Щоб зрозуміти замисел російського військового командування принаймні на перше півріччя цього року, експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк у виданні LB.ua проаналізував події останніх 10-15 діб і прокоментував їх.
Угруповання російських загарбників отримали командувачів; Міністр оборони РФ Сергій Шойгу призначив генерал-полковника Сергія Кузовлєва командувачем Південного ВО, генерал-лейтенанта Євгена Нікіфорова – командувачем Західного ВО. Угруповання військ Південного ВО воює в районі Донецьк – Вугледар, Західного ВО – Куп’янськ – Сватове – Кремінна.
Парламент РФ формує правові засади діяльності командирів і надає їм повноваження приймати позасудові рішення, що може означати і нагальну потребу радикально покращити морально-психологічний стан військ, що беруть участь у війні проти України, і підготовку до масштабного поповнення, морально-психологічний стан котрого буде ще гіршим. Депутати російської Держдуми Андрій Картополов і Андрій Красов подали законопроєкт, який дозволяє командирам військових частин і комендантам російських гарнізонів заарештовувати особовий склад, відправляти на гауптвахту і тримати там до 10 діб без рішення суду.
Формують нормативно-правові умови для проведення чергової хвилі мобілізації. На 30.01 у Держдумі РФ в очікуванні розгляду перебували до 20 законопроєктів про надання відстрочок у разі мобілізації різним категоріям громадян.
Командувач путінськими силами вторгнення намагається запобігти прогресу деградації військ, налагоджує управління, прагне відновити керованість угруповання на всіх ланках. Командувач СВО генерал Герасимов вживає заходів, аби інтегрувати регулярні підрозділи ЗС РФ, укомплектовані військовослужбовцями-контрактниками, мобілізованими, сепаратистські формування ДНР і ЛНР, «добровольчі батальйони», сили БАРС, козачі та чеченські підрозділи, найманців різних ПВК в традиційну ієрархічну структуру, вимагає привести у відповідність форму, зовнішній вигляд особового складу, відновити статутні взаємини між категоріями військовослужбовців.
МО і ГШ РФ вживають заходів, щоб повернути контроль над інформаційним простором принаймні в операційній зоні. Російське військове командування намагається взяти під контроль діяльність осіб, що висвітлюють перебіг бойових дій російського угруповання в Україні.
Перекидання на цей напрям найбільш боєздатних з’єднань ПДВ, їхнє посилення іншими військами свідчить про підготовку до контрнаступальної операції. Завершується перекидання 2-ї МСД з РБ до Луганської області. Туди ж з Таврійського напрямку раніше прибули 76-та ДШД, 98-ма ПДД, 31-ша ОДШБр ПДВ ЗС РФ, підрозділи 47-ї ТД 1-ї танкової армії. Частина сил ПДВ уведена в бій на Лиманському та Бахмутському напрямках. Неодноразово спостерігали перекидання сюди ж великих груп мобілізованих.
У районах Новоайдара та Старобільська формуються 85-та і 88-ма ОМСБр 2-го АК (до 2 500 військовослужбовців кожна), для чого використано ресурси 290-го, 293-го, 259-го, 294-го, 302-го, 314-го, 315-го стрілецьких батальйонів мобілізаційного резерву та 202-го стрілецького полку мобілізаційного резерву 2-го АК. З грудня по січень російське угруповання тут збільшилося з 25 000 до 49 000 бійців. Якість підготовки підрозділів низька.
Спроби стабілізувати передній край можуть свідчити про намагання створити умови для планового розгортання ударного угруповання. Підрозділи 144-ї МСД 20-ї армії, 76-ї ДШД ПДВ ЗС РФ, 4-ї БрТрО 2-го АК намагаються повернути втрачені в районі Кремінної позиції. Противник наростив вогневу активність на цій ділянці фронту.
Це те угруповання, котре ВЖЕ атакувало Вугледар, зазнало розгрому, але вперто намагається виконати принаймні частину поставленого завдання – вибити ЗС України з Вугледара. Резерви противника на цьому напрямку розбито. Наприкінці січня противник зосередив у районі Маріуполя до 5 тис. військових, ще 4 тис. мобілізованих прибули на Білосарайську косу, в села вздовж кордону Маріупольського та Волноваського районів.
