«Нашеукраїнець» Антон Ружицький: підполковник, злодій, депутат…

Він — підполковник міліції у відставці, підполковник, котрий мав дуже серйозні проблеми з законом, перебував під арештом та у розшуку. Підполковник, звільнений з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, котрі дискредитують звання працівника міліції. Однак, про все згодом. Й до порушення кримінальної справи у житті Антона Ружицького було чимало вартого уваги…

У 16 років після закінчення 8-ми класів середньої школи Антон Матвійович вирішив опанувати романтичну професію техніка-геодезиста і вступив на відповідний факультет Чернівецького житлово-комунального технікуму. По закінченню технікуму цілий місяць (!) пропрацював на тресті „Дунайводбуд”, що на Одещині. Далі пішов до армії (служба проходила в Києві), де вірно відслужив „Родінє” два роки і сержантом повернувся на рідну землю. Дуже кортіло працювати, тож влаштувався за фахом у Львівський філіал Українського державного інституту інженерних досліджень.

Однак, щось сталося у свідомості пана Ружицького, і він вирішує кинути романтичну професію техніка-геодозиста і стати звичайним дільничним інспектором. Допомогли у здійсненні цієї мрії колеги по роботі та рекомендації колег з ВЛКСМ. Однак, для того, щоб успішно просуватися по службовій драбині замало середньо-спеціальної освіти, тож Антон Матвійович вступає на вечірнє відділення Львівського державного університету ім. І.Франка на юридичний факультет, котрий успішно закінчує у 1981-му році.

По закінченні вузу одружується з інженером-конструктором ПО імені Леніна Мирославою Володимирівною Війтович, родом з Волині. За рік в родині Ружицьких з’являється первісток Назарчик.

Охоронець соцвласності

Нині запеклий християнин і демократ у той час був активним комсомольцем і то непересічним. У ВЛКСМ вступив ще у 1967-му році, а у 1976 очолив комсомольську організацію Радянського РВВС Львова. Через чотири роки вступив до лав КПРС. Увесь цей час пан Ружицький продовжує працювати у органах внутрішніх справ і досить успішно просувається по службі. З дільничного інспектора росте до слідчого, а далі стає інспектором дізнання. У 1983 році розпочинає свою боротьбу з розкраданням соціалістичної власності (інспектор служби БРСВ). Під час роботи саме у БРСВ розгорнув агентурну мережу на низці підприємств. Зокрема, на ВО „Світоч”, парфумерно-косметичній фабриці, ВО „Колос” та ін.

Однак, для здійснення справді великої мети таки бракувало відповідної освіти і у 1984 році 32-річний пан Ружицький закінчує навчання у відділі міжнародних відносин Університету Марксизму-Ленінізму Львівського обкому компартії України. У 1986-му році його обирають заступником секретаря партійної організації відділу БРСВ УВС Львова.

Соціалістичну власність пан Ружицький охороняв, певно, незле. Наприкінці 1989-го року його призначили старшим оперуповноваженим відділу БРСВ Львівського управління внутрішніх справ на транспорті. А за два місяці він стає головним захисником соціалістичного майна на станції „Львів”.

Після здобуття Україною Незалежності Антон Матвійович перекваліфікувався: із борця проти розкрадання соцмайна він перетворився на борця з економічними злочинами. „Доборовся” пан Ружицький аж до порушення проти нього кримінальної справи та арешту, що відбувся 28-го жовтня 1994-го року. Арештували підполковника міліції за підозрою у співучасті в незаконному перетині державного кордону та підробці документів та їх використанні.

У ході слідства було встановлено, що разом із заступником начальника УМВСУ у Львівській області паном Костєєвим він займався сприянням різним особам в придбанні відповідних документів для виїзду за кордон, при цьому пан Ружицький фальсифікував анкетні дані. За показами жіночок-нелегалів, що їм оформляли документи та провозили за кордон Антон Ружицький та його подільник, брали вони з них такі послуги по 2 тисячі доларів з особи – немалі на той час кошти. Зрештою, вироблення „лівих” закордонних паспортів – достатньо ризикована справа і коштувати може дорого не лише для замовника…

Життя Ружицького: смуга чорна

Таким чином підполковник міліції Антон Ружицький переселився до слідчого ізолятора УСБУ у Львівській області. Через три дні після арешту його звільнили з органів внутрішніх справ за „скоєння вчинків, що дискредитують звання працівника міліції”.

Завдяки зв’язкам, напрацьованим за час роботи в органах, пан Ружицький на деякий час залишає СІЗО і повертається додому: 16-го листопада Галицький районний народний суд скасував санкцію прокурора області на арешт Антона Ружицького і він був звільнений під підписку про невиїзд. Однак прокурор області опротестував рішення районного суду: 30-го листопада постанова Галицького суду була скасована президією Львівського обласного суду.

Виконати постанову суду не вдалося, оскільки пан Ружицький подався „в бєга”. 12-го грудня його оголосили у розшук. Від правоохоронців підполковник міліції бігав 5 місяців. У квітні 1995-го його таки впіймали та помістили у вже знайомий йому слідчий ізолятор УСБУ. Цього разу за гратами Антону Матвійовичу довелося просидіти чотири місяці.

9-го серпня 1995-го року Шевченківський районний народний суд Львова засудив підполковника міліції Ружицького до 5-ти місяців позбавлення волі. Однак, натомість засуджений отримав свободу, оскільки вже відсидів необхідні п’ять місяців під час проведення слідства.

Унікальність „відсидки” Ружицького

Ця унікальність полягає у тому, що час „відсидки” Антона Матвійовича йому зарахували до вислуги років (!). Про це свідчить висновок про додаткове зарахування до вислуги років часу утримання в СІЗО УСБУ у Львівській області, згідно якого один місяць перебування в СІЗО зараховується за три місяці служби (!)…

Отже, підполковник міліції Антон Матвійович Ружицький отримав додатково 9 місяців та 18 днів вислуги років на пільгових умовах.

Після усіх цих перипетій Антон Матвійович вирішив до пори до часу не повертатися до органів, а натомість зайнятися політикою та юридичними консультаціями.

Під час виборів 1998-го року пан Ружицький вперше балотується до Верховної Ради за списком партії „Вперед, Україно!”. На той час він вже перебував у лавах Християнсько-народного союзу. Щодо роботи, то на той час полковник міліції звільнений за дискредитацію звання міліціонера працює юридичним консультантом ТзОВ „Сюрприз” та дочірнього підприємства "Альянс-Комерсант". Перша спроба виявилася невдалою і пан Ружицький над парламентом пролітає.

Наступного разу він трохи понижує планку: у 2002-му році балотується до Львівської міської ради (вже будучи головою ЛОО ХНС), а також до Верховної у списку „Нашої України” під номером 91. До міськради потрапляє одразу, очолює комісію з питань депутатської діяльності, законності, самоврядування та зв’язків ради. Відзначається „багатовекторністю” у своїх стосунках з рештою депутатів та міським головою. Його позицію у міськраді можна описати коротко: принципи-ніщо, вигода – все.

Саме у міській раді перетинаються шляхи пана Ружицького з іншим християнським демократом — Володимиром Рудницьким. Саме пан Рудницький виконував роль „ад’ютанта” і „засланого козачка”, що ходив у „есдеківський” „Наш Львів” тоді як Антон Матвійович відстоював партійні „хадеесівські” позиції у складі фракції „Наша Україна”. Перебуваючи у лавах фракції влади, Антон Ружицький вдало виконував функції експедитора касового збору за вирішення земельних питань у міській раді, перебуваючи посередині ланцюжка Данило Ярема – Антон Ружицький – Володимир Стретович.

Велике щастя впало на голову Антона Матвійовича у червні 2005-го, коли він випадково потрапляє до парламенту, завдяки тому, що чимало депутатів-„нашоукраїнців” подалися у виконавчу гілку влади. У своєму першому інтерв’ю в іпостасі народного депутата пан Ружицький скаржився лише на лабіринт коридорів Верховної Ради, у котрих боявся заблукати, натомість щодо роботи, то казав, що все ок.

„У Верховній Раді багато підземних коридорів, важко кудись перейти. Щоб не блудити, я виходжу на вулицю і переходжу в той чи інший комітет. Якщо серйозно, то маю трирічний досвід роботи у Львівській міській раді. Регламент міськради та Верховної Ради дуже схожий. Розгляд законів у комітетах, погодження у фракціях – так як і у Львові. Єдина відмінність – це все в масштабах держави. Думаю, адаптуюся дуже скоро. Вже беру активну участь у голосуванні, в підтриманні чи відхиленні тих чи інших проектів. Словом, входжу в робочий процес”, — говорив він в інтерв’ю „Львівській газеті” у липні 2005-го року.

Повернення блудного сина. Невдале

Не можна не згадати ще одного штриха біографії Антона Ружицького. У лютому 1999-го року підполковник Ружицький подав рапорт на продовження терміну служби в органах внутрішніх справ. Згідно протоколу № 1 засідання кадрової комісії при начальнику Управління МВС України на Львівській залізниці від 23 лютого 1999 року колектив управління, де служив Ружицький одностайно висловився проти продовження його терміну служби, адже кожен працівник міг сказати про нього тільки негативне…

Витяг із характеристики даної 1999-го року на Ружицького А. М.: “Під час проходження служби в ОВС Ружицький А. М. скомпрометував себе як працівник міліції. Постійно зв’язувався з ділками тіньової економіки, злочинно-комерційними угрупованнями…в ході проведення службового розслідування по факту скоєння протиправних дій Ружицьким А.М. виявлено, що він в робочий час неодноразово виїжджав в республіку Польща. Протягом 1991-1994 рр. ним було здійснено 29 виїздів на 141 добу, із яких 15 виїздів на 100 діб було здійснено в робочі дні”.

„Злодій в законі нам друг!”

Таким чином, повернутися до органів панові Ружицькому не вдалося, а компенсує він втрачене тим, що будучи депутатом як міської, так і Верховної ради прагне працювати і зрештою працює у відповідних комітетах. Нагадаємо, в міській раді він очолював комісію з питань законності, а у ВР минулого скликання став членом комітету по боротьбі з організованою злочинністю.

Крім того, Антон Ружицький займається бізнесом. Принаймні у виборчому списку він записаний як генеральний директор такого собі ПП „Жасмин-Люкс”.

У 2006-му Антону Ружицькому пощастило: він одразу ж потрапив до когорти народних депутатів. Подейкують, що не без допомоги відомого київського кримінального авторитета „Антімоса”, котрий напередодні виборів поставив на пана Ружицького і таки виграв. У обох панів є спільний інтерес і так би мовити бізнес: торгівля краденими авто. До цього „бізнесу” дотичний і старший син пана Ружицького – Назар. Восени 2004-го року у Львівській області він був затриманий як співучасник організованої злочинної групи із викрадення іномарок. Насамкінець лише зазначимо, що згаданий „Антімос” допомагав Євгену Червоненку „наводити лад” у транспортній системі, коли той був міністром…

Обсерватор

Читайте также: