Європа переживає нашестя вовків і думає що з цим робити

Європейська комісія заявила, що різке зростання популяції вовків у країнах Євросоюзу призвело до того, що вони почали становити справжню небезпеку для фермерських господарств та людського життя.

Єврокомісія починає збір даних, щоб вирішити, чи слід позбавити вовків їхнього охоронного статусу, зазначає Бі-Бі-Сі.

Вовки, що зникали

Історію Червоної Шапочки – і в похмурому викладі братів Грімм, і в грайливій інтерпретації Шарля Перро – знають більшість дітей та дорослих. І хоча деталі трохи відрізняються, в одному сумніву немає: і саму довірливу дівчинку, і її хвору стару бабусю з’їв сірий вовк, один із головних лиходіїв європейського фольклору.

Отже, не варто дивуватися, що до першої половини XX століття вовків у Західній Європі майже не залишилося, а в Східній Європі останні бастіони все ще трималися тільки в Карпатах та Польщі. Ближче до кінця того ж бурхливого століття Європа, що оговталася від двох світових воєн, зрозуміла, що під натиском активної урбанізації та інших ознак прогресу може розгубити залишки своєї дикої природи й ухвалила “Директиву про довкілля” (The Habitat Directive), у якій зазначили суворі заходи із захисту природи та її мешканців.

“У Європейському Союзі мешкають п’ять видів великих хижаків: бурий ведмідь, вовк, росомаха та два види рисі. Діяльність людини призвела до різкого скорочення чисельності та поширення цих видів у Європі”, – йшлося у директиві, яку ухвалили у 1992 році.

Європейські законодавці серйозно підійшли до проблеми та заборонили абсолютно будь-яку діяльність, яка могла б перешкодити життю та поширенню видів тварин, що зникають (зокрема й великих хижаків).

До переліку забороненої діяльності потрапили:

Більшість європейських країн, особливо з огляду на зростання популярності та впливовості “зелених” партій, поставилися до заборон дуже серйозно.

Повернення хижаків найвищого рівня

У біології хижаками найвищого рівня називають тварин, які займають у харчовому ланцюжку найвищий рядок. Тобто їх ніхто не їсть, а вони, своєю чергою, можуть поїдати будь-кого. Включно з нами. І це дещо псує трохи застарілий імідж homo sapiens як царя живої природи.

Поступово європейські хижаки найвищого рівня відчули, що ситуація змінилася і почали потихеньку повертатися на втрачені позиції. Рись, наприклад, практично повністю зникла із Західної та Центральної Європи вже до середини XX століття, а зараз вважають, що її популяція перевищила 18 000 особин. Враховуючи, що лише три роки тому йшлося про близько 10 000, прогрес – зовсім не безпечний для котів, собак, худоби і навіть людей – є.

17 000 бурих євразійських ведмедів гуляють лісами Скандинавії, Карпат, Болгарії та Греції, а також (не дивуйтеся) Іспанії, Італії та Франції.

І, нарешті, вовки.

Скільки вовків у Європі? Скажімо так – набагато більше ніж раніше. У 2020 році їх було 12 000. Зараз, якщо вірити сайту Rewilding Europe, їх близько 17 000 або 18 000.

Вовки швидко зорієнтувалися у своєму новому статусі тварини, яку охороняють, і почали активно поширюватися. У 2017 році перший вовк за понад сторіччя потрапив до Люксембургу, і першого за 200 років помітили в Данії. У 2019 році офіційно підтвердили, що вони облаштувалися у нідерландському національному парку.

Усі ці країни відрізняються великою густотою населення, де важко знайти необроблену ділянку землі. Хочемо ми цього чи ні, але доведеться визнати очевидне: ареали людини та вовка у Західній та Центральній Європі подекуди збігаються.

У 2020 році, під час першого локдауну пандемії Covid-19, у місті Сканно, розташованому в центральній частині Італії, замкнені у своїх будинках жителі могли спостерігати, як чотири вовки переслідували оленя просто на вулицях міста.

Попри міський антураж, невелика зграя промчала тротуарами й газонами, перескочила через терасу закритого ресторану й наздогнала оленя, коли той не зумів перестрибнути через високий паркан. Бенкет відбувся просто на місці, в межах міста, на очах у глядачів, що спостерігали з вікон.

