Із 1 січня в Україні легально запрацює гральний бізнес: казино, букмекерські контори, ігрові автомати. За відповідний закон влітку цього року проголосували 248 народних депутатів, 224 з яких – вихідці зі «Слуги народу». Партія настільки гордиться цим рішенням, що навіть вписала його у топ-15 найкращих, ухвалених її депутатами за весь рік діяльності – у цьому можна пересвідчитись в агітаційних газетах «Слуги народу», які нині безкоштовно роздають вулицями напередодні жовтневих місцевих виборів.
Політолог Володимир Фесенко дивується такому піару: існування грального бізнесу, який був заборонений в Україні з 2009 року, – тема спірна. З одного боку, йдеться про виведення з «тіні» цілої галузі економіки, яка попри заборону нелегально працювала й не платила податків. Екс-міністерка фінансів Оксана Маркарова говорила, що легалізація ігрових закладів уже за перший рік може «поповнити» державний бюджет до 9 мільярдів гривень.
З іншого боку, 61% повнолітніх українців не схвалюють легалізації грального бізнесу (опитування соціологічної групи «Рейтинг»). Любомир Мисів, соціолог і заступник директора групи «Рейтинг», припускає: взнаки даються страхи родом із СРСР, де гральний бізнес могли дещо демонізувати. Зрештою, таке ж негативне ставлення в українців і до земельної реформи, яка, за експертними оцінками, є позитивною для розвитку країни.
Втім, громадяни скуті й іншими страхами, а саме побоюванням спалаху ігроманії, коли залежні від азартних ігор люди масово кинуться програвати свої та родинні гроші. Саме на цьому акцентували депутати, які утримались або не голосували за легалізацію. То настільки реальними є ці страхи?
Коли кожен виграш – це доза
Ксенія Сербайло переконана: спалах ігроманії буде. Жінка 10 років грала в казино, і вже сім років як у «зав’язці», але досі не може спокійно ставитись до ігор на гроші. «Свого часу мене не зупиняло ніщо: ні троє дітей, ні сім’я. Продавала все, золоті сережки знімала», – розповідає вона.
Ксенія вважає себе сильною, владною жінкою – такою, що завжди досягає свого. Та коли зрозуміла, що ігрова залежність ставить її на коліна – вирішила працювати над собою. Більше того, нині вона здобуває фах психолога, а також як арт-терапевтка працює із залежними людьми. Так вона багато дізналася про те, як виникає та розвивається ігроманія.
Найчастіше її виникненню передує алкоголізм. Як розповідає Ксенія, перш ніж прийти до казино, вона два роки сильно випивала: близька їй людина вкоротила собі віку, й жінка заливала горе. А потім, у розпал пиятики, Ксенія познайомилась і здружилася з людиною, яка любила грати в казино. Той чоловік не був залежним: завжди міг зупинитись. А тому й не думав, що трапиться щось погане, коли «фішечку кине» і його подруга. Ксенія, знаючи свій азартний характер, не приєднувалась до гри місяці зо два, а коли спробувала, то не могла зупинитися ще довгі 10 років.
Потім прийшли наркотики, і це теж звичайний «розвиток подій» при ігроманії: «Ти програєш, розчаровуєшся, грошей немає, а хтось із боку тебе каже: та йдем нюхнем, і все буде добре, – розповідає Ксенія. – Чесно кажучи, я ще не зустрічала жодної залежної від ігор людини, яка не випивала, не курила трави чи не вживала наркотиків».
Є люди, які вміють вживати дозовано, каже Ксенія. Але програвши раз, вони обурюються: та ліпше б я за ті гроші стола накрив і з друзями чи дружиною тиждень веселився. «Для ігромана кожен виграш – це доза. Навіть коли вже програв 5 тисяч доларів, але виграв при цьому сотню баксів – ти кайфуєш, думаєш: “ура!” Але в чому тут “ура”? Все дуже сумно», – говорить жінка.
Своїми біологічними механізмами ігроманія нічим не відрізняється від алкоголізму та наркоманії, говорить психолог та адиктолог Денис Старков. Перший раз викликає в людини захват, ейфорію, і хочеться нової дози знову і знову. Але ось цікавий момент: опіатні препарати використовують також і в медицині, але відчуття кайфу вони чомусь не викликають. А це означає, що важливим також є психологічний чинник, тобто певні особисті, незадоволені потреби.
«В алкоголізмі, коли людина випиває, то тут же відчуває себе авторитетною, сміливішою. Ігромани ж думають: у житті я невдаха, і лише в грі відчуваю себе інакше. Нереалізовані люди під час виграшу реалізовуються», – говорить Денис Старков. Саме тому, за його спостереженнями, грати часто починають спортсмени, чия кар’єра так і не вдалася через травму чи інші причини.
Грати не завжди йдуть через безгрошів’я, хоча безробітних чи не охочих до роботи серед ігроманів справді багато. Бувають вихідці й з багатих родин. «Якщо там їм постійно казали, що ось у нас є гроші, й ми самі такі виключно через це, то для таких людей гроші набувають особливого значення», – каже адиктолог.
