Як живе Херсон, зайнятий російськими загарбниками: “Ось таке дивне життя в окупації”

“На цій курятині й тримається місто”

Минулого тижня біля концертного залу “Ювілейний” у центрі Херсона збиралися варити борщ. У захопленому 2 березня російськими військовими місті не вистачає їжі, на полицях магазинів – кілька пачок “Рафаело” та дорогий коньяк. Тому кілька днів містяни пересилали одне одному повідомлення у “Телеграмі”: “Потрібно дістати електроплиту, великі каструлі, розкладний стіл, одноразовий посуд, прапор України. Є люди, які готові готувати. Є кури”.

Курей везуть із птахофабрики під селом Чорнобаївка – там три мільйони птахів. Їх треба годувати комбікормом, якого після вторгнення російської армії майже немає. Щоб уникнути екологічної катастрофи – трупи мільйонів голодних курей нікуди подіти – директор запропонував усім охочим приїжджати та забирати курятину.

“Все роздати не виходить, доводиться багато ховати”, – розповідає місцевий житель, член міжнародної федерації журналістів Костянтин Риженко.

Волонтери приймають замовлення через міськраду та розвозять непатрані тушки по квартирах, дитячих будинках та лікарнях. Перші дні, розповідає BBC один із мешканців міста подумали, що курей доведеться різати самим – і повезли із собою на фабрику ножі із сокирами. Машину зупинили російські військові і довго з’ясовували, куди їдуть херсонці.

“Картоплю, цибулю та моркву везуть з овочевого ринку на кордоні області. На цій курятині та овочах тримається місто. Інших продуктів нам завозити не дають”, – кажуть місцеві жителі BBC.

19 березня глава адміністрації Херсонської області написав, що російські військові розгорнули 14 фур, які везли до міста м’ясо, дитяче харчування та ліки з Дніпропетровської області. “Фури з гуманітарною допомогою розгорнули на пів дорозі та відправили на Дніпропетровщину”, – повідомив чиновник. Міноборони Росії не коментувало цю інформацію.

“Давайте хоч скоординуємося і завтра вже приготуємо їжу”, – закликали херсонці у телеграм-каналах. Але у результаті зварити борщ біля “Ювілейного” не змогли. “Нас там орки ганяють”, – пояснив BBC один із волонтерів.

“Трупи не давали прибирати кілька днів”

Заходили вони жорстко, каже журналіст Риженко. Тим більше, що, за його словами, голова обласної ради та голова облдержадміністрації поїхали з міста на шосту годину війни, залишивши на місці своїх заступників, а територіальну оборону, на думку містян, просто “злили”.

“Я приїхав запитати, що мені народу повідомляти, а там ні губернатора, ні голови адміністрації вже не було. Залишилася пара депутатів, які просто стояли на сходах і курили, дивлячись в одну точку”, – згадує кореспондент.

Херсонці подивилися на документи, що горіли у смітнику біля військкомату, і почали організовуватись самі. Базою зробили дитячий інтернат. Брали в інтернеті приклад з Маріуполя та Чернігова – і будували барикади із шин та заліза. Робили “коктейлі Молотова”, знайшли зварювальний апарат – варили протитанкових їжаків.

Спочатку на 200 людей, які записалися у територіальну оборону, було близько 50 автоматів. Але чиновники, які залишилися у місті, кажуть троє співрозмовників BBC, сказали чоловікам розходитися по домівках, а командування залишило місто. За словами Риженка, у день штурму на двох дорогах, що ведуть до Херсона, виставили лише 30 чоловіків, озброєних однією-двома пляшками “коктейлю Молотова”.

Росіяни, які їхали на Херсон на БТР та танках, могли б запропонувати чоловікам здатися, вважає співрозмовник BBC. “Але їх розстріляли навіть не з “калашів”, а з великокаліберних кулеметів, де куля розміром із палець. Трупи не давали прибирати кілька днів, щоб люди ходили та боялися”, – стверджує він.

