Пандемія COVID-19 призвела не лише до карантинних обмежень, а й погіршила ситуацію зі старими проблемами у багатьох сферах державної політики. Зокрема, йдеться про труднощі в доступі до суду, з якими стикаються переселенці та особи з тимчасово окупованих територій.
Після початку збройного конфлікту українське правосуддя перестало функціонувати на тимчасово окупованих територіях Луганської і Донецької областей, але кількість юридичних питань у жителів цих територій і внутрішньо переміщених осіб (ВПО) лише збільшилась. Хоча в окремих категоріях справ саме через збройний конфлікт та його наслідки такі особи змушені звертатись до суду. Наприклад, в судових справах щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, на окупованих територіях або щодо відновлення виплати пенсії у зв’язку з практикою Пенсійного фонду України позбавляти ВПО пенсій через підозри у проживанні в ОРДЛО.
Завдання «Знайти і потрапити в суд»
У 2014 році територіальна підсудність справ судів на окупованих територіях була передана в суди на контрольованій українською владою території. Тому сьогодні переселенці та жителі ОРДЛО звертаються в суди зі зміненою підсудністю або за новою реєстрацією місця проживання, а також за адресою, яка зазначається в довідці ВПО.
Незважаючи на здавалося б логічний вихід із ситуації, на практиці виникає достатньо ускладнень.
По-перше, відстань між судами та фактичним місцем проживання заявника/позивача може бути досить великою, серед іншого, з наступних причин:
- незважаючи на те, що більшість судів зі зміненою підсудністю розташовані в Луганській і Донецькій областях, підсудність деяких з них була перенесена в Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області;
- окремі суди розташовані в сільській місцевості, в яку складно дістатись через поганий стан доріг або відсутність прямого логістичного сполучення з містами/районами.
По-друге, в разі потреби особисто звернутися до суду або взяти участь у судовому засіданні жителі «сірої зони» і окупованих територій повинні перетнути лінію зіткнення, щоб дістатись до найближчого поштового відділення або безпосередньо до суду за визначеною підсудністю. Українські поштові компанії не працюють на окупованих територіях, тому надіслати документи до суду поштою можна лише на підконтрольній українській владі території. Звісно, окремі суди приймають документи за допомогою електронного зв’язку, але інформацію щодо дистанційної подачі необхідно з’ясовувати в кожному конкретному випадку.
По-третє, заявники/позивачі з числа переселенців і жителів окупованих територій змушені зважати на завантаженість суддів на Донеччині і Луганщині. Судова статистика щодо стану здійснення правосуддя за 2019 рік показує, що середньомісячне надходження справ і матеріалів на одного суддю місцевого загального суду у цих областях є одним із найбільших в Україні. Основною причиною цьому є передача підсудності справ із судів на окупованих територіях, про що свідчать результати моніторингу ситуації з доступом до суду на Сході України. В законодавстві не було визначено ефективні заходи для належного функціонування судів з «додатковою» підсудністю: збільшення штату суддів та апарату, додаткових площ приміщень, фінансування суду, а також інших технічних можливостей.
Карантинний перетин лінії розмежування
З початком карантину в березні, було введено обмеження на КПВВ у зв’язку з поширенням COVID-19 на окупованих територіях. Так, до червня перетнути лінію розмежування було можливо лише в певних випадках, наприклад, для лікування або через смерть родича.
Із 10 листопада 2020 року Україна відновила функціонування п’яти КПВВ в Донецькій та Луганській областях, а також відкрила нові КПВВ у Щасті та Золотому. За повідомленням. Державної прикордонної служби України, 10 і 11 листопада на більшості пунктів пропуску представники незаконних збройних формувань блокували перетин лінії зіткнення зі свого боку.
Українська влада робить певні кроки для покращення ситуації – наприклад, відкриття двох нових КПВВ і ЦНАПу біля пункту пропуску в Щасті. Однак у зв’язку з тим, що перетин лінії розмежування для жителів «сірої зони» і ОРДЛО ускладнився, ситуація з доступом до суду значно погіршилась.
Що далі?
Європейський суд з прав людини раніше розглядав чи було обмежено доступ до суду у зв’язку з передачею територіальної підсудності справ із ОРДЛО у справі «Цезар та інші проти України». Суд зазначив, що Україна вжила всіх можливих заходів, для організації роботи своєї системи правосуддя в умовах збройного конфлікту. Щодо доступу до суду, конкретно в цій справі не було доказів на підтримку тверджень заявників про те, що їх особисте становище перешкоджало дістатися на територію, де розташовувалися відповідні суди. Однак це не виключає, що це питання Суд може вирішити інакше, якщо в майбутньому розглядатиметься аналогічна справа з наявними фактами, що становище заявників унеможливлює звернення до суду за визначеною територіальною підсудністю.
Ситуація, що склалась, призводить до того, що часто для особистого звернення до суду люди змушені витрачати грошові, часові та організаційні ресурси, які не завжди мають. Особливо гостро питання з ресурсами постало сьогодні, під час COVID-19. Дослідження Міжнародної організації з міграції встановило, що COVID-19 і карантин стали чинниками негативного впливу на рівень життя внутрішньо переміщених осіб (зниження рівня доходів, проблеми зі сплатою орендної плати та отримання соціальних виплат). Також процедури, що вимагають значних зусиль, змушують жителів ОРДЛО відмовлятися від захисту своїх прав в українських судах. Тому ймовірним є збільшення кількості юридичних фактів, не зареєстрованих за українським законодавством, що в майбутньому може призвести до утворення «правового вакууму».
Незважаючи на те що Європейський суд з прав людини зазначив, що Україна не має можливості створювати суди в ОРДЛО, спрощення територіального доступу до суду є необхідним кроком задля реінтеграції окупованих територій. Покращити ситуацію можна за допомогою наступних дій – впровадження системи «Електронного суду» на підконтрольній українській владі території; доповнення ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» нормою, яка передбачить право на отримання БВПД для жителів окупованих територій та «сірої зони»; забезпечення додаткових приміщень і збільшення штатного розпису працівників для перевантажених судів Луганської, Донецької областей та інших.
Автор: Наталія Гриценко – юристка і правозахисниця, консультантка з питань дотримання прав людини; Радіо Свобода
«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»