На початку повномасштабного вторгнення влада в Києві зіткнулась із несподіваною для себе проблемою. У країні не було жодного імпортера озброєння, адже за всі роки незалежності Україна лише експортувала зброю. Повномасштабна війна вимагала швидких рішень.
Правда, часто поспіх давав шанс для відвертих авантюристів збагатитись за рахунок війни, зазначає Українська правда.
Так було у так званій справі про турецькі бронежилети. Про спробу кількох ділків поживитись на поставках для армії вперше стало відомо у серпні минулого року. Але тільки зараз вдалося дізнатися деталі тієї справи, встановити коло несподіваних фігурантів і простежити долю вилучених у ході обшуків мільйонів гривень.
Як розповідали УП співрозмовники у владі та на ринку озброєнь, навесні 2022 року уряд залучив у прямому сенсі всіх учасників внутрішнього ринку зброї, аби завезти ззовні максимум можливих боєприпасів, озброєння, амуніції тощо.
Один із учасників ринку пояснював, що “Зеленський дав команду: байдуже де і як її купувати, але країні треба вся можлива зброя”.
Відповідно до такої стратегії, Міноборони після перевірки видавало офіційні “довірчі” листи компаніям і особам, які займалися поставками зброї.
Щоб зрозуміти, наскільки широким було це коло людей, можна згадати історії про те, що такі “офіційні представники” МОУ навіть конкурували між собою, намагаючись викупити у європейських та інших постачальників доступні снаряди й обладнання.
Таких історій ще навесні 2022-го УП чула багато і від урядовців, і від самих постачальників.
Доходило до кричущих ситуацій, коли кілька різних постачальників із України конкурували один з одним і так завищували ціну на зброю. І навіть на ту, яку уряди партнерів були готові постачати нашій країні просто як безоплатну допомогу.
В інтерв’ю УП міністр оборони Олексій Резніков розповідав не одну таку історію. Глава Міноборони після таких ситуацій збирав імпортерів, роздавав наганяй, але ситуації не сходили нанівець.
“Ринок зброї дуже, скажімо так, специфічний. Тут мало місця для людських ідеалів. Тому не дивно, що багато відвертих авантюристів спробували перетворити нашу біду на власну можливість. Але на цьому ринку немає інших людей. Тому кожен раз треба все перевіряти і контролювати окремо. Інакше просто нічого б не привезли”, – пояснював у розмові з УП один із топів нинішньої влади влітку 2022-го.
Власне, про одну з таких ситуацій із “офіційними представниками”, які виявились шахраями, і йтиметься далі.
Це історія про контракт на 16 мільйонів доларів, де у турецького постачальника бронежилетів несподівано з’явились українські “підрядники”, які ледь не нагріли державу й армію на майже 600 тисяч доларів.
А ще про колишнього чиновника Міноборони, в якого несподівано вилучають мільйони гривень і сотні тисяч у валюті, а потім так само несподівано повертають.
Історія турецьких броників, або Не злодії, а субпідрядники
8 березня, у розпал боїв під Києвом, двоє громадян України прибули в Туреччину. Там вони вели перемовини про поставки бронежилетів для ЗСУ.
Ці чоловіки – підприємці Дмитро Буряк і Костянтин Кривопуст – не мали державних посад, але й не були звичайними волонтерами. Своїм співрозмовникам вони показували лист від міністра оборони України Олексія Резнікова, підписаний буквально за кілька днів до перемовин. Документ уповноважував їх представляти МОУ в закупівлях товарів для війська.
Як ідеться у матеріалах кримінальної справи, у Туреччині Буряк і Кривопуст зустрілися з керівництвом тамтешньої компанії FarmTR Gіda Tarіm і запропонували участь у державних контрактах.
Турки погодились, і вже 14 березня уклали з Міноборони договір на поставку 30 тисяч бронежилетів 4 класу захисту. Вартість контракту – 16,655 мільйона євро, або 542,755 мільйона гривень за тодішнім курсом НБУ.