Про це BBC розповіли п’ятеро мешканців міста. BBC не може оперативно перевірити їх твердження. Міноборони Росії не повідомляло про стрілянину по територіальній обороні під час взяття Херсона.

У перший день захоплення стріляли по всьому місту, розповідають місцеві жителі. “Ми сиділи вдома і слухали безладну стрілянину – по будинках, деревах, машинах”, – згадують вони.

На другу добу, за їхніми розповідями, військові приїхали на місцевий телецентр і під дулом автомата змусили місцевого інженера підключити російське обладнання. У Херсоні запрацювали російські держканали, а українські не відключили – але поверх мови оригіналу пішов переклад російською мовою.

“Нам дзвонили бабусі і говорили – тут такий дурдом, вони перекладають, як їм вигідно, але ж ми чуємо українську мову на тлі”, – згадує одна з місцевих журналісток. Потім, приїхавши до мера міста, військові заявили: прапори України знімати не будемо, Херсон може жити спокійно, якщо дотримуватимуться наших правил.

Не пересуватися групами більше двох осіб, дотримуватися комендантської години з 20:00 до 6:00, на машині їздити тільки за продуктами та ліками, не швидше за 40 км/год та у розстебнутій куртці. За першої вимоги зупинятись і давати себе обшукати.

Обшукуючи, військові перевіряють мобільні телефони – пости у соцмережах та особисті листування. Якщо вміст інстаграма або чатів їм не подобається, телефон забирають, стверджують місцеві жителі.

– Зараз у місті так?

– Ну, люди не особливо вміють дотримуватись правил… До того ж херсонці волелюбні і погано ставляться до того, що їм щось забороняють окупанти, – каже один із мешканців.

Через кілька днів після вторгнення, коли стало зрозуміло, що по мирному населенню військові поки що не стріляють, тисячі херсонців вийшли на мітинг з українськими прапорами та гаслом “Ідіть у напрямку російського корабля”.

“Вам мізки тут задурили, а насправді ми визволителі”

Місцеві жителі кажуть, що на перших мітингах військові виглядали розгубленими та навіть наляканими.

“Вони нагнали на площу людей, автозаки, техніку, намагалися цією технікою тиснути людей, люди ще більше кидалися на ці БТР. Окупанти були налякані, на мою думку”, – розповідає одна з учасниць акції.

Під час другого мітингу, коли тисячі херсонців пішли ходою містом, “військові явно такого не очікували”. “Люди стояли за два метри від автоматників і не боялися їх. Усі кричали: йдіть додому. Видно було, що вони дивувалися”, – каже вона.

Протестувальники, які говорили з військовими, цитують такі їхні слова: “Ну, чого ж ви? Ми ж тут тепер назавжди. Вам просто потрібно звикнути. Ми ж захищаємо вас, рятуємо, що ж ви робите? Як ви не розумієте, що вам мізки тут задурили, а насправді ми визволителі”.

Минулого тижня як військові, так і співробітники Росгвардії та СОБР (спеціальний загін швидкого реагування), які прийшли їм на зміну, розлютилися, відзначають херсонці.

“Їдуть повз мітинг на машині і показують середній палець, спеціально видираючись з вікна. І включають свою музику, щоб заглушити українські пісні, які протестувальники ставлять із колонок, або український гімн, який один трубач тут грає. Вчора у відповідь ось ставили “Бременських музикантів””.

Коли натовп підходить до них близько, “коли переходить через дорогу і підтискає їх”, силовики нервуються – тоді вони стріляють у повітря або під ноги, а днями кинули в натовп шумову гранату – але вона відрикошетила від стовпа і оглушила самих солдатів, стверджує один із співрозмовників BBC.

21 березня опівдні херсонці знову вийшли на мітинг. Вони стояли за огорожами, а потім кілька десятків людей пішли порожньою центральною площею у бік російських силовиків.

У силовиків здали нерви: у хід пішли шумові гранати, розпочалася стрілянина у повітря, розповіли BBC очевидці. За їхніми словами, мітингувальників відтісняли прикладами автоматів. На кадрах, які BBC прислали очевидці, видно кров і машину “швидкої допомоги”, яка приїхала на площу. Вогнепальне поранення в ногу отримала одна людина. Одразу після цього у місті майже відключився інтернет.

