Чим нашпигована земля Донбасу. Якою ціною Україна розміновує цю територію

Навіть якщо уявити, що сьогодні війна на Донбасі, завершиться, “плоди” збройного конфлікту Україна вигрібатиме – в прямому сенсі – ще дуже довго.

За висновком ООН, один рік бойових дій дорівнює 10 рокам розмінування та очищення територій від вибухонебезпечних предметів. Отже, Схід України не буде стовідстоково безпечним іще як мінімум півстоліття.

Сотні, тисячі гектарів сільськогосподарських угідь нафаршировані мінами, фугасами, розтяжками, нерозірваними снарядами, доступ до них фермерам закритий табличками “Обережно, міни!”. Через це “стоїть” чимало підприємств. Під загрозою – і дороги.
Пов’язані з цим економічні збитки наразі ніхто не береться підрахувати. Втім, суми, очевидно, сягають мільярдних величин.

І цивільних, і військових вибухонебезпечні предмети травмують чи розривають “в м’ясо”. У звітах ООН Донбас постійно називають одним із регіонів, де фіксується найбільша кількість жертв від підривів на мінах (у 2017 році – третє місце у світі). Загалом, Донецька й Луганська області стають чи не найбільш замінованим регіоном на планеті.

Відтак цивілізований світ різкіше заговорив про потребу гуманітарного розмінування українського Сходу. Відтак у грудні 2018 року Верховна Рада прийняла закон “Про протимінну діяльність”, в січні він набув чинності, але – в “урізаному” вигляді, так що західні дипломати закликати його вдосконалити. І ось 25 квітня (символічно – в Чистий четвер) парламент ухвалив зміни до закону, дозволивши пряме донорське фінансування міжнародних партнерів та іноземних фондів, які розміновують Донеччину та Луганщину.

У цьому лонгріді видання “Новинарня” аналізує ситуацію з мінною (не)безпекою на Сході України: як працюють сапери ЗСУ; до яких цинічних способів мінування територій вдаються представники проросійських збройних формувань; як Росія порушує міжнародне гуманітарне право та як світ допомагає Україні у швидшому та безпечнішому розмінуванні Донбасу.

• “Для гибели людей достаточно одной мины“. Что делать с заминированным Донбассом

Масштаби розмінування – тисячі кілометрів

У Міністерстві оборони журналістам “Новинарні” повідомили, що заходи розмінування на територіях Донецької та Луганської областей вже проведено на площі близько 4300 га. Знищено понад 250 тисячі вибухонебезпечних предметів. Але головна робота – ще попереду.

Командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Сергій Наєв 25 квітня на засіданні колегії ДонОДА повідомив, що піротехнічні підрозділи зі складу ОС щодня в середньому очищають декілька гектарів території. За останній місяць очищено ділянки місцевості загальною площею майже 100 га, знищено понад 80 вибухонебезпечних предметів.

За словами начальника Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності МОУ полковника Максима Комісарова, 7 тисяч квадратних кілометрів контрольованої частини Донеччини й Луганщини та орієнтовно 9 тисяч кв. км в ОРДЛО нашпиговані боєприпасами, що ладні вибухнути за будь-якої сприятливої ситуації.

Тобто загалом йдеться про цифру 16 тисяч км. км, що засмічені вибухівкою.

Що розміновувати спочатку – землі сільськогосподарського призначення, промислові зони чи населені пункти та їхні околиці? Військові кажуть, що прислухаються до думок та пропозицій місцевої влади.

“Пріоритет заходів розмінування територій забруднених вибухонебезпечними предметами визначається згідно із пропозиціями місцевих органів самоврядування, заявок із відновлення пошкоджених елементів інфраструктури та життєзабезпечення, а також виконання рішень Тристоронньої контактної групи, робочої підгрупи з питань безпеки щодо гуманітарної підтримки населення”, – ідеться у відповіді Міноборони на наш запит.

“Сапер найперше – творча людина”

Сапер, який іде на завдання, обов’язково повинен бути в спорядженні й мати із собою міношукач та щуп – предмет, схожий на указку з голкою на кінці.

“Проколюємо землю, аналізуємо, чи є там щось. У процесі роботи виробляються навички та відчуття того, що саме є під землею – міна чи звичайна бляшанка. Із металошукачами ходимо рідше, оскільки вони дуже чутливі – реагують навіть на монети, гільзи”, – ділиться професійними секретами позивний “Зелений” – командир інженерно-саперного взводу однієї з бригад ЗСУ, що працює неподалік від окупованої Горлівки на Донеччині.

