На початок березня 2026 року в Україні зафіксували 213 200 воєнних злочинів. Суди вже ухвалили вироки щодо 242 росіян, 22 — засудили очно. Підсудних представляють адвокати з системи безоплатної правової допомоги — так виконують одну з ключових вимог справедливого судочинства. Адже право на захист гарантує Конституція України.
Проте за фасадом сухих цифр криється фундаментальна дилема українського правосуддя: необхідність забезпечити якісний захист тим, хто прийшов нищити нашу державу. Більшість справ розглядаються заочно (in absentia), і саме адвокати системи безоплатної правової допомоги (БПД) стають ключовим гарантом того, що майбутні вироки не будуть скасовані міжнародними судами через порушення прав людини.
Матеріал МІПЛ препарує складну внутрішню кухню роботи захисників у справах про геноцид та воєнні злочини. Чому пасивність адвоката на засіданні може стати «міною сповільненої дії» для легітимності вироку? Як відділити професійний обов’язок від емоцій, коли підзахисний обвинувачується у сексуальному насильстві чи вбивстві дітей? Журналістки Аліна Кондратенко та Оксана Расулова аналізують проблеми — від відсутності реального контакту з підзахисним до дефіциту «потерпілоорієнтованого підходу», коли некоректні запитання адвокатів ретравматизують постраждалих. Це розповідь про те, як Україна, дотримуючись стандартів цивілізованого світу, створює прецедент стовідсотково доведеної вини, перетворюючи заочні покарання на юридичну зброю для майбутніх репарацій.
Право на захист
Більшість справ щодо воєнних злочинів в українських судах слухають заочно. Розслідувати їх, а потім проводити засідання суду без участі підозрюваних стало можливо завдяки змінам в українському кримінальному законодавстві від жовтня 2014 року. КПК доповнили положенням про порядок заочного розслідування та судового розгляду: процедуру, підстави (переховування або перебування за кордоном) та умови повідомлення про підозру. Це зробили, щоб притягти до відповідальності Віктора Януковича та вище керівництво держави, які втекли до Росії.
Рішення про заочний розгляд ухвалює суд. За процедурою, перед тим прокурор звертається із клопотанням та надає підтвердження, що обвинувачений дійсно переховується. Ще однією важливою умовою є виклик підсудного — повістку публікують у газеті “Урядовий курʼєр” і на сайті ОГП. Також надсилають повістки за останнім місцем проживання. Заочно можуть судити обвинувачених у геноциді, злочині агресії, державній зраді, колабораціонізмі, бандитизмі, хабарництві, воєнних злочинах тощо.
Право на захист гарантує стаття 11 Загальної декларації прав людини, стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заочний розгляд не позбавляє права на захист, яке кожному гарантує Конституція України. У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ідеться: кожен має право знати суть обвинувачення, користуватися допомогою захисника та бути присутнім під час судового розгляду. Практика ЄСПЛ допускає розгляд справ in absentia, якщо обвинуваченому забезпечили захист, дали можливість оскаржити вирок і повідомили про розгляд, а він — свідомо ухилився від участі.
Анна Рассамахіна, керівниця департаменту “Війна і правосуддя” МІПЛ, пояснює, що обвинуваченим забезпечують захист не для того, щоб їх виправдати, а щоб дотриматися стандартів правосуддя:
— Це потрібно Україні, а не цим росіянам. Адвокат у таких справах — ніби запобіжник від імовірної неякісної роботи слідства. Він має зробити так, щоб слідчі не несли в суд неякісні матеріали, має слідкувати за якістю доказів. Нам не треба доводити масштаб злочинів — нам треба, щоб вину підсудних довели стовідсотково.
В Україні у справах щодо воєнних злочинів обвинуваченим призначають адвокатів із системи безоплатної правової допомоги — мережі центрів, де надають первинну та вторинну допомогу за рахунок держави. Це роблять штатні юристи й адвокати, які співпрацюють з системою. На первинну правову допомогу мають право всі, хто перебуває під юрисдикцією України — її надають за “гарячою лінією”, онлайн або в бюро, а таких по всій країні більше 400. Йдеться про правові консультації, роз’яснення законодавства, прав та обовʼязків, допомогу в складанні документів.
