Морально-етична дилема законопроєкту 9623 про унормування порнографії крізь призму гасла “Freedom is our religion” та стандартного питання “а ви що, хочете, щоб ваші діти і жінки цим займались?”.
З актуальною проблематикою рішуче розібрався у виданні “Dead Lawyers Society” відомий юрист Олександр Мельник.
—
“Вбивати незаконно, та якщо ви знімаєте вбивства – можете опинитись в журналі чи навіть виграти Пулітцерівську премію. Займатись сексом законно, однак зніміть це – і можете опинитись в тюрмі“
Ларрі Флінт, засновник журналу «Hustler»
У людства досить непроста історія взаємодії з сексуальними зображеннями. Наші древні предки не вбачали в них поганого, а незліченна кількість пам’яток і предметів декоративного мистецтва переповнена зображеннями… кхм… символів родючості.
З поширенням сучасних релігій і притаманного їм моралізаторства ставало складніше, а тема перейшла в ранг табуйованої. Не будемо описувати всю еволюцію морально-етичних причин, але від епохи Відродження, через добу Просвітництва і аж у модерний світ заборони поступово послаблювались — аж до сьогоднішнього консенсусу на Заході (частиною якого ми є), який звучить десь так:
“Якщо (1) дорослі люди (2) за згодою вчиняють сексуальні дії на камеру і (3) показують це іншим дорослим людям – це ок.”
Замініть у цій формулі будь-яку складову — і отримаєте каране діяння у більшості країн. Не дорослі? Це — контент сексуального насильства над дітьми або CSAM, child sexual abuse materials (або “дитяча порнографія”). Сам факт зберігання CSAM вже є злочином. Немає згоди? Це — сексуальне насильство: зґвалтування або “порнопомста”, revenge porn (зокрема, поширення нюдсів ваших екс- без їх згоди). Глядачі — не дорослі? Це — поширення порно серед дітей. Тварини, трупи? Бракує одразу двох елементів: дорослі люди та згода, а тому знову злочин.
Через бурхливу людську фантазію з часом довелось додати виняток, який формально має всі три складові, — так зване екстремальне порно, що містить сексуальні сцени з загрозою життю людини або завдання їй серйозних тілесних ушкоджень, хоч і зі згоди. При цьому, на сьогодні немає єдиного підходу щодо комерціалізації “звичайного” порно – якщо в одних країнах (США, Чехія, Угорщина) можна легально заробляти на порнографії, то в інших, не менш розвинутих (Велика Британія, Австралія), — зась.
Кожна країна проходила свій шлях до консенсусу. Юристам буде цікаво почитати про суд в Лондоні над видавництвом Penguin Books щодо книги “Коханець леді Чаттерлі”, перенасиченої сексуальними сценами та страшнючими, як на той час, словами “fuck” i “cunt” (спойлер: присяжних у 1960 р. вони так і не налякали). У Штатах була своя боротьба засновника журналу Hustler Ларрі Флінта, що закінчилась перемогою у Верховному Суді США і навіть була екранізована (тізер: справа стосувалась радше карикатури, ніж порно, але все життя Ларрі було суцільним баттлом з моралізаторами).
Все сказане вище не означає, що “звичайне” порно є рожевим і пухнастим, і не потребує жодної уваги держави. Сучасні дослідники констатують, що порнографія може викликати залежність, є причиною об’єктивації жінок, може призводити до сексуальних та психічних проблем тощо. У той же час, кримінально-правові інструменти точно не можуть і не повинні вирішувати усі потенційні проблеми, з якими натомість можуть працювати інструменти регуляторні (включно з саморегуляцією): перевірка віку користувачів, обмеження часу перегляду, блокування ресурсів, що поширюють заборонену порнографію або не забезпечують перевірку віку тощо.
Законопроект 9623
Коли ми вже розібралися з основами, то можна перейти до тих самих широко обговорюваних змін, які пропонує нардеп Ярослав Железняк разом із групою колег та експертами BRDO. Вони певні, що свій шлях до консенсусу пройшла і Україна, що тепер має закріпити Верховна Рада. Тут одразу є кілька важливих пересторог.
По-перше, ці зміни є не легалізацією порнографії, як їх охрестили журналісти, а радше її декриміналізацією чи унормуванням. Пояснимо на прикладі: усім можна пекти пиріжки з маком, але за вирощування маку (макової соломки) можна сісти в тюрму. Це не означає, що існує закон про легалізацію пиріжків з маком, а лише те, що державна політика фокусується лише на одному, дійсно суспільно небезпечному (яким і має бути злочин, за визначенням) аспекті поводження з маком. Те саме і з порно — суспільно небезпечні аспекти (CSAM, “порнопомста”, екстрим) криміналізуються, тоді як “звичайне” порно (за формулою консенсусу) переважно знаходиться поза увагою держави.
По-друге, складно не погодитись із Железняком, що на сьогодні державна політика у цій сфері є лицемірною (нардеп називає її шизофренічною). З одного боку, маємо засудження у Нових Санжарах за інтимні фото, які дівчина відправила своєму хлопцю. З іншого, держава не гребує збирати ПДВ з платформ, які живуть на комерціалізації контенту для дорослих. Говорячи словами екс-колеги Ярослава по фракції – це якась унікальна “надпозиція”, коли приватне зберігання інтиму криміналізоване на рівні Саудівської Аравії, а його комерційне використання приносить дохід бюджету, як у США.
Отже, зрозуміло, що з порностаттями Кримінального кодексу України слід було щось робити. Подивимось, що ж пропонується в законопроекті № 9623.
Стаття 301 КК
Існуюче формулювання статті криміналізує навіть “виготовлення предметів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження”. Той же класичний кейс з Нових Санжар: дівчина зробила інтимне фото — виготовила предмет порнографічного характеру, щоб відправити своєму хлопцю — з метою розповсюдження (бо поділитись навіть з однією людиною, навіть не за гроші – це теж розповсюдження). На цьому моменті товариш майор кричить “бінго” і робить дірки не лише в протоколах – для підшивки, але і в погонах — під нові зірки. Не поділитись, але хотіти поділитись — це, до речі, теж з метою розповсюдження, тільки довести складніше. А ще в судовій практиці зберіганням порнографії визнавали навіть трансляцію в стрімі, бо “має місце запізнення сигнала з тимчасовим зберіганням зображення на серверах та у пам’яті пристрою” (це каже не хто-небудь, а Верховний Суд).
Законопроект пропонує залишити криміналізованими лише:
1) розповсюдження або збут порнографії без згоди особи (“порнопомста”, прихована зйомка, примушування до створення порно),
2) екстрим (насильство, зоо- та некро-), та
3) розповсюдження і збут порно серед дітей (із санкцією збільшеною до семи років тюрми замість нинішніх п’яти).
При цьому, у разі підтримання цих змін нардепами, не буде кримінально караним як приватне, так і комерційне розповсюдження “звичайного” порно, хоча і з суворим обмеженням доступу дітей до будь-якої форми порнографії.
Ці зміни загалом відповідають сучасним трендам криміналізації контенту для дорослих, а пропоновані формулювання значно важче довести до абсурду. Тим не менш, одне суттєве зауваження є до примітки, яка визначає, що відноситься до екстремальної порнографії. До неї пропонується зараховувати порнографію, що містить зображення насильницьких дій. Якщо вище ми говорили, що екстримом, крім зоо- та некро-, вважаються сексуальні сцени з загрозою життю людини або завдання їй серйозних тілесних ушкоджень, то самі по собі насильницькі дії стоять щаблем нижче. Ні, ми не пропагуємо БДСМ, а лише звертаємо увагу, що бажання товариша майора подвоїти кількість зірок на погонах та судово-мистецтвознавча експертиза запросто можуть класифікувати ляскання по дупі як насильницькі дії — і ми знову опинимось в Нових Санжарах. Тому, пропонується підняти щабель класифікації екстриму до сцен із завданням тілесних ушкоджень середньої тяжкості і вище.
Стаття 302 КК
Ця стаття, на перший погляд, має мало спільного з порнографією, бо криміналізує “утримання місць розпусти або звідництво”. На практиці ж вона використовується для кримінального переслідування організаторів порно-студій та вебкам моделей. Експерти BRDO, які допомагали готувати законопроект, пропонують повністю виключити її з КК і пояснюють це тим, що такий склад злочину ніяк не пов’язаний з торгівлею людьми, яка покривається складами статей 149 та 303 КК. Інакше кажучи, під статтю 302 КК підпадає добровільна сексуальна взаємодія дорослих людей, не пов’язана з проституцією (секс-вечірки тощо).
Зважаючи на те, що цим же законопроектом вносяться суттєві зміни в статтю 301 КК, які декриміналізують комерційне розповсюдження “звичайного” порно, пропозиція щодо виключення і статті 302 КК є логічним продовженням декриміналізації такої діяльності. При цьому, підрозділи поліції щодо протидії торгівлі людьми, як і раніше, зможуть боротися із торгівлею людьми та примусовим втягненням до проституції в рамках статей 149 і 303 КК.
А що з регулюванням?
Законопроект № 9623 стосується виключно двох статей КК, у той час як розповсюдження порнографії в Україні також регулюється недавно ухваленим євроінтеграційним Законом про медіа. Він у статті 36(1)(6) забороняє поширювати на території України (у тому числі онлайн) порнографічні матеріали загалом та дитячу порнографію, зокрема. Такі дії визнаються грубими порушеннями законодавства про медіа і караються серйозними санкціями. У той же час, відповідна європейська Директива обмежує лише поширення дитячої порнографії.
Видається, що охоплення українським Законом усієї порнографії, без виключення, було викликане якраз тим, що на час його ухвалення практично вся вона була криміналізована. Відповідно, в рамках законопроекту Железняка було б послідовно внести зміни і до Закону про медіа та привести його у відповідність до Директиви.
Freedom is дійсно our religion?
Порнографія — дуже незручна морально-етична тема, яку не прийнято обговорювати, а тим більше захищати тих, хто нею займається. Водночас, три роки тюрми (хоч і умовно) за фото геніталій все ж слабко корелюються з гаслом: “Freedom is our religion”.
Усе це накладається на обмежені ресурси поліції, в показниках роботи якої вирок за збут порнографії неповнолітнім та вирок щодо вебкам моделі виглядатимуть однаково — як ч. 2 ст. 301 КК, що й зумовлює непропорційно велику кількість крінжових історій про конфіскацію в останніх “знарядь злочину” — камер і фалоімітаторів.
Законопроект Железняка, зрозуміло, здійняв гарячу суспільну дискусію. З одного боку несеться: “А ви що, хочете, щоб ваші діти і жінки цим займались?”. У відповідь: “А ви напевно хочете, щоб товариш майор завтра постукав в двері за дікпік?” Нам, юристам, тут залишається лише нудно бурмотіти про важливість популяризації досліджень по темі перед прийняттям регуляторних рішень, наголошувати на максимальній конкретизації кримінально караних діянь, закликати поважати права людини та запобігати свавільним перекрученням з боку недобросовісних правоохоронців. Що і робимо.
А наостанок радимо почитати про виставку-протест українських художників 2009 року проти криміналізації самого факту зберігання (!) “звичайного” порно, яке тоді просувала Партія регіонів (звичайно ж, під лозунгами захисту дітей та суспільної моралі). Обережно, картина нині покійного Олександра Ройтбурда з його циклу “Натюрморти” може шокувати товариша майора, а її поширення – призвести до непередбачуваних наслідків (ми ж ділимось виключно з художньою метою).
Автор:
Джерело: “Dead Lawyers Society”