У Тбілісі на протестах проти заморозки переговорів про вступ Грузії до Євросоюзу затримали щонайменше 224 осіб. Серед них виявився і 25-річний білорус Євген Муравицький. Він розповів журналістам видання Медіазона, чому пішов на протести і як опинився в грузинському СІЗО.
До Грузії переїхав після війни, потоваришував із місцевими
25-річний програміст Євген Муравицький переїхав до Тбілісі 2 роки тому. З Білорусі він виїхав у 20 років – вступив до БДУ, але покинув університет на першому курсі і переїхав до Москви, а звідти – до Санкт-Петербурга. Після початку війни в Україні багато знайомих білоруса виїхали в Грузію, тому він теж вибрав цю країну.
До листопадових протестів Муравицький виходив проти ухвалення в Грузії закону про “іноземних агентів”. Протести в Тбілісі стали для нього першими. У 2020 році він не брав участі в білоруських мітингах.
Євген приєднався до протестувальників у Тбілісі в ніч на 30 листопада.
“Я живу недалеко, тому було гріх не сходити, зокрема побути вночі. Не потрібно витрачатися на таксі, завжди можна просто піти додому. Якась була надія – вона і зараз є, – що не буде ще однієї країни, такої, як ті, які ми і так знаємо. Я не з тих переселенців, які всіх вважають за свою обслугу. І абсолютна більшість людей, з якими я спілкуюся, мої друзі – це місцеві грузини. Це не чужі мені люди”, – пояснює Муравицький, чому долучився до протестів.
У сторіс у Instagram Євген постив відео, на яких було видно, як феєрверки, що летять у грузинських силовиків, летять у грузинських силовиків. Беларус бачив, як у них кидали каміння і світили лазерними указками. Проти протестувальників застосовували водомети.
“З поліцією тут поки що все гаразд. Спецназ уже відбитий”
Євгена затримали о 6:20 ранку за грузинським часом на проспекті Руставелі, коли він спілкувався з протестувальниками біля барикад, палаючих смітників і лавок.
“У якийсь момент ми бачимо, що на одній із вулиць стоять уже віддалік люди в касках. Трошки почалася паніка, ми напружилися. І хвилини за дві почали кричати. Я не знаю що, але я був із людьми, які розмовляють грузинською, і вони сказали, що потрібно бігти. Мені це теж було зрозуміло”, – розповідає Муравицький.
Він каже, що в той момент на вулицях залишалося 30-40 осіб. Протестувальники зібралися разом, білорус опинився в першому ряду. Вони спробували стати в зчеплення.
“До нас підбігли [силовики], стали штовхати ногами. І секунд через п’ять одразу перцевий спрей полетів в очі”.
Після силовики схопили Євгена.
“Пронесли метрів 50, напевно. Опустили на землю вниз обличчям. Я прикинувся, що непритомний, щоб, якщо що, менше заробити. Думаю, це допомогло, тому що я ніби як відбувся зовсім легко. Поки несли, кілька разів штовхнули, але не сильно. Почали поливати водою, щоб переконатися, що я більш-менш у порядку. Природно, у цей момент перцем почало заливати і рот, і ніс. Тому, хочеш не хочеш, довелося отямитися. Оскільки сильно палило, я хапався за очі й дивитися на всі боки не міг. Прилетіло в потилицю один раз, шишка утворилася. Потім ще поруч із потилицею іншу шишку знайшов. На щастя, не можу сказати, що били жорстко в моєму випадку, хоча я бачив травми в інших людей. Я відбувся дуже легко”.
Pushkin street gpt tense pic.twitter.com/dcSkOryBtZ
— Mariam Nikuradze (@mari_nikuradze) December 2, 2024
В автозаку побиття припинилися, і все, що відбувалося потім, було “нормальним”.
“З поліцією тут поки що все, слава богу, гаразд. Спецназ тут уже відбитий”, – каже Муравицький.
В автозаку разом із Євгеном перебували близько 10 осіб. В одного з них запливло око, в іншого був розбитий ніс. У відділку затриманих оглянув медик. Муравицького та інших учасників акції завели в приміщення з високими стелями, принесли пару стільців і столів, де на них почали оформляти протоколи.
Документ Євгену переклали з грузинської на російську. У ньому було зазначено, що білорус лаявся матюками російською та “ображав спецпризначенців” – Євген вважає це “кумедним”, бо знає “достатньо грузинських матюків” і “якби хотів, міг би обізвати по-всякому”.
“Я запитав у поліцейського, чи є сенс не підписувати або говорити, що все це не так. Він сказав: “По-чесному – взагалі ні””, – згадує Євген.
“Доведеться виїхати з Грузії, без різниці куди”
Після оформлення протоколу його відвезли в СІЗО міста Сигнахі за 109 кілометрів від Тбілісі. У машині було комфортно і тепло, каже Євген. Але везли його в наручниках, застебнутих за спиною. Дорога зайняла півтори-дві години, а по приїзді довелося чекати в машині перекладача і юриста – з першої години дня до восьмої вечора.
У СІЗО склали опис речей Євгена, його самого оглянули медики. Білоруса помістили у двомісну камеру, але він був у ній один. Незважаючи на те, що час вечері вже минув, співробітники СІЗО дали йому хліб, заварили чай і “щось на кшталт ролтона”.
Вранці 2 грудня білоруса відпустили, із СІЗО його забрав друг. На руки Євгену не видали копію протоколу і не назвали статей, які йому інкримінують. Лише сказали, що 3 грудня йому необхідно прийти до міграційного центру. За словами Євгена, в ізоляторі повідомили, що над ним уже відбувся суд, хоча білорус на ньому не був присутній, про результати йому невідомо, юристи до нього не приходили. На всі додаткові запитання його направляли до міграційної служби. Тільки на виході із СІЗО натякнули, що йому “доведеться виїхати з Грузії, без різниці куди”.
“Начебто не буде такого, що мене за руки візьмуть і на літак конвоюватимуть. Начебто поки що все не настільки неприємно”, – каже Євген.
Автор: Михайло Полозняков
Джерело: Медіазона