Генеральний прокурор нашої держави ігнорує пропозицію “УК” допомогти із оприлюдненням його декларації про доходи – згідно вимог закону. Але ми Святослава Михайловича розуміємо, адже, перефразовуючи крилатий вислів із записів Мельниченка, це якесь неподобство, коли всіляка срань з інтернету буде до генпрокурора звертатися. Отже, декларації – нема, питання – є. Скажімо таке: звідки ж взявся той клятий годинник на руці генпрокурора? Сам він каже, що подарували, адже звідки у держслужбовця з окладом у 400 гривень оті чи-то $1000 чи-то $15.000?
Втім, журналіст Володимир Бойко вважає, що така покупка генпрокурору “по зубах”. Бо грошенята у пана Піскуна водяться. Але то чужі гроші.
Про годинник…
Зловтішники стверджують, що начебто в Україні є тільки дві біди – Генеральний прокурор та погані дороги. Ну, щодо якості дорожніх магістралей – тут не посперечаєшся. Дійсно, є трішки. А от відносно Генпрокурора – це язиками народ плескає даремно. Дивовижний в нас Генпрокурор. Надбання Республіки, можна сказати.
Ось, наприклад, побував Святослав Михайлович в Америці. Відпочив, посвіжішав… І по поверненні провів прес-конференцію, повідавши журналістам, що зовсім скоро розпочнеться за океаном судовий процес у справі бувшего нашого прем”єр міністра. І що пану Піскуну вже достеменно відомо, що Павло Іванович буде обов”язково американським судом визнаний злочинцем. І покарання відомо яке буде призначено – позбавлення волі. До того ж строк Павло Іванович отримає невеликий – щоби його ще й в Україні встигли засудити.
Ясна річ, то Святослав Михайлович обмовився. Бо це він у себе вдома може вказівки давати суддям, які вироки виносити. І кого визнавати винним, а кого ні. А щодо американського правосуддя – так воно на “приписи” української Генпрокуратури не реагує. Була така історія, якщо хто пам”ятає, з постановою Печерського райсуду м. Києва про негайне звільнення з-під варти Бориса Фельдмана. Це тоді, коли заступник Генпрокурора Віктор Кудрявцев видав “припис” те рішення суду не виконувати, оскільки воно, бачите, з точки зору ГПУ є незаконним. До речі, 6 листопада 2002 року Верховний Суд України виніс ухвалу про те, що якраз постанова Печерського суду була абсолютно законною, а утримання Фельдмана під вартою – відповідно, незаконним. І що Фельдман відбув 2 роки за ґратами без жодних на те підстав. Між іншим, в СІЗО віце-президента банку “Слов”янський” незаконно утримував саме начальник Слідчого Управління податкової міліції ДПАУ Святослав Піскун. Який тепер, по ідеї, має предстати перед тим же Печерським судом за невиконання постанови про звільнення ув”язненого. Ото сміху буде.
Так от, на тій самій прес-конференції Святослав Михайлович явно ляпнув зайвого. Мабуть, Лазаренка з Фельдманом переплутав. Або з Григоришиним.
А тут ще історія з цим клятим годинником. Ну в якій ще країні найголовніший охоронець законності буде принародно з”являтися з витвором точної механіки на руці, вартість якого багаторазово перевищує річний прокурорський оклад? За твердженням знавців, годинник фірми Vacheron Constantin, виявлений пані Тимошенко на зап”ясті провідного борця з корупцією, коштує аж ніяк не менше 10 тисяч доларів, як не всі 15. Одначе сам Святослав Михайлович цю цифру рішуче заперечив у інтерв”ю радіо “Свобода”, заявивши дослівно таке: “Звичайний годинник, який і зараз у мене на руці. Нормальний годинник. Колись мені його подарували, але вартість його разів в 10 менша ніж та, за яку говорили у Верховній Раді. Я можу, навіть, подарувати його студії, залишити, якщо це потрібно”. Тобто не 10 – 15 тисяч доларів коштує “звичайний прокурорський годинник”, а тисяч так до півтора “зелених”. Звісно, дешевка, нема про що й балакати.
