ДБР затримало колишніх начальника та першого заступника Бердянської виправної колонії № 77. Їх звинувачують у створенні злочинної організації, вимаганні та катуванні. Печерський районний суд Києва обрав обом запобіжний захід у вигляді тримання під вартою два місяці без права на заставу. Правозахисники били на сполох щодо ситуації в колонії ще з 2008 року.
“За оперативними даними жертвами злочинців були майже всі, хто потрапляв до колонії. Наразі у кримінальному провадженні зібрано документальні свідчення про знущання з понад 30 потерпілих. Процес виявлення осіб, які стали жертвами учасників злочинної організації, триває”, — йдеться у повідомленні на сайті ДБР.
Колишнього керівника установи та його першого заступника повідомлено про підозру за частиною першою статті 255 (створення та керівництво злочинною організацією) КК України (в редакції статті до внесення змін Законом № 671-ІХ від 04.06.2020), частиною 2 статті 127 (катування), частиною четвертою статті 189 (вимагання) КК України.
Раніше ці ж обвинувачення висунули ще п’ятьом особам, які безпосередньо катували в’язнів. За це усім їм загрожує до 12 років ув’язнення.
Протягом п’яти років, підозрювані катували ув’язнених, кажуть правоохоронці: душили мокрим матрацом, били палицями по п’ятах і сідницям, викручували руки, заганяли під пальці брудні голки.
“При цьому вони вимагали від членів родин потерпілих кошти за уникнення таких катувань, — розповідають в Офісі генпрокурора. — Гроші, як правило, надходили на банківські картки родичів днювальних і старших днювальних. Вони потім їх знімали та готівкою передавали у посилках до колонії”. В залежності від матеріального становища родини, злочинці вимагали різні суми — від однієї до ста тисяч гривень.
Бердянська виправна колонія №77 (перед війною її перейменувати у Приморську ВК №145) давно відома як одна з найжорстокіших установ у пенітенціарній системі України. Багато років тут катували, били ув’язнених, наживалися на їхніх рідних.
Затриманих обвинувачують у злочинах, скоєних у 2016-2021 роках. Але в поле зору правозахисників БВК-77 потрапила набагато раніше, ще у 2008 році. Тоді був забитий на смерть засуджений Андрій Кривоніс, старший днювальний карантину. Замість того, щоб сприяти проведенню якісного та компетентного розслідування факту смерті, адміністрація БВК-77 влаштувала “маски шоу”. “Вдень до колонії були введені 15 спецпризначенців в масках і з повним бойовим спорядженням. Вони по черзі забирали по 2—3 засуджених з 6 загонів, били їх і ввечері всіх вивезли в невідомому напрямку, речі засуджених залишилися в колонії. Загалом вивезли 15 засуджених”, — писав тоді голова ХПГ Євген Захаров.
У 2015 році про БВК-77 знову заговорили. Тоді там сильно побили в’язнів, які прибули етапом до колонії, а після того постраждалим не надали медичної допомоги.
— 27 лютого 2015 року до цієї установи прибув черговий етап з 13 засуджених, — розповідає правозахисник Андрій Діденко. — Установа була відома жорстоким поводженням із засудженими, катуваннями. Тому налякані чутками про тортури новоприбулі відмовилися виходити з автозака і на знак протесту порізали собі вени. Адміністрація колонії застосувала сльозогінний газ і жорстоко побила всіх засуджених. Засуджений Микола Молоков постраждав найбільше. Чоловіка так побили, що на його тілі не було “живого місця”. Адвокат ХПГ Василь Мельничук звернувся тоді до компетентних органів з очевидними доказами катувань Молокова, але у 2017 році кримінальне провадження було закрите за відсутності складу злочину.
Монітори ХПГ підтверджували непропорційне застосування сили з боку адміністрації колонії, а також намагання адміністрації приховати факти жорстокого поводження із засудженими. Але мало того, що жодна посадова особа не понесла належної відповідальності, але й самого Молокова засудили до 5 років позбавлення волі за ст. 392 ККУ (“Дії, що дезорганізують роботу виправних установ”).
Взимку 2019 року стало відомо про зґвалтування у БВК-77 воїна АТО, нагородженого орденом за мужність та іншими державними нагородами. Крім того, понад 10 в’язнів були визнані потерпілими у кримінальному провадженні. Засуджені розповіли тоді правозахисникам про систему катувань і вимагань, яка діяла в установі. “Вони нас по черзі били, потім повели їсти — кип’яток, дають хвилину, щоб поїсти, не встигаєш з’їдати, назад прибігаєш у відділення — б’ють по п’ятках 30 раз.
Потім прибирання, не в такому швидкому темпі прибираєш — побили! — свідчив вісімнадцятирічний хлопець, переведений до катівні з колонії для неповнолітніх. — Потім в мене почав вимагати гроші старший днювальний. Вимагав, щоб я йому скидав гроші.