Вторинну правову допомогу можуть отримати тільки вразливі категорії: переселенці, люди з низьким доходом чи інвалідністю, які отримують низьку пенсію чи соціальну допомогу, ветерани війни, члени сімей загиблих. Вторинна допомога передбачає захист у кримінальних справах у судах та підготовку позовів і клопотань. На неї мають право й обвинувачені у воєнних злочинах в очних і заочних справах.
Олександр Баранов, директор Координаційного центру з надання правової допомоги, зазначає: система не надає окремого статусу адвокатам, а лише залучає їх на підставі договорів, тобто у співпраці із центром вони мають дотримуватися стандартів якості й етичних норм. Роботу захисників регулює Конституція України, закони “Про безоплатну правничу допомогу” та “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”.
Центри розподіляють доручення та призначають захисників, враховуючи їхні графіки чергувань і категорії справ. Оплату для адвокатів розраховують на основі складності справи, обсягу процесуальних дій і досягнутого результату. На сайті центру безоплатної правової допомоги є калькулятор для обчислення суми. Однак центри нараховують виплати після завершення стадії — наприклад, після ухвалення вироку. Захисник має відзвітувати про виконану роботу. Адвокатка Юлія Шуляк, яка працює у заочних справах щодо воєнних злочинів, зазначає: у її провадженнях ще не було вироків, тому виплат вона не отримувала. В одній зі справ адвоката Романа Брацила вирок уже був, але він відмовився назвати суму.
До роботи у справах щодо воєнних злочинів, за словами Баранова, долучені близько 250 адвокатів із понад 9 тисяч зареєстрованих у системі. У 2025 році центр видав 614 доручень щодо надання правової допомоги підозрюваним та обвинуваченим у воєнних злочинах. Для адвокатів проводять навчання щодо захисту у таких справах у партнерстві з міжнародними організаціями EUAM, Pravo Justice, Радою Європи, A4ID та IBA.
Втім, не всі готові захищати підозрюваних у воєнних злочинах. Тому ще під час укладання договору з центром адвокати визначають категорії, з якими не готові працювати. Але відмовитися вже на етапі призначення справи не можна.
Однак, пригадує Баранов, був випадок у Харкові з адвокаткою заочно обвинуваченого у воєнному злочині. Після обстрілу вона стала потерпілою в іншому заочному провадженні, де підсудним виявився її клієнт. Тоді через конфлікт інтересів захисниця попросила її замінити.
Баранов звертає увагу: в заочних справах обвинувачений не може відмовитися від послуг адвоката, тож на системі лежить відповідальність за контроль їх якості. Без забезпечення права на захист заочні вироки щодо воєнних злочинів будуть вважати незаконними: їх можуть скасувати та не визнати міжнародні суди. Росіяни також мають право поскаржитися до ЄСПЛ, якщо вважатимуть, що суд був несправедливим, їх неналежно повідомили чи не забезпечили доступу до захисника.
Заочні вироки росіянам, додає Наталя Радіонова, адвокатка “ЮрФем”, що представляє постраждалих від сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом, — це майбутні докази для звернень за репараціями до національних і міжнародних організацій:
— Окрім юридичного, заочне покарання злочинців має і певний терапевтичний ефект для потерпілих.
Тож скасування таких вироків може завдати не лише шкоди іміджу правосуддя України, а й страждань тим, проти кого вчинили злочини.
Проблеми та труднощі
МІПЛ моніторить судові процеси щодо воєнних злочинів з початку великої війни. Протягом років зафіксовані випадки пасивності адвокатів з центру безоплатної правової допомоги. Захисники нерідко залишають ключові процесуальні питання на вирішення суду — зокрема щодо призначення справи до розгляду чи долучення доказів.
Наприклад, так було у заочній справі щодо російського військового Максима Орехова. На підготовчому засіданні адвокат росіянина залишив суд вирішувати питання про порядок дослідження доказів і призначення справи до розгляду. А перед початком слухання у справі щодо російського судді Костянтина Простова адвокат запитував у прокурора, чи тривалим буде засідання. Захисник брав участь онлайн і сказав, що поспішає до клієнта на затримання. Наприкінці засідання він просто вийшов із системи відеозвʼязку.
