Обережно, небезпека! Перелік видів вибухонебезпечних предметів, якими російські окупанти всіяли українську землю

Перелік видів вибухонебезпечних предметів, якими російські окупанти всіяли українську землю

На мінах і розтяжках, які росіяни залишили на полях і посеред вулиць, ледь не щодня підриваються мирні люди й цивільні автомобілі. Щодня сапери різних служб, що займаються розмінуванням, знаходять і знешкоджують від 2 тис. до 5 тис. одиниць боєприпасів. Тільки під одним мостом в Іванківському районі на Київщині на початку травня сапери знайшли понад 250 мін і снарядів.

Видання ТЕКСТИ розповідає про основні типи “подарунків”, які залишили нам російськы загарбники на звільнених територіях, і які ще, ймовірно, буде знайдено в тимчасово захоилених регіонах.

Ключові цифри

За даними Державної служби з надзвичайних ситуації, за період від 6 квітня до 12 червня підрозділи ДСНС обстежили близько 39 тис. га території, на яких виявили понад 134 тис. одиниць боєприпасів, зокрема понад 2 тис. авіаційних бомб, які не вибухнули після скидання. Крім ДСНС, розмінуванням також займаються спеціалізовані підрозділи Міноборони, Нацполіції, СБУ, а також міжнародні місії та приватні компанії. За оцінками рятувальників, наразі на українській землі виявлено не більш ніж 10-15% від загальної кількості “привітів”, які залишає після себе “русский мир”.

Публічно цифри того, які території можуть бути “забрудненими” внаслідок бойових дій, також дещо відрізняються. “За попередніми оцінками, територія, на якій необхідно здійснити заходи щодо визначення небезпечних ділянок, становить близько 300 тис. кв. км. Це райони, які інтенсивно обстрілювали або які перебували під тимчасовою окупацією, а тому містять потенційну загрозу для населення”, — йдеться у відповіді Державної служби з надзвичайних ситуацій на запит ТЕКСТІВ. Це половина суверенної території України.

Є й інші оцінки, які наводить Асоціація саперів України, — 132 тис. кв. км, які, ймовірно, доведеться розміновувати. Більша цифра означає потенційну небезпеку (скільки треба обстежити), а друга — реальнішу (скільки доведеться по факту розмінувати після такого обстеження). Скільки насправді територій потребуватиме обстеження й подальшого розмінування після закінчення війни — наразі сказати точно неможливо. Усе залежатиме від площі потенційно небезпечних районів; типу забруднення (район ведення бойових дій, мінне поле); щільності забруднення території; типу рельєфу; обсягу фінансування; кількості людей. Наприклад, зараз у ДСНС розмінуванням займається 550 фахівців з використанням 250 одиниць техніки.

Карта

Щоб полічити час і вартість гуманітарного розмінування (на відміну від бойового, яким займаються військові сапери, коли, наприклад, наступають на деокуповані території, тут ідеться про “повне очищення з гарантією”), покладаються на досвід інших країн. Один рік бойових дій приблизно дорівнює 10 рокам розмінування, а розмінування одного гектара (10000 кв м) коштує, за різними оцінками, починаючи від 30-40 тис. доларів (3-4 долара за кв. метр).

Вартість розмінування також оцінюють у різні суми — від 250 до 500 млрд доларів впродовж 5-7 або й 10-15 років, залежно від того, про які площі, снаряди та яку кількість залучених фахівців і техніки йтиметься. Наприклад, економісти проекту “Ціна держави” називають максимальну цифру в 900 млрд. доларів. Тож оскільки рівняння містить надто велику кількість змінних, зараз можна говорити лише про дуже приблизні оцінки.

Але вже нині можна точно сказати про міни, набої, снаряди, авіабомби, які опинилися на українській землі й становлять смертельну небезпеку, навіть якщо вони не розірвалися тоді, коли ворог планував.

У відповідь на запит ТЕКСТІВ у ДСНС надали перелік видів вибухонебезпечних предметів, які найчастіше знешкоджують піротехніки. Їх умовно можна розділити на два типи:

  1. перший — міни, якими навмисно мінують територію;
  2. другий — боєприпаси, що не вибухнули після артилерійських обстрілів чи авіаційних нальотів.