• Обстановка в зоне проведения ООС: февраль. На фронте началась полноценная “война ПТУРов”

Молодик спокійний і незворушний, навіть коли розповідає, як рятував життя товаришу, коли той підірвався на забороненому в усьому цивілізованому світі боєприпасі.

“У нас є такий вислів професійний: “сапер полює на сапера”. Як снайпер на снайпера абощо.

ЯКЩО ХТОСЬ ЗАМІНУВАВ, А МИ УСПІШНО РОЗМІНУВАЛИ – ВВАЖАЄТЬСЯ, ЩО ЦЕ ПЕРЕМОГА У ДВОБОЇ.

Сапер – це творча людина, найперше. Він має продумати і прописати можливий сценарій у себе в голові, де би він поставив потенційну “розтяжку”. Треба мислити, як ворог. Якщо, скажімо, є головна дорога, а від неї відходить якась другорядна, куди можна з’їхати, якась ґрунтовка чи стежка – вона, можливо, буде замінована, і її треба прискіпливо перевірити щодо наявності вибухонебезпечних предметів. Чи на тротуарах у населених пунктах. Просто треба мислити та думати як той, хто мінував, та звертати увагу на найдрібніші деталі”, – розповідає Зелений.

Втім, картина стає інакшою, коли мінує піхота: якщо, скажімо умовний диверсант пробрався на територію і поставив “розтяжку”. Ці випадки важче спрогнозувати і передбачити ареал небезпеки, визнає командир саперного взводу.

Під час звільнення українських територій саме сапери йдуть попереду, очищаючи території від потенційних розтяжок та прокладаючи безпечні стежки – для “спеців”, десантників, піхоти тощо.

“Жодний мудрий командир, який цінує своїх людей, не піде вперед без сапера”, – наголошує фахівець.

Крім постійних практичних занять “на місцевості”, українських саперів вже не перший рік навчають за стандартами НАТО.

У 143-му Центрі розмінування, що дислокується у Кам’янці-Подільському, три групи пройшли підготовку та отримали навички для виконання завдань за стандартами Півнісноатлантичного альянсу. Центр отримав для цього відповідне натовське оснащення.

Починаючи з 2015 року підрозділи Центру розмінування пройшли підготовку під керівництвом інструкторів ЗС Канади (місія UNIFIER) за програмою підготовки фахівців з розмінування та протидії саморобним вибуховим пристроям, погодженою з Центром передового досвіду з протидії саморобним вибуховим пристроям (Мадрид, Іспанія).

Крім того, зазначають у МОУ, в 2016-2017 роках українські сапери проходили навчання в Латвії.

Чим нашпигована земля Донбасу

Українські армійці наразі мінують дуже мало територій, більше – розміновують, каже Зелений.

“Якщо і мінуємо – то лише для захисту наших позицій і використовуємо лише керовані варіанти мін. Тобто коли пристрій можна дистанційно активувати. Це більш “цивілізований” спосіб мінування територій, оскільки Женевською конвенцією заборонено ставити протипіхотні міни та некеровані варіанти”, – зазначає офіцер.

Але цим не гребують бойовики “ДНР/ЛНР” та російські окупанти.

“Якось, проводячи роботи із розмінування, ми знайшли неспрацьовану систему “Охота” нової модифікації, яка є лише на російському озброєнні. Вона реагує на вібрацію – відчуває кроки. Від того, що людина проходить на якійсь певній відстані від неї, система може прийти в дію. Це безконтактний вибуховий пристрій”, – розповідає лейтенант Зелений про одну з найбільш підступних мін.

За його словами, ця знахідка виявилася неабияк вдосконаленою порівняно з попередніми зразками “Охоти”, які зустрічалися: система розрізняла озброєну й цивільну людину за наявністю кількості металу при ній.

Особлива небезпека і для цивільних, і для військових – саморобні вибухові пристрої (СВП). Зазвичай їх виготовляють, застосовуючи промислові боєприпаси та речовини. “Мавпа з гранатою”, якщо коротко. Бойовики просто беруть вибухову речовину, вражаючі елементи (скажімо, цвяхи) і щось таке, що несе смерть унаслідок підриву.

“Візуально це виглядає по-різному: в коробку, скажімо, складають різні боєприпаси як заміну осколків, додають власне вибухову речовину. У випадку приведення в дію це все розривається – наприклад, якщо автомобіль наїде на цей пристрій, чи поруч проходить військовий або група військових. Залежить від способу приведення в дію цього пристрою”, – пояснює командир інженерно-саперного взводу.