BBC направило запит про стрілянину під час мітингу у Херсоні до міністерства оборони Росії та очікує на відповідь. Влада Росії поки що не коментувала цю тему.

“Будете далі кричати про русский корабль?”

Крім спостереження за мітингами, російські силовики зайняті облавами на квартири українських військових, працівників СБУ, поліцейських, членів територіальної оборони, журналістів та активістів – зокрема “Правого сектора” (організацію визнано у Росії екстремістською та заборонено). Так стверджує 24-річний Олексій Апостол. Він має ресторан у центрі міста. Його слова підтверджують ще сім опитаних BBC мешканців.

Саме через ці обшуки багато місцевих жителів відмовляються розповідати щось про життя у Херсоні. “Я боюся, соррі. У нас тут двері людям виносять. Виривають ланцюгом під’їзні, а потім і квартирні”, – написала кореспондентові BBC одна з мешканок Херсона.

“Я як журналіст взагалі не можу спокійно вийти з дому, – каже Риженко. – Як першого дня зайшли окупанти, я, знаючи досвід російських журналістів, відразу змінив місце проживання і скинув усі свої телефони. Я ходжу взагалі без сімкарти. Наступного дня після мого від’їзду додому прийшли херсонські проросійські активісти, шукали мене. За словами тих, хто стикнувся з обшуками, силовики “перевертають увесь будинок, намагаються зламати все, що можна”.

“Мені розповідали, що розбивали унітаз та раковину. Вони переглядають усі документи, вивертають усю хату і йдуть. Це такі акти залякування. Вони жорстко заходили до міста – і тепер теж намагаються показати, що у них є яйця”, – каже Риженко.

Але у росіян, схоже, застарілі розвіддані – часто приходять за адресами, де люди жили кілька років тому й давно поїхали. Частина активістів встигла змінити місце проживання напередодні захоплення міста.

Але деякі адреси у них все ж таки вірні. Минулого тижня, розповідають BBC місцеві жителі, вони впіймали “хлопчика”, який за 1000 гривень давав адреси потрібних росіянам людей. Зітхають: “Не без зрадників”.

Якщо в квартирі не знаходять поліцейського або члена територіальної оборони, то силовики допитують людей, які там живуть. “Де ті, кого шукаємо? Спілкуєтеся з ними? А самі ви хто? – Згадують питання ті, хто стикнувся з обшуками.

Часто в квартири вриваються рано-вранці або вночі. Чомусь саме на нічні допити з військовими приходить хтось, кого місцеві звуть “аналітиком”. Ця людина веде допит як слідчий, принагідно пояснюючи, що, мовляв, росіяни тут назавжди і доведеться з цим змиритися. Самі військові мовчазні, кажуть місцеві жителі.

За їхніми словами, обшукати та затримати херсонця можуть і просто на вулиці. “Хлопців, п’ятьох людей, запакували у військову машину і відвезли кудись, через день відпустили трьох, ще через день – ще двох. Але ці люди навіть не кажуть, де вони були і що з ними зробили. Тобто вони настільки залякані” , – розповідає ресторатор Олексій.

Ніхто з них не розповідає про тортури чи побиття. Місцеві кажуть, що для затриманих влаштували СІЗО у будівлі колишнього витверезника. Але усередину нікого не пускають.

“Вони бачать, що їм тут не раді”

“Люди у формі у нас знаходяться на кожному кроці. Вони на кожній вулиці, у кожному кварталі, у кожному районі міста. Ходять по ринку з автоматами, стежать за нами”, – розповідає Апостол.

Військові, за його словами, поселилися у готелях у центрі Херсона та зайняли гуртожиток та навчальні корпуси морського училища навпроти Міської ради. Там мешкає піхота. Танків у місті немає.