Ціна кожного бронежилета становила 552,7 євро (18 тисяч гривень). Чи справедлива вона – залежить від використаних матеріалів. УП такі деталі невідомі. У січні 2023 ця сума буде завищеною для броніків з метала, але не з кераміки.
Однак на початку великої війни ринок був спустошений, попит в рази перевищував пропозицію. Як розповідають УП у середовищі виробників броників, тоді їх продавали і по 250, і по 500, і навіть по 1000 доларів.
Першого квітня на рахунок турків прийшло одразу 100% передоплати. Після цього до турецького постачальника знову прийшли “перемовники” Буряк і Кривопуст. За версією слідства, вони вимагали віддати їм частину грошей.
І турки піддались на ці вимоги. Попри те, що тут напрошується слово “відкат”, офіційно це був договір субпідряду. Українські підприємці нібито пообіцяли туркам поставити частину – тисячу броників – замість них.
Субпідрядником стала зареєстрована в офшорному Королівстві Бахрейн фірма Wallartis Solutions. Вона належить навпіл українцю Михайлу Андруховичу та громадянину Бахрейну.
У мережі існує кілька сайтів компаній із такою назвою. На одному йдеться, що Wallartis Solutions займається брокерськими послугами та логістикою, на іншому – що ІТ-послугами, на третьому – впровадженням технологій зеленої енергетики. Усі сайти з’явились наприкінці 2021 і 2022 років.
Слідство вважає, що Буряк і Кривопуст залучили Wallartis Solutions у свою схему, вмовивши на співпрацю її українського власника.
Компанія за лічені дні отримала від турків оплату за свій нібито субпідряд. Це 580 тисяч доларів (близько 19,67 мільйона гривень) – 3% від вартості контракту Міноборони. Але поставок обіцяних броників так і не здійснила.
Чи завозили щось самі турки – невідомо, про це не йдеться в матеріалах справи. На запит УП Міноборони також про це не повідомило.
Але, схоже, бронежилетів тоді Україна не отримала взагалі. Два місяці по тому Міністерство оборони поскаржилося в поліцію на невиконані поставки. Саме тоді й з’явилася кримінальна справа.
Усю цю історію слідство кваліфікувало лише як “шахрайство”. Підозри, станом на січень, отримали три “обличчя” схеми: Буряк, Кривопуст і Андрухович. Суд дозволив арештувати двох останніх. Та всі троє наразі перебувають у розшуку і, ймовірно, знаходяться за кордоном.
Адвокат Андруховича сказав УП, що нікого з підозрюваних не допитували.
Турецькі бізнесмени стали головними свідками слідства. У листопаді, за 7 місяців після підписання контракту, вони домовились із Міноборони, що повернуть державі усі 16,655 мільйона євро за контракт, а також пеню розміром 143,7 тисячі євро. Наразі цей процес тільки розпочато.
Чиновники ж у формальній фабулі справи взагалі не фігурують. Хоча низка обставин свідчать, що “шахраї”, дуже ймовірно, були на зв’язку з Міноборони.
Так, один зі свідків розповів слідству: інформацію, що є турецький постачальник, у якого можна замовити броники, передавали заступнику міністра оборони. Якому саме – УП не відомо, як і дані свідка, який, власне, спілкувався із заступником. Згадка про ці свідчення є в публічних судових рішеннях, але там імена не публікуються.
Слідчі з’ясували, що Буряк і Кривопуст якимось чином дізналися, коли Україна відправила в Туреччину кошти.
Зрештою, підприємці мали листа від Міноборони. Один із прокурорів у справі підтвердив УП, що цей документ був справжнім.
При цьому Дмитро Буряк – доволі відомий у Києві бізнесмен з російським корінням, він займається переважно забудовами. Буряк вилетів з країни 23 лютого, за день до повномасштабної війни.
