Упродовж червня у Єдиному реєстрі судових рішень оприлюднили ще чотири вироки російським військовим за воєнні злочини. Вироки ухвалили суди в Одеській, Запорізькій, Чернігівській і Сумській областях. Усі процеси були заочними.
Порівняно з попередніми вироками, у червневих судді скорочували контекстуальну частину, яка підтверджує, що злочин скоїли в умовах війни. Читати та розуміти такі вироки значно простіше.
Водночас помітна системна проблема — кожен вирок здебільшого присвячений одному обвинуваченому, хоча злочин вчинили кілька людей. Такий підхід перевантажує судову систему і не демонструє системність російських злочинів. Детальніше — в аналітиці МІПЛ.
Наказ на розстріл
Справа № 588/156/24
Тростянецький районний суд Сумської області 3 червня визнав винним у жорстокому поводженні з цивільними людьми Костянтина Озаєва, командира батареї реактивної системи залпового вогню “Ураган” 147-го самохідного артилерійського полку Сухопутних військ Міністерства оборони РФ.
Підрозділ Озаєва окупував і контролював частину Сумської області з 24 лютого по 26 березня 2022 року. Згідно з текстом вироку, 9 березня у селі Боромля Озаєв зупинив авто Skoda Octavia. У машині було троє військових РФ, які примусили водія везти їх, а також тіло жінки, застреленої росіянами.
За наказом Озаєва чоловік вийшов із авто і дав документи для перевірки. Озаєв скомандував іншим озброєним солдатам стати позаду водія. Чоловік сприйняв Озаєва як командира та розповів йому про загибель знайомої, пояснивши, що перевозить її тіло, аби поховати. Той відреагував байдуже та заявив, що чоловік повинен закопати тіло на узбіччі.
Коли чоловік відмовився, Озаєв наказав іншим військовим стріляти йому в коліна. Потерпілий просив, аби його відпустили, адже у нього вдома лишились діти. Натомість Озаєв скомандував розстріляти його. Солдати перезарядили зброю та наказали чоловіку відійти. Проте його не розстріляли — Озаєв із солдатами отримали наказ терміново їхати в інше місце, тож потерпілий врятувався.
На суді потерпілий розповів, що після початку повномасштабного вторгнення Росії перебрався з дітьми з Сум до села Новгородське. На прохання сусіда поїхав забрати із обласного центру його дружину. На виїзді з міста його зупинили російські військові. Коли чоловік вийшов з авто, аби показати документи, ті вистрілили в жінку, яка лишалась на задньому сидінні. Росіяни наказали відвезти їх до Боромлі.
Вже у селі авто зупинив Озаєв, якого інші військові називали старшим лейтенантом і сприймали як керівника. За словами потерпілого, Озаєв мав список ветеранів АТО і перевіряв у ньому його прізвище. При цьому наказав солдатами прострелити йому коліна. Чоловік боявся за своє життя, тому сказав Озаєву, що загибла жінка — його дружина, просив, аби його відпустили її поховати. Натомість військовий віддав наказ на розстріл і його підлеглі націлили на нього зброю.
Втім через наказ командування це не зробили — натомість Озаєв наказав чоловіку забрати тіло жінки з авто. Той поніс тіло до будівлі неподалік і там же сховався. Росіяни поїхали. Потерпілий запам’ятав Озаєва, адже той не ховав обличчя, і впізнав його на фото, що їх надали слідчі. Потерпілий додав, що бачить нападника навіть тоді, коли заплющує очі.
Костянтин Озаєв, російський військовий, засуджений за жорстоке поводження з цивільними. Фото: Слідство.Інфо
На суді також допитали дружину і дітей потерпілого, які переповіли почуте від нього. Син розповів, що телефонував батькові, коли той поїхав у Суми по сусідку. На дзвінок відповів російський військовий. Син записав розмову і передав аудіо слідчому. Запис дослідили в суді: чутно, як російський військовий сказав, що батька лишили в селі.
Під час слідчого експерименту потерпілий показав, де його зупинили росіяни. Також суду надали протокол огляду тіла загиблої сусідки та висновки експерта, що загибель настала від вогнепальних поранень з автоматичної зброї на початку березня 2022 року.
Під час розслідування дослідили, які номери телефонів фіксували базові станції операторів зв’язку в районі Боромлі. Серед них — телефон потерпілого і російський номер.
Лист від заступника однієї з військових частин ЗСУ підтвердив, що підрозділ Озаєва був серед формувань, які у той період окупували Сумщину. У листі йдеться, що обвинуваченого ідентифікували за знайденими трофеями і документами росіян.
