У далекому 2011 році Дмитро, юний курсант Академії Державної прикордонної служби України, вперше опинився на державному кордоні. Там відбувалася посвята у прикордонники: кожен з курсантів мав поцілувати прикордонний стовп. Тоді юнаки багато жартували та сміялися.
Через чотири роки курсантів достроково випустять з Академії та відправлять на бойову службу, бо почнеться війна з Росією. Дмитро ризикуючи життям стане на захист кордону. У 2022 році його група прикордонників “Шквал” — братиме участь у боях за Бахмут. Про важкі бої, вихід з міста-фортеці та снайперську дуель дізнавалися журналісти Реальної Газети.
Це були не жарти. Початок повномасштабного вторгнення
Військовослужбовець Дмитро на позивний “Койот” долучився до армії одразу після закінчення школи. Після військового ліцею у 2011-му році вступив в Академію Державної прикордонної служби України. Початок повномасштабної війни чоловік зустрів вдома. Отримавши телефонний дзвінок, одразу вирушив до частини. Тоді він навіть не міг уявити, що доведеться пережити його підрозділу.
“Я був вдома зі своєю дівчиною. Подзвонили товариші. Кажуть: почалась повномасштабна війна. Всі в стресі, всі в паніці, ніхто не розумів спочатку, що коїться. Прибули до частини, керівник нам визначив задачу. Мені запропонували стягнути кадрових офіцерів, щоб виконувати бойові задачі й поїхати на східну ділянку кордону. Це вже були не жарти, всі знали куди йдуть і що будуть виконувати”, — поділився Дмитро.
Потрапивши на схід група “Койота” одразу узялася до виконання бойових завдань. Група “Шквал” — це своєрідні прикордонні спецпризначенці, здатні та охороняти кордон, і брати учать у боях. Під керівництвом Дмитра було декілька бойових груп.
“У підпорядкування моє надали протитанкову заставу, заставу снайперів, заставу розвідки й окрему прикордонну заставу. Я постійно працював “на нулі” з хлопцями. Так я міг їх підтримати. Коли вони спостерігають що їх командир на позиції, вони поводяться впевненіше, вони розуміють що їх керівник не відправляє їх помирати чи поставив якісь необґрунтовані дурні задачі”, — пояснює Дмитро.
Згадує Дмитро й свою першу зустріч із ворогом.
“Першого коли ліквідував, напарника попросив сісти за снайперську гвинтівку. Сам пішов якби на площадку під’їзду, скурив дві сигарети. Руки трусилися. Це дуже сильно запам’ятовується. Але заспокоївся, зрозумів, що це моя робота. Не ми ж до них прийшли, вони до нас прийшли. І будуть отримувати по заслугах”, — поділився Дмитро.
За час боїв за Бахмут Дмитро та його побратими працювали з різними видами озброєння. Вони постійно змінювали позиції та приходили на допомогу туди, де це потрібно найбільше.
“Ми постійно гуляли по позиціях. Наприклад, повідомляють по радіостанції, що велика кількість ворога, й ніхто не може їх знищити. Ми прибували на позицію нас було десь 5 чоловік, ну й намагалися знищити. Працювали як із ДШК, так і снайперською справою займалися. Все що в нас було — всім знищували”, — каже Дмитро.
Працювала група “Койота” і з безпілотниками. Це дозволяло відносно безпечно винищувати ворога десятками.
“Під Бахмутом ліквідували в районі 50 військовослужбовців противника з відеопідтвердженням за допомогою коптерів. І “затрьохсотили” десь приблизно 70 військовослужбовців, також із відеопідтвердженням. Зробили ми їм таку собі дорогу смерті. Росіяни, коли здавалися нам у полон казали, що їм страшніше було перебігти з посадки у посадку через поле, чим бути безпосередньо “на нулі””, — поділився Дмитро.
Відчули спокій. Історія ліквідації ворожого снайпера
Є в Дмитра й особиста зброя — снайперська гвинтівка. Її чоловік придбав із початком повномасштабної війни.
“Я не був снайпером. Я в задоволення працюю. Я збирав гроші колись квартиру купити. Почалася повномасштабка, і я все вклав у стволи. У мене снайперські особисто свої стволи. Це 308, 338. Від такого калібру бронежилет противника вже не врятує. Він пробиває повністю все. Ну й безпосередньо штурмова гвинтівка в мене є з калібром 5,56. Все сам купив, сам налаштував під себе. Я отримую задоволення від цього. Практикуюся завжди у вільний час від служби”, — каже Дмитро.
Попри те, що снайперська справа не основна спеціалізація “Койота” йому вдалося знищити ворожого снайпера.
“Він нам і 93-й бригаді приносив багато проблем: прострілював дороги, заважав логістиці, не давав підвозити нічого: боєкомплекти їжу тощо. Просто не доїжджали. Це нас дуже заділо. Шукали його у п’ятиповерхівці. Важко було дуже знайти, проте це вдалося моєму другому номеру. Саме він показав, у якій квартирі знаходиться ціль. І я вам чесно скажу — він непогано так замаскувався. У той момент я собі уявив, що я на полігоні й це просто мішень із картону. Один постріл — я побачив, що він впав, його гвинтівка впала. Ціль ліквідовано. Й у нас такий спокій з’явився, ми вже не боялися, а вони почали боятися нас”, — розповідає військовослужбовець на позивний “Койот”.
У Бахмуті Дмитру вдалося побачити та бійців з “ПВК Вагнер”, і колишніх в’язнів, які погодилися стати окупантами в чужій країні.
“У мене є розуміння, що противника не можна недооцінити при тому завжди.
Воювали ми проти “вагнерів” і, чесно сказати, вони навчені. Але від кулі ніхто не застрахований. Ми з ними воювали в центральній частині Бахмута. А вже під Бахмутом ми воювали з тими, кого вони призвали з тюрем. У нас була одна тропа між посадками, де ми працювали з МК-19 — гранатомет такий. Скільки ми їх там не валили, вони все одно ходили тією тропою.Після того, як ми вибили зі строю більше ніж 100 чоловіків, тоді вони задумалися, що може все-таки не йти в пояс, а може все-таки треба починати повзти”, — згадує Дмитро.
Евакуювали з Бахмута колосок
Коли бійці отримали наказ виходити з позицій, група Койота зробила останнє фото та евакуювали сувенір із міської адміністрації.
“Евакуювали колосок із Бахмута. Вийшли з позицій і десь через годину чуємо два чи три потужних вибухи. Вони просто знесли адміністрацію. Ця позиція мені запам’яталася красивими українськими стягами, які дуже сильно дратували росіян, та тішили прикордонників”, — каже Дмитро.
У майбутньому чоловік мріє створити свій вишкіл для новачків. Нині він продовжує службу в Мукачівському прикордонному загоні, де ділиться своїм бойовим досвідом із новобранцями.
За свої бойові звитяги військовослужбовець Дмитро на позивний “Койот” отримав нагороду, пістолет “Форт-20”. Він та його побратими до останнього захищали місто Бахмут.
Джерело: Реальна Газета