Загалом угруповання в районі Маріуполя оцінюють у 30 тис. осіб. За даними розвідки, для наступу на Вугледар командувач 58-ї армії генерал Зусько зосередив до чотирьох бригад (40-ва, 155-та ОБрМП, 136-та ОМСБр, 113-й СПМР 1-го АК) та дві артилерійські бригади. Це угруповання оцінюють у 20 тисяч бійців, 90 танків, 180-200 БМП, близько 100 гармат.
Їхню присутність слід розглядати як спробу змусити командування ЗС України утримувати у прикордонних районах сили для реагування, що розосереджує Сили оборони напередодні ймовірної російської наступальної операції в найближчі місяці. У Бєлгородській області противник утримує угруповання з 17 батальйонів (5 з них регулярні, з 3-ї МСД, хоча й укомплектовані переважно чмобіками). У Курській і Брянській областях утримують подібні за чисельністю і складом угруповання.
Командування противника не виключає імовірності наступу ЗС України на цьому напрямку, тому завчасно вживає заходів, щоб ускладнити логістику українських сил, що просунуться вперед. Водночас вирішується завдання ізоляції контрольованої Україною території між Куп’янськом і лінією фронту в разі наступу російського угруповання. Противник влаштовує вибухові та невибухові загородження на Куп’янському напрямку.
Ворог не має змоги завдати потужного удару. Аналіз забезпечення об’єднань ЗС РФ в Україні танками показує, що в середньому в строю 55% бойових машин від їхньої штатної чисельності, триває процес дозабезпечення угруповання саме в Луганській області.
Противник буде діяти шаблонно, дотримуватися класичних канонів тактики. До 40% командних посад тактичної ланки російського угруповання залишаються вакантними.
Обраний російським військовим командуванням формат логістики не здатний забезпечити масштабну наступальну операцію, лише одночасні дії декількох з’єднань на одному-двох напрямках. Ворог створює запаси матеріально-технічних ресурсів, але робить це на відстані 50-80 км від лінії бойового зіткнення, уникаючи таким чином ураження великої кількості запасів одним ударом українських високоточних далекобійних засобів.
Противник може накопичувати запаси напередодні більш масштабного наступу або має брак снарядів. Уведено жорсткі ліміти витрати артилерійських боєприпасів.
За своїми силами, структурою, дислокацією російське угруповання в РБ не готове проводити наступальну операцію. Російське угруповання на території Білорусі (до 7 500 осіб) зосереджено переважно в західній частині країни, перебуває на полігонах і відновлює свою боєздатність. Тут перебувають 6-та МСД 3-го АК, підрозділи 11-ї, 51-ї, 295-ї МСД територіальних військ, угруповання має до 90 ББМ, до 40 гармат різних типів, 12 РСЗВ. Сюди скеровують чмобіків з Пермського краю, Уралу та Московської області.
Противник намагається зробити висновки з втрат особового складу в районах зосередження та максимально убезпечити особовий склад поповнень. Щоб забезпечити стале функціонування системи комплектування військ, ротацію підрозділів, зосередити резерви, командування військ противника розгортає мережу базових районів для кожної дивізії/бригади, мінімальна відстань від лінії бойового зіткнення – 90 км, у прикордонних з Україною районах – поза межами ураження HIMARS.
Противник в очікуванні чергової хвилі мобілізації створює запаси бойової техніки, щоб розгорнути на Таврійському напрямку об’єднання рівня «армійський корпус». У районі Джанкой – Армянськ командування ворога створило логістичні центри, де накопичує озброєння.
Що відбувається ВЖЕ?
