Справедливий суд — основна гарантія того, що Україна стане європейською. Тільки незалежне рішення суду може захистити громадянина від свавілля чиновника, інвестора — від можливих втрат бізнесу, а державу загалом — від ризику авторитаризму.
Але успіх судової реформи залежить від того, наскільки стабільно й ініціативно працюють ключові інституції судової влади — Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), Вища рада правосуддя (ВРП) та Верховний суд (ВС), зазначає видання ZN.UA. Однак ВККС наразі без голови. ВРП не поспішає розглядати резонансні дисциплінарні скарги на «вовків» системи. А Велика палата Верховного суду (ВП ВС) як єдиний можливий інструмент скасування рішень ВРП уже створила прецедент як їх скасування, так і відсутності реакції на невідкриття дисциплінарного провадження там, де це було необхідно.
Яким є на сьогодні результат взаємодії цих органів? Чому кожен із них не прагне лідерства? Як це сприймає судова система?
ВККС без голови й на малій швидкості
Вища кваліфікаційна комісія суддів — перший важливий орган, який забезпечує очищення українських суддів, — місяць тому залишився без свого голови. Наприкінці березня суддя Київського апеляційного суду Роман Ігнатов подав у відставку як із посту голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів, так і члена ВККС. «Жодного впливу під час подання заяви», — резюмував Ігнатов.
Упродовж усього терміну перебування на посаді за Ігнатовим тягнувся шлейф історії про його нібито російське громадянство. Якщо коротко, то її суть у тому, що після розпаду СРСР Роман Ігнатов працював прокурором у Росії. Але висновки спеціальної комісії при ВККС, яка розіслала запити спецслужбам, були на користь Ігнатова.
«Ігнатов прямо казав, що нікуди не піде з посади принаймні до червня, — розповідає один із членів ВККС. — Але він втратив усе: й репутацію, й авторитет. Він усіх нас кинув. На такі його дії не можна не злитися».
.jpeg "Засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів")
Нині у ВККС багато роботи, й вона не має зупинятися: конкурс до Вищого антикорупційного суду та конкурси до першої й апеляційної інстанції. Питання в тому, чи встигнуть до листопада цього року, як запланували, адже в листопаді завершується шестирічний строк функціонування Громадської ради міжнародних експертів, а депутати не поспішають його подовжити.
З урахуванням того, скільки проблем накопичилося в системі за час нефункціонування комісії з 2019 року, швидкість роботи ВККС є основним викликом.
Водночас триває історія з комунікацією комісії та Національного антикорупційного бюро (НАБУ). Перед ВККС стоїть завдання створити внутрішній аналітичний відділ і отримати доступ до всіх реєстрів, якого комісія досі не має. За останньою публічною інформацією, НАБУ — а бюро не зобов’язане законом відволікатися на потреби ВККС — продовжило неформальну співпрацю з ВККС. Проте з дуже низькою пропускною спроможністю, що критично впливає на швидкість кваліфікаційного оцінювання суддів та, вочевидь, впливатиме на добори суддів у всі інстанції, якщо ВККС зволікатиме зі створенням аналітичного підрозділу всередині комісії.
На тлі цього комісії треба обрати нове керівництво. І якщо протягом перших трьох днів після звільнення Романа Ігнатова ентузіазму у всіх було вдосталь, то зараз його поменшало. В охочих просто немає потрібної кількості голосів, аби висунути свою кандидатуру. Оскільки або заступником, або головою обов’язково має бути суддя, то кандидатами на ці ролі в комісії обговорюють Руслана Сидоровича (не суддя), Сергія Чумака (суддя), Руслана Мельника (не суддя), Олега Коліуша (суддя) та Романа Сабодаша (не суддя).
Надалі ситуація з головою Вищої кваліфікаційної комісії може скластися так: його просто не буде й залишиться вічний-тимчасовий «виконувач обов’язків». Або ж голову почнуть нав’язувати з владних кабінетів. Якщо вже самі ніяк не можуть домовитися.
Що заважає ВРП розглядати резонансні дисциплінарки?
Другий важливий орган із очищення судової влади від недоброчесних суддів — це Вища рада правосуддя. Представники ВРП, з якими ми спілкувалися для підготовки цього матеріалу, одностайні в тому, що політичного впливу на ВРП немає. «Голова ВРП Григорій Усик не комунікує системно з офісом президента, а коли це відбувається, то спілкування досить напружене, — розповідає наше джерело у ВРП. — Наскільки мені відомо, членів ВРП Саліхова та Бурлакова знайомили з колишнім заступником голови офісу президента Андрієм Смирновим, але того звільнили. При цьому і Бурлаков, і Саліхов конфліктують із Усиком. «Домовитися» не виходить і не намагаються. Але є проблема з колегіальними рішеннями, бо немає постійної сформованої більшості. Це впливає й на розгляд дисциплінарних скарг стосовно суддів».
Дисциплінарні скарги потрапляють до однієї з палат ВРП, і потім члени ради вирішують, чи варто притягнути цього суддю до відповідальності. Відповідальність у цьому разі — не лише звільнення, а й інші її форми, як-от, наприклад, невиплата надбавок.