Небезпека саморобних вибухових пристроїв, за словами спеціаліста, полягає ще й у тому, що їхній термін придатності становить до кількох десятків років – у розтяжок він менший. Все залежить від натяжного елементу: чи то металевий дріт, чи рибальська волосінь.

Найбільше нафарширована вибухонебезпечними предметами “сіра зона” – територія, прилегла до лінії розмежування: сторони прикривають свої позиції, заміновуючи підходи.

Чим стратегічно важливіший напрямок, тим серйозніші речі там знаходять. Скажімо, артилерійські снаряди на розтяжках – вони також вважаються саморобними вибуховими пристроями.

“Ми вміємо працювати і з саморобними вибуховими пристроями, і з промисловими – відповідно до наших керівних документів знешкоджуємо”, – каже комвзводу Зелений.

Він переконує: зараз мінування територій українськими саперами – цивілізоване, всі факти документуються, складаються карти мінних полів.

Водночас військові ЗС України визнають: у перші роки АТО порядку в наших мінних полях та їх документуванні було менше.

“Занотовуємо координати об’єкта. У випадку завершення бойових дій всі ці документи піднімаються, знаходяться координати, мінне поле знімається. Розміновувати за собою буде легше, аніж за ворогом, бо їхнє мінування хаотичне”, – каже Зелений.

Протипіхотна небезпека на стежці

Один із прикладів такого хаотичного мінування на початку квітня 2017-го скалічив українського армійця.

Зелений був очевидцем того, що сталося: 28-річний солдат підірвався на протипіхотній міні, яка заборонена Оттавською конвенцією.

“Ми проходили по стежці на досить небезпечній ділянці на околиці селища. Одна міна була на розтяжці, ми її знешкодили, а друга була протипіхотна – власне, на ній і підірвався солдат. Я оглядав міну, перевіряв її стан, а через 10-20 секунд почув вибух. Схопив аптечку, автомат і побіг у тому напрямку. Надали солдатові першу медичну допомогу. У нього була повністю розірвана стопа. Після того я оглянув територію і знайшов рештки ще однієї протипіхотної міни – за характерною вирвою у ґрунті”, – згадує лейтенант Зелений.

Солдат отримав контузію всієї лівої сторони тіла, але залишився живим. Згодом медики розповіли, що життя хлопця трималося на волосині, і військовий вижив лише завдяки оперативній та належній першій медичній допомозі. Військові ж, які стояли на позиціях поблизу, розповідали, що часто возили цеглу тією стежкою – небезпека чигала за крок.

“Під час очищення територій не повинно бути скупчення людей  – зазвичай ідуть один-два сапери. Щоб робити прохід, варто йти не більш ніж двом особам. Навіть якщо один загине, то інший виживе. А якщо буде натовп –  ризики смертей і каліцтв зростають. Від нещасних випадків у нашій роботі ніхто не застрахований”, – пояснює командир взводу.

Скільки саперів загинули

За інформацією, яку “Новинарня” отримала у відповіді Міністерства оборони на інформаційний запит, за період виконання завдань у районах проведення АТО/ООС із 2014 року по теперішній час втрати інженерно-саперних підрозділів ЗС України склали 125 осіб, з яких загинули – 36, отримали поранення різного характеру – 89.

На сьогоднішній день завдання з розмінування в районі ООС виконують 29 груп розмінування ЗСУ.

Останні наразі втрати українських силовиків датовані 9 квітня 2019 року. Того дня під час розмінування території біля насосної станції (район села Зайцеве Бахмутського району Донецької області) загинув піротехнік Держслужби з надзвичайних ситуацій зі складу ООС Олег Бойцов. Ще троє ДСНСників отримали поранення.

Жертви серед цивільних: неуважність ціною в життя

Особлива небезпека чигає на цивільних, які проживають біля лінії фронту і не привчені постійно пильнувати за мінами.

За даними прес-служби МОУ, станом на початок квітня 2019 року кількість цивільних, загиблих від підриву на мінах, з початку війни на Донбасі досягла 269 осіб.

Ще 564 особи були поранені.

Також українській стороні відомо, що 98 осіб із загального переліку постраждалих цивільних – діти. Загинуло 27 дітей.

Загрозу для місцевих становлять не лише закладені міни й поставлені “розтяжки”, а й нерозірвані снаряди.

