У вересні на березі Чорного моря в Очакові сонячне проміння приємно зігріває шкіру, а легкий бриз одразу навіває холодок. Вдалині у хвилях лежить острів Березань. На схід від нього довжелезна Кінбурнська коса ділить море навпіл. Але у звичному пейзажі морського курорту є щось трохи моторошне. Про це йдеться у репортажі журналістів видання Frontliner.
Спускаємося з пагорбів до води, і одразу в очі кидаються таблички «Обережно міни». Не дивно, що на піску не видно жодного людського сліду. Над пляжем висить напруження – лише за 4 кілометри розташовані ворожі війська. Вони окупували Кінбурнську косу та регулярно звідти обстрілюють Очаків.
Над морем тепер літають не тільки чайки, а й дрони та артилерійські снаряди. Тишу в будь-який момент можуть порушити звуки вибухів, до води наближатися дуже небезпечно. Стоячи на березі моря, відчуваємо себе мішенню в тирі. Краще забиратися звідси чимшвидше.
Їдемо у місто. Втім і тут вже не залишилося повністю безпечних місць. Російська артилерія може дістати до будь-якої точки в Очакові. Але містяни, хто залишився, призвичаїлися до постійного гуркоту вибухів. Натомість вони побоюються, що можуть зайти ворожі ДРГ. Тож у місті напруга відчувається ще більш яскраво ніж на пляжах.
За даними місцевої влади, з Очакова виїхало понад 60% населення. Наразі залишилось 6327 дорослих, з яких – 4262 пенсіонери. Вулиці виглядають напівпорожніми – кожне нове обличчя тут помічають, і перше, про що замислюються, – чи не навідник, чи не російський агент?
«Дуже багато зрадників. До війни багато москалів у нас було. Як почались обстріли, вони повиїжджали, але мені здається, що якісь падлюки залишились. Я спіймала кацапа з Ростова-на-Дону. Побачила, що він фотографує і здала його поліцейським. Тут половину перетрусити треба», — розповідає Олена, продавчиня риби на ринку.
Тому помітили та запідозрили і нас. Раптом наблизився зовсім недоброзичливий на вигляд чоловік, наказав показати документи і назвався співробітником СБУ. Здавалося, що тут наше відрядження і закінчиться. Звісно, після перевірки документів, оскільки крім акредитації ЗСУ, ми мали окремі дозволи на роботу в Очакові, ситуація вирішилася, а тон співробітника СБУ змінився на більш лагідний. Ми поговорили про ситуацію в місті. Він зауважив: коли ворог поруч, то немає вибору – кожен має бути пильним. Тим паче в місті, що з початку повномасштабного вторгнення залишається закритим.
Але репортерам Frontliner Очаків все ж відкрився. Протягом двох днів ми могли спостерігати чим живе місто.
«Майже немає цілих будинків»
Місто обстрілюють майже кожен день з мінометів, градів, смерчів, дронів, розповідає пресофіцер Сил оборони Очакова на позивний «Рамзес». За його словами, наймасштабніший обстріл Очакова відбувся 9 січня 2023 року, коли росіяни поцілили у склад протикорабельних мін часів Другої світової війни. Тоді вибуховою хвилею пошкодило понад 70% житлової інфраструктури. Нині у місті складно знайти будинки з уцілілими вікнами.
«У квартирі вікна забиті фанерою. Стелі попадали, вікна повилітали, дах у будинку побитий. 3 квітня 2022 року прилетіло в мій дім. У стіні діра, вікон немає і син мій загинув», — зі сльозами на очах говорить Світлана, продавчиня одягу на ринку.
Місцева влада допомагає жителям ремонтувати будинки, надаються кошти на лагодження дахів, заміну вікон. Проте обстріли міста відбуваються настільки часто, що люди не встигають ремонтувати оселі, простіше забити вікна фанерою, ніж міняти скло кілька разів за місяць.
«Я живу у п’ятиповерхівці в центрі, то я на четвертому поверху, а у п’ятий влітав снаряд. Часткове руйнування ми поремонтували. А на ринку нещодавно безпілотник впав на м’ясний павільйон. Немає вже у нас м’ясного павільйону, тепер на цьому місці торгую», – додає тутешній м’ясник Ісидор.
Навіть у вихідний день на Очаківському ринку мало людей. У рибному павільйоні порожні ряди, торгують лише дві жінки, які скаржаться, що клієнтів залишилось обмаль, заробітки вже зовсім не ті, що були до війни.
«Ми просто мріємо»
Люди похилого віку не хочуть залишати домівки, у яких пройшло все їхнє життя. У містян різні причини, чому вони залишаються в Очакові під обстрілами. Хтось не може виїхати через хворих родичів, когось у місті тримає робота. Також людей лякає невідомість, не кожен може наважитися почати все з нуля на новому місці.
Ми вже навіть не ховаємось в укриттях, бо прилетіти може де-завгодно.
«Навіть якби хотіли виїхати з Очакова, то не у всіх виходить і немає куди. Та і зараз безпечного місця в Україні немає.», — говорить пенсіонерка Світлана і додає, що неможливо звикнути до щоденних обстрілів.