Подібні проблеми є і в очних процесах. На одному із засідань у справі полоненого росіянина Андрія Медведєва адвокат, який брав участь у засіданні онлайн, під час розгляду відволікався на сторонні розмови. А в Одесі під час засідання у справі Артема Бордунова, обвинуваченого у державній зраді, адвокатка вмикалася по відео на інше слухання. Цей приклад також показовий щодо роботи адвокатів центру, хоч і не стосується воєнних злочинів.
Анна Рассамахіна наголошує: якісний захист надзвичайно важливий. У цьому понятті є кілька складових. Адвокат має перевірити зібрані докази і вирішити, чи справді вони доводять причетність конкретної людини. Важлива й активність захисника у процесі: заперечення та зауваження щодо доказів і процедур у суді. Адвокат має діяти в інтересах підзахисного та може захищати клієнта у заочних справах навіть без можливості поінформувати його про перебіг процесу.
— Іноді здається, що адвокати не ознайомлені зі справою, вони майже не мають запитань до слідства, — говорить Анна Рассамахіна. — Часто вони не перевіряють докази належним чином. А от яскравий приклад якісної роботи — адвокатка Юлія Шуляк.
Один із компонентів справедливого судочинства — змагальність процесу в кримінальній справі. Тобто й обвинувачення, і захист мають рівні можливості — ознайомитися з матеріалами, висловити думку щодо доказів і допитати свідків. У заочних справах обвинувачений не бере участі у процесі, тому змагальність забезпечує адвокат через свою активність.
— Змагальність у такому разі забезпечується формально, але не реально. Але до заочних процесів застосовують ті самі стандарти, що і до очних, — каже Рассамахіна.
За законом, важливим аспектом права на захист у заочному процесі є належне повідомлення підсудного про розгляд справи та підозру. Це гарантує і змагальність, адже обвинувачений має право знати про засідання суду. В Україні належним повідомленням вважається публікація про виклик підозрюваного у газеті “Урядовий курʼєр” і на сайті ОГП. Втім, знайти текст підозри на сайті складно, наголошує Анна Рассамахіна, оскільки немає функції пошуку за прізвищем чи ключовим словом:
— У нас із цим є проблеми. Тому суд може встановити, що теоретичної можливості ознайомитися в людини не було.
Наслідком неналежного повідомлення може стати невизнання чи скасування вироку, а також імовірність його оскарження росіянами у ЄСПЛ.
Олександр Баранов каже: пасивність адвокатів захисту є проблемою, і неприпустимо, щоб в одній категорії проваджень адвокат займав пасивну позицію та залишав вирішення питань на розгляд суду, а в іншій — демонстрував високий рівень захисту. Він запевняє:
— Ми закликаємо повідомляти нас про можливі порушення та ведемо власний моніторинг.
Моніторинг почали ще 25 січня 2014 року. Його проводять не за конкретними справами, а за адвокатами. Йдеться про спостереження за роботою адвокатів у суді, опитування їхніх клієнтів і перевірку актів надання правової допомоги. Для моніторингу відбирають адвокатів, які працюють у різних категоріях справ, зокрема щодо воєнних злочинів. Але окремого спеціалізованого моніторингу саме в цій категорії не ведуть.
— Ми оцінюємо не роботу адвокатів загалом, а дотримання ними стандартів якості надання безоплатної правничої допомоги, — уточнює Баранов.
Моніторингом займаються працівники регіональних центрів, які мають великий стаж роботи. Торік провели 1 715 спостережень у судах за роботою 872 адвокатів. За словами Баранова, в окремих випадках виявляли ознаки невідповідності стандартам якості надання допомоги, але невідомо, які саме порушення фіксували.
Скарги на захисників розглядають спеціальні комісії з питань повноти та якості правової допомоги. Такі заяви можуть надсилати до центрів учасники справи, журналісти, монітори чи представники громадських організацій. Центри скеровують звернення на розгляд комісій, які можуть рекомендувати підвищити професійний рівень та усунути недоліки в роботі або порадити центру розірвати договір й виключити адвоката з реєстру безоплатної допомоги. А через порушення адвокатської етики комісія може ініціювати звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
До комісій у 2025 році спрямували 193 звернення щодо ймовірних порушень. У 67 випадках їх не виявили, у 68 — вказали на невідповідність стандартам якості, чотирьох адвокатів рекомендували виключити з реєстру. Шість звернень залишили без розгляду, а щодо 52 не відповіли.
При цьому адвокати Юлія Шуляк і Роман Брацило, які представляють обвинувачених у воєнних злочинах, називають основною складністю у роботі з заочними справами відсутність клієнта. Шуляк наголошує:
— Існує лише версія обвинувачення. А вибір тактики та стратегії захисту лягає на адвоката. У заочних справах доводиться працювати без позиції клієнта та розуміння його бачення ситуації. Коли підзахисний залучений, він може надавати свої докази, заявляти свідків і звертати увагу на матеріали, які потребують перевірки.
При побудові стратегії захисту в заочних справах, зазначає Шуляк, відправною точкою є невизнання вини її клієнтом. Позицію підзахисного взагалі зʼясувати неможливо, погоджується Брацило. Він звертає увагу в першу чергу на докази: чи підтверджують вони участь конкретного обвинуваченого і чи є допустимими.
— І тоді обираємо найкращий сценарій захисту самостійно: повний порядок дослідження доказів, виклик усіх свідків, заперечення проти розгляду у форматі in absentiа, — зазначає він.
На думку Брацила, вироки варто оскаржувати до апеляції, особливо якщо помітно, що доказів недостатньо. Проте Шуляк вважає, що клієнту треба залишати право обирати, як захищатися.
— Уже сформувалася думка на підставі іноземного досвіду, що не варто звертатися без позиції клієнта до апеляції, — додає вона.
Ще один виклик — відділитися від емоцій та ситуації й працювати виключно з матеріалами справи, наголошує Шуляк. Вона вважає, що захист обвинувачених у заочних справах про воєнні злочини не має відрізнятися від захисту інших клієнтів.
— Якщо адвокат здатен вийти за межі емоційних реакцій та діяти згідно з вимогами закону, то виконання таких доручень стає звичайною роботою, — додає вона.
І Шуляк, і Брацило кажуть, що завжди треба діяти в інтересах клієнта.
Потерпілоорієнтований підхід
Серед проблем, які фіксують монітори МІПЛ, є і ті, що виходять за межі суто процесуальних недоліків. Одна з таких — недостатня обізнаність про потерпілоорієнтований підхід, який є невід’ємною складовою справедливого правосуддя. Він ґрунтується на принципі “не нашкодь” і передбачає, що в центрі уваги процесу не лише дотримання формальних процедур і прав обвинуваченого, а й повага до гідності, безпеки та потреб потерпілих. Цей підхід допомагає уникати ретравматизації постраждалих на досудовому й судовому етапах.
МІПЛ фіксувала випадок надмірно детальних запитань потерпілому під час засідання в заочній справі щодо російського військового Микити Чалова. Прокурорка уточнювала у потерпілого, хто поховав тіла його дітей та дружини, які загинули через обстріл. Суддя колегії зупинив прокурорку та зробив зауваження. Тоді ж адвокат за призначенням питав, як могло статися так, що в автівці загинули члени родини постраждалого, а він вижив. А під час дебатів у справі щодо російських військових Ріната Хакімʼянова та Арслана Саліхова захист заявив, що потерпіла нібито вигадала зґвалтування та втрату дитини заради компенсації.
Адвокатка “ЮрФем” Наталя Радіонова наголошує: важливою є заглибленість захисника у тему воєнних злочинів, розуміння тривалих наслідків для постраждалих, прийняття стандартів потерпілоорієнтованих підходів. Деякі адвокати, за її словами, дотримуються стандартів супроводу й поважають свідчення потерпілих, не ставлять травмуючих запитань і не виказують сумнівів.
— Адвокати системи БВПД все ж менш коректні в поведінці при потерпілих від воєнних злочинів. Є ті, хто занадто агресивно і некоректно транслює режим “адвоката-захисника”, і створює у постраждалих враження недовіри до того, що вони пережили, — продовжує правниця.
