Українці пережили неймовірно складний рік, але 2023 залишає багато приводів для оптимізму, вважає Брайян Меффорд — експерт аналітичного центру у Вашингтоні Atlantic Council.
Війна Росії проти України далека до завершення, пише Меффорд, але перші десять місяців російського вторгнення вже показали тенденції, які пророкують майбутню перемогу України. Як зазначає Голос Америки, Меффорд зібрав вісім обнадійливих факторів, які, на його думку, матимуть вирішальне значення для України у наступні місяці війни.
1. Військова підготовка України. Навесні 2014 року саме слабкість української армії дозволила Росії закріпитися в Донецькій і Луганській областях. З того часу Збройні сили України адаптувалися та вдосконалювалися, пишуть американські експерти.
Перші десять місяців російського вторгнення продемонстрували, що українська армія багато в чому досягла та навіть перевершила стандарти НАТО. Незважаючи на те, що росіяни часто переважали в озброєнні та кількості, українці виявилися більш кваліфікованими та вмотивованими. Видання цитує Гілберта Честертона “Справжній солдат бореться не тому, що він ненавидить те, що перед ним, а тому, що він любить те, що позаду нього”.
2. Стійкість України. Весь світ був приголомшений надзвичайною силою та мужністю, яку продемонстрували українці у 2022 році. З 24 лютого український народ залишався незламним, незважаючи на обстріли, окупацію, відключення електроенергії та військові злочини росіян. Не можна недооцінювати націю, яка пройшла через жахи Голодомору 1930-х років, і тягар театру бойових дій під час Другої світової війни. Саме це і зробила Росія — під час підготовки до вторгнення Кремль покладався на улесливі звіти розвідки, які заперечували національний дух України та передбачали капітуляцію Києва протягом трьох днів. Цей катастрофічний прорахунок має слугувати хрестоматійним прикладом того, як авторитарний режим повірив у власну пропаганду.
3. Англо-американський союз: «Особливі відносини» між Сполученими Штатами та Великою Британією протягом минулого року вкотре послугували на користь вільного світу. Україні союз забезпечив обмін розвідданими, військові навчання, фінансову допомогу та зброю зі США та Великої Британії, яка допомогла знищити значну частину російської армії, що вторглася. Кожен українець вже знає англійські назви такої військової техніки як Himars, Javelins, Stingers, NLAWS, Harpoons, а тепер і Patriots. Хоча деяким видам цієї зброї майже 30 років, вона виявилася нищівною для російської армії.
4. Польська солідарність. Протягом століть Польща та Україна мали безліч непростих історичних епізодів, однак зараз відносини між двома сусідами є міцнішими, ніж будь-коли. Відкривши свої двері для мільйонів українських біженців, Польща дотрималася постулату «люби ближнього свого, як самого себе». Підтримка Польщі також включає військову допомогу, навчання та дипломатичну підтримку. Прикладів такої сусідської солідарності в історії небагато.
5. Підтримка Туреччини. Туреччина має неоднозначну позицію у цій війні, але не можна заперечити, що її допомога за останній рік неабияк допомогла Україні. Без успіху в переговорах щодо зернової угоди, українські фермери опинилися б у більш скрутній ситуації, а весь світ страждав би від голоду. Турецькі бойові безпілотники Bayraktar мали вирішальну роль у перші тижні війни, допомагаючи врятувати Київ та Харків від російської окупації.
Турки закрили протоку Босфор для російських військових кораблів та допомагають Україні із екстреним постачанням електроенергії. А президент Реджеп Таїп Ердоган зараз виглядає найбільш імовірним посередником остаточної мирної угоди між Росією та Україною.
6. Об’єднана Європа. Незважаючи на спроби Росії розділити Європу за допомогою збройного експорту енергії та підривної діяльності по всьому ЄС, вторгнення в Україну об’єднало континент. Ще у 2021 році Німеччина разом із Росією намагалися завершити будівництво газопроводу Nord Stream II. Сьогодні Nord Stream II мертвий, а російська агресія переконала раніше нейтральні країни — Швецію та Фінляндію — приєднатися до НАТО. Військовий альянс сьогодні сильніший, ніж будь-коли, а Європейський Союз об’єднаний спільною метою.