Можна сказати, що вовки послідовно проникають на всі території, які залишила людина: в Іспанії їхні зграї блукають вимерлими селами, вони також облаштувалися у занедбаних військових об’єктах, побудованих на кордоні колишньої “залізної завіси”. (Як на їхню популяцію вплинула війна Росії в Україні, поки що не відомо, але з певною ймовірністю можна припустити, що вони потягнулися на Захід).

На початку нульових польські вовки перейшли кордон із Німеччиною, де зараз налічують близько півтори сотні вовчих зграй. Усюди картина приблизно одна й та сама: звідки йде людина, туди приходить вовк.

Занадто багато

Ідея повернення хижаків найвищого рівня в осередки дикої природи густонаселених європейських країн не становить небезпеки доти, поки хижак слухняно займає відведену йому природою екологічну нішу й не робить замах на ареал людини.

До прикладу, візьмімо Італію, куди вовків повернули з надією, що вони допоможуть тримати під контролем диких кабанів та оленів, які завдавали чималої шкоди фермерським угіддям. Але річ у тім, що й олені з кабанами теж розумнішають і поступово виробляють способи, як триматися подалі від вовків. Ця зміна моделей поведінки називається екологією страху і впливає як на безпосередню здобич хижаків, так і на екосистему загалом.

Популяція травоїдних, наприклад, стає меншою, але водночас і здоровішою, і активнішою. Той випадок, коли виживають лише найкращі представники виду. Водночас чим менше травоїдних, тим рясніша трава та підлісок, у яких живуть інші види тварин та комах. Загалом, усе було б добре, але вовки чомусь обмежуватися оленями та кабанами не стали.

Нинішній вибух вовчої популяції призвів до того, що молоді самці, що залишають зграї, стали утворювати власні соціальні групи.

А оскільки вовкам, які одночасно є високо соціальними та затято територіальними тваринами, потрібна для кожної нової зграї нова окрема територія, вони почали дедалі ближче підбиратися до сіл і міст у пошуках нових земель. Крихкий баланс, на якому тримається будь-яка екосистема, був порушений.

До того ж, ці не надто віддалені предки домашніх вівчарок, як і їхні одомашнені родички, не вибагливі у їжі: олень чи кабан, вівця чи щур, улюблена кішка літньої дами чи сміттєвий бак у місті, недоїдки ресторану чи навіть свинячий жир, яким змащують сідла, – вони з’їдять усе.

І доки ані фермери, ані мисливці не можуть легально їх відстрілювати, ситуація тільки погіршуватиметься.

Охороняти, але не так завзято

Різке зростання популяції вовків у країнах Європи, що викликало нарікання фермерів і, до речі, і туристів, призвело до того, що ЄС задумався про перегляд їхнього охоронного статусу.

“Концентрація вовчих зграй у деяких європейських регіонах стала реальною небезпекою для худоби, а потенційно і для людей, – заявила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. – Я закликаю місцеву та національну владу вжити заходів там, де це необхідно”.

Ця тема серцю фон дер Ляєн дуже близька: у вересні минулого року її поні Доллі загинула в зубах вовка. Він заліз до її загону, який добре охороняли, на північному заході Німеччини.

За деякими винятками – наприклад, якщо вашому життю загрожує безпосередня небезпека, – навмисне вбивство вовків є незаконним.

У 2010 році Брюссель порушив справу проти Швеції, яка займається відстрілом своїх вовків, що перебралися туди з Росії та Фінляндії.

Оскільки справу досі розслідують, а Швеція продовжує свою діяльність порушуючи “Директиву про довкілля”, цього року європейський омбудсмен розпочав ще одне, окреме розслідування з приводу того, чому перша справа досі відкрита.

Якщо процес триватиме ще кілька місяців, то Стокгольм може вийти сухим із води, тому що до того часу вовків за згодою Брюсселя охоронятимуть уже не так завзято.

Аргументи “за”

ЄС перебуває у непростому становищі. Цій наднаціональній організації доводиться враховувати інтереси багатьох країн і численних верств населення цих країн.

З одного боку, скарги на вовків зростають, і деякі фермерські спілки вимагають повернути право їх відстрілювати.

З цього приводу ЄС запустив процес консультацій з метою збалансувати інтереси екології з продуктивністю сільського господарства та питаннями громадської безпеки.