Зелений згадує: “Був випадок, до нас звернулися мешканці населеного пункту. У них під час обстрілу щось упало на город, за кількадесят метрів від житлового будинку. Осінь була, урожай майже зібрали, але плантація кукурудзи ще залишилася. Ми прийшли – яма досить глибока, а вирви немає. Це свідчило про те, що снаряд пройшов, але не розірвався. Ми почали знімати ґрунт, шар за шаром. Це зайняло близько шести годин. Просто лопатою ми не могли почати копати, треба було працювати дуже обережно. І ґрунт тоді зіграв із нами поганий жарт – то був суглинок, перед тим ішов дощ, досить складно було копати.
Але безпечно відкопали, зафіксували маркування снаряда”.

В оборонному відомстві кажуть, що вживають заходів, щоб інформувати цивільне населення щодо мінної небезпеки біля домівок. Для цього залучають і підрозділи ЗСУ, і неурядові організації. Оголошення “Дивись під ноги!” висять на Донбасі у школах, у комунальних та державних установах.

“…Проводиться інформування про ризики, що пов’язані з мінами та вибухонебезпечними залишками війни, усіх категорій населення, поширюються інформаційні матеріали з питань мінної безпеки, встановлюються інформаційні банери тощо”, – звітують у Міноборони.

Донбас розміновують Британія, США, Данія і Швейцарія

Для усунення загроз від мін та вибухонебезпечних залишків війни необхідна затрата великих ресурсів та часу.  Україну в проведенні гуманітарного розмінування підтримують НАТО, ЄС, ОБСЄ, ООН, Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування, а також США, Канада, Велика Британія.

“Фінансування заходів з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів здійснюється шляхом донорської підтримки спільного проекту Координатора проектів ОБСЄ, діяльності неурядових організацій, а також наданні технічної підтримки”, – констатують в оборонному відомстві.

Велику матеріально-технічну допомогу надали США та Канада протягом 2014-2016 років. Серед наданих засобів – роботизовані системи розмінування, новітні засоби захисту сапера, комплекти розмінування, системи дистанційного підриву та ін.

Станом на сьогодні розмінування звільнених територій Донецької та Луганської областей здійснюють три неурядові організації:

• FSD (Швейцарія)
• DDG (Данія)
• HALO Trust (спільна американська та британська місія)

Вони діють на підставі спільної угоди з Міноборони України та залученні до імплементації щорічного плану гуманітарного розмінування, який затверджується міністром оборони.

Так, завдяки цим організаціям в Україні тепер доступна інтерактивна карта територій, які можуть бути вибухонебезпечними та де триває обстеження.

Трьома кольорами (залежно від того, яка організація працювала в цій локації) на карті позначені місця, що вважаються забрудненими мінами.

Натиснувши на одну із таких позначок, можна дізнатися інформацію про

• умовну назву ділянки;
• площу ділянки;
• тип ділянки (підтверджена безпека чи ні);
• тип загрози (боєприпаси, що не вибухнули; протипіхотна; протитанкова);
• статус ділянки (обстежена, очікує розмінування тощо);
• тип маркування (попереджувальні знаки);
• назву організації, яка звітує;
• дату й час обстеження.

DDG розпочала свою діяльність в Україні з 2014 року – з інформування населення на Донбасі щодо ризиків від мін. FSD працює з початку 2015-го, Halo Trust – із листопада 2015-го.

Із 2016 року всі три неурядові організації офіційно залучаються Міністерством оборони до проведення пошуку й позначення мін у звільнених районах Донецької та Луганської областей на відстані 15 км від лінії зіткнення.

Новий закон про розмінування – в поміч

На державному рівні також намагаються прискорити процес розмінування Донеччини та Луганщини: 25 січня 2019 року вступив у дію Закон України “Про протимінну діяльність в Україні” (№ 2642-VIII).

Послуги з розмінування тепер мають замовлятися через публічні закупівлі – цей механізм мінімізує корупційні ризики. Він же покликаний контролювати якість виконаних робіт, зокрема й іноземними організаціями.

Водночас довгоочікуваний закон робить тривалішим сам процес визначення організації, яка працюватиме над очищенням території від мін. Але, з іншого боку, він наближає Україну до європейських норм та стандартів.

Згідно з новим законом, розмінуванням територій будуть займатися компанії – оператори протимінної діяльності. Держава планує вести реєстр таких оргаінзацій.

Отримавши акредитацію, оператори будуть виконувати, серед інших, такі функції:

• розмінування (виявлення, знешкодження, знищення та перевезення вибухонебезпечних предметів);
• навчання людей протидії ризикам, пов’язаним з вибухівкою;
• пропаганда незастосування вибухонебезпечних предметів;
• знищення та утилізація мін, не придатних для подальшого використання і зберігання;
• надання медичної допомоги постраждалим, медична/професійна реабілітація;
• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері протимінної діяльності та розмінування.