До першої групи належать:

  • протипіхотні (ПМН, ПМН-2, ОЗМ-72, МОН-50, МОН-90, МОН-100, МОН-200, ПОМ-2);
  • протитанкові міни (ТМ-62, ТМ-62П3, ПТМ-1, ПТМ-3).

До другої:

  • артилерійські снаряди різних типів: осколково-фугасні, кумулятивні, бронебійні підкаліберні тощо (АС-23 мм, АС-30 мм, АС-100 мм, АС-122 мм, АС-125 мм, АС-152 мм);
  • мінометні міни (ММ-82 мм, ММ-120 мм);
  • авіаційні бомби (ФАБ-250, ОФАБ-500, ФАБ-500, РБК-500);
  • керовані авіаційні ракети (Р-27 класу “повітря класу “повітря — повітря”, Х-31 типу “повітря — поверхня”);
  • некеровані авіаційні ракети (НАР С-8, НАР С-5);
  • ракети до ПЗРК (“Бук”, “Оса”, “Конкурс”);
  • реактивні снаряди систем залпового вогню (“Град” — 122 мм, “Ураган” — 220 мм, “Смерч” — 300 мм);
  • бойові касетні елементи (9Н210, 9Н235, КОБЄ-3Б30, 9Н24, ПТАБ-1М, ПТАБ-2,5 КО);
  • гранатометні заряди (осколкова граната ОГ-9, протитанкові гранати ПГ-7, ТБГ-7, ПГ-18, ПГ-22) та ручні гранати (РГД-5, Ф-1, РГО, РГН, РКГ-3); постріли осколкових гранат (ВОГ-17, ВОГ-25).

Обережно, міни

Основні найпоширеніші види мін і боєприпасів, які знаходять на полях і в лісах після активних бойових дій, — протипіхотні та протитанкові міни, а також касетні елементи (зазвичай випущені з реактивних систем типу “Град”, “Ураган” тощо), мінометні міни, рідше — авіаційні бомби, танкові та артилерійські снаряди, різні види ручних гранат.

Міни встановлюють навмисно, часто в прихованих місцях, тому зазвичай побачити їх неозброєним оком украй важко. Ба більше, деякі міни можна переплутати зі спортивною пляшкою, запчастиною від автомобіля, консервною банкою чи флягою для води. Такий самий ризик є і для артснарядів невеликих калібрів, часто схожих на патрони чи пляшки. Бойові касетні елементи 9Н210, 9Н235 та схожі, які не розірвалися, взагалі можуть бути схожими на транзисторні “банки”.

9Н210

А ось “перевагою” ракет з зенітних установок і авіабомб, які не вибухнули, є як правило, їхні порівняно великі розміри й характерні обриси, зокрема, бочкоподібна (для бомби) й ракетоподібна форма, а також наявність хвостових стабілізаторів (“лопаток”). Зазвичай відрізнити небезпечний об’єкт можна навіть за уламками. Щоб зрозуміти, наскільки великою є небезпека від фугасних (ФАБ) та осколково-фугасних (ОФАБ) бомб, варто просто знайти в новинах згадки про розміри воронок, які вони утворюють, коли вибухають.

Наслідки авіаудару, Біла Церква

Наслідки авіаудару, Чернігів

Наслідки авіаудару, Калинівка

Наслідки авіаудару, Харків

Не меншу небезпеку становлять і артилерійські снаряди. Вони можуть суттєво відрізнятися за розмірами, залежно від калібру. Приміром, артснаряди калібру 23 мм важитимуть лише кількасот грамів, а 152 мм — 30-50 кг.

З реактивних систем залпового вогню, як правило, випускають ракети у вигляді довгих труб різного калібру (фактично калібр у мм означає діаметр боєприпасу), які можна “нафарширувати” й касетними зарядами (розлітаються по великій площі), й моноблоками (один великий заряд з великою силою вибуху).