«Дуже багато людей не хотіли, щоб дисциплінарна практика запрацювала. За ці роки, поки скарг не розглядали й не було ВККС, усі звикли, що можна не відповідати взагалі ні за що. Самих дисциплінарних скарг — близько 14 тисяч. Із листопада їх почали розглядати, це здебільшого спам: «Суддя виніс рішення не на мою користь, покарайте його», — розповідає співрозмовник у ВРП.
Проте в положенні про роботу Вищої ради правосуддя є пункт, у якому йдеться про так звані пріоритетні скарги, тобто ті, які треба розглядати першочергово. Наразі цей пункт працює погано, бо, наприклад, громадські організації, які стежать за судовою реформою, ще із січня цього року порушували питання про те, що Вища рада правосуддя не розглядала скарги стосовно судді Макарівського суду Олексія Тандира, якого звинувачують у смертельному ДТП. І лише 24 квітня Друга дисциплінарна палата ВРП прийняла одностайне рішення про звільнення судді. Тепер за це рішення має проголосувати весь склад ради й підтримати чи не підтримати його. Рішення стало майже визначною подією, а мало б бути звичайним у роботі ВРП.
.jpeg "Суддя Олексій Тандир під час засідання ВРП у травні 2023 року")
І річ не лише в судді Тандирі, а ще й у колишньому голові Верховного суду Всеволоді Князєві, якого антикорупційні органи звинувачують у тому, що він узяв хабар у розмірі близько трьох мільйонів доларів. Протягом усього цього часу він за мовчазною згодою ВРП отримує зарплату в сотні тисяч гривень. А ще в колишньому голові ОАСК Павлові Вовку та його численній команді, справи якої так само лежать у ВРП. Не розглядаючи їх стільки часу, який сигнал системі подає новий нібито якісний і чесний орган?
«Водночас судова реформа — це велика система з багатьох рішень. Вона не може й не має зводитися тільки до конкретних прізвищ і справ, вирішення яких нібито все змінить, а потім і убезпечить від імовірних повторень», — пояснює джерело у ВРП.
І все ж таки що стримує відібраних за конкурсом членів ВРП від голосувань у резонансних справах? Суддівська солідарність? Гроші? Безкарність? Або страх перед всемогутністю Вовка і Ко? За інформацією громадської організації «Автомайдан», на початку цього року ВРП відкрила справу стосовно судді Павла Вовка. Членкиня Вищої ради правосуддя Тетяна Бондаренко, яка доповідає у цій справі, визначила її саме як пріоритетну. Але суддя Вовк подав на неї до суду і хоче аби дії Бондаренко у пріоритетності розгляду скарги визнали протиправними.
Ми звернулися до голови ВРП Григорія Усика із цими питаннями та з проханням пояснити, як урегулювати питання з дисциплінарними скаргами в резонансних справах, але відповіді наразі не отримали.
На жаль, члени ВРП, які не виносять на першочерговий розгляд скарги щодо очевидно резонансних справ, не несуть за це жодної відповідальності.
Позиція Великої палати Верховного суду, яка може скасувати рішення ВРП
«У дисциплінарних справах ВРП виступає як «суд першої інстанції». А Велика палата ВС — як «апеляція». Це забезпечує рівність, аби суддя міг себе захистити, якщо щось піде не так», — каже один із членів ВРП.
Нині є випадок, де переглянуто судову практику в частині дисциплінарного покарання судді. Тобто до цього ті санкції, які застосовувала ВРП, ВП ВС розглядала за одним сценарієм. «Але ж судова практика має бути сталою. І Верховний суд має її забезпечувати, — каже співрозмовник у ВРП. — Не може бути так, що вчора трактували в одному напрямі, потім змінились люди й почали трактувати інакше. Це буває у виконавчій владі, а в судах цього не може бути. Зараз ідеться про те, що будуть наші резонансні рішення, а потім вони можуть бути переглянуті».
Тут, звісно, логічно згадати, що ВРП, яка сама не ухвалила жодного резонансного рішення, занадто рано переводить стрілки на ВС. Однак звернімо увагу на вже створені прецеденти.
.jpeg "Судья Кассационного гражданского суда в составе Верховного Суда Ольга Ступак")
Одне з рішень, на яке вказують у ВРП, стосується судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду Ольги Ступак. 2018 року адвокат Роман Маселко (який тепер є членом ВРП) подав до Вищої ради правосуддя скарги на суддю Ступак стосовно того, що вона не підтвердила, де взяла гроші, щоб купити BMW X5, й не задекларувала періоду й права користування будинком. Окрім цього, «свекруха судді придбала будинок у селі Стоянка за 1 мільйон 800 тисяч гривень, проте ці кошти вона отримала з рахунку чоловіка судді, який додатково перерахував продавцю майже 750 тисяч гривень».
