу була саме через Чорнобильську зону. Наші підрозділи охороняли внутрішній периметр.
З 23 на 24 лютого всі керівники ночували тут (в головному управлінні Нацполіції у Київській області. – Ред.) Ми вже тут жили та фактично перейшли на казармовий стан. 24 лютого зранку, приблизно о 4:20, ми отримали інформацію, що перші постріли і вибухи сталися саме на пункті пропуску “Вільча” (на держкордоні між Україною та Білоруссю. – Ред.) в Чорнобильській зоні, а далі – ракети почали влучати по військових об’єктах, у тому числі і в Київській області. Пішла інформація, що їде військова техніка сотнями одиниць.
Наші сили більше сконцентрувались на обороні аеропорту Гостомеля. Там почала стрімко розвиватись ситуація, відбулась спроба захоплення аеропорту їхнім десантом. Багато їхніх військових потрапили в полон. Наші спецпризначенці їх захоплювали. Тоді ще не було жорсткого бою з артилерією, була, так би мовити, “стрілкотня”, а потім вже бої ставали жорсткішими та жорсткішими.
Все розпочалось, як розпочалось, – пішли ракети, міни. Те, проти чого у нас не було зброї. Щойно це почалось, я відразу доповів голові Нацполіції. Відповідно, були ухвалені певні управлінські рішення. Ми дивимось за результатом по Київській області – мабуть, ці управлінські рішення були правильними, і ворога вдалося вигнати з території Київської області.
Наприкінці квітня Ви заявили, що правоохоронці Київської області під час зачистки звільнених від військ РФ територій знайшли, ймовірно, секретні документи російських спецпідрозділів, у яких був детальний план захоплення Києва. У чому він полягав?
В операції з захоплення Києва росіяни робили акцент на поліцейських силах. Після заїзду важкої військової техніки вони розраховували, що влада України втече. Військова техніка мала виконати роль психологічного тиску. Бойовий дух українські військових у разі евакуації керівництва держави на їх думку був би на дуже низькому рівні. Вони на 200 відсотків на це розраховували. Це видно з того, як просувались ці колони – вони їхали, як на параді, що дозволяло “накривати” їх у дуже великій кількості. Російські військові забирали у місцевих жителів мобільні телефони й користувалися ними. З перехоплених розмов вони були просто в шоці від того, що відбувається.
Колона розбитої військової техніки РФ у Бучі під Києвом
Ми розуміли, що рівень військової підготовки цих частин просто нульовий. Вони контрактники, які “на коліні” ці контракти підписали, та їх сюди закинули. Потім вже, коли їхали наступні ешелони військ з артилерією – там вже були більш професійні військові, а усі інші – це був “збрід”, через який у нас трапилася Буча і масове вбивство мирних українців.
Під час зачистки територій до нас потрапили списки зведених загонів російських поліцейських сил – СОБР, Росгвардія, ОМОН. Ми розуміємо, для чого їх застосовують – для тотального контролю над населенням. Згідно з документами, вони мали контролювати захід та північ Київщини, у тому числі вони планували захопити аеропорти Гостомель, Жуляни і розставити на цій території свої блокпости. Загалом росіяни не готувались до збройного протистояння.
Чи брали участь у бойових діях на Київщині так звані “кадирівці”?
Вони діяли на Київщині, згідно зі свідченнями місцевих жителів. Вони були і в Бучі, і в Бородянці. Вони фактично нам спалили відділ поліції у Бородянці. Водночас у бойових зіткненнях із нашою армією я не пригадую, щоб вони брали участь, тому ми вважаємо, що вони використовуються більше як “міфічні персонажі” для інформаційно-психологічного залякування. Можливо, на росіян це діє, але не на наші підрозділи сил оборони.
Тобто “кадирівці” не брали участі безпосередньо в боях та діяли вже на окупованій території?
Так, першими вони не йшли.
Завдяки чому вдалося змусити російські війська відступити з Київської області?
Потрібно дякувати нашим Збройним силам та усім нашим людям. У нас настільки відповідальні та свідомі громадяни, яких не лякала власна смерть. Вони передавали усю інформацію для ЗСУ, що допомагало їм влучно знешкоджувати колони. Також були факти партизанської війни: десь дизель з техніки зіллють, десь колони автомобілів підпалять. У тому числі на окупованих територіях залишався наряд наших поліцейських, які залишались у підпіллі та виходили з нами на зв’язок. Вони крали міномети, боєприпаси, знищували паливовози, передавали координати, що дозволяло робити влучні постріли артилерією.
Росіяни цього не очкували. Офіцери, які більш-менш розумілись на військовій справі, жалілися своєму командуванню, що їхній особовий склад є просто “непотребом”, який не може виконувати завдання. Ми постійно перехоплювали такі розмови, які свідчили про те, що вони були деморалізованими.
