Диканський районний суд Полтавської області виправдав мешканця смт Шевченкове Купʼянського району Харківської області від звинувачень у пособництві державі-агресору.
Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 1 вересня.
Чоловіка затримали у вересні минулого року після деокупації села за підозрою в колабораціонізмі (ч.7 ст. 111-1 КК). Початково вважалося, що він згодився на посаду керівника окупаційної поліції смт. Шевченкове.
«З травня 2022 року, використовуючи формений одяг та стрілецьке озброєння, перебуваючи на території смт. Шевченкове Харківської області, виконуючи функції та роль керівника поліції смт. Шевченкове від окупаційної влади, допомагав збройним силам РФ розшукувати поліцейських, які до моменту збройної агресії РФ, працювали в Купʼянському РВП ГУНП в Харківській області з метою подальшого схиляння останніх до переходу на бік держави-агресора РФ», — йшлося у тексті підозри.
Після звільнення селища у приміщенні, яке займала окупаційна поліція, знайшли «Грамоту» від 01.05.2022 на імʼя обвинуваченого. «Благодарность» від 16.06.2022, трудовий договір без зазначення номера та дати, а також виписку із наказу окупаційної адміністрації від 27 червня 2022 року про розірвання трудового договору.
Затриманий свою вину не визнав і говорив, що є патріотом України, а його затримання відбулося внаслідок неправдивих звинувачень поліціянтів, які самі є колаборантами.
У суді були допитані 19 свідків обвинувачення.
Троє місцевих поліціянтів дали показання, що обвинувачений погрожував її колезі, також працівнику поліції, що коли зміниться влада, то він убʼє його. Свідки вирішила, що йдеться про окупаційну владу. А ще співробітниця поліції нібито бачила, як обвинувачений разом із сином спокійно спілкувався з російськими військовими і показував останнім її місце проживання.
Декілька свідків повідомили, що бачили біля двору обвинуваченого автомобілі з буквою «Z» і що в кафе матері обвинуваченого жили російські військові. Були очевидці того, що чоловік допомагав окупантам розвантажувати військову машину і носити ящики в кафе, називав окупантів побратимами, обнімався і розпивав з ними спиртні напої;
Один із мешканців селища розповів, що обвинувачений допомагав йому домовитися з окупантами, щоб вивезти зерно.
Інший місцевий житель стверджував, що обвинувачений здав його російським військовим, які силою витягли його з дому, надівши пакет на голову. В машині він впізнав обвинуваченого по голосу, який крикнув йому «Слава Україні», на що свідок відповів «Героям слава» і одразу отримав прикладом по голові від кацапів. Але водночас чоловік почув що обвинуваченого також вдарили за ці гасла, бо він став кричати нецензурною лайкою.
Також у суді заслухали 11 свідків захисту, в тому числі матір і співмешканку обвинуваченого та ще двох людей, які жили в їх будинку під час окупації, а також сусідів.
За показаннями свідків захисту, чоловік мав проукраїнську позицію, ходив лише в піксельній українській формі, співав українські пісні, посаду поліцейського в окупаційній владі не займав. Постійно конфліктував з окупантами, за що його було двічі побито.
Крім того, один зі свідків повідомив, що син його нової співмешканки служив у ЗСУ, але обвинувачений не здав його окупантам, а надав прихисток, дозволивши проживати в своєму будинку. Це свідок підтвердив, що до будинку дійсно приїжджали російські військові, але це сталося, коли хтось з місцевих вбив одного з окупантів, тому росіяни їздили до багатьох і розшукували хто це зробив.
Один із місцевих показав, що його катуванням змусили російські війська працювати в новоствореній окупантами поліції, а про те, що обвинувачений також там працював, йому не відомо, за час окупації він бачив, як росіяни привезли обвинуваченого і він був побитий.
Сам обвинувачений пояснював, що з поліціянтом, якому він нібито погрожував, мав неприязні стосунки і той мав причини його обмовити. Він дійсно погрожував йому розправою, коли прийде нова влада, але мав на увазі українську, оскільки вважав, що вже поліція перейшла на бік окупантів, оскільки на той час смт Шевченкове було повністю окуповано. На підтвердження своєї версії він надав відповідь із Шевченківської селищної військової адміністрації Купʼянського району про те, що смт Шевченкове перебувало в тимчасовій окупації в період з 26.02.2022 року по 08.09.2022 року.