Каже: „Давай дзвони до мами, нехай вона скидає гроші, а якщо не скине — тобі все!“ Мене так побили, що положили на санчастину на три дні. А як був прокурор, то він до нас не заходив. Говорять, що прокурор кум начальника, що їм все одно… Коли вимагали гроші, голки в пальці під нігті, пласкогубці, і пальці після цього гниють. Гнійні рани — це від голки брудної, це від пласкогубців. А ця рана після того, як брали голку, всували в пісок і штрикали.”
У серпні 2020 року її відвідали представники Комітету Ради Європи із запобігання катуванням та поганому поводженню (КЗК). Вони відзначили, що серед засуджених панує атмосфера загального страху. “Ув’язнені дуже неохоче розмовляли з делегацією, імовірно боячись за власну безпеку, і багато хто з них не погоджувався на приватні розмови, голосно вигукуючи, що все нормально і немає про що говорити”, — йшлося в доповіді.
З усім тим, делегації вдалося зібрати достатньо інформації, щоб дійти висновку, що колонією керують за допомогою системи залякування та насильства. Для цього, поміж іншим, довелося поговорити з ув’язненими, які раніше відбували покарання у Бердянській колонії. Комітет тоді рекомендував українській владі провести негайне та всебічне розслідування на центральному рівні щодо того, як функціонує колонія №77.
Але попри це, навесні 2021 року моніторингова група ХПГ знову повідомляла, що в колонії триває знущання з ув’язнених: там побили кийками новоприбулих засуджених.
У Мін’юсті тоді ж заявили про можливе закриття Бердянської виправної колонії № 77
9-го липня 2021 року комітет Верховної Ради з прав людини провів виїзне засідання в Бердянській виправній колонії №77 і також порадив її ліквідувати. Але цього так і не зробили. Перед повномасштабною війною відбулася “оптимізація діяльності” колонії: було змінено назву і тип рівня безпеки установи. “У зв’язку з тим, що ліквідації Бердянської ВК № 77 не відбулося — трудові відносини з працівниками не припинялися. У новоствореній установі залишився працювати персонал, який працював у Бердянській ВК № 77… В установі тривають порушення прав утримуваних осіб на захист від катувань та належні умови утримання. ”, — пояснював Дмитро Лубінець наприкінці 2021 року.
Затриманий цього тижня заступник керівника Бердянської ВК № 77, попри сумнівну репутацію та цілий шлейф обвинувачень, працював перед війною начальником управління соціально-виховної роботи та забезпечення прав (!) засуджених Південно-Східного міжрегіонального Управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції України, контролюючи, поміж іншим, діяльність Приморської ВК № 145.
Зараз Бердянськ окупований, а в сумнозвісній колонії росіяни влаштували справжній концтабір. “Тепер тут утримують не лише чоловіків, але й жінок. Та найголовніше — без жодної на те законної підстави. Серед в’язнів — здебільшого мешканці окупованих територій Запорізької області, зокрема жителі Бердянська, Мелітополя і Приморська.
За інформацію МІПЛ, отриманою з місцевих джерел, наразі в колонії перебуває більше тисячі людей. Серед них — колишні військові, цивільні, вчителі, бізнесмени”, — розповідають журналісти Медійної ініціативи за права людини. За інформацією ДБР, деякі працівники колонії залишились на окупованій території і тепер працюють на рашистів.
— Притягнення до кримінальної відповідальності колишніх керівників Бердянської виправної колонії №77 — це просто унікальна подія, — вважає Андрій Діденко. — Робота ДБР спільно з Генеральною прокуратурою надихає на роботу у сфері захисту прав людини, тому що агенти держави почали чути правозахисників. Питання щодо запобігання катуванню, жорстокому, нелюдському та такому, що принижує честь і гідність, поводженню в місцях несвободи можливо вирішувати не через практику Європейського суду, а на рівні держави. Це є доволі показово. ХПГ спеціалізується на захисті жертв катувань в місцях позбавлення волі багато років.
Ми зафіксували величезну кількість фактів побиття, тортур, жорстокого поводження в місцях позбавлення волі, але на рівні держави не було жодної реакції. Держава завжди заперечує ці факти, і наші адвокати вимушені звертатися зі скаргами до ЄСПЛ. Згадати хоча б справи “Карабет та інші проти України” та “Давидов та інші проти України” про масові побиття засуджених в Ізяславській виправній колонії №58. Залишилася без належного реагування величезна кількість випадків катувань і знущань, таких як, наприклад, масове побиття засуджених у ДВК-89 у 2011 році. Ціла епопея брутальних порушень прав людини була зафіксована в ОВК-25 на Харківщині. Адвокати ХПГ документують ці порушення і спрямовують в ЄСПЛ, адже на рівні держави наші аргументи та докази залишаються непочутими.
Як ішлося в опублікованому ХПГ дослідженні “Установи виконання покарань під час війни”, від початку повномасштабної війни правозахисні організації отримували численні повідомлення від засуджених та ув’язнених про випадки застосування фізичної сили, їх побиття та катування з боку персоналу ДКВС та працівників інших установ, які забезпечували евакуацію, перевезення та етапування засуджених і ув’язнених. Чи будуть колись затримані винні у вчиненні цих злочинів?
Автор: Ірина Скачко
Джерело: Інформаційний портал Харківської правозахисної групи