Не можна не відзначити своєрідне розуміння “норми” Генеральним прокурором. Купляв би за свої кревні, так, мабуть, не пропонував би залишити хронометр на згадку про власні відвідини київського бюро Радіо “Свобода”. Але з іншого боку, є сумніви й відносно того, щоб Генпрокурор міг собі дозволити брати такі подарунки від сторонніх людей – не корупціонер же він насправді. Мабуть, все ж таки купив. І мабуть, на кревні. Тільки не на свої.
…Та про гроші на нього
Хоча Генеральний прокурор й ігнорує вимоги Закону України “Про боротьбу з корупцією”, який зобов”язує держслужбовців такого рангу публікувати свої декларації про доходи, можна припустити, що цей годинник був придбаний Святославом Михайловичем у поточному році, точніше, після 19 лютого. Оскільки саме того дня пану Піскуну, тоді ще азаровському “соколу”, випала несподівана нагода розбагатіти на суму, названу ним як достатня для придбання отієї ручної прикраси. Принаймні сума, що поповнила його кишеню в той день, відома точно – 1380 доларів США.
Ні, мова йде зовсім не про гонорар, одержаний С.Піскуном за публікацію чергової наукової праці ( у чому-чому, а в наукових пошуках він помічений не був), і не про раптом виявлений спадок. Мова йде про примітивне пограбування, тобто відкрите заволодіння чужим майном, чому вже котрий рік натхненно віддаються податкові міліціонери всіх рівнів і по всій країні. Саме в цей день підлеглі пана Піскуна, а точніше, старший опреуповноважений Управління податкової міліції ДПА в м.Києві Олексій Скворцов з товаришами по службі зламав чужий сейф, звідкіля умикнув означену суму. Здавалося б, при чому тут Піскун? Чи мало злочинів щодня коять податкові міліціонери – що ж тепер, все це на Піскуна навішувати? Тим більше, що О.Скворцов, строго кажучи, прямим підлеглим Піскуна й не був, позаяк служив у іншому управлінні. Але то так здається тільки на перший погляд. Бо гроші ті були викрадено з сейфу редакції Інтернет видання “Обком.net” і належали вони заступникові редактора Сергію Сухобоку. А вже взаємини між паном Пискуном і названим ЗМІ таємниці для громадськості не становлять. Як і те, чому саме бравий податковій міліціонер О.Скворцов опинився 19 лютого 2002 року в приміщенні редакції.
Взагалі-то, прилітали податкові “скворци” зі шпаківні по вулиці Шолуденка зовсім не по гроші. А для того, щоби потрощити видання, винести устаткування й полякати наручниками журналістів, які незадовго до того розповіли народові про Святослава Михайловича та його тодішнього патрона Миколу Яновича дуже цікаві речі. От і дочекався Святослав Михайлович слушної години. Скориставшися тим, що в одному будинку з “Обкомом”, щоправда, трьома поверхами нижче, знаходився “Кораль-банк”, виправили за вказівкою Піскуна в Слідчому управлінні санкцію на обшук у банку. А під шумок послали опера Скворцова, який ніякі обшуки проводити права не мав (обшук – то є слідча дія, а Скворцову до слідчого – як Піскуну до справжнього поборника законності), потрясти ненависне видання. “Переплутавши поверхи” податковий мент “випадково” увірвався в редакцію, звідкіля став виносити всі знайдені папери, системні блоки комп’ютерів, та ще й поклав у кишеню знайдені в сейфі 1380 доларів. Але тут став обурюватися власник грошей С.Сухобок. Ще б пак – гроші були позичені Сергієм для серйозної справи, дома він їх зберігати не міг, оскільки квартири в столиці так і не нажив, знімаючи чужу, і по наївності вважав, що редакційний сейф – найнадійніше місце від грабіжників. Довелося податковим “шпакам” (перепрошую, “скворцам”) пояснювати хлопцеві, що той не правий. На журналіста, а також на веб-майстра видання Олександра Слєпушкіна, було вдягнуто наручники, після чого затриманих податковою “Маздою” доставили в міську податкову міліцію. У той же день хлопців довелося випускати. От тільки гроші Сергієві пан Піскун повертати не хоче – мовляв, не на тих нарвалися. Довелося журналістові звертатися в міліцію з заявою про пограбування.