«Якщо не тут, то там, якщо не там, то тут прилетить. Ми вже навіть не ховаємось в укриттях, бо прилетіти може де-завгодно», — каже Світлана.
Людмила, яка торгує солодощами на ринку, розповідає, що особливо страшні нічні обстріли. Продавчиня зауважує, що може кілька разів за ніч прокинутися від вибухів, інколи аж стіни здригаються, але в укриття вона не ходить, бо воно досить далеко від її будинку.
Ніч пройшла і слава Богу. День пройшов — добре. В нашій сім’ї слова план зараз немає. Ми просто мріємо, що закінчиться війна.
«Ніч пройшла і слава Богу. День пройшов — добре. В нашій сім’ї слова план зараз немає. Ми просто мріємо, що закінчиться війна», — каже жінка. Попри важку ситуацію в Очакові, Людмила зберігає позитивний настрій.
«Я оптимістична людина. Я знаю, що будь-яка ситуація не може бути дуже поганою. Якщо це стане горем, то після нього буде щось світле. Песимізм відкидаю, я його не бачу в кожному, в кожній, у якійсь справі. Завжди шукаю, навіть не шукаю, я бачу щось хороше», — зауважує Людмила.
Куди не долітає російська артилерія?
В Очакові залишилось мало дітей, але на одному з ігрових майданчиків, понівеченому уламками мін, чутно дитячий сміх. 6-річний Давид бавиться на гойдалці та розповідає, що він цього року пішов у перший клас. Хлопчик говорить, що у нього 13 однокласників і йому подобається спілкуватися у школі з однолітками.
«Я не боюсь обстрілів, вже звик до них і не ховаюся», — каже Давид і показує дірку від російського снаряду, який прилетів на дитячий майданчик.
Страшно залишатися з дітьми під обстрілами, але у мене чоловік тут служить, а я хочу бути поруч з ним.
На навчання в підземну школу старшого сина переводить Валерія. Вона хоче, щоб її син також спілкувався з однолітками і вважає, що онлайн навчання не дає можливості дитині соціалізуватися. Також жінка очікує в жовтні на народження третьої дитини.
«Страшно залишатися з дітьми під обстрілами, але у мене чоловік тут служить, а я хочу бути поруч з ним. Ми облаштували підвал в будинку, там і живемо з дітьми. Не хочу нікуди виїжджати, мрію, щоб в Очакові настав мир», – розповідає Валерія.
В Очакові залишається молодь. Підлітки не ховаються в укриттях коли чують вибухи, бо давно вже звикли до них. Майже кожен очаківець відрізняє звук виходу від прильоту снаряда, розуміє коли небезпечно і знає, як звучать дрони.
«Підлітків у місті достатньо. Друзі всі залишились, із наших всі тут. Ходимо в школу, а особливо більше немає куди і піти», – каже 16-річна Мар’яна.
Дівчина розповідає, що інколи з друзями виїжджає купатися на лиман у сусідні села. Туди не долітає російська артилерія і можна спокійно відпочити.
В Очакові працюють комунальні служби
Попри активні бойові дії, в Очакові працюють всі комунальні служби, ремонтується лікарня і майже всі лікарі залишились у місті.
«У нас лікарі не повиїжджали. Тільки травматолог виїхав один, а так, як усі в повному складі були, так і залишились. Трошки медсестер, може до 10 виїхали, а так всі на місці», — каже директор Очаківської багатопрофільної лікарні Валерій Кнітель.
В лікарні працюють терапевтичне, неврологічне, хірургічне та інфекційне відділення, в укритті облаштували 5 палат, щоб при обстрілах туди переводити лежачих хворих. За словами директора лікарні, в період з 24 лютого 2022 року по 8 вересня 2024-го в місті постраждало 122 особи, із них 18 дітей. 19 осіб загинуло внаслідок обстрілів, серед них — одна дитина.
В Очакові, як у прифронтовому місті, не запроваджують планові відключення електроенергії. Але на випадок аварійних відключень світла лікарня та інші об’єкти критичної інфраструктури забезпечені генераторами. Місцеві говорять, що в Очакові все працює, є газ, вода, світло. Комунальники навіть під обстрілами ремонтують дороги.
Містян меншає щодня
З цим відчуттям ми виїжджали з Очакова, колись переповненого туристами, а нині все більш безлюдного, де багато безхатніх котів та собак, а розбиті росіянами бази відпочинку господарі використовують для випасу корів.
Надвечір другого дня ми вже збиралися в дорогу додому. Раптом повітря розірвав вибух, здалося нам. Але люди навколо на звук ніяк не відреагували. Місцеві пояснили, що це був вихід, а не приліт. Але розбиті будинки навколо яскраво свідчили: поблизу прилітало і не раз. Захотілося знайти укриття, або просто опинитися подалі.
Вже далеко за Очаковом, на півдорозі додому, переглядаючи новини, ми дізнались: після виходу з ворожої артилерії, що ми чули, російський снаряд влучив у житловий будинок. Через це, як повідомила місцева влада, загинула 70-річна вчителька російської мови та літератури.
Текст: Ольга Куршевська; Фото: Андрій Дубчак
Джерело: Frontliner