„Не вбий!” – так звучить одна із десяти Біблійних заповідей. Тільки, на жаль, дехто не прислухається до цих слів і, не задумуючись ні над чим, окрім грошей та збільшення їх кількості, піднімає руку на іншу людину. Для старшого лейтенанта Василя Ридчука, старшого інспектора ДПС, 18 липня 2003 року розпочалося як звичайний літній день і не передвіщало нічого поганого. Цього дня він вийшов з дому із твердим наміром забрати борг у свого знайомого підприємця. Позичив йому немаленьку суму грошей ще у березні та ніяк не міг отримати кошти назад.
Зайшовши в офіс, що знаходиться на одній з мийок с. Зміїнець, і поговоривши із боржником, старший лейтенант Ридчук не домігся бажаного. Покинувши стіни його кабінету, помітив у приймальні молодого чоловіка та вирішив побалакати з ним. Тоді він не розумів, що припустився страшної помилки.
До людей, які погано до тебе ставляться не можна ставати спиною, особливо, якщо вважаєш їх своїми друзями. Про це міліціонер забув і тим самим наразив себе на смертельну небезпеку. Бережливий підприємець звик до позичених йому грошей як до своїх, і тому не мав ніякого бажання віддавати їх. Вихід він бачив один – вбивство. Непомітно вийшовши з кабінету, із зашморгом у руках зловмисник направився до свого „кредитора”.
Молодий міліціонер пручався недовго і за кілька хвилин підприємець став вільним від грошового боргу. Щоправда, на його шию опустилося ще важче ярмо – відповідальність за позбавлення життя людини, за вбивство з корисливих мотивів.
Тепер, виконавши чорний план, потрібно було приховати усі докази. І тут на допомогу було прикликано свідка злочину, до якого були звернені останні слова жертви „грошової лихоманки”. Тіло вбитого зловмисники поклали у багажник автівки, що належала боржникові, і з цим „вантажем” поїхали у напрямку Ковеля. Зупинились вони, перед тим як сховатись далеко у лісі, лише один раз – переїжджаючи через річку Стохід, щоб викинути мобільний телефон жертви.
В пошуках місця для „поховання” водій зосереджено тиснув на газ і, проминувши смт. Голоби, нарешті звернув у напрямку села Радошин, а потім, подолавши 200 метрів – до лісу. Надворі темніло, і з кожною хвилиною видимість погіршувалась, що було на руку пізнім подорожнім.
Вибравши зручне місце, злочинці зупинились для того, щоб викопати яму. Тут вони постарались добре – дірку у землі зробили майже на два метри. Після цього роздягнули старшого лейтенанта та кинули у могилу, де тіло під товщею землі пролежало рівно чотири роки.
Одяг було забрано, щоб спалити уже в іншому лісі біля села Башова. Така обережність злочинців була зумовлена їх переживаннями – вони щойно вбили офіцера міліції, і невідомо, скільки часу їм залишиться пробути на волі, якщо вони погано „заметуть сліди”. Але переживали вони дарма: хоч і минуло з того часу кілька років – кара настигла тих, хто вчинив злочин.
Почали непокоїтися працівники міліції ще у день вбивства, дізнавшись про те, що їх колега зник. Тільки, на жаль, ніхто навіть подумати не міг, що Василя Ридчука уже немає серед живих, а тому, знайшовши машину старшого інспектора ДПС, але без будь-яких ушкоджень члени оперативної групи на сполох не забили. Але не з’явився старший лейтенант і наступного дня, і ще через день. Тож лише 21 липня за фактом щезнення працівника міліції було порушено кримінальну справу, а його почали вважати безвісти зниклим.
Не було зібрано достатньо доказів, щоб кинути винних за грати аж до 21 липня 2007 року. „В результаті аналізу доказової бази ми дійшли висновку, що учасником цього злочину є житель Рожища. За допомогою „детектора брехні” було опрацьовано інтерв’ю, яке давав підозрюваний, і проаналізувавши його, стало зрозумілим, що певне відношення до цієї справи він має. Було встановлено психологічний контакт слідчого та підозрюваного, після чого останній зізнався, що був свідком злочину”, – прокоментував хід розслідування прокурор Волинської області Андрій Гіль на черговій спільній прес-конференції за підсумками оперативно-службової діяльності прокуратури, УМВС та Податкової інспекції, що проходила 24 липня в Прокуратурі.
Також він розповів про те, що у суботу, 21 липня, було затримано і вбивцю. На затримання було відправлено слідчо-оперативну групу, роботу якої схвально оцінив прокурор: „Подібної організації слідчо-оперативної групи, забезпеченої технічними можливостями для роботи в таких умовах, я не пам’ятаю”. Але повернемось до вбивці, який спочатку, звісно, відмовлявся визнати себе винним. Проте під тиском доказів, що свідчили проти нього, підприємець зізнався у вчиненні злочину.
А доказів було багато, причому беззаперечних, оскільки перший затриманий не лише розповів про злочин, а й показав місце поховання вбитого. Виїжджали в лісовий масив працівники міліції також 21 липня. Спочатку намагалися відкопати тіло за допомогою звичайних лопат, але згодом звернулись по допомогу до технічних засобів, а саме – екскаватора. Свідок злочину не міг точно вказати на місце, де на глибині близько двох метрів було приховано труп старшого лейтенанта, оскільки, за його словами, це було давно і на дворі тоді було уже темно. В результаті, було вирито більше двадцяти ям, і ось, нарешті, тіло чи, точніше, останки трупа Василя Ридчука знайдено. Виймали їх обережно, щоб не пошкодити, оскільки в цій ситуації навіть положення тіла може стати доказом. Звісно, не можна зі стовідсотковою впевненістю сказати, що знайдене тіло належить саме вбитому міліціонеру: „На даний час призначено ряд експертиз, в тому числі і ДНК, оскільки потрібно встановлювати особу, так як цього вимагає процесуальний закон” – розповідає Андрій Гіль, хоча все ж у тому, кого знайдено, правоохоронці майже не сумніваються. Крім того, при огляді скелету було знайдено золотий ланцюжок та кулон з образом Божої матері, який було віддано сім’ї вбитого для впізнання.
Також у іншому лісовому масиві було знайдено залишки спаленого чотири роки тому одягу. Тепер, коли зібрано достатньо доказів та затримано вбивць, справу можна вважати розслідуваною, як сказав прокурор Андрій Гіль.
На згаданій прес-конференції також був присутній Начальник УМВС України у Волинській області Іван Прошковський. Він розповів, що до нього на прийом приходила мати Василя Ридчука: „ Я вже нічого не хочу знати – хто вбив, як вбив. Дайте мені поховати попіл дитини” – попрохала вона за словами Івана Івановича. Начальник УМВС відповів, що прохання її буде виконано у найближчий час.
Будемо сподіватися, що після цього душа старшого лейтенанта міліції, старшого інспектора ДПС та просто людини знайде спокій, так само як і його сім’я.
Ну а вбивці теж знайдуть спокій, причому надовго – у тюремній камері.
Олена Митура, ЦЗГ УМВС України у Волинській області