Російське вторгнення підштовхнуло Україну до того, аби згадати про ініціативу, що буксувала шість років, – легалізацію медичної марихуани. Війна залишить мільйони українців з душевними травмами, частина з яких має діагноз – ПТСР, або посттравматичний стресовий розлад. Низка наукових досліджень говорить про користь препаратів на основі канабісу для пацієнтів із тяжкими станами, втім для України, навіть на тлі війни на Донбасі, шлях до медичної легалізації затягнувся на багато років. BBC розказує про долю цієї ініціативи і розбирається, чи є у неї шанси зараз.
Посттравматичний стресовий розлад – серйозний психічний стан. Якщо ви помітили у себе симптоми ПТСР, ми закликаємо вас звернутися за професійною допомогою і у жодному разі не займатися самолікуванням чи протизаконною діяльністю.
“Розірвалась бомба, хтось смерть сусіда побачив, над кимось знущалися”
Анна (це не справжнє імʼя) тікала із Маріуполя навесні. У рідному місті, який російська армія брала штурмом майже три місяці, дівчина втратила все: улюблену роботу, житло, усе майно і заощадження. Під час російського бомбардування міста на її очах загинули сусіди.
Дівчина втекла в Київ, де за кілька тижнів її почали регулярно мучити нічні жахіття, зʼявилась тривога, від якої вона не могла позбутися, гіперзбудливість і почуття провини перед загиблими. Не полишали навʼязливі думки: чому її друзів убили, а вона залишилася живою. Анна не могла їсти, і менш як за місяць схудла на пʼять кілограмів.
Дівчина звернулася до психіатра, який після консультацій поставив діагноз – ПТСР, посттравматичний стресовий розлад.
Таких, як Анна, в Україні безліч: у мирних містах, у шпиталях і окопах. МОЗ очікує, що випадків ПТСР на тлі повномасштабної війни ставатиме дедалі більше.
Зважаючи на досвід інших охоплених бойовими діями країн, МОЗ прогнозує, що після війни загалом в Україні 15,7 млн людей потребуватимуть психологічної допомоги, із них 800 тисяч можуть страждати від серйозних психічних розладів.
Восени минулого року міністерство опублікувало результати першого з початку війни дослідження психологічного стану населення. 40% опитаних заявили, що зазнали загрози життю через перебування під обстрілами чи в зоні бойових дій; 16% втратили на війні близьку людину; 5% побували під окупацією чи в полоні. Згідно з опитуванням, найтяжче наслідки війни психологічно переживають ті, хто вимушений був залишити свій дім. Усі ці переживання потенційно можуть призвести до розвитку ПТСР – такий ризик, за оцінками МОЗ, є у 57% опитаних.
Психіатр Петро Отрощенко працює в амбулаторному відділенні однієї з психіатричних клінік Києва. Він розповідає: щодня до нього за допомогою звертаються від трьох до пʼяти людей, яким він після консультації ставить діагноз ПТСР або порушення адаптації. Люди скаржаться на проблеми зі сном і апетитом, тривогу, нічні жахи, депресію, дереалізацію, виснаження й втому, втрату мотивації – це далеко не повний список симптомів. Деякі навіть просять залишити їх у стаціонарі – бояться, що вдома, наодинці, можуть завдати собі шкоди.
Більшість пацієнтів – цивільні. Багато з них – переселенці, в тому числі з окупованого протягом девʼяти місяців Херсону і розбомбленого Маріуполя. Дехто пережив окупацію в Бучі й Ірпені на початку російського вторгнення.
“Розірвалась бомба, побачив смерть сусіда, над кимось знущалися. Одним словом – війна”, – каже Отрощенко.
Анна була однією з тих пацієнток, кому він діагностував ПТСР. Щоби полегшити важкі симптоми, дівчина вирішила спробувати канабіс і повідомила про це свого психіатра.
Легально у Петра Отрощенка немає можливості виписувати своїм пацієнтам препарати на основі компонентів канабісу. Але, каже він, якщо пацієнти самі цікавляться таким лікуванням – він не приховує, що воно можливе.
Найчастіше мова йде про препарати на основі канабідіолу, або КБД – одного із ключових діючих компонентів конопель.
У багатьох країнах, де марихуана загалом досі поза законом – у тому числі в Україні – продукти з КБД не потрапляють під заборону, оскільки ця речовина не є психоактивною, тобто не призводить до ейфоричного ефекту і виробляється із цілком легальної технічної коноплі.
