“Найгірше в кожному СІЗО — це “прийомка”. Мене привезли у Курське СІЗО № 1 об 11 ранку, а вже о 15 годині мене звідти забрала реанімація”, — розповідає Ярослав, один із колишніх військовополонених. Чоловік потрапив у полон навесні 2022 року в Харківській області, тоді ж отримав важке поранення в ліву руку. Деякий час чоловік пробув в одній із курських лікарень, де йому зробили операцію, але коли його перевели в Курське СІЗО, то вже за кілька годин чоловік знову опинився на операційному столі.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну СІЗО № 1 у Курську було одним із основних місць утримання, куди привозили українських полонених — військових і цивільних, чоловіків і жінок. Про перебування в цьому слідчому ізоляторі колишні його бранці розповідають різне. Хтось пробув у цьому місці всього день, іншим довелося сидіти тут декілька місяців, зазначають журналісти Медійної ініціативи за права людини.
Слідчий ізолятор № 1, розташований у місті Курськ за адресою вул. Пирогова,1
“Нас тримали завжди в тонусі”
Слідчий ізолятор № 1 у місті Курськ — це комплекс будівель, який складається з одного старого корпусу та трьох нових, розрахованих на утримання понад 900 осіб. В офіційній інформації про СІЗО йдется про те, що кожна камера розрахована на 4 осіб, однак експолонені розповідають, що їх у камері було від 12 до 22 осіб.
Одна з найстаріших споруд СІЗО № 1 датована 1830 роком
“Наша камера була завширшки 2,5 метри і завдовжки 6 метрів. Нас там було 12 осіб, хоча камера розрахована на шість людей. Вони ліжка доварювали, щоб усім було де спати. В камері було дуже сиро, умови були поганими”, — розповідає Дмитро. Військовий потрапив у Курське СІЗО всередині березня 2022 року.
У цьому ж СІЗО впродовж останнього місяця перед звільненням перебувала Анна. Жінка говорить, що у шестимісний камері їх було 11, місця не вистачало, однак у порівнянні з попередніми місцями утримання умови тут були дещо кращі.
Виводили з камер полонених лише під час перевірок та допитів
“Тут уже був нормальний туалет, повністю відділений від основної кімнати. Вікна були без ґрат, але з двору затягнуті плівкою, тож нічого не було видно. Ми могли відчиняти вікно самі, коли забажаємо”, — розповідає жінка.
Попри це, ставлення до бранців було жахливим. Жінок змушували на повний голос співати гімн Росії, бувало аж до хрипоти, отримати медичну допомогу було надзвичайно складно, а коли лікаря таки викликали, часом він відмовлявся прийти.
“Саме жінки — працівниці СІЗО були дуже злими. Вони могли схопити за волосся і вдарили головою об стінку”, — додає Анна.
Як і в будь-якому іншому російському СІЗО, в Курському існує процедура “прийому-прописки”, як називають її колишні бранці. Кожен новоприбулий має пройти через побиття, перш ніж його заведуть у камеру. Екзекуція над військовополоненим Ярославом почалася, щойно чоловіка привезли в СІЗО. Спершу його побив охоронець, який побачив на тілі Ярослава специфічне татуювання, яке вказувало, що він — колишній десантник. Потім його катували під час допиту, внаслідок чого чоловік втратив свідомість. А коли привести до тями військовополоненого не вдалося, інший охоронець з усієї сили вдарив Ярослава в прооперовану руку — зламав її.
СІЗО № 1 в Курську розраховане на утримання 907 осіб
Ще один бранець, Олег, потрапив у Курськ навесні 2022 року. Під час прийомки його і решту прибулих побили кийками, до декого застосовували шокери. “Нас тримали завжди в тонусі. Наступного дня після прийомки нам пообіцяли, що якщо добре поводитимемося, то це буде крайній раз, що нас били”, — згадує хлопець. Однак обіцянку ніхто не виконував. Військовослужбовець розповідає, що коли російські війська зазнавали поразки на фронті, охоронці звіріли, зганяючи злість на полонених.
Інший військовослужбовець, теж Олег, у Курське СІЗО потрапив восени 2022 року, перед цим пройшовши кілька інших місць утримання полонених на території Росії. “Поки нас перевозили в Курськ, я сидів і чекав цієї прийомки. Але вперше для мене вона виявилась взагалі безболісною — мене лише двічі вдарили шокером. У порівнянні з тим, що було в попередньому місці утримання, це було настільки слабко, що я навіть не відчув”, — розповідає чоловік.
Гімн Росії на сніданок, вірші — на вечерю
День для українських бранців у Курському СІЗО розпочинається о 6 годині ранку. Прокидаються під гімн Росії, який усі зобовʼязані співати. Полоненим також видають надруковані тексти пісень і віршів, які прославляють Росію і які впродовж години треба вивчити напамʼять. Радіо грає весь день, перетворюючись на ще один вид катування.