Психологи звертають увагу на те, що грати беруться також люди «недолюблені». Попри достаток у сім’ї, мама й тато могли не приділяти їм уваги. Вплинути могло розлучення батьків чи робота когось із них за кордоном. Згодом такі люди можуть думати, що коли вони принесуть додому виграш (байдуже, що напередодні гроші для ставки довелося вкрасти, позичити чи взяти в кредит), то близькі їх більше любитимуть. В ігрових залах отримуєш і необхідну порцію уваги: там клієнтам часто безкоштовно приносять чай, каву та алкоголь, приємно усміхається обслуговуючий персонал.
Вилікуватись неможливо
Скільки серед нас ігроманів? Так само як і з наркоманами та алкоголіками – статистики не існує. На облік залежні від ігор люди теж стають нечасто – це крайні випадки. Ксенія Сербайло каже, що реальні цифри великі. Як арт-терапевт вона працює в мережі реабілітаційних центрів – їх кілька у трьох великих містах. Серед 10 тамтешніх клієнтів, за її словами, двоє-троє ігроманів.
Та лікуватися приходить мало українців. Річ у тім, що залежні від азартних ігор нерідко мають винятковий розум (прорахувати ставки – непросто). А в українських реабілітаційних центрах їх лікують поруч із алкоголіками і наркоманами – людьми з подібними проблемами, але нижчим інтелектуальним рівнем. «Ось людина заробляє, авторитетна, а її розміщують поряд із тим, хто з 16 років вживає і заробляє на день 100 гривень. Це є причиною супротиву лікуванню – для них (ігроманів – Ред.) немає окремих відділень, – говорить психолог Марина Сириця. – І тому наша реабілітаційна система програє».
Примусове лікування, наголошує вона, теж ні до чого не призводить. Найкраще – грати дозовано, під наглядом, тому що повністю звільнитись від залежності неможливо. «Відновити втрату контролю над грою не вийде – на це є біологічні причини, – каже адиктолог Денис Старков. – А ось повернутись до нормального життя – можна».
Експерти кажуть, що виходячи з реабілітаційного центру, люди з головою можуть поринати у спорт, релігію чи роботу – стають затятими трудоголіками. Прикладом є історія Ксенії Сербайло, яка цілковито поринула в роботу. Тепер вона щодня отримує «дозу кайфу», працюючи із залежними. Їй довіряють більше за інших: вона ж бо знає, що відчувають ігромани.
«Я тяжко працюю над собою щодня. Але ризик зірватись є завжди: не можу просто так випити і зайти в казино, бо це все – я не зупинюсь, – пояснює жінка. – Колишніх залежних не буває: це абсолютно точно».
Красивий, але незрозумілий закон
У цілому фахівці визнають: легалізувати цю індустрію варто, бо вона так чи інакше продовжить існувати та завдаватиме збитків державі, а залежні люди знайдуть, як реалізувати свої нездорові потяги. Головне – ретельно прописати всі ризики та механізми контролю.
Тож депутати запевняють: у законі все це є. Високий поріг входження у бізнес, річні ліцензії подекуди вартістю в кілька мільйонів, штрафи. Існує заборона грати в кредит, гральних автоматів не буде в містечках з населенням до 10 тисяч осіб та в МАФах (кіосках). Гральні автомати та букмекерські контори можуть розміщуватися в готелях з категорією не менше трьох зірок, а казино – у великих п’ятизіркових (це лише для Києва) та чотиризіркових готелях (в інших населених пунктах, крім Києва).
Перспективним у боротьбі з ігроманією є те, що в Україні з’явиться Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей. Цей уповноважений орган, поміж іншого, вноситиме у спеціальний реєстр осіб, які матимуть обмежений доступ до гри. Таке рішення може прийняти суд (коли людина багато програла тощо), члени сім’ї (коли напишуть відповідну заяву та наведуть докази того, що їхній родич програє більше, ніж заробляє, має великі борги, не платить аліменти вже три місяці чи залежний від пільг), а також сам ігроман. Він може «закодуватись», тобто подати організатору азартних ігор чи уповноваженому органу письмове прохання про те, щоб йому на строк від шести місяців до трьох років заборонили грати (за заявою члена родини заборонити грати можуть тільки до шести місяців, за рішенням суду – до трьох років). Зрозуміло, що так вчинять лише свідомі залежні. Але Денис Старков переконаний, що це хороший механізм регулювання.
«Інша справа, як це буде реалізовано в нашій країні – ось тут я маю великі сумніви», – говорить адиктолог. Його скепсис зрозумілий: у законі є багато суперечливих місць.
Прописано, наприклад, що до гри не допускатимуть людей у стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння. Та вже на місці принаймні алкоголь точно продають. Позитивно, що вже не роздаватимуть його безкоштовно, «щоб відсвяткувати виграш», – це віднині забороняється.
