Ця історія почалася ще в липні минулого року. До редакції видання NGL.media звернувся юрисконсульт однієї з військових частин, що дислокуються на півдні України. Впродовж короткого періоду близько десятка військовослужбовців тієї частини подали рапорт на звільнення з армії на тій підставі, що після розлучення вони залишились єдиними опікунами своїх неповнолітніх дітей. Юрисконсульт запідозрив, що ці розлучення були фіктивними – тим більше, що усі рішення приймав один і той же суд.
У процесі розслідування журналісти NGL.media змогли підтвердити обґрунтованість цих підозр. Для цього журналістам довелося проаналізувати майже 30 тис. схожих справ, що розглянули українські суди у 2021-2023 роках. Вони виявили, що абсолютна більшість розлучень з подальшим позбавленням матері права виховання дитини на користь батька є фіктивними – і судді це розуміють. Такі рішення приймають по усій країні, але більше 30% в одному конкретному суді – Білгород-Дністровському міськрайонному суді.
Одним з ключових моментів при винесенні рішень про позбавлення матері права на дітей є так зване встановлення «факту самостійного виховання дитини» батьком.
Оскільки таке формулювання або дуже близьке до нього зустрічається у більшості рішень про позбавлення батьківських прав, журналісти NGL.media викачали з держреєстру судових рішень тексти усіх справ за 2021-2023 рр,, де зустрічалися слова «самостійного», «виховання» чи «дитини/дітей».
Після цього вони аналізували текст кожного рішення, відкидаючи справи, в яких позов подавали жінки, органи опіки або інші родичі дітей. Журналісти NGL.media також відсіяли справи, в яких суд залишав дитину матері. Більшу частину справ їм вдалося проаналізувати автоматично за згадками конкретних фраз у тексті.
Втім, кілька тисяч справ довелося перечитувати практично повністю, аби вловити контекст і знайти більше інформації про учасників справ.
Проте у вересні, за кілька днів до запланованої публікації, у редакцію звернулися представники НАБУ, які наполегливо просили притримати статтю, оскільки вони ведуть власне розслідування і публікація NGL.media може йому зашкодити.
Складність полягала у тому, що формально судді ухвалювали законні рішення, тому довести злий умисел можна було лише затримавши їх на гарячому – під час отримання хабарів. Тому наступні кілька місяців НАБУ готувало цю операцію, яку і провело 9 січня у Білгороді-Дністровському. Тепер уже можна сказати, що діяльність основних фігурантів цього розслідування задокументована належним чином, проведені обшуки, вручені офіційні підозри.
Мобілізація як стимул для розлучень
До 2022 року українські суди нечасто розглядали сімейні спори про місце проживання дитини у випадку розлучення – тобто батьки переважно самостійно вирішували це питання, без окремого звернення до суду. До прикладу, за даними аналітичного звіту «Фундації DEJURE» та «ЮрФем» у 2019 році було загалом лише 589 таких судових рішень і лише у 133 випадках рішення були на користь батька.
Одна з авторок цього дослідження, голова ГО «Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Христина Кіт, пояснює такі цифри тим, що раніше чоловіки нечасто зверталися з позовами про визначення місця проживання дітей.
«Вони ініціювали такі справи в дуже рідкісних випадках. Тому, якщо аналізувати дані нашого дослідження, то ви бачите, що в основному там справи за позовами жінок. Суд задовольняв ці позови, тому що жінка проявляла ініціативу, щоб дитина проживала з нею», – пояснила Христина Кіт.
У 2022 році ситуація кардинально змінилася – судові рішення про спільне проживання і утримання дітей на свою користь отримали уже 859 чоловіків. А за 2023 рік в українських судах зафіксовано уже 2708 таких рішень.
Ці дані свідчать, що тепер саме чоловіки проявляють ініціативу. Аналітики ГО «Фундації DEJURE» у своєму звіті припускають, що це зумовлено регулярною мобілізацією, а також можливістю для чоловіків виїхати з країни.
«У нас немає достатньо даних для того, щоб стверджувати про цей причинно-наслідковий зв’язок, але ми побачили чітку тенденцію збільшення кількості справ, де батьки звертається для того, щоб дитина проживала з ними, – каже аналітикиня DEJURE Катерина Грищенко. – Окрім мобілізації, за останні роки не було інших суттєвих додаткових факторів, які б могли так вплинути».
Проте журналісти NGL.media знайшли прямі докази того, що зауважена аналітиками тенденція справді пов’язана із запровадженням воєнного стану і мобілізації.
Особливий суд
Розташований за 80 км від Одеси на березі лиману Білгород-Дністровський став справжньою меккою для українських чоловіків, які прагнуть розлучитися і через суд узаконити проживання дітей з ними – а разом з тим отримати і захист від мобілізації та можливість виїзду закордон. Лише минулого року місцевий суд ухвалив 853 рішення на користь батька щодо місця проживання дитини.
Звичайно, кількість таких рішень зросла в судах по усій країні, але Білгород-Дністровський міськрайонний суд явно вибивається із загального ряду – понад 30% рішень усієї судової системи України припадають саме на цей маленький суд.
Схоже, що у місті з населенням менше 50 тис. мешканців жінки масово втрачають материнський інстинкт, чи не так? Проте проаналізовані NGL.media документи свідчать, що з позовами до Білгород-Дністровського міськрайонного суду звертаються з усієї країни – з Києва, Чернігова, Львова і навіть з карпатського села Яблуниця. За словами джерела в НАБУ, це стало можливим, зокрема, завдяки укладанню фіктивних договорів оренди житла в Білгород-Дністровському районі.