“Взагалі самі військові виїхали з міста після першого мітингу. Замість них приїхав СОБР та Росгвардія. Вони намагаються виглядати благодійниками, намагаються обдурити нас, не роблять жорстких дій. Не бомблять. Я не розумію, чому. Але у мене є гіпотеза”, – продовжує журналіст Риженко.

За його словами, Херсон – російськомовне місто, де за СРСР був комбінат з тисячами російських робітників – у російській пропаганді прийнято вважати проросійським містом.

“Але це не так. Тут довгий час працювали групи проросійських активістів – за одним з них я спостерігаю з 2011 року. Російські пробіжки, слов’янські турніри… Тепер, після мітингів під українськими прапорами перед окупантами, стає зрозуміло, що ці активісти не мали збудувати тут звіти своїм кураторам у Росії, судячи з усього, вони всі ці роки слали липові… Що, мовляв, все гаразд, місто за РФ… Вони ж самі не очікували, що буде війна. А зараз прийшли військові. і питають – а де за РФ? Минулого тижня на мітинг на підтримку Росії, начебто за “Херсонську народну республіку”, “ХНР”, прийшло 70 людей з усієї області…”

Зв’язатися з проросійськими активістами у Херсоні BBC не вдалося, вони не відповіли на повідомлення кореспондентів.

Риженко вважає, що російські військові “за будь-якого розкладу хочуть залишити за собою Каховську ГЕС та труби, якими вода потрапляє до Криму”: “Їм потрібні будуть співробітники, щоб ці комунікації обслуговувати. Вони побоюються масових саботажів. Вони бачать, що їм тут не раді, але команди нас бомбити немає – і не думаю, що буде. І ось вони ходять сумно на нас дивляться. Забирають активістів та журналістів у надії, що не так голосно люди говоритимуть, що Херсон – це Україна”.

“Те, що зараз Херсон – це Україна – це мільйон відсотків. Більшість людей розсудливих ніхто ніколи не хотів жити в Росії і бути в Росії”, – говорить ресторатор Олексій. “Активний український рух, попри всі перепони та небезпеки, є. Багато хто в місті чекає на звільнення українською армією”, – вважає студент Степан.

Де-юре Херсон – Україна, платять тут гривнями, прапори висять жовто-сині, працюють карти банків України, пенсію листоноші приносять з українського пенсійного фонду. “За відчуттями, в окупантів просто нема кому займатися цими питаннями. Бракує ресурсів”, – каже бухгалтер Ірина.

Степан та Олексій розповідають, що відкритої агітації за створення “народної республіки” у місті немає, але “історія містом ширяє”. “Я навіть не очікував, що херсонці взагалі негативно ставитимуться до всієї цієї історії з народною республікою”, – каже Степан.

Прямих закликів до референдуму, приєднання до Росії чи створення “ХНР” поки що немає, погоджується Ірина: “Вони промацують реакцію населення, по телеграм-каналах ходять лякалки, що в Криму відпустили всіх зеків – і пустять сюди мародерити та ґвалтувати. Це для страху, щоб усі сиділи вдома. Але всі жителі виходять і кажуть: ні, ми Україна”.

“Зараз їжа закінчується, і до них ідуть”

“Тобто я так скажу: вони поки що не вбивають. Але вони розуміють, що навіть їхня присутність – військових у формі, у бронежилетах, з автоматами – у місті, де люди просто ходять і гуляють… Херсонці волелюбні, вже відкрилися кав’ярні, якийсь маленький бізнес, люди у чергах стоять, спілкуються, намагаються вдавати, що нічого не відбувається. Тому єдине, що російські військові роблять – це залякують”, – вважає Апостол.

За його словами, жителі Херсона, якщо вони не лікарі та не волонтери, намагаються сидіти вдома та не виїжджати до інших районів. Містом їздять тролейбуси до третьої дня. Час від часу містяни чують стрілянину та вибухи, але не можуть сказати, з якого боку і хто веде вогонь.