Єврокомісія закликала усі зацікавлені сторони надати дані про популяцію вовків і про те, до яких практичних результатів призводить їхній охоронний статус.

“Повернення вовка до регіонів ЄС, де він довгий час був відсутній, все частіше призводить до конфліктів із місцевими фермерськими та мисливськими спільнотами, особливо там, де заходи щодо запобігання нападам на худобу широко не застосовують”, – заявили в комісії. Це вже не перша спроба Брюсселя якось приборкати сірих хижаків. З 2013 по 2018 рік ЄС намагався втілити проєкт, який буквально забезпечив би ситуацію, коли б і вовки були ситі, і вівці цілі. Ні, відстрілювати вовків ніхто не дозволив, але фермерам дали право оборонятися за допомогою огорож з електрострумом, сторожових собак і акустичних пристроїв, що відлякують.

Ефект від таких половинчастих заходів був явно недостатнім.

Австрія, Бельгія, Чехія, Франція, Німеччина та Італія належать до країн-членів ЄС, у яких кількість худоби, яку вбивають вовки, зростає рекордними темпами. В Австрії, наприклад, з кінця 90-х вона зросла на 230%.

Очікують, що Єврокомісія виступить зі своїми пропозиціями десь за пів року.

Аргументи “проти”

Екологи стверджують, що замість того, щоб змінювати закони, що дозволяють вбивати вовків, фермери можуть вжити профілактичних заходів, таких як електричні загородження, і що “вбивства” вовків є порушенням законодавства ЄС.

Для них повернення хижаків найвищого рівня у дику європейську природу є предметом гордості.

“Це повернення, особливо повернення вовків та ведмедів, демонструє дивовижну стійкість цих тварин, що населяють ландшафт, у якому домінує людина. Тоді як біорізноманіття перебуває під загрозою по всьому світу, повернення хижаків до Європи є радісним контрастом та позитивною подією у збереженні видів та зростанні добробуту людини”, – йдеться на сайті Rewilding Europe.

Раніше цього року 12 міністрів довкілля ЄС написали Віргініюсу Сінкявічюсу, європейському комісару з довкілля, із закликом до виконавчої влади не “послаблювати правовий захист вовка”.

Наприклад, депутат Європарламенту від партії “Зелених” Томас Вайц, який хоч і визнав, що повернення великих хижаків до Європи “створює серйозні проблеми для фермерів”, але водночас заявив, що це – “великий успіх у захисті природи”.

Він також побоюється, що зняття обмежень призведе до того, що гору візьмуть ті, хто хоче “відбраковувати вовків без обмежень”. І попереджає, що скасування Директиви про довкілля “поставить під загрозу охоронний статус багатьох видів та інші природоохоронні досягнення”.

Так само Рейнеке Гамелеєрс, генеральний директор “Єврогрупи для тварин” (Eurogroup for Animals), лобістської організації з Брюсселя, яка дотримується прав тварин у всіх країнах ЄС, назвала вовків “прекрасними тваринами, яких несправедливо переслідували в минулому і переслідують досі”.

Можливо, вона у дитинстві не читала “Червону Шапочку”.

Вовки у Сполученому Королівстві

Поки що Британські острови, після того, як останнього вовка убили у Шотландії чи наприкінці XVII, чи на початку XVIII століття, сірих хижаків можуть не боятися.

Якщо вовки, не зважаючи на державні кордони, можуть перебратися з Польщі до Німеччини, а звідти і до Франції з Люксембургом, то протока Ла-Манш поки що залишається для них непереборною перепоною.

Це не означає, що в Британії немає людей, які хотіли б їх повернути. Особливо це стосується Шотландії, де олені, що безконтрольно розплодилися, практично до ґрунту з’їли рослинність на пагорбах гірського району Хайлендс.

Хоча такі розмови й ведуть, реального повернення вовків наразі британці можуть не боятися. При цьому не слід забувати, що якщо олені зможуть якось адаптуватися до життя з вовками, у овець це не вийде. До того ж у Британії просто немає таких лісових масивів, як у тій же Німеччині, і вовкам мимоволі доведеться жити в тісному контакті з людиною. Що може не сподобатися ані першим, ані другим.

На Британських островах мешкає чотири хижаки найвищого рівня: лисиці, видри, сови та яструби. І, напевно, цього зараз цілком достатньо.