«Вказана протиправна схема набула таких масштабів через лояльність суддів до вказаної схеми, що призвело до активізації адвокатів в цьому напрямку, а також можливість маскування протиправного механізму видачі судових рішень під начебто надання адвокатами законної правової допомоги. Визнання позовних вимог усіма сторонами, що гарантує відсутність апеляційного оскарження», – пояснює співрозмовник NGL.media.
Типовим прикладом є подружжя 36-річних киян Ігоря та Уляни Верхогляд. Згідно з рішенням суду, їхня неповнолітня дитина уже кілька років живе з батьком, а от мати «самоусунулась від виконання належним чином своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини». На цій підставі Ігор Верхогляд просить «відібрати дитину від матері без позбавлення батьківських прав» і суддя Сергій Савицький ухвалює рішення на його користь. За минулий рік цей суддя ухвалив уже 312 таких рішень, хоча за попередні два роки – жодного.
Натомість соцмережі Уляни Верхогляд свідчать, що насправді вона турботлива мама і дружина. Вона активно постить спільні сімейні фото, де вони з чоловіком і донькою разом відпочивають, відвідують родичів на Великдень, публікує фото з донькою з турецького готелю. Уляна Верхогляд відмовилась дати коментар для цієї статті.
На умовах анонімності один з чоловіків, який фіктивно розлучився і через суд виборов право на утримання дитини, розповів NGL.media, що справді у такий спосіб має намір уникнути мобілізації і виїжджати за потреби за кордон. Для підтвердження своєї позиції у суді йому довелося збирати письмові свідчення сусідів та друзів про те, що дружина давно не проживає разом з дітьми, хоча це було очевидною неправдою. Співрозмовник видання відмовився говорити про фінансову сторону справи, але каже, що йдеться виключно про гонорар адвокату, адже все цілком законно.
І це справді так. Згідно зі ст. 26 закону «Про військовий обов’язок і військову службу» і ст. 23 закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якщо батько самостійно виховує і утримує дитину, то отримує відстрочку від мобілізації до набуття нею повноліття.
Три мільйони доларів за рік
NGL.media виявили незвичну концентрацію таких справ у Білгород-Дністровському міськрайонному суді, який впродовж 2023 року ухвалив понад 850 таких рішень – це більше 30% від усіх рішень по країні.
Майже усі ці рішення ухвалили лише четверо суддів цього суду – голова Олександр Боярський (364), Сергій Савицький (312), Валентин Заверюха (124) та Юлія Шевчук (30).
Як вони це пояснюють? Журналісти NGL.media планували отримати коментарі згаданих суддів перед публікацією, однак, як уже згадувалось вище, відмовились від цього наміру на прохання детективів НАБУ. Наразі ці судді недоступні для коментарів.
Голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду (до жовтня 2023 року) Олександр Боярський (фото «Закон і Бізнес»)
За даними НАБУ, організатором такої схеми уникнення мобілізації чоловіків є колишній голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Олександр Боярський. Наразі підтверджена причетність до цієї схеми трьох суддів, а також адвокатів і посередників.
«Бажаючих осіб для отримання фіктивного судового рішення підшуковували, серед іншого, через рекламу у соціальних мережах, в т.ч. TikTok, месенджері Telegram, а також за рахунок особистих контактів», – розповів NGL.media один з детективів НАБУ, який веде цю справу.
За його словами, така послуга коштувала від 3500 доларів США, які клієнти виплачували адвокатам згідно з офіційними договорами про надання правової допомоги, а уже адвокати передавали гроші суддям.
Зважаючи за кількість рішень Дністровського міськрайонного суду з ознаками фіктивності лише впродовж минулого року (853) загальну річну «виручку» організаторів схеми можна оцінити у три мільйони доларів США.
А судді хто?
Колишній голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Олександр Боярський, як не дивно, досі перебуває під слідством за іншу справу. Два роки тому детективи ДБР викрили його на спробі шахрайства, проте справа ще не завершена – остання ухвала датована травнем 2023 року. В кінці 2021 року Вища рада правосуддя навіть відсторонила Боярського від суддівства, але уже через два місяці він повернувся на посаду. У жовтні 2023 року на посаді голови суду його замінив Валентин Заверюха, а Боярський перейшов на посаду судді.
Теперішній голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Валентин Заверюха (фото УСІ)
Боярський добре відомий місцевим журналістам. Ще у 2017 році одеські медіа писали про невідповідність його рівня життя і офіційної зарплати. У відповідь суддя публічно заявив журналістам, що журналісти просто заздрять йому.
Про суддю Сергія Савицького відомо мало – його прізвище можна знайти лише в розкладі судових засідань. А от ще двоє суддів фігурували у публікаціях місцевих медіа. У 2019 році Валентин Заверюха заявляв про погрози через свою професійну діяльність; того ж року НАЗК провело перевірку його декларації за 2016 рік, виявивши там недостовірні відомості, які втім потрактували як прості помилки.
Юлія Шевчук у 2020 році у власному будинку стала жертвою нападу грабіжників, які сильно побили її і викрали коштовності на 150 тис. грн. За кілька тижнів поліція затримала грабіжників.
Автори: Наталя Онисько, Назар Тузяк
Джерело: NGL.media