Касетні бомби та інші боєприпаси заборонені міжнародними конвенціями саме через велику площу ураження, яка не розрізняє військових і мирне населення. Але нашому противнику, як відомо, до цього діла немає.

Міни відрізняються за розміром, формою, радіусом ураження, типом заряду, який міститься всередині, а також тим, як активується вибухова частина (див. інфографіку). Це може бути:

> розтяжка (тонкий дріт, приєднаний до міни (підривача), щоб у разі зачіпання ініціювати вибух. Може бути навіть риболовна волосінь, яку встановлюють на дверях, кущах, деревах тощо);

> натискна дія (щоб міна вибухнула, на неї потрібно наступити або наїхати);

> відтискна дія (навпаки, зняти з неї вантаж);

> датчик нахилу чи сейсмічної активності (наприклад, кроків людини);

> торкання землі / іншої поверхні;

> тертя, удар певної сили тощо.

Також різні міни здатні по-різному вибухати. Це може бути хаотичне розкидання уламків на кількадесят метрів довкола, спрямоване викидання уламків чи кульок у бік противника (осколкові міни); незначний, але спрямований вибух, якого достатньо, щоб позбавити людину кінцівки чи пробити дно танка (фугасні).

До того ж частина мін має вбудовані механізми самознищення, що можуть бути і стандартними, й такими, які піротехнік налаштовує вручну. Непередбачуваність полягає в тому, що здебільшого “дельта” періоду самознищення буває дуже великою — від 4 до 100 годин, і, знайшовши таку міну, ніколи не можна бути впевненим, скільки саме часу залишилося до того, як вона самовільно вибухне. За різними оцінками, одразу не спрацьовують до 20% випущених боєприпасів.

Оскільки часто міни встановлюють не вручну, а дистанційно (спеціальна наземна техніка, розкидання з допомогою РСЗВ, а також у бомбах з гелікоптерів, літаків, безпілотників тощо), то дуже часто невеликими мінами може бути буквально всіяно цілі поля. Навмисно або випадково вони здатні опинятися на деревах і кущах.

Прилетіло й лежить

У разі візуального виявлення міни чи боєприпасу рятувальники радять відійти на безпечну відстань (не менш ніж на 100, а краще на 300 м) від знахідки тим самим шляхом, яким ви до неї наблизилися. І лише після цього телефонувати саперам або за номером 101, адже боєприпас може здетонувати навіть від телефонного радіосигналу.

Через складність “суцільного” обстеження потенційно небезпечних територій, насамперед розміновують дороги й залізниці, щоб забезпечити військову та цивільну логістику. На другому місці — шляхи підходу до ліній електромереж, газо- й водопроводів, а також самі ці та інші об’єкти критичної інфраструктури, вибухонебезпечні об’єкти й те, що розташоване довкола них.

На жаль, розмінування сільськогосподарських угідь через значні площі поки що не в пріоритеті. Це вкрай негативно впливає на сільське господарство, а також призводить до трагічних випадків, коли на мінах підриваються фермери, які самовільно, без дозволу саперів виїжджають обробляти свої поля. Зважаючи на заяви керівництва ДСНС, що процес розмінування, імовірно, займе від 5 до 10 років, це може стати серйозною проблемою для аграрного сектору України.

Чи не найбільшу небезпеку для розміновувачів і цивільного населення становлять саморобні вибухові пристрої та міни й снаряди, заховані в іграшках, сигаретах, предметах побуту, сумках, автомобілях, людських тілах. Адже важко передбачити не тільки місце розміщення, а й спосіб, у який мінер “задумав” вибух.Тому на деокупованих територіях і територіях, що перебували під інтенсивними обстрілами чи бойовими діями або на яких потенційно могли перебувати диверсійно-розвідувальні групи, вкрай небезпечно також підіймати й оглядати будь-які, навіть звичайні предмети, про походження чи реальний стан яких нічого не відомо. Звісно, “перенесення” мін вручну, штовхання їх ногами чи будь-які інші дії, здійснені не професійними піротехніками, суворо заборонені, адже майже напевне вони призводять до летальних наслідків.

Автори: Олексій Набожняк, Надя Кельм; ТЕКСТИ

Читайте также: