Щойно у пресі “спливло” прізвище Генадія Москаля в якості майбутнього керівника МВС. Але автор замітки, яку ми публікуємо, стверджує, що такий варіант навіть не розглядався, або розглядався хіба що самим Москалем. Натомість, його реальна перспектива – очолити секретаріат Ради нацбезпеки.
Сподіваємося, що викладена інформація не провокуватиме судових позовів зі сторони “героя”, оскільки майже всі факти взяті з відкритих джерел.
Висновок автора цього аналізу: на подібних посадах недоцільно використовувати осіб, які “позитивно” зарекомендували себе під час проведення будь-яких каральних акцій, таких краще ставити першими заступниками. А керівниками відомств на цей період краще призначати “дипломатів” за характером, покликанням або досвідом попередньої роботи.
Зі змісту статті очевидно, що автор анітрохи не налаштований співати дифірамби пану Москалю. Отже, для рівноваги ми з радістю надрукували б фаховий матеріал, який висвітить усі чесноти й опише подвиги “підкорювача кримської братви” генерала Москаля.
Обговорення очікуваних ротацій в українському політикумі, розпочате після призначення Євгена Марчука Міністром оборони спровокувало віртуальну спробу сил для можливих кандидатів на посади у вищих щаблях влади. Парадоксально, але одна вакансія дала змогу щонайменше десятьом претендентам та їх командам подумки приміряти нові, так би мовити, функціональні обов”язки головного Радника з питань національної безпеки.
Якщо слідувати політичній моді Росії, тоді порятунком України передусім мають опікуватися силовики або досвідчені апаратники у цивільному, які здатні приймати непопулярні рішення, а головне – до кінця їх виконувати. Не дивно, що в списку тих, кого можуть вписати до проекту президентського Указу, може значитися прізвище майстра кризового менеджменту генерала Геннадія Москаля.
Генерал Москаль залишається одним з небагатьох загадкових представників правоохороної системи, який попри всі негаразди ніколи не намагався залишити роль виконавця та отримати омріяну багатьма депутатську свободу. Дехто вважає, що така далекоглядність генерала пояснюється дуже просто – людина з досвідом роботи в міліцейській системі, обкатана губернаторством, тепер – на крок від портфеля міністра з питань європейської інтеграції, надовго не залишається в резерві на висування у важких пошуках “потрібного місця та потрібного часу”. А заздрісники дозованої антимафіозності Москаля, який під час свого почесного відрядження до Криму круто наїхав на депутатів від “Сейлему” та дав зелене світло на звільнені місця “Башмакам”, нагадують, що сам поборник ліквідації депутатської недоторканості не дуже вірить в магію депутатського імунітету та пам”ятає слова російського поета-музиканта Вячеслава Бутусова – “завжди знайдеться той, хто прийде за тобою”. Саме тому генерал намагається не грати на випередження долі, а як професіонал-запасник, який відчуває перевагу перед виснаженими гравцями, віддано чекає команду тренера “фас”, тобто “вперед”.
Відчуття територіальної переваги прийшло до Москаля саме в Криму, коли не обтяжений будь-якими обіцянками та компрометуючими зв”язками антимафіозо викликав на килим колишнього комсомольського функціонера Воронкова, що тероризуував весь півострів, чим виконав головне завдання свого відрядження – сповістив сім”ю Франчуків про закінчення їхнього терміну повноважень.
Аби не скласти про себе враження, як про дозованого борця з місцевою мафією, задля годиться Москаль трохи пошматував татарське злочинне формування “Імдат” і навіть замахнувся на головних ворогів “Сейлему” – “Башмаків”. Але основні сили все ж таки були кинуті на фронт розкриття так званих “сейлемівських” злочинів минулих 1991-1997 років, яких справедливо визначали найжорстокішими в історії Криму (конкуренцію їм міг скласти хіба бєспрєдел Олега Дзюби – “УК”).
Характерною рисою кризового менеджменту у виконанні Геннадія Геннадійовича є його показова відкритість перед засобами масової інформації – будь-хто з кримських журналістів міг отримати інформацію,.. але виключно про чергові перемоги над злочинцями минулих років. Чи не єдина хиба PR-компанії генерала кримського періоду – його неприховане роздратування від коментарів щодо розкритих вбивств, які сталися в період його розрекламованих перемог на підконтрольній території.
Вбивство в Сімферополі засновника фірми “Центрум” Михайла Цехера, заспокоював генерал, має банальні причини, оскільки постраждалий не був впливовим бізнесменом і не входив до злочинних груп. Отакий маленький коментар, і знову до перемог над “злочинами минулих років”. Лукавив тоді Геннадій Геннадійович, чи дійсно не знав, що Цехер підтримував майже добите конкурентами злочинне угруповання “греків”?
Концепція переможця не передбачала навіть найменших плям на випрасуваному мундирі героя. По-справжньому Москаль потішив кримчан і, в першу чергу, “башмаків”, коли переконував себе і журналістів, що вбивство сина генерального директора “Пиво-безалкогольного комбінату “Крим” Олега Косарева не є резонансним, оскільки, за його словами, “сталося те, що мало статися”. До речі, на місці скоєння “нерезонансного” злочину залишились пістолет ТТ та автомат Калашникова. А громадянин Росії, вбитий разом з “Косяком”, виявився російським авторитетом, який в Криму не стільки переховувався від російської міліції, скільки шукав шляхи підтримки пивного бізнесу “башмаків” за рахунок російського “общака”. Але принципова війна з “Сейлемом” настільки захопила генерала, що в азарті він не знайшов часу та натхнення для проведення військових дій проти інших “авторитетів”.