ФОТО, GETTY IMAGES/BBC
Численні дослідження вказують на те, що КБД має розслабляючий, заспокійливий і протизапальний ефект (детальніше про це можна прочитати, наприклад, тут і тут). ВООЗ у своєму звіті зазначає, що КБД не викликає звикання.
Отрощенко каже, що його пацієнтам КБД допомагає мʼякше увійти в курс антидепресантів, які зазвичай починають діяти за кілька тижнів після початку прийому, згладити побічні ефекти і полегшити синдром відміни після закінчення лікування.
Але кільком своїм пацієнтам Отрощенко на їхнє прохання розповів і про так звані препарати канабісу широкого спектру – це означає, що окрім КБД до їхнього складу також входить тетрагідроканабідіол, або ТГК, – головна психоактивна речовина цієї рослини. Саме вона відповідальна за ефект ейфорії – і саме контроль над вмістом ТГК у препараті ліг каменем спотикання у правовій дискусії про “медичний канабіс”.
Користь – і ризики
Механізм дії ТГК на психіку й організм досі залишається не до кінця вивченим, хоча дослідження ведуться давно і в різних напрямках.
Великий масив медичних даних присвячений лікуванню препаратами із ТГК епілепсії. Є свідчення й про те, що ТГК допомагає хворим на онкологію давати раду болю. У останні роки дедалі більше досліджень присвячені ефекту ТГК у лікування ПТСР.
У американських пацієнтів з ПТСР, що вживали легальний медичний канабіс (що, серед іншого, містив ТГК й інші діючі компоненти) і брали участь у нещодавньому дослідженні, за рік такого лікування значно знижувалась інтенсивність симптомів. А у 2014 році група ізраїльських вчених запропонувала 10 пацієнтам із хронічним посттравматичним розладом додати до їхнього звичайного лікування ТГК – лікарі також відзначили “статистично значиме” покращення стану пацієнтів: у них покращився сон, знизилась частота нічних жахіть й епізодів перезбудження.
“Є припущення, що компоненти канабісу пригнічують активність у мигдалині, структурі, яка відповідає за реакцію страху. Деякі дослідники вважають, що канабіс усуває емоційне забарвлення негативних спогадів”, – пояснює механізм дії Дмитро Ісаєв, кандидат біологічних наук і провідний науковий співробітник Інституту фізіології ім. А. Богомольца НАН України. Ісаєв декілька років досліджував за кордоном ефективність канабіноїдів (діючих речовин канабісу) в лікуванні епілепсії – але продовжити дослідження в Україні так і не зміг через жорстке законодавство.
При цьому багато дослідників зазначають, що ТГК має високий потенціал до звикання й залежності – а ефективність лікування (як і уникнення побічних ефектів) великою мірою залежить від дозування і комбінації ТГК, КБД і інших активних компонентів. “Дослідження показують, що вживання продуктів повного спектру канабісу більш ефективне у боротьбі з ПТСР, ніж окремі компоненти ТГК і КБД”, – резюмує Ісаєв. Але зазначає: у незначного відсотка пацієнтів канабісові препарати все ж можуть призвести до погіршення симптомів.
Психіатр Петро Отрощенко каже, що поки що не спостерігав серед своїх пацієнтів, що вирішили додати до лікування КБД чи препарати повного спектру, серйозних побічних ефектів. Але визнає: були випадки, коли такі препарати просто не працювали – тривога або не проходила, або посилювалась. “Це ж не мотор, не годинник, не точний механізм”, – каже лікар.
Отрощенко наголошує, що й ініціатива, і рішення приймати препарати канабісу залишаються за його пацієнтами. І, звісно, діставати ці препарати їм доводиться самостійно – на власний страх і ризик.
У реаліях української наркополітики коштує це недешево. За словами Отрощенка, двотижневий курс може коштувати 100-300 доларів. “Якщо у людей проблем з грішми нема, то це не проблема. Але ось приїхала дівчинка з бабусею: грошей нема, ланцюжок золотий віддали на блокпосту, щоби виїхати [з окупованих територій], документів нема. Навіть якщо вони знайдуть гроші – а раптом лікування їм не підійде?” – розповідає психіатр.
Якби медичний канабіс в Україні був легальний, зазначає лікар, препарати можна було би отримати за рахунок держави.
Але головні ризики, з якими зараз зіштовхуються пацієнти, – кримінальне переслідування, сумнівна якість і самолікування.
“Накуритися – це побочка”
Війна застала Андрія (це несправжнє імʼя героя) у Києві – а жив він у Бучі, де з дружиною оселився шість років тому.
Там Андрій займався вивченням канабісу, вирощував марихуану сам на ділянці