За номером телефона Озаєва також ідентифікували у Telegram і згодом знайшли його паспортні дані, ідентифікаційний код платника податків.
Крім цього, СБУ надала дані, що телефон Озаєва вперше “засвітився” в українській мережі 24 лютого 2022 року на території Сумської області. Також СБУ знайшла інформацію про нагородження Озаєва Орденом мужності РФ за участь у бойових діях в Україні.
Суду надали висновок судово-психіатричного експерта про те, що потерпілий пережив стресову ситуацію. У нього діагностували посттравматичний стресовий розлад.
Суд визнав Костянтина Озаєва винним за частиною 1 статті 28, частиною 1 статті 438 КК України, тобто у порушенні законів і звичаїв війни, яке вчинили за попередньою змовою групою людей. Озаєва засудили до 10 років ув’язнення. Він відбуватиме покарання після затримання, адже процес був заочний. Наразі інформації про подання апеляції немає.
Вбивство військових
Справа № 748/2095/23
Деснянський районний суд Чернігова 13 червня визнав винним Аржаата Сата з 55-ї окремої мотострілецької бригади тактичного сполучення Сухопутних військ РФ у вбивстві двох бійців ЗСУ.
Згідно з текстом вироку, із 5 по 30 березня 2022 року бригада Сата окупувала Чернігівський район. Дев’ятого березня у селі Слобода Сат із чотирма іншими невстановленими військовими РФ увірвався до помешкання місцевих жителів. Окрім родини, у підвалі будинку були двоє українських військових. Після бойового зіткнення їхній підрозділ розосередився, а вони переховувалися у селян.
Росіяни вивели людей на перевірку. В одного з українських військових росіяни помітили підштанці військового зразка та, погрожуючи розстрілом, змусили зізнатися у тому, що він належить до ЗСУ. Після цього Сат із іншими солдатами наказав українським військовим йти до покинутої будівлі і там же їх розстріляв.
На суді допитали селян, у яких переховувалися українські військові. Господар будинку розповів, що 5 березня у селі між росіянами та ЗСУ зав’язався бій. Чоловік із родиною ховався у погребі, а коли повернувся до будинку, побачив там беззбройних українських військових. Вони переодягнулися у цивільний одяг, сховали форму та документи на подвір’ї.
За кілька днів у помешкання з перевіркою увірвалися росіяни. Вони наказали чоловікам роздягнутися, так помітили в одного з українських військових зелені підштанці. Через погрози розстрілом військові зізналися, що вони з ЗСУ. Їх повели далі вулицею, після чого чоловік почув постріли. Після деокупації його син знайшов тіла загиблих.
Свідок зазначив, що серед інших військових особливо запам’ятав бійця, який був тувинцем або бурятом. Він найактивніше виконував накази командира, обшукував українських солдатів, знайшов їхні речі та з іншими росіянами відводив їх під прицілом на розстріл. Чоловік впізнав Аржаата Сата на фото, що їх надав слідчий. Його дружина так само впізнала обвинуваченого.
Аржаат Сат, російський військовий, засуджений за вбивство двох бійців ЗСУ. Фото: Слідство.Інфо
Свідки також відтворили сказане під час слідчого експерименту.
Окрім показань свідків, суду надали підтвердження, що серед російських підрозділів, які брали участь в окупації Чернігівського району, була й бригада Сата. Також слідчі з’ясували, що до вбивства українських військових може бути причетний росіянин віком 30 — 40 років з Тиви, якого інші називали за прізвищем Сат. Через соцмережі за цими даними слідчі знайшли профіль обвинуваченого і його фото. Відтак свідки впізнали нападника за цими знімками.
Також під час слідства склали аналітичний профіль обвинуваченого, встановили його приналежність до 55-ї бригади і номер телефону, який зафіксував оператор мобільного зв’язку на території села Слобода у березні 2022 року.
Ухвалюючи рішення, суд зазначив: слідство довело поза розумним сумнівом, що обвинувачений вчинив напад на військових ЗСУ, які вибули зі строю та припинили участь у воєнних діях, були беззбройні. Тож вони мали статус військовополонених відповідно до положень Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року й обвинувачений знав, що українці мали захищений статус.
У підсумку суд засудив Аржаата Сата за частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 438 КК України за вчинення іншого порушення законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, поєднаного з умисним вбивством, що вчинили групою людей за попередньою змовою.
Обвинуваченому присудили довічне ув’язнення. Судовий процес провели заочно. Тож Сат відбуватиме покарання після затримання. Наразі немає даних про подання апеляції.