Надто наївним виявився лідер меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілев, коли закликав начальника кримської міліції звернути увагу на вбивства 130 кримських татар, які сталися на півострові протягом двох років. І лише після того, як вже під час господарювання Москаля біля села Миколаївка в згорівшій “Тойоті” було виявлено трупи двох кримських татар, після погроз Джемілева пікетувати будівлю Ради міністрів Криму в зв”язку з бездіяльністю міліції, генерал поблажливо пообіцяв … ідентифікувати трупи. А щоб вгамувати несанкціоновані пристрасті лідера меджлісу, кримська міліція по команді Москаля вилучила документи фонду “Крим”, президентом якого і був сам Джемілев.
Згодом Геннадій Москаль зрозумів, що швидкі темпи декриміналізації кримських депутатів-злочинців змушують його зачепити і “башмаківську” складову мафіозного півострова, на чому, власне, санкціонована відвага генерала і мала закінчитись. А щоб замаскувати свою неприховану заангажованість, генерал трохи потріпав бізнес Льва Мірімського, задля годиться несильно “наїхав” на мера Феодосії Володимира Шайдерова, а про керівника Феодосійської нафтобази Олександра Бартенева вирішив про всяк випадок навіть не згадувати. Підкріпити свою неупередженість до кримінального світу Старого і Нового Криму генерал вирішив гучною заявою про те, що міліція обов”язково направить подання в прокуратуру з пропозицією про арешт Шайдерова, проте одразу схаменувся і доручив своєму заступнику Миколі Агєєву вибачитись: мовляв, у міліції немає даних про скоєння Шайдеровим будь-яких протизаконних дій.
Тому і не дивно, що саме Феодосія настільки сподобалась Москалю, що він відрядив керувати місцевою міліцією свого вірного закарпатського вихованця Євгена Бідашка, який згодом був переведений в ще безпечніший регіон – Керч. Ось тут, подалі від кримсько-депутатських мафіозних скандалів й розгорнув Бідашко охоронно-комерційну діяльність – місцевим бізнесменам було запропоновано укладати угоду з міліцією про забезпечення безпеки. Форма оплати – в процентах, але не менше 500 гривень (вперше про це розповіла “Україна кримінальна”, навівши й копію типових угод – “УК”). Зовсім ве злиденним бізнесменам дозволялось проводити оплату натурою.
Єдине місто, яке не зачепив праведний гнів міліцейського кризового менеджера в Криму – Судак. Можливо, залишки бандитів були вибиті з цього регіону під час зйомок на місцевих ландшафтах “Піратів ХХ століття” або вони майстерно замаскувались в місцевій фортеці…
Закінчивши кримський період, Геннадій Геннадійович виїхав до Дніпропетровська по-англійськи, не прощаючись ні з сім”єю Франчуків, ні з Борисом Дейчем.
Керувати особовим складом дніпропетровської міліції, враховуючи набутий досвід, було не важко – Генадій Москаль дотримувався обраного стилю: все такий же ввічливий, енергійний, відкритий до підлеглих, “батько солдата”. Набагато складніше виявилось не втратити імідж окопного генерала. Але головне на новій посаді було збавити оберти та зберегти існуючий баланс сил в регіоні. Це завдання виявилось зовсім простим – злочинності немає, якщо не скоюються злочини, а якщо скоюються, то краще б про це ніхто не знав. Нескладне маніпулювання звітністю, як казав класик, “тут читаємо, тут не читаємо” і розкриття в нормі. Нормою за Москаля в Дніпропетровській області стала відчайдушна гра з цифрами та відверте приховування злочинів, а найпопулярнішими стали “розкриття” по “гарячих слідах” вбивств на периферії області. Досить швидко генерал забув, як важко розкручувати справи минулих років та залишив своєму наступнику чимало “висяків”.
Повернення Геннадія Геннадійовича на Закарпаття в якості генерал-губернатора було суцільною насолодою – регіон свій, відомий, друзі-вороги визначені ще за часів керівництва Закарпатським УВС, ні з ким не сварився, нікого боляче не утискав, вмів вирішувати спірні питання. Скажімо, в 1997 році мер Ужгорода Сергій Ратушняк обстріляв з помпової рушниці “адиловця” Богаша. Ну то й що… Головне, що не вбив, а лише в сідницю поранив. Шкода правда, що інформацію про збройний напад лікарі подали до Ужгородського міськвідділу. Але це справа поправима. Пішла команда і злочин не було зареєстровано. Головне – Ратушняк з потерпілим розрахувався, 10 тисяч доларів підстреленому передав і Москалеві про це доповів – інцидент вичерпано. Не за законами, так за «поняттями».
Єдина проблема у губернатора Москаля на Закарпатті – кляті нафтотрейдери, які піднімають ціни на бензин в області. Але оскільки губернатор так і залишився генералом, економічні важелі регулювання бізнес-стосунків не опанував, тому і розібратись з нафтовими спекулянтами кримськими методами виявилось важко.
Зараз Геннадій Москаль керує Державним комітетом у справах національностей та міграції, але аж надто сильно відчуває брак повноважень, тому мріє забрати під себе частину функцій Міністерства праці та соціального захисту, Міністерства освіти, а голове – Міністерства внутрішніх справ. Застоявся генерал без перемог. Єдина надія, що про кризового менеджера Москаля нарешті згадають й знайдуть йому гідне крісло.
А поки що Геннадій Геннадійович опікується бізнесом родичів в рідних Чернівцях, допомагає відкривати торгові точки на місцевих базарах та пошепки віддає команди начальнику обласної міліції та начальнику Чернівецького відділення українського “Інтерполу” – щодо нюансів переміщення товарів через держкордон.
Перспективний кризовий менеджер з досвідом чекає на цікаве призначення. Залишилось знайти непогану кризу та помістити у неї непоганого менеджера – хай розбирається…
Степан Полянський