7. Роздутість російського імперіалізму. Вторгнення в Україну викрило той безлад, який стоїть за імперською позицією Росії. Воно зруйнувало міф про Росію як військову наддержаву. Російські генерали перебільшували можливості своєї армії, водночас розкрадаючи державний бюджет, щоб купити вілли у Монте-Карло. Тепер їм бракує військової сили, що досягти тих імперських цілей, яких вимагає Кремль.
Росія опинилась в найгіршій міжнародній ізоляції з часів більшовицької революції. Її підтримують лише кілька таких самих маргіналізованих держав — Білорусь, Іран і Північна Корея. Китай користується економічною перевагою над ослабленою Росією, але Пекін обережно дистанціювався від війни.
8. Лідерство президента Зеленського. Напевне, найбільшою несподіванкою для світу у 2022 році стало те, яким надихаючим лідером виявився президент України Володимир Зеленський. Якби він вирішив залишити Україну та створити уряд у вигнанні, це б різко збільшило шанси на падіння Києва. Рішення Зеленського залишитися в столиці стало одним із переломних моментів усієї війни.
Культова цитата «Мені потрібна зброя, а не евакуація», а також пам’ятне селфі-відео «Президент – тут» допомогли активізувати національний спротив України в перші дні вторгнення та задали тон десяти місяцям дедалі більш самовпевненої боротьби. Зеленський зарекомендував себе українському народу та світові, досяг безпрецедентного рівня світового визнання як лідер військового часу.
Ключові надії і загрози на 2023, пов’язані з Україною. Прогнози від експертів Атлантичної ради
Підбиваючи підсумки року, що минає і вглядаючись у майбутній 2023 рік, експерти вашингтонського дослідницького центру у низці статей окреслили ключові можливості та ризики для України.
Україна переможе у війні проти Росії Володимира Путіна, якщо тільки Кремлю не вдасться підірвати підтримку Заходу, вважає колишній посол США в Україні, а нині директор Євразійського центру Атлантичної ради Джон Гербст.
Однак, згідно з його прогнозом, шанс того, що США та Захід «забудуть про свої стратегічні інтереси», низький – менше 10%.
Загроза №1. Праві популісти у США і ядерна загроза.
Щодо США, то Гербст вбачає небезпеку в тому, що Путіну таки вдасться якимось чином залякати політиків можливістю використання ядерної зброї. Другим ризиком зменшення допомоги Україні Гербс вважає зростання впливу правих політиків-популістів, незважаючи на їхню низьку результативність на проміжних виборах у США. Ці політики активно закликають Конгрес припинити надавати допомогу Україні та спрямувати гроші на внутрішні потреби США.
Загроза №2. Ціни на енергоносії та загроза економічного спаду.
Зростання цін на енергоресурси в Сполучених Штатах і особливо в Європі, на думку колишнього посла, також можуть тиснути на уряди. Гербст попереджає, що нинішню єдність, яку він вважає безпрецедентною, не можна сприймати як належне.
«І ми вже бачимо розбіжності у знайомих місцях, зокрема між великими та малими країнами, а також між багатими та біднішими», – зауважує колишній дипломат.
Якщо в результаті дефіциту газу виникне ризик економічного спаду, зросте інфляція, почнуть закриватися підприємства, це матиме політичні наслідки, каже Гербст.
Загроза №3. Зміна політичних настроїв у Європі.
Колишній дипломат має сумніви що президент Франції Еммануель Макрон матиме стійку підтримку у парламенті країни а також щодо надійності трипартійної коаліції канцлера Німеччини Олафа Шольца. Також є невизначеність щодо того, кого оберуть жителі менших країн Єворпи цього року.
«Важливі вибори 2023 року в Польщі, Греції, Естонії, Фінляндії, Іспанії та інших країнах можуть вивести на перший план євроскептиків і політиків, які симпатизують Росії, а також підштовхнути існуючі уряди в цьому напрямку», – попереджає Гербст.
Проте ветеран міжнародної політики вважає, що підтримка України наразі стабільна, спроби Путіна використати російські енергоносії як зброю, не принесли успіху, і європейці продовжували допомагати Україні, навіть коли температура почала падати.