Українець Костянтин Кривопуст – не настільки впізнаваний, однак і його ім’я “гуглиться”. Це адвокат, який фігурує у низці юросіб як директор або засновник. Людина з таким ім’ям з 2012 року була під слідством у справі про фіктивне підприємництво і розкрадання коштів. Справу закрили в 2020-му – прокурор відмовився представляти обвинувачення.
Сумніви викликає і сам контракт Міноборони з турецькою FarmTR Gіda Tarіm. Публічні дані про цю компанію свідчать, що вона займається зовсім не військовою, а сільськогосподарською сферою.
Міністерство оборони відмовилось повідомляти УП будь-які подробиці про підписання договору на бронежилети. Ані те, хто саме домовлявся з турками, ані строки, протягом яких вони мали поставити бронежилети, ані те, чи був виконаний контракт хоча б частково.
Не стали у відомстві відповідати й на запитання про роль Буряка і Кривопуста у держзакупівлях.
Усе це в МОУ назвали “таємницею слідства”. І навіть пригрозили, що її розголошення тягне за собою кримінальну відповідальність. Відповідь для УП підписав заступник міністра В’ячеслав Шаповалов, який нині вже пішов у відставку через корупційний скандал щодо завищених цін на закупівлю харчів для армії.
Суд заарештував на 2 місяці ексзаступника міністра оборони В’ячеслава Шаповалова і визначив багатомільйонну заставу.
Та ця історія стає дещо зрозумілішою завдяки одному з епізодів. І прізвищу, яке в ньому фігурує.
За даними УП, офіційні “обличчя схеми” – не єдині, кого слідство вважає причетними до історії з бронежилетами. В поле зору слідчих потрапило ще кілька осіб. Зокрема й колишній заступник міністра оборони, а зараз один із керівників спецекспортера зброї компанії “Прогрес” Олександр Миронюк.
“Диванний” мільйон, або Не вкрав, а позичили
В останній день літа 2022 року український медіапростір сколихнула новина про обшуки в діючого начальника департаменту держзакупівель МОУ Богдана Хмельницького. Чиновника підозрювали в тому, що він причетний до справи з бронежилетами.
Співрозмовники УП того дня переконували, що у чиновника Міноборони вилучили величезну суму грошей. Нібито їх було сховано в дивані. Однак про яку саме суму йшлося, встановити тоді не вдалося.
На наш запит Міноборони визнало, що обшуки у Хмельницького були, але категорично спростували, що вилучались хоч якісь кошти.
І як вдалося тепер з’ясувати УП, у Міноборони таки сказали правду. Під час обшуку в діючого голови департаменту закупівель гроші не вилучали.
Їх вилучили під час обшуку в колишнього заступника міністра Олександра Миронюка, який до свого звільнення у 2021-му році якраз і курував департамент закупівель. І який, за дивним збігом обставин, також фігурує у справі про бронежилети.
У Миронюка знайшли 17 мільйонів 78 тисяч гривень, 400 тисяч 100 доларів та 100 тисяч 380 євро.
7 вересня слідчий суддя Печерського райсуду відмовив арештовувати мільйони Миронюка, хоч того ж дня було накладено арешт на інше майно, вилучене під час обшуків у цій справі.
12 вересня Печерський суд таки арештував гроші. Усі ці ухвали відсутні в судовому реєстрі, бо, як пояснили УП в Інформаційних судових системах, слідчі не передали дані про виконання цих рішень до реєстру.
Два місяці по тому, 17 листопада, адвокатам Миронюка вдалося добитись ухвали Київського апеляційного суду щодо скасування арешту. Це рішення в реєстрі опублікували після запиту УП.
На думку судді, слідчі не надали достатньо доказів того, що гроші були об’єктом або результатом злочину. Крім того, в Єдиному реєстрі досудових розслідувань не було інформації про причетність Миронюка до справи чи повідомлення йому про підозру.
Натомість слідчі переконували, що “вважають встановленою” причетність Миронюка. За даними УП, у поліції переконані, що колишній заступник міністра не просто причетний, а міг бути серед організаторів злочинної схеми.