Жінка на велосипеді серед руйнувань на вулиці в Бучі після звільнення від військ РФ, фото 6 квітня 2022 року
Я думаю, що Путіну про це все доповідали. А потім доповідали про ситуацію в Бучі. Я думаю, що ця ситуація була неконтрольована. Вони вирішили вивести війська, щоб вже не було повного їхнього розгрому, а все до того йшло під Києвом. Питання в тому, чому їх не наздоганяли. Я думаю, що військові знають, що вони роблять – де треба наздоганяти, а де не треба, щоб максимально зберегти особовий склад.
Те, що сталося в Бучі, було неконтрольованим з боку командування, чи російські командири все ж цьому сприяли?
Є командири, які перебували на території РФ, я переконаний, що вони не сприяли цьому, вони їх не інструктували. Командири, які знаходились в Україні, бачили всю цю ситуацію, вони про це розмовляли по телефону, і в цьому контексті вони казали про рівень свого особового складу. Вони розуміли, що відбувається, що “неадекватів понабирали, які стріляють по цивільному населенню”. Скільки евакуаційних автівок розстріляли з БМП, скільки людей в Бучі просто з автоматів розстріляли. Тільки нацисти себе могли так поводити. Вони лише не дійшли до того, що в сараях живих людей спалювали, як це робили нацисти під час Другої світової.
Буча взагалі відрізняється від усіх інших населених пунктів. В Бучі найбільше загиблих – 418 тіл загиблих мирних громадян.
Поліцейські працюють над ідентифікацією тіл загиблих мирних людей у Бучі в Київській області
А командири на цю ситуацію жодним чином не могли вплинути?
Ні. Були розмови особового складу, що “зараз вийде з укриття командир, і ми його застрелимо, що він нас завів туди, де по нас весь час прилітає”. Де б вони не ховались – чи в лісопосадці, чи в промзоні – по них весь час працювала наша артилерія. Вони весь час бігали і не могли зрозуміти, що відбувається.
У нас вся нація об’єдналася. Була одна 97-річна бабуся в Броварському районі, яка давала координати в селі, де у росіян був штаб із технікою.
Вже майже півтора місяця минуло від часу звільнення територій Київщини від військ РФ. Чи є вже орієнтовна картина масштабів злочинів, які були скоєні окупаційними військами в цих районах?
Фактично половина області є місцем скоєння злочину. Ми зареєстрували близько трьох тисяч злочинів. Офіційно знайдено, оглянуто слідчими та направлено до моргів 1270 тіл загиблих цивільних громадян. Більшість із них вбиті зі стрілецької зброї. Тобто це люди, розстріляні з автоматичної зброї. Це свідчить про те, що мирних людей свідомо вбивали.
Щодо зґвалтувань, наскільки цей злочин був масовим на окупованих територіях?
Ми виходимо з Кримінального процесуального кодексу і, згідно з ним, ми можемо працювати лише, якщо є заява про такий злочин. Ми зафіксували таких п’ять фактів. Один, коли дівчина повністю пішла на контакт, назвала ймовірного ґвалтівника, йому заочно оголосили підозру. Нібито його вбили наші військові. Прокуратура його оголосить у міжнародний розшук, якщо він залишиться живим, то ми його будемо шукати.
Але загалом жінки не сильно співпрацюють зі слідством, масових заяв не було. Ми розуміємо, що цей злочин дуже латентний і ніхто не хоче про це говорити, тому що це психологічна травма, яку треба переживати декілька разів під час спілкування зі слідчим та під час судового процесу.
Тіла вбитих людей на вулиці у Бучі під Києвом, фото 6 квітня 2022 року
Чи багато випадків масових поховань виявлено у населених пунктах Київської області?
Було більше десяти масових поховань. Два великих були в Бучі. Там колишній працівник комунального підприємства вмовив російських військових, щоб йому дозволили збирати тіла вбитих. Також росіяни дуже багато тіл скидали у підвали.
Нещодавно біля Макарова, де був гольф-клуб та їхні позиції, викопали три тіла в цивільному одязі. Вони були присипані землею, і там була встановлена розтяжка з гранатою Ф-1.
Розуміємо, що ми будемо ще дуже багато тіл знаходити, тому що у нас наразі зниклих безвісти близько 300 людей. Росіяни багато брали людей в полон, катували, а потім вбивали їх. Вони весь час роздягали людей та шукали на тілі нацистські татуювання.
Тобто вони справді вірили, що в Україні є нацисти?
Так, дехто досі так думає. Їх на це накручували. Ми чули це по телефонних розмовах, що вони прозрівали від побаченого в Україні й усвідомлювали, що тут немає ніяких нацистів. Однак це ситуації не змінює, злочини вже відбулись, і вони будуть нести за них відповідальність.
Автор: Костянтин Гончаров; DW