Операторами протимінної діяльності можуть стати після нормативного врегулювання всі структури, здатні пройти оцінку відповідності і виконувати завдання. А замовниками — місцева громада, районна чи обласна влада, підприємства, відомства тощо.

Фахівців із розмінування зобов’язали страхувати своє життя і здоров’я. Передбачається, що мінімальна страхова сума за договором складе 250 мінімальних зарплат – це орієнтовно 1 млн. 43 тис. 250 грн.

Цей закон так розхвалювали на стадії ухвалення, минулої зими. Але в березні він знову привернув увагу світової спільноти – зокрема, тих країн, чиї неурядові організації займаються розмінуванням територій Донеччини та Луганщини.

Так, посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф акцентувала на тому, аби Україна невідкладно ухвалила  поправки до закону, дозволивши пряме донорське фінансування організацій, які виконують протимінну діяльність.

Здавалося б, невелика правка, але саме через відсутність цієї норми в закону заговорили про “загрозу зриву” всіх міжнародних зусиль, які докладаються задля розмінування територій Донеччини та Луганщини.

На той час закон виключав можливість прямого донорського фінансування виконавців. Це означало, що гроші повинні йти прямо в держбюджет, і закордонні донори не мають механізмів контролю та нагляду над тим, як витрачаються кошти іноземних платників податків.

“Ми завжди чітко заявляли, що це для нас “червона лінія”, адже як донори ми просто не можемо перераховувати гроші напряму до держбюджету в будь-якій країні, де ми працюємо”, – заявляла британський посол Джудіт Гоф.

Згодом США й Канада озвучили заяви-прохання до Верховної Ради зі схожою риторикою: ухвалити поправки до закону.

Зрештою, дипломатичний тиск трьох країн світу дав результат: 22 березня було зареєстровано законопроект щодо удосконалення механізмів залучення фінансування заходів протимінної діяльності. 25 квітня 2019 року зміни будуть проголосовані. Відтак неурядові організації зі США, Канади та Британії продовжать роботи із гуманітарного розмінування на Донеччині та Луганщині, а іноземні донори матимуть можливості для нагляду за коштами.

Мінні поля у справах Генпрокуратури України

18 вересня 1997 року на дипломатичній конференції в Оттаві була підписана Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництво і передачу протипіхотних мін та про їх знищення. Втім, збройні сили Росії продовжують засипати землю Донбасу цими забороненими вибухонебезпечними предметами на порушення Оттавської конвенції. А відтак – калічити та вбивати і військових, і цивільних.

Цей факт не залишається непоміченим українськими правоохоронцями – протипіхотні міни стають речовими доказами у кримінальних провадженнях за фактами розв’язання та ведення представниками влади Російської Федерації і ЗС РФ та іншими особами “за попередньою змовою групою осіб” агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки.

“Досудовим розслідуванням встановлено факти використання протипіхотних мін учасниками незаконних збройних формувань терористичних організацій “ДНР” та “ЛНР”. Зокрема, у вказаному кримінальному провадженні органом досудового розслідування 19 лютого 2016 року визнано речовими доказами 2 вибохонебезпечні предмети: 2 протипіхотні міни МОН-50, які на озброєнні у ЗС України не перебувають”, – йдеться у відповіді Генеральної прокуратури України на інформаційний запит “Новинарні“.

Крім того, ГПУ документує випадки фінансування Росією терористичних організацій на Сході України. Скажімо, нещодавно на околицях Гранітного військовослужбовці зі складу ООС виявили мінно-вибуховий пристрій, який був ідентифікований як неконтактний вибуховий пристрій НВП-П “Охота” – той, про який нам розповів лейтенант Зелений”.

“Відповідно до тактико-технічних характеристик, “Охота” становить собою комплект протипіхотних мін (5 штук), які приводяться в дію при реєстрації руху людини через встановлені на місцевості сейсмічні датчики. Пристрій має блок управління з елементами живлення, що дає противнику змогу використовувати міни не тільки дистанційно, а й в автономному режимі”, – розповіли в ГПУ.

А поблизу Павлополя військовослужбовці виявили ще одну небезпечну знахідку: мінно-вибухові пристрої ПМН-2, призначені для ураження живої сили, що також створює небезпеку для життя та здоров’я цивільного населення.

Згадані мінно-вибухові пристрої на озброєнні в ЗС України не перебувають та не використовуються.

22 серпня 2018 року і “Охота”, і ПМН-2 визнані ГПУ речовими доказами в кримінальному провадженні за фактом ведення агресивної війни Російською Федерацією.

Автор: Людмила Кліщук; “Новинарня”

See more Tweet