Катування на Херсонщині
Справа № 496/2300/23
Біляївський районний суд Одеської області 18 червня засудив за наказ на жорстоке поводження із цивільними Олексія Ощепкова, командира 15-го окремого загону спецпризначення “Вятич” федеральної служби військ національної гвардії РФ.
Згідно з матеріалами справи, на початку травня 2022 року Ощепков із підлеглими розшукував Віктора Дебелого, голову Іванівської ОТГ Генічеського району Херсонської області. Він увірвався до помешкання голови громади та наказав затримати його сина Олексія. Підлеглі Ощепкова накинули чоловіку поліетиленовий пакет на голову, скріпили руки стяжками та били, вимагаючи розповісти, де батько. Олексія відвезли до катівні, яку росіяни облаштували у відділку поліції, та продовжили катування. Його відпустили лише за кілька годин.
Другий епізод звинувачення стосується подій 22 червня, коли за наказом Ощепкова російські нацгвардійці затримали Олександра Дерезу, сина старости Українського старостинського округу Іванівської ОТГ. Чоловіка також відвезли до відділку поліції, аби примусити його батька співпрацювати. Коли староста Сергій Дереза з’явився до окупантів, його били і катували струмом.
На суді заслухали свідків і потерпілих. Син голови Іванівської ОТГ розповів, що на початку квітня його батькові Віктору Дебелому зателефонував, як вони потім з’ясували, Ощепков і сказав, що треба зустрітися у сільраді. За словами чоловіка, батько зібрав колег і вислухав росіянина, який з озброєними підлеглими оточив адмінбудівлю. Ощепков, на відміну від інших військових, не ховав обличчя та заявив, що тепер він тут “старший”. Наказав зібрати зброю і погрожував розправою за непокору.
Олексій Ощепков, командира 15-го окремого загону спецпризначення “Вятич”. Фото: соціальні мережі
У травні Ощепков із підлеглими приїхав до будинку Віктора Дебелого й запитав Олексія, де його батько. Коли той відповів, що він у сільраді на роботі, Ощепков сказав, що це неправда, адже він “тільки звідти”. Він наказав затримати Олексія й тортурами вибивати зізнання. Чоловіка відпустили за кілька годин.
Віктор Дебелий, голова Іванівської ОТГ, розповів у суді, що на початку квітня село Агаймани окупували російські військові. Йому зателефонував росіянин і призначив зустріч у сільраді. Аби не спілкуватися з ним віч-на-віч, Дебелий зібрав колег. Ощепков заявив, що контролюватиме регіон, переконував співпрацювати, бо “Росія тут назавжди”, планував зйомку пропагандистських сюжетів. При цьому підлеглі росіянина, які на відміну від нього були у балаклавах, клацали зброєю й демонстративно її націлювали, щоб тиснути. За словами Віктора Дебелого, він із колегами співпрацювати відмовився.
За деякий час у травні Дебелий почув розмови, що росіяни збираються його затримати. Коли ж до сільради виїхала колона машин із російськими військовими, він втік із села. Згодом дізнався, що його сина затримували й катували.
Ще один свідок — Сергій Дереза, староста Українського старостинського округу, розповів, що у квітні Ощепков у кабінеті голови Іванівської громади пропонував співпрацю та погрожував катуваннями за відмову. У червні Дереза дізнався, що його сина затримали, тож поїхав до відділку поліції. Він спитав, де його син, на що один із військових відповів, що так буде з усіма, хто не погоджується співпрацювати. Після цього сина відпустили, а самого Дерезу затримали і кілька годин катували, вимагаючи розповісти, де зброя та розказати про ветеранів АТО.
Син Дерези заявив у суді, що четверо військових за наказом командира били його у відділку, а коли приїхав батько, відпустили.
Також як доказ слідство надало лист від СБУ про те, що серед підрозділів, які окупували селище Айгамани, був 15-й загін спеціального призначення “Вятич”.
Слідчі знайшли фото Ощепкова на пропагандистському сайті — воно ілюструвало публікацію про його зустріч із керівництвом армавірської єпархії РПЦ для підписання угоди про співпрацю. Через профіль Олексія Ощепкова у “ВКонтакте” слідчі знайшли його фото на сторінках друзів. Надалі за цими знімками потерпілі й свідки впізнали обвинуваченого, а під час слідчих експериментів підтвердили пережите.
Ухвалюючи рішення, суд вказав, що потерпілі не були військовими та перебували під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року.