У деяких кафе роздають безкоштовно гарячу їжу – туди люди приходять зі своїми судками та бідонами. Мер Херсона щодня у телеграм-каналі закликає підприємців виходити на роботу, пожвавити місто. Тому відкриваються пекарні, стоматології, невеликі магазини, майстри із салонів краси їздять по квартирах робити манікюр та фарбувати брови мешканкам Херсона.

Водночас місто переживає “справжню гуманітарну катастрофу” з ліками, розповідають місцеві жителі.

Немає інсуліну, немає знеболювальних, катастрофічно не вистачає хімії для онкохворих, препаратів для хворого серця, гормональних препаратів на кшталт L-тироксину, препаратів, що містять наркотичні речовини. Люди готові віддавати за них будь-які гроші, але склади вже порожні, сказав BBC один із херсонців, у якого вже п’ятий день запалений і стріляє нерв у зубі.

Ресторатор Олексій каже, що місцеві пенсіонери не мають запасів ліків – навіть заспокійливих або для зниження тиску. “Вони пенсію отримали раз на місяць, купили собі запас на місяць. А місяць уже пройшов, в аптеках нічого з цього не залишилося”.

“Люди виїжджають до інших районів міста на забитих тролейбусах, які ходять приблизно раз на пів години, і намагаються щось знайти в аптеках”, – каже студент Степан. Ще кілька днів тому, за його словами, в аптеках були великі черги. Нині вони зменшуються, бо препарати просто тануть на очах.

На дверях аптек висять списки того, чого в них немає. Минулого тижня там було три пункти, а зараз уже кілька десятків рядків.

“Це означає, що на війні можна померти просто від відсутності цих пігулок. А вони є банально у Миколаєві, за 60 кілометрів. Але їх не пускають сюди, не дозволяють їх сюди завезти”, – розповідає Олексій.

“Коридору немає, і російські військові його всіляко блокують. Мер б’ється, вимагаючи зелений коридор для медикаментів та продуктів, про людей навіть не йдеться. Але його немає”, – підтверджує журналіст Риженко.

Є “народна стежка” на Миколаїв через пару сіл – але туди їздять лише кілька машин місцевих волонтерів на свій страх та ризик. Мер розширювати її не планує. BBC направило запит про надання коридору до міністерства оборони Росії і чекає на відповідь. Досі російська влада це не коментувала.

При цьому російські військові пропонують по всьому місту свою гуманітарну допомогу – консерви, олію та набори круп – “часто прострочені”, скаржаться мешканці міста. Ліків у наборах немає.

“Ходять із цією гуманітаркою до мера, на площі, до лікарні. Люди бідні або зі зниженою соціальною відповідальністю – беруть. Їх знімають на камеру, змушують говорити якісь речі про благодійників”, – зітхає Риженко. “У перші дні до них ніхто не підходив, але зараз їжа закінчується, і до них йдуть”, – каже одна із учасниць мітингів.

Виїхати з міста можна тільки у напрямку до Криму, анексованого Росією у 2014 році. У той бік без проблем саджають на автобус та відвозять. Але з людьми, які поїхали туди, зв’язку немає.

У тих, хто намагається самостійно виїхати іншими дорогами, стріляють, стверджують місцеві жителі. “У нас і в машину з волонтерами стріляли, і у “швидку”, і в журналістів. Виїхати звідси не можна”, – підсумовує одна із мешканок Херсона.

Та й нема на чому – бензину в місті немає. Одна із співрозмовниць BBC нещодавно повернулася з черги на заправці: “З восьмої ранку до четвертої вечора стояли – і не купили”.

“Ми дуже сподіваємося, що нас скоро відіб’ють, – відповідає вона на питання про майбутнє. – Ми чекаємо, що коли звідси вибиватимуть окупантів, буде голосно і небезпечно. І що коли вони підуть, вони замінують поля та виїзди, як вони зараз під Миколаєвим зробили (міноборони Росії ці дані не підтверджувало). А якщо перейдуть мостом у бік Криму, то можуть і місто обстріляти. Але ми готові, ховатимемося, терпітимемо. А поки що таке дивне життя в окупації”.