– Підрозділи ЗС України не намагаються просуватися вперед у районах Сватового та Кремінної, обравши тактику активної оборони, успішно відпрацьовуючи на раніше досягнутих рубежах, не дозволили противнику вийти на лівий беріг ріки Жеребець, завдаючи ворогу значних втрат переважно на дальніх підступах до своїх позицій;
– Росіяни створили надмірну щільність військ на Сватівському напрямку, позиції цих військ в інженерному сенсі обладнані слабо, що суттєво полегшує роботу артилерії ЗС України;
– Через брак бронетехніки ворог атакує підрозділами піхоти відділення-взвод, рідше – рота, які підтримує артилерія, котра не може діяти ефективно через проблеми з інформаційним забезпеченням (головний засіб розвідки БпЛА «Орлан» виявився непридатним для роботи в умовах низьких температур);
– Після захоплення Соледара противник перекинув сюди додаткові сили та намагається взяти село Підгороднє та вийти на шосе М03;
– Ворог безрезультатно штурмує Авдіївку та Мар’їнку;
– Росіяни намагаються просуватися в сірій зоні в районі Оріхова Запорізької області, одночасно навчаючи поповнення з числа мобілізованих в умовах, наближених до реального бою. 21-23 січня такі спроби припинили підрозділи ЗС України, котрі ведуть мобільну оборону на цьому напрямку;
– Розгорнулася боротьба за контроль над островами в дельті Дніпра, оскільки минулої осені ЗС України отримали бойові катери;
– Погодні умови не дозволяють застосовувати бронетехніку поза дорогами, низькі температури обмежують застосування БпЛА.
Як це все розуміти?
– ЗС РФ не мають достатніх сил наступати на всій лінії фронту в Україні (це 1,5 тис. км), тому змушені зосередитися на захопленні Донецької та Луганської областей до проведення чергової мобілізації;
– У першій половині січня командування ворога розпочало перший етап контрнаступальної операції в східній (Луганщина) та південній (Вугледар) операційних зонах, проводить низку атак, щоб скувати ЗС України в районах Бахмута, Вугледара та Оріхова, створює умови для переходу до другого етапу операції – контрнаступу на Лиман і Куп’янськ;
– Перший етап наступальної операції ЗС РФ має на меті примусити командування ЗС України задіяти максимальну кількість резервів до надходження від союзників танків та іншої бронетехніки;
– Після досягнення мети першого етапу, орієнтовно у середині лютого, командування ворога розпочне контрнаступальну операцію на Луганському напрямку, щоб захопити Лиман і Куп’янськ;
– На третій етап військової кампанії росіян цього року слід очікувати на початку червня, коли буде завершено мобілізацію, призов, постачання до військ, навчання та перекидання до операційних зон принаймні до 500 000 військовослужбовців. Доти мають вирішити проблеми з відновленням і постачанням до військ бойової техніки основних типів щонайменше в обсязі 70% штатно-табельної потреби.
Що може статися найближчим часом?
– Ворог може спробувати використати свої здобутки на північ від Соледара як стартовий майданчик для атак на північний схід у напрямку Сіверська, потенційно для охоплення української оборони на правому березі річки Сіверський Донець. Іншим рішенням може стати спроба охопити Бахмут шляхом просування вздовж шосе Т1302;
– Відхід Збройних Сил України із Соледара не похитнув стійкості української оборони, але вихід російських військ до цього району дозволяє їм діяти у двох напрямках: просуватися на Сіверськ або спробувати захопити Бахмут з півночі;
– Угруповання, що розгортається на Луганщині, з рубежу Кремінна – Сватове буде просуватися в напрямку на Лиман і Куп’янськ;
– Утримання Бахмута ЗС України залежить від їхньої стійкості в утриманні позицій по рубежах Ягідне – Берхівка – Залізнянське – Васюківка та Іванівське – Ступочки вздовж шосе Т0504;
– Збройні сили України будуть змушені відступити з Бахмута в разі прориву противника до Берхівського водосховища або перерізання шосе Т0504 та початку штурму Часового Яру;
– Відхід ЗС України з Бахмута дозволить противнику вийти до Слов’янсько-Краматорської агломерації, тобто найпотужнішого вузла оборони Збройних сил України на сході – Дружківка – Костянтинівка – Краматорськ – Слов’янськ.
Автор: Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій; LB.ua