Суд визнав доведеною вину Олексія Ощепкова за частиною 1 статті 438 КК України, — віддання наказів на жорстоке поводження з цивільними та на вчинення інших порушень законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. Суд призначив Ощепкову девʼять років ув’язнення. Він відбуватиме покарання після затримання, процес був заочний. Наразі захист не подав апеляційної скарги.
Газові камери
Справа № 314/2584/23
Вільнянський районний суд Запорізької області 14 червня засудив Аюба Ельдарова, командира батальйону 96-го полку оперативного призначення 46-ї окремої бригади військ росгвардії.
Вирок у справі засекречений, про результати розгляду повідомила пресслужба суду.
За повідомленням СБУ, у травні 2022 року Ельдарова призначили “комендантом” селища Чернігівка у тимчасово окупованому Бердянському районі Запорізької області. Він проводив масові репресії серед місцевих — за його наказом каральні підрозділи розшукували та викрадали людей із проукраїнською позицією. У катівнях з них знущалися, застосовуючи отруйні речовини і струм.
Аюб Ельдаров, командира батальйону 96-го полку оперативного призначення 46-ї окремої бригади військ росгвардії. Фото: СБУ
Слідство задокументувало факт застосування задушливого газу у спеціально облаштованих камерах. Так окупанти вибивали у потерпілих інформацію про розташування ЗСУ.
За даними обвинувачення, Ельдаров особисто катував людей.
Суд кваліфікував дії Ельдарова за частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 438 КК України — порушення законів і звичаїв війни, що вчинили за попередньою змовою групою людей. Йому призначили 12 років ув’язнення. Оскільки обвинувачений перебуває на непідконтрольній уряду України території, він відбуватиме покарання після затримання. Наразі немає даних про подання захистом апеляції.
Правовий аналіз від МІПЛ
Разом із Анною Рассамахіною, адвокаткою та юристкою-аналітикинею МІПЛ, ми проаналізували вироки, аби виокремити тенденції та характерні проблеми.
Вироки червня показали, що слідчі досі розслідують справи за принципом “окрема справа на кожного учасника злочину”: часто злочини вчиняє кілька російських військових, але обвинувачення складають персонально щодо кожного з них (або лише того, кого вдалося ідентифікувати).
Як приклад Анна Рассамахіна наводить вирок Озаєву, винесений Тростянецьким районним судом Сумської області. У ньому вказано, що до злочину причетні й інші військові РФ, але матеріали щодо них виділили в окремі провадження. Адвокатка зазначає:
— Це нескінченне дроблення справ, хоча було б доцільніше ці справи об’єднати в одне провадження.
Тобто варто було би скерувати до суду обвинувальний акт не лише щодо Озаєва, а й щодо підлеглих, які виконували його накази, і військових, які застрелили жінку в авто. Цей же підхід варто застосувати у справі Олексія Ощепкова, яку слухав Біляївський районний суд — тим паче, що обвинувачення встановило найменування його підрозділу.
— Треба було спробувати встановити інших військових і так провести ниточку до командувача, — пояснює Рассамахіна. — Це купа поєднаних епізодів, які, на жаль, так і не склали в одну картинку.
Такий підхід дозволив би оптимізувати розслідування воєнних злочинів, кількість яких продовжує зростати. Також це допомогло би систематизувати роботу судочинства й дозволило б продемонструвати системність у діях російських військ. Тобто судова система відображала би не один епізод розстрілу людини у певному селі, а підтверджувала би, що такі розстріли були масовими на конкретній території під час її окупації конкретним підрозділом.
Про цю системність у діях росіян пишуть у своїх звітах різноманітні моніторингові та спостережні групи, але українська судова система її здебільшого не відображає.
Вирок Сату від Деснянського районного суду Чернігова, вважає Рассамахіна, демонструє, наскільки складно довести провину поза розумним сумнівом у справі без прямого очевидця скоєння злочину — розстрілу беззбройних військових ЗСУ. У такому випадку, припускає вона, краще доводити провину щодо того, що бачили свідки, тобто щодо побиття та знущання — це теж підпадає під статтю 438 КК України.
— Треба пам’ятати, що ці вироки виносять не лише для того, щоб покарати винних у міжнародних злочинах, — пояснює Рассамахіна. — Вони також є показником дотримання Україною стандартів правосуддя. Саме тому важливо, щоб у цих справах адвокати працювали якісно, а вироки були обґрунтованими. Спотворена, викривлена система правосуддя може поставити на потік обвинувальні вироки, які не відповідають жодним стандартам. Прикладом цього є правосуддя в РФ. Проте Україна має йти іншим шляхом.
Анастасія Зубова, журналістка МІПЛ
Джерело: Медійна ініціатива за права людини