Дослідча перевірка тягнулася довгенько. Оскільки на заяви С.Сухобока (а їх було декілька) ніхто, ясна річ, не реагував. Та й зараз що в міліції, що в прокуратурі очевидців тієї вже історичної події опитувати категорично відмовляються. Зрозуміти служивих можна – якби той податковий “шпак” поклав би вкрадені гроші в свою кишеню, вжити таких-сяких заходів до нього ще якось було б можна. Але пернатий явно відніс знахідку в своєму дзьобику вище – ось, мовляв, Святославе Михайловичу, які ми. І рибку, так би мовити з’їли, і грошиками, так би мовити, начальство побалували. І оскільки за час дослідчої перевірки пан Піскун встиг не тільки годинника прикупити, але й крісло Генерального прокурора посісти, боятися йому нема чого. А точніше, нема кого. Це зараз його всі бояться, за винятком хіба кількох журналістів та пари адвокатів.
Але С.Сухобок, замість того, щоби простити Святославу Михайловичу боржок, подав разом з О.Слепушкіним у Шевченківський райсуд столиці позов до Управління податкової міліції, вимагаючи компенсувати моральну шкоду, заподіяну незаконним застосуванням спецзасобів БР (“браслети ручні”). То ж довелося, аби уникнути звинувачень у тяганині, 25 жовтня 2002 року (усього лише через вісім місяців після податкового погрому) у Печерській райпрокуратурі виносити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами незаконного обшуку в редакції “Обкому”, перешкоджання діяльності журналістів, перевищення влади та крадіжки грошей. Документ вийшов колоритний. А грамотно як написаний – не інакше, як у Святослава Михайловича помічник прокурора Ірина Чорна, що виносила тую постанову, консультувалася. Судіть самі:
19.02.2002 року на підставі постанови слідчого МП ДПІ у Печорському районі м. Києва про проведення обшуку в рамках кримінальної справи № 52-1205, Скворцовим О.В. разом із колегами було проведено обшук у приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Повітрофлотський проспект, 54 на 1 та 4 поверхах. Разом з іншими приміщеннями обшук було проведено і у кімнаті № 413 за вищевказаною адресою, яку як було встановлено в ході досудового слідства орендувало ТОВ “Обком”, де були присутні Сухобок С.А., Слепушкін О.Л. та Виговська О.А.
Ну треба ж, виявляється дійсно в редакції видання проводився обшук, отже Микола Янович, який на прес-конференціях постійно стверджує, що ніякого обшуку не було, просто бреше. От тільки санкцію Святослав Михайлович у часи свого керування Слідчим управлінням на той обшук забув одержати. А також пояснити пану Азарову, що ніякого відношення ні до якої кримінальної справи №52-1205 видання “Обком.net” не має й ніколи не мало. Але як сказано: “Скворцов О.В. … разом з колегами”. Святославе Михайловичу, оголосіть весь список! Країна повинна знати своїх податкових героїв, що ризикуючи, якщо не своїм життям, то Вашою, пане Пікун, репутацію кинулися ламати сейф з чужими грошима.