Також чоловік спростовував інформацію, що віддав кафе своєї матері російським солдатам для проживання та харчування, оскільки воно було розграбоване і пошкоджене військовими з самого початку окупації. Він надав документи про початок досудового розслідування за фактом проникнення у кафе і його пограбування, фотографії приміщення кафе та складу, акт обстеження обʼєкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії, в якому йдеться про відсутність водопостачання, газопостачання і каналізації.
Менш, аніж за місяць до вироку, коли розгляд справи було майже завершено, прокурор змінив обвинувачення на пособництво державі-агресору та її збройним формуванням (ст. 111-2 КК).
Тепер йшлося про те, що з третьої декади квітня і по кінець червня 2022 року обвинувачений добровільно надавав росіянам адреси проживання учасників АТО, осіб, які негативно налаштовані до окупаційних військ, працівників поліції, а також допомагав облаштовувати блокпости. Крім того. пропонував місцевим мешканцям посередницькі послуги у вирішенні питань з військовим керівництвом окупаційної влади.
У дебатах прокурор просив про 12 років тюремного покарання із конфіскацією майна.
Проаналізувавши показання свідків і докази, суд вирішив, що обвинувачення не доведено.
Суд розцінює як припущення показання свідка поліцінтки, що вона зі свого будинку бачила як обвинувачений разом зі своїм сином та російськими військовими йшли вулицею і обвинувачений схилив голову в сторону її будинку, з чого вона зробила висновок, що він показує її місце проживання. Зі слів цього ж свідка російські військові потім до неї не приходили, будь-яких протиправних дій до неї не застосовували, хоча вона виїхала з окупованої території тільки майже через місяць після вказаних подій.
У свою чергу, обвинувачений пояснював, що дійсно йшов повз будинок, де мешкає поліціянтка, але показував синові, де мешкає їх спільна знайома — інша місцева жителька.
Також суд відноситься критично до пояснень свідка, який говорив, що бачив з-за сараю, що обвинувачений вказував ФСБ РФ на його місце мешкання, але ті його не знайшли, оскільки це не узгоджується з поясненнями інших свідків, які повідомляли суду, що вони були викрадені росіянами, які спонукали співпрацювати і що ФСБ завжди знаходили розшукуваних осіб.
Всі сумніви суд трактує на користь обвинуваченого та вважає не доведеним звиунвачення дії в інформуванні окупантів про місце проживання учасників АТО та працівників правоохоронних органів.
Показання свідків, що вони бачили автомобілі з позначкою «Z» біля двору обвинуваченого не вказують на ознаки злочину, ніхто прямо не вказав на співпрацю з окупаційними військами. Крім того, за поясненнями самого обвинуваченого, автомобілі дійсно стояли біля його будинку, коли росіяни перевіряли все селище з приводу вбивства російського солдата. Крім того, там був колодязь і окупанти часто зупинялися, щоб набрати води.
Суд робить висновок, що обвинувачення забезпечується суперечливими і сумнівними доказами, а будь-яких інших об`єктивних доказів вини особи не надано.
Такі докази, як грамота, «благодарность» і трудовий договір та ін., були визнані недопустимими через процесуальні порушення.
Доручення т.в.о. начальника СВ Купʼянського РВП ГУНП в Харківській області про проведення досудового слідства слідчому слідчого відділу Купʼянського РВП ГУНП в Харківській області не відповідає вимогам КПК.
Цей документ не містить номер кримінального провадження, в якому доручено здійснювати досудове розслідування, та попередню кваліфікацію кримінального правопорушення і виготовлено не на офіційному бланку.
Це обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою особою.
Також суд вважає, що прокурор не довів, що грамота, «благодарность» і трудовий договір видані та підписані саме представниками окупаційної влади.
По епізоду, що обвинувачений допомагав росіянам облаштовувати незаконно зведені блокпости, в справі взагалі немає жодного доказу. А саме, що чоловік збирав, готував і надавав якісь матеріальні чи трудові ресурси на облаштування блокпостів.
Суд погоджується з доводами захисту про наявність ознак недопустимості доказів, але наголошує, це не має вирішального значення для рішення по суті справи, оскільки встановлена відсутність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення має пріоритетне значення для його виправдання.
Чоловіка звільнили з-під варти в залі судового засідання. Він утримувався під вартою майже рік.