Ще один момент – як далеко від дому чи роботи розміщуватимуться гральні заклади. Закон каже, що своїм рішенням уряд може надати дозвіл будувати в країні великі гральні зони (як-от Лас-Вегас). Якщо це справді буде далеко від ділової чи спальної частини міста або й за його межами – то добре. Психологи запевняють, що сильний потяг до гри в людини триває близько 40 хвилин. І якщо протягом цього часу до закладу вона не добралась, то існує ймовірність, що й не пограє.
Але чи справді враховуватимуть цей момент забудовники – питання. Та й вишенька на торті: державна система онлайн-моніторингу (фактично головний інструмент для забезпечення діяльності Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей, в тому числі в боротьбі з ігроманією) запрацює лише через два роки після легалізації, та й сама Комісія сформується не відразу. Останнє – через плутанину в правках. Депутат Олександр Дубінський від «Слуги народу» запропонував, щоб членів Комісії відбирали на конкурсі, а його однопартієць Олег Марусяк – щоб цим займався Кабмін. Обидві правки прийняли, і тепер вони суперечать одна одній. «Саме тому ми рекомендували президенту ветувати законопроект (він не дослухався – Ред.), тому як буде з цим питанням далі – незрозуміло», – говорить Ярослав Железняк із партії «Голос».
Цей же депутат із колегами вніс та підтримав кілька інших правок, що увійшли до тексту закону. Зокрема про те, що гральні автомати розташовуватимуть як мінімум за 500 метрів від шкіл, а також про те, що заклади, які допускатимуть до гри визнану залежною людину, будуть зобов’язані виплатити родині компенсацію у 10-кратному розмірі програшу. Навіть якщо так, то все це наразі стане реальністю лише через два роки.
Тож поки все працюватиме без контролю: бізнеси виходять «з тіні», але держава їхню діяльність відповідно до нових правил не регулюватиме ще два роки.
Уже цілком легально продовжать свою роботу й букмекерські контори на кшталт Pari Match, рекламою якої обклеєна ціла популярна станція київського метро. Це, між іншим, не забороняється – якщо вказано про небезпеку ігрової залежності. Втім, на такі дрібні написи не звертаєш уваги – інша справа габаритні постаті відомих спортсменів чи амбасадорів бренду. Саме ставки на спорт, а не елітні казино, сьогодні є головною проблемою в контексті ігроманії, говорить Денис Старков.
І закон нібито прописує механізми регуляції подібного бізнесу, але не до кінця. Зазначено, наприклад, що ставки можуть робити лише повнолітні (з 21 року) але не зазначено, як саме перевірятимуть вік цих людей онлайн. Сьогодні в правилах на сайті Pari Match і без того прописані вимоги щодо віку (щоправда, поки можуть грати і 18-річні). А ще те, що букмекери цілковито довіряють інформації, представленій клієнтом, «і в цілях запобігти шахрайству чи іншим конфліктним ситуаціям букмекерська мережа може у виняткових випадках вимагати від клієнта підтвердження його особи задля перевірки інформації».
Легалізація грального бізнесу прописана за принципом типового «сухого закону», підсумовує Денис Старков: елітний алкоголь продають лише в спеціальних магазинах, а на горілку й пиво на кожному кроці ми очі закриваємо. «Тобто законодавство написано красиво, і враховано нібито все, а по факту не враховано нічого», – каже адиктолог.
Усі карти в руки
Найгіршим у цій історії може виявитися те, що все це дуже невчасно. Адже пандемія COVID-19 викликала світову фінансову кризу, й Україна не стала винятком. Кількість безробітних збільшується, і, як запевняють фахівці, – ігроманів також.
Іти програвати гроші, яких і без того все менше, здавалося б, нелогічно. Та як каже Ксенія Сербайло, яка має 10 років досвіду гри: «Це лише здоровим людям нелогічно. А в моїй голові все логічно: немає грошей – значить треба в когось узяти і спробувати зробити так, аби їх побільшало. Це безглуздо, але такі реалії».
Арт-терапевтка погоджується з тим, що люди, які хотіли грати – грали, хоча б онлайн. Тепер же ризиків і місць для гри побільшає. Психолог Марина Сириця також звертає увагу на те, що на фоні пандемії в людей зріс рівень тривоги – це помітно під час консультацій. З тих же причин почастішали випадки депресії. Додайте сюди ще відчуття нестабільності (а чи буде друга хвиля пандемії?), наближення холодної пори року (через зменшення тривалості денного світла люди почуваються ще більш пригніченими), а також ситуацію в країні.
Марина Сириця працює, у тому числі, в Центрі відновлення та адаптації військовослужбовців та їхніх сімей, тож звертає увагу на той факт, що коли чоловіки повертаються з війни, то теж часто не можуть знайти собі застосування. Таким людям буде складніше встояти перед спокусою.
«Тому так, враховуючи все це, можна припустити, що спалах ігроманії справді відбудеться, – підсумовує психологиня. – Усі карти в руки, як то кажуть».
Автор: Ілона Громлюк; MEDIASAPIENS