У камерах цивільних і військових росіяни утримують разом
Далі — сніданок. Їжу розносять місцеві в’язні, яких залишили у СІЗО в якості обслуги. У кожній камері призначають чергового, який доповідає про ситуацію в камері, коли туди заходить хтось із охорони. Він також стежить за посудом, який видається. Потім починаються допити. На них забирають не всіх, прізвища називають вибірково. Далі — обід і вечеря. Щовечора камери обовʼязково перевіряють на наявність заборонених речей, раз на тиждень проводять ретельну перевірку, яку на тюремному жаргоні називають “шмон”.
“До камери заходить п’ять охоронців, нас з камери виганяють у коридор. Вони і так щодня зранку і ввечері влаштовують перевірки, але коли “шмон”, то вже поглиблений — матраци і подушки потрібно з собою в коридор забрати. При цьому когось можуть побити”, — розповідає один із колишніх полонених. У жінок ця процедура відбувалася так само.
Упродовж всього дня бранцям забороняють сідати на ліжка. Це можна зробити виключно на лавці чи підлозі. Часом приносять книги з проросійською тематикою, один читає, решта мають слухати.
“Охоронці часом розважаються тим, що швиденько зачитували якусь історію їхньої “великої держави”, а ми маємо це запам’ятовувати і потім переповідати, — говорить колишній полонений Олег. — Доводилось розповідати про значення їхнього гербу, який вигляд має російський прапор”.
На прогулянки бранців виводять рідко. Та мало хто хоче гуляти, оскільки під час прогулянки конвоїри бʼють і глузують із них.
Виходити на двір полоненим доводилося вкрай рідко
З гігієною в Курському СІЗО також проблеми. Анна розповідає, що за місяць перебування в стінах ізолятора в душ їх водили лише тричі. На все про все — 5 хвилин, жодних засобів особистої гігієни не давали. Туалетного паперу чи мила майже ніхто не бачить. Водночас просити щось полонені не наважуються, оскільки через будь-яке прохання чи запитання їх зазвичай бʼють.
Від голодної смерті врятував хліб
Полонені, з якими поспілкувалася МІПЛ і які перебували в Курському СІЗО наприкінці 2022 року, говорять, що найжорсткіше випробування в цьому ізоляторі — нестача їжі.
“Вони всю нашу їжу самі з’їдали. Ми чули, як охоронці сиділи біля нашої камери і плямкали, їли навіть перловку. А тоді рештки розбавляли холодною водою. Тобто могло вийти, що у мене в тарілці 2—3 ложки каші, а решта — вода, — розповідає колишній бранець. — Бувало, що на перше вони давали юшку з капусти, на друге — цю саму капусту, якщо пощастить, то в кількості чотирьох ложок. На вечерю давали картоплю і рибу, але картоплею це назвати складно, оскільки це вода, якщо пощастить, то могло трапитися кілька цілих кубиків. Якось риба скінчилася, то нам почали давати рибні консерви. Щось схоже на звичайні сардини в олії, але коли видають по пів банки на вісьмох людей, то цим особливо не наїсися”. Колишні військовополонені говорять, що їх врятував хліб. Його видавали по пів буханки на особу.
За цими дверима полонених утримували в переповнених камерах, били та майже не годували
Щодо медичної допомоги, то військові, котрі потрапили в полон у перші місяці повномасштабного вторгнення Росії, говорять, що в Курському СІЗО № 1 навіть пораненим її надавали не одразу.
“Коли мене привезли в СІЗО, то тільки на пʼятий день зробили першу перев’язку. А потім раз на три дні робили — зняли бинт, нічого не промивали, рана починала гноїтися, вони просто мазь якусь намазали і замотали знову бинт”, — розповідає український військовий Максим. В СІЗО Курська він потрапив наприкінці квітня 2022 року. З часом тих, у кого були серйозні проблеми зі здоров’ям, могли відправити до місцевого госпіталю.
Загалом перебування в Курському СІЗО № 1 колишні полонені описують, як “терпимі”. Катування і жорстоких побоїв тут менше, ніж в інших місцях утримання. Через це багато хто з бранців вірить, що коли людину переводять у Курськ, то її, ймовірно, готують до обміну. Однак закономірність цього припущення сумнівна, оскільки МІПЛ відомі випадки, коли після потрапляння в Курське СІЗО № 1 людину обмінювали за день, за місяць, а декого відправляли далі — в інші місця утримання.
Автор: Марія Климик
Джерело: МІПЛ
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у межах проєкту “Українці в полоні: експертна підтримка держави та родин полонених”. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду “Відродження”.