Однак навіть після рішення суду гроші фігуранту не повернули. Тому його представники мусили ще раз окремо звернутись до суду, щоб отримати вказані кошти.
8 грудня 2022 року Печерський суд додатково зобов’язав поліцію невідкладно повернути Миронюку його мільйони, адже з них уже знятий арешт. Цікаво, що представники обвинувачення на це засідання взагалі не прийшли. Оприлюднили цю ухвалу тихо, під Новий рік, 27 грудня.
Після всього постає одне запитання: звідки у чиновника, який роками працював у державних компаніях та в уряді, взагалі такі гроші взялися?
Оскільки на час воєнного стану доступ до реєстру декларацій закритий, то переглянути останні дані про статки Миронюка неможливо.
Однак, скажімо, за даними його декларації за 2019 рік, він мав 1,8 мільйона гривень доходу, 15 тисяч доларів готівки і квартиру в Хмельницькому.
На запит УП, у НАЗК повідомили, що проводили перевірку декларацій Миронюка за 2018 і 2019 роки. Як свідчать її результати, суттєвих порушень Агентство не виявило.
Очевидно, що на роботі в міністерстві легально зібрати стільки готівки, яку вилучили під час обшуку, чиновник не міг би.
Як вдалося дізнатись УП, виявляється, одразу після обшуків Миронюк надав суду “документ”, що гроші з дивана були не його – він їх позичив.
У нотаріально завіреній заяві, укладеній за тиждень після обшуків, йдеться, що у січні 2022 року всі вилучені гроші Миронюку позичила 86-річна жителька Харкова Елеонора Думіньш.
Один із прокурорів у справі підтвердив УП автентичність отриманого нами документа.
Як нам вдалося з’ясувати, пані Думіньш є родичкою засновників харківського “ХАДО-холдінгу”, котрий серед іншого займається виробництвом гвинтівок. Крім того з 2016 Елеонора Думіньш зареєстрована як ФОП для оптової торгівлі, і при реєстрації вказала е-mail і телефон, що належать “ХАДО”.
Цей холдинг має давні робочі взаємини з державним спецекспортером “Прогрес”, в якому до і після роботи в Міноборони працевлаштований Миронюк.
Свого часу “Прогрес” мав ексклюзивні права на просування продукції “ХАДО” на експорт.
УП звернулась по коментар щодо “позики” на всі наявні у нас номери телефону Миронюка, однак до моменту публікації відповіді ми не отримали.
В той же час НАБУ на запит УП, чи перевірялись викладені дані на предмет можливого незаконного збагачення ексчиновника МОУ, повідомило, що воно не розслідувало згадане провадження і про вилучені кошти інформації не має.
Натомість у НАЗК нам повідомили, що Миронюк ще не подавав дані про суттєву зміну майнового стану у зв’язку з імовірною “позикою” на таку велику суму.
***
Днями Міністерство оборони втрапило в корупційний скандал із завищенням цін на закупівлю їжі. Історія з турецькими брониками, як може здатися на перший погляд, про щось геть інше.
Формально вона про те, як держава видала мандат довіри шахраям, які скористались ним у власних інтересах. Міноборони відреагувало на крадіжку задовго до розголосу й намагається повернути кошти.
Але як узагалі шахраї проникли в надсекретну й закриту сферу оборонних поставок? Звідки вони дізнались про контракт, перебіг угоди, перекази грошей? Чи могло б це відбутись, якби хтось їм у цьому не допомагав всередині Міністерства оборони?
Якщо поглянути ширше, то всі гучні корупційні скандали останніх днів більше схожі один на одний, ніж здається.
Всі ці історії поєднує незбагненне для порядної людини бажання урвати від державного потоку грошей щось і для власної кишені.
Вкрасти, “відкусити” – навіть попри розуміння, що непоставлені через твої дії бронежилети – це сотні втрачених або скалічених життів.
Урвати “якусь сотню тисяч” про запас, поки інші втрачають усе.
Автор: Соня Лукашова, Роман Романюк, УП