2021 року Друга дисциплінарна палата ВРП винесла рішення не притягувати суддю до дисциплінарної відповідальності та припинити дисциплінарне провадження. Бо, як зазначає рада у своєму рішенні, якщо 2020 року Конституційний суд визнав статті про недостовірне декларування неконституційними (що супроводжувалося протестами у відповідь на дії КСУ), то й справи немає. Серйозно?
Після цього Маселко очікувано звернувся до Великої палати Верховного суду. Але наприкінці минулого року ВП ВС постановила залишити без змін рішення Другої дисциплінарної палати ВРП. Проте у Великій палаті є окрема думка семи суддів про рішення щодо судді Ольги Ступак.
У ній, зокрема, зазначається: «На наше бачення, Велика палата не мала погоджуватись із висновками ВРП… а мала би вказати на те, що з огляду на інформацію (рішення НАЗК… матеріали досудового розслідування… відомості про рух коштів рахунками судді та членів її сім’ї, дані пеленгування операторів мобільного зв’язку телефонного номера судді та її свекрухи)… ВРП мала би надати оцінку такій інформації та зафіксувати її у спірному рішенні, а не обмежуватись висновками про те, що правильність заповнення та повноту декларації перевіряє НАЗК, а кримінальну справу, в межах якої проводилося досудове розслідування та виявлено факти, які негативно характеризують суддю, закрито».
Зерно, яке треба розгледіти, — в тому, що частина Великої палати Верховного суду вважає, що факти стосовно Ступак потрібно було враховувати, хоча справу й закрили. Але закрили за досить спірним рішенням КСУ! Зарано робити висновки, що ця скарга стане прецедентом щодо решти дисциплінарних скарг, які припадають пилом у ВРП, стосовно інших суддів. Але цього чомусь побоюються й у ВККС, і почасти у Вищій раді правосуддя. «В такому разі реформу очікує ходіння по колу, де ВРП звільняє суддю, той іде до Верховного суду, який скасовує рішення ВРП, скарга повертається назад до ВРП», — кажуть у раді.
«Але ж Велика палата втручається в рішення ВРП, якщо порушено процедуру або за явної свавільності рішення. Немає жодної змови якось навмисно ухвалювати рішення, які б суперечили рішенням ВРП. Ба більше, члени ради також мають досить чітко мотивувати рішення стосовно суддів», — парирують у ВС.
До того ж суддя Ступак нині сама працює у Великій палаті Верховного суду. В грудні минулого року колеги Цивільного касаційного суду делегували її до ВП. Також вона ухвалює рішення щодо дисциплінарних скарг інших суддів.
А ми ж із вами пам’ятаємо, що ще з минулого року обговорюються декілька законодавчих ініціатив щодо Великої палати ВС, які, зокрема, можуть зменшити кількість її членів (що піде на користь політичній владі). Проте, як запевняють наші джерела, керованої більшості у ВП ВС наразі немає, хоча після скандалу з Князєвим там відбулася ротація. Тому уважно стежмо за руками як у ВРП, так і у Великій палаті ВС.
Водночас 4 квітня Верховний суд виніс іще одне рішення, яке не має стосунку до дисциплінарних скарг, проте є не менш цікавим. Стосується воно судді Олени Шуліки, яка влітку 2014 року їздила на відпочинок до Криму, а 2014, 2015, 2016, 2017 й 2019 року — до Росії, бо там проживав її дідусь. Саме через ці обставини в грудні минулого року ВРП винесла рішення про «відмову у внесенні президентові України подання про її призначення на посаду судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області». Під час співбесіди у Вищій раді правосуддя суддя Олена Шуліка заявляла, що їздила до Криму, бо закон цього не забороняв, але тепер вважає, що не варто було цього робити. Проте члени ВРП меншістю голосів вирішили, що це не можна вважати виправданням і такі дії судді свідчать про те, що в неї немає чіткої громадянської позиції.
В день голосування щодо Олени Шуліки в засіданні ВРП брали участь 15 членів із 17. Вона отримала 13 голосів. Щоб призначити її на посаду потрібно було 14 голосів. Тобто юридично два голоси вирішили, що вона недоброчесна. По суті кворуму для ухвалення рішень у ВРП немає. А немає тому що немає повного складу ВРП.
Але концепт «апеляції» працює. І суддя Шуліка звернулася до Верховного суду й уже має на руках рішення Касаційного адміністративного суду ВС на свою користь. Тепер слово за Великою палатою.
…Очевидно, що жоден із трьох ключових органів судової влади не став лідером у своїй сфері. Хаос і повільність ВККС, «несміливість» ВРП і потенційний ризик переформатування ВП ВС, яка наразі підтримує статус-кво, — червоні сигнали про те, що система не хоче змінюватись ізсередини. У підсумку судову реформу ведуть зовнішні гравці — або громадські активісти (яких завжди легко критикувати на тлі власної бездіяльності та які пропонують один варіант з-поміж безлічі можливих), або влада. Яка завжди знайде, на кого спертися всередині системи й поставити реформу на паузу. Що, власне, й відбувається котрий рік поспіль.
Автор: Тетяна Безрук
Джерело: ZN.UA