Таким адвокатам, вважає Радіонова, бракує знань. Однак цю проблему можна вирішити за допомогою курсів і навчання:
— Всі ми працюємо, щоб сприяти встановленню істини та справедливості, але за роботою треба бачити і пам’ятати про потерпілого. Ми не маємо права нашкодити, попри процесуальну роль.
Юлія Шуляк погоджується, що в таких справах завжди треба зважати на почуття та емоції потерпілих. Водночас зауважує, що лише на свідченнях потерпілих не можна побудувати обвинувачення:
— Через особливості людської психіки під час травмуючої події кожен може по-різному сприймати риси обличчя, статуру, одяг, вислови тощо.
Олександр Баранов додає:
— Важливо розмежовувати професійну діяльність адвоката та неповагу до потерпілих. Завдання захисника — перевірити, проаналізувати й оскаржити докази обвинувачення, зокрема на допиті. Це реалізація права на захист і складова змагального процесу.
За його словами, у системі БПД для адвокатів захисту не проводили тренінгів щодо потерпілоорієнтованого підходу:
— Адвокати, які співпрацюють із системою, беруть участь у заходах, які організовують інші професійні та громадські організації, зокрема “ЮрФем”. Якщо буде запит, ми можемо провести такі тренінги і в межах роботи системи. Але, наскільки мені відомо, переважно такі заходи орієнтовані на представників потерпілих.
Чи тиснуть на адвокатів
Поширене уявлення про те, що деякі адвокати зазнають тиску під час роботи та через це не бажають, аби їх знімали під час засідань. Проте конкретних таких випадків відомо небагато.
Наприклад, монітори АПУ фіксували скаргу адвокатки в одній зі справ на сюжет українського телеканалу, де стверджували про “надмірну завзятість“ захисників, які співпрацюють із системою БПД у захисті військових РФ.
А у практиці МІПЛ торік Ірпінський міський суд закрив процес над полоненим російським військовим Миколою Карташевим від медіа та вільних слухачів. Клопотання про закритий розгляд подав захисник росіянина. Він повідомив суду, що йому телефонували невідомі із запитаннями про справу. Проте інших доказів тиску не навів.
Про випадок тиску розповіла і Юлія Шуляк, проте не від громадськості чи медіа, на чому часто наголошують противники публікації імен і фото адвокатів. В одній із чотирьох заочних справ Шуляк прокурор звинуватив її у тому, що вона нібито не працює на користь держави. Він казав це, за її словами, при потерпілих. Шуляк переконана: це сталося через те, що слідство неякісно зібрало матеріали, й прокурор хотів так вплинути на її активність у процесі.
Водночас випадків ототожнення з клієнтами ані з боку журналістів, ані від близького оточення у її практиці не було. Погроз адвокатка також не отримувала. Та все ж Шуляк проти зйомки на фото чи відео адвокатів на засіданнях через безпекові перестороги. Вона наголошує: відвідувачів слухань записують у журнал на вході до суду, й вони поводяться коректно, бо знають, що суд має їхні дані. А не всі зацікавлені в процесах щодо воєнних злочинів розуміють роль адвоката захисту.
Роман Брацило також не зазнавав погроз, тиску або ототожнення у звʼязку з тим, що представляв обвинувачених у воєнних злочинах.
Олександр Баранов не знає, наскільки поширеними насправді є тиск чи погрози адвокатам у справах щодо воєнних злочинів — у центрах таку статистику не ведуть. У таких випадках радять звертатися до поліції. Водночас бувають ситуації, коли формальних підстав для звернення немає — наприклад, анонімні дзвінки або мовчання у слухавці. Втім, це викликає психологічний дискомфорт.
За словами Баранова, деякі адвокати все ж остерігаються ототожнення з клієнтами. Та додає, що це стосується не лише справ щодо воєнних злочинів. Подібне ставлення можна було б виправити через комунікацію і пояснення суті роботи, проте водночас адвокати, як правило, утримуються від коментарів медіа до ухвалення вироку, щоб це не вплинуло на стратегію захисту.
Автори: Аліна Кондратенко, Оксана Расулова
Джерело: МІПЛ