“Найскладніше – коли привозять тіло і батьки не впізнають своїх дітей. Це найстрашніше. Вони кажуть: “Це не він”. BBC News Україна поспілкувалася з військовим, місія якого – повідомляти родини про загибель бійців на Донбасі.
Коли є втрати, військові зобов’язані особисто повідомити про це сім’ю загиблого. Це так звана група “оповісників” – двоє-троє людей, які йдуть до родини, аби передати трагічну звістку, зазначає ВВС News Україна.
Вони стукають у двері, питають ім’я матері, дружини чи іншого члена родини, яким згодом офіційно озвучують інформацію.
“Це обов’язок, але це дуже важко”, – зізнається Олег Андрусенко, який з 2014 року передає такі повідомлення. На його рахунку – 16 родин. Кожну з них він пам’ятає, так само, як і похорони кожного з цих 16 бійців.
Ранкові “оповісники”
Зазвичай після загибелі бійця інформація передається ланцюгом з місця події нагору. Військова частина, в якій служив боєць, передає сумну звістку до військового комісаріату за місцем його прописки.
А вже працівники цього комісаріату мають повідомити особисто про це родині і далі повністю супроводжувати весь процес траурної церемонії.
Наші спроби поспілкуватися з “оповісниками” спочатку були безуспішними. Військові відмовлялися від спілкування і відверто пояснювали: “Це дуже важко”.
Та й не дивно, адже таку місію складно сприймати лише як роботу. Це емоційно складно, психологічно виснажує. Саме їх не хотіла би бачити у себе на порозі жодна родина.
Олег Андрусенко, який сьогодні є військовим комісаром Подільського району Києва, з 2014 року по цей день виконує непросту місію “оповісника”. Він згодом погодився нам розповісти про свою службу.
“Увечері ніколи не повідомляли, лише зранку. Аби дати людині поспати, адже потім не буде спокою. А вже з 7 ранку ми йшли групою і робили оповіщення”.
За його словами, йшли зазвичай по дві-три людини. Це двоє військових, психолог та про всяк випадок медик з місцевої поліклініки.
“Ми стукаємо у двері, натискаємо дзвоник, виходить людина. Ми питаємо, чи справді це та людина, яка нам потрібна, і повідомляємо: ваш син, або ваш батько, або ваш чоловік загинув такого-то числа”.
За словами Олега, після таких слів часто потрібна допомога лікаря: “Якщо втрата свідомості – одразу нашатир. Через одного таке було”.
Непередбачувані наслідки
У сучасному світі часто родини дізнаються трагічні новини з соцмереж, ЗМІ або телефоном. Ця проблема турбує багато країн, але вирішити її сьогодні практично неможливо.
“У кожного є мобільний телефон. Після загибелі бійця йому дзвонять родичі, хтось відповідає і каже, що загинув”, – каже Олег Андрусенко.
В цій ситуації група “оповісників” не є першоджерелом.
Але такий сценарій може мати негативні наслідки – біля родичів немає лікаря, а статися може все що завгодно. Саме тому в Україні, як наприклад, і в США та Британії, намагаються швидше особисто сповістити родину. Зазвичай це відбувається протягом однієї чи двох діб після загибелі.
Олег зізнається, що з одного боку в такій ситуації його місія полегшується, адже родина вже знає. З іншого – це може мати непередбачувані наслідки.
Заступник начальника Київського військового комісаріату Дмитро Шейн згадує ситуацію, коли жінці повідомили про смерть її чоловіка ще до офіційної інформації.
“Група прийшла до її квартири і відчула запах газу. Виявилося, вона хотіла покінчити життя самогубством”, – каже він в розмові з BBC News Україна.
Двері до квартири виламали, жінку врятували. За словами військових, це дуже складний момент, адже ніхто не знає, як людина сприйме цю інформацію. У когось похилий вік, проблеми з тиском, різне емоційне сприйняття.
Олег Андрусенко каже, що після сповіщення родини комісаріат бере на себе всі організаційні моменти, пов’язані з похороном. Цей процес теж супроводжується цілим рядом викликів.
За його словами, трапляється, коли батьки не впізнають своїх дітей, бо не хочуть вірити у їхню загибель. “Потім я окремо заводжу маму до траурної зали, де вона вже починає дивитися – там наколка мала бути, десь родимка. Доводилося все відкривати, шукати і дивитися на тілі”.
“Це дуже важко”
Військові зізнаються, що якоїсь спеціальної підготовки “оповісників” в Україні не існує. Хоча вона, безсумнівно, не завадила б.
Та й у групі, яка йде до родичів, не завжди є психолог.
З 2014 року Олег Андрусенко повідомив про загибель 16 військовослужбовців. “Я своїх всіх пам’ятаю. Адже я ними займався від початку і до кінця: я зустрічав тіла, матері впізнавали або не впізнавали своїх синів, а потім повністю – аж до траурної церемонії, до кінця”.
“Своїх всіх я призивав, вже мобілізованих відправляв, вони через мене проходили всі. А потім доводилося їх зустрічати. Вже загиблих”, – каже він.
За словами Олега, військових тренують на стресостійкість, але тут є ще й додаткове психологічне навантаження.
“Найскладніше – психологічно налаштуватися. Складно не брати близько до серця. Все це має сприйматися як обов’язок, але це дуже важко”.
У 2016 році Олег поїхав на Донбас, де був командиром гуманітарного проєкту ЗСУ “Евакуація 200”. Він шукає в мобільному телефоні фото і показує: “Ось прапор, який висить в мене в кабінеті, це моя команда мені написала”.
Під час всієї розмови він був спокійним і, здається, дуже відвертим.
“Тобто до цього я бачив кінцеву роботу – коли хлопців привозили по домах, а там я бачив початковий етап. Був у тих місцях, де вони гинули, в сірих зонах, на першій лінії оборони, морги, госпіталі… Тобто весь шлях від А до Я я пройшов. Від місця загибелі до місця поховання”.
За даними Генерального штабу, з 2014 році в бойових діях на сході України загинуло 2 608 військовослужбовців, поранено – 9 805.
Ці дані не враховують загиблих на Донбасі інших військових формувань, а також добровольчих підрозділів, таких як “Правий сектор” та Українська добровольча армія.
Також, за даними ООН, у війні на сході України загинуло щонайменше 3 345 цивільних (включно з 298 пасажирами малайзійського “Боїнга” MH17) та 5 650 бійців проросійських формувань “ДНР” і “ЛНР”.