Інший аналітик з Атлантичної ради, Браян Меффорд, каже, що фактор польської солідарності дає підстави дивитися в майбутнє з оптимізмом. Бо попри історичні розбіжності між двома народами і державами, Польща відкрила свої двері для мільйонів українських біженців, надає військову допомогу, навчає військових, і підтримує Україну в дипломатичній сфері. «Прикладів такої сусідської солідарності в історії небагато», – каже експерт з питань стратегічної комунікації.
Можливість №1. Україна перемагає і стає членом НАТО і ЄС.
Поки лідерство США залишається сильним, вважає Гербст, президент Росії Володимир Путін має всі шанси програти в Україні. І такий розвиток подій стане «величезним успіхом» не лише для самої України, але і «для лідерства США в Європі та майбутнього міжнародної системи, заснованої на правилах», вважає американський експерт.
«Якщо Україна виграє війну у 2023 році і врешті-решт приєднається до Європейського Союзу та НАТО, потенціал її зростання буде величезним», – каже Гербст.
Можливість №2. ЄС набуває більшої геополітичної ваги і розширюється.
Браян Меффорд додає, що російська агресія переконала нейтральну Швецію та Фінляндію приєднатися до альянсу НАТО. Він чого альянс став сильнішим, ніж будь-коли. Також Європейський Союз відчув сенс свого існування «більше, ніж будь-коли з моменту свого створення».
Йорн Флек, старший директор Європейського центру Атлантичної ради вважає, що війна Росії проти України остаточно розвіяла міф про партнерство між Європою і Росією. А європейці відчули в собі більше міжнародних амбіцій.
«Якщо військова допомога ЄС продовжуватиме надходити Україні, це буде свідченням того, що перехід до стану ЄС як більш потужного геополітичного гравця, відбувається на практиці», – каже експерт і радить стежити за поповненням Європейського фонду миру – це той фонд, з якого ЄС підтримує власну безпеку та надає військову підтримку Україні.
Ще один європейський експерт Атлантичної ради, румунський аналітик Ден Негреа, вважає, що війна в Україні може призвести до прискореного розширення ЄС не лише включивши Україну, і можливо, Молдову, а і країни Західних Балкан, які також хочуть позбавитися корупції, авторитаризму і свавілля, та перейти до західного світу демократії, вільного ринку та верховенства права.
«Албанія, Боснія, Косово, Чорногорія, Північна Македонія та Сербія, ймовірно, відчують підвищену потребу в досягненні більшого процвітання та безпеки, які, на їхню думку, забезпечить членство в ЄС, і лідери ЄС можуть бути більш схильні прийняти їх», – вважає Негра і додає, що канцлер Німеччини нещодавно подав щодо цього позитивний сигнал.
Можливість №3. Путін втрачає владу, Росія лібералізується.
Меффорд каже, що «злочинно сплановане та некомпетентно здійснене вторгнення в Україну зруйнувало міф про Росію як військову наддержаву». Також Росія опинилася в міжнародній ізоляції, що нагадує ту, в якій була більшовицька Росія після Жовтневого перевороту.
«Сучасна Росія може розраховувати лише на кілька інших держав-ізгоїв, таких як Білорусь, Іран і Північна Корея, як союзників. Китай із задоволенням користується економічною перевагою ослабленої позиції Росії, але Пекін поки що обережно дистанціювався від вторгнення Путіна», – зауважує Меффорд.
Росії бракує військової сили для досягнення імперських цілей Кремля. Тож якщо Україна відновить контроль над своєю територією, підтримка Путіна в Росії зменшиться і є значний шанс, що йому доведеться відійти від влади, вважає Гербст.
Військовий програш випливатиме на посилення економічних проблем, каже Гербст, це може спричинити громадянські заворушення в Росії, і «все це спонукає інсайдерів об’єднатися, щоб виштовхнути Путіна з посади».
На його думку, страхи щодо того, що на його місце прийде ще радикальніший політик, мають мало підстав з огляду історичні прецеденти.
«Якщо невдача Путіна в Україні призведе до реальних політичних змін у країні, це підвищить можливість принаймні обмеженої лібералізації та нормалізації двосторонніх зв’язків зі Сполученими Штатами», – вважає Гербст.
Джерело: Голос Америки