І ще. Можливо Святослав Михайлович цього й не знає, але обшук може проводити тільки той слідчий, який виніс про це постанову. Більш того, проведення взагалі будь яких слідчий дій у межах свого населеного пункту слідчий не має права нікому передоручати (а тим більше, якимось там оперуповноваженим) – це закріплено в статі 118 КПК. Наскільки можна судити з прокурорського папірця, ніякого слідчого під час обшуку й близько не було, позаяк не було й самої постанови на обшук у редакції Інтернет-видання. А та постанова, про яку йдеться, насправді була про обшук в “Кораль-банку”.
Читаємо далі: “Під час обшуку у вказаному приміщенні було виявлено та вилучено ряд предметів, перелік яких наведено у проколі обшуку, у тому числі системні блоки, за підозрою у використанні їх у конвертації та для легалізації грошових коштів, здобутих злочинним шляхом.”
Взагалі-то вилучення міліціонерами чого б там не було без санкції прокурора є примітивним пограбуванням. Не кажучи вже про те, що підозрювати можна людину, а не системні блоки. Але далі ще цікавіше: “Після обшуку Сухобок С.А., Слепушкін Л.Л. та Виговська О.А. були запрошені до УПМ ДПА у м. Києві для дачі пояснень з приводу знаходження їх у вищевказаній кімнаті.” Все зрозуміло? Виявляється, азаровські “шпаки” можуть залетіти в приміщення будь якого видання, у наручниках привести журналістів у чергову частину й вимагати пояснень на предмет їхнього знаходження в робочий час на свої робочих місцях. От тільки незрозуміло, в якій процесуальній іпостасі “запрошували” співробітників “Обкому” в УПМ ДПА у м. Києві – свідків, підозрюваних, обвинувачених? І як на “запрошених” опинилися наручники? І де постанова про затримання? Але й це не все. Як вдалося встановити (навіть не поговоривши з потерпілими) помічниці Печерського райпрокурора: “Фізичний чи моральний тиск, привід та спецзасоби до вказаних осіб з боку співробітників податкової міліції не застосовувались.” Ой, я Вас благаю… Святославе Михайловичу, поруч з погромленою Вами редакцією знаходилися офіси ще десятка фірм, співробітники яких можуть розповісти, як “не застосовувалися” спецзасоби за Вашою вказівкою. А якщо Ви вже вирішили демонстративно поводити по Києву журналістів у наручниках, так хоча б тепер не брешіть.
А тепер про найцікавіше – про гроші. Цитуємо: “Що стосується огляду сейфу, то він був проведений через декілька днів після обшуку слідчим у присутності понятих та співробітників податкової міліції. Ніяких матеріальних цінностей у сейфі не було.”
Святославе Михайловичу, Ви, пригадується, обіцяли за півроку знайти відрізану голову Георгія Гонгадзе. Краще б Ви для початку розібралися з головою Печерського райпрокурора, який затвердив оту постанову. Там явно не все в порядку. Як сказано в постанові далі, “огляд” сейфа був здійснений Вашим колишнім підлеглим 26 лютого, тобто через тиждень після обшуку й наручників, коли всі українські ЗМІ кричали про податкових “шпаків”, а Ваш колишній прес-секретар Вознюк виправдовувався, що, мовляв, обшук відбувся помилково – поверхи хлопці переплутали. Який слідчий? Який “огляд” через тиждень після обшуку й вилучення грошей?
І якщо ніяких грошей у тому сейфі 26 лютого не знайшлося, то куди ж ділися гроші, які Скворцов поклав у внутрішню кишеню своєї куртки 19 лютого? Ви часом не на годинник ті гроші пустили? У світлі “обкомівського” погрому стає зрозумілою й та легкість, з якою Святослав Михайлович погодився розстатися з “котлами” в студії “Свободи” – мовляв, Бог дав, Бог взяв. Купував би на свої гроші, годинники по штуці баксів (як мінімум) де не попадя не пропонував би на згадку.
Коротше кажучи, пане Піскун, гроші людині поверніть, не ганьбіть ані себе, ані своє відомство. Ну дійсно, що для Вас якісь там 1380 доларів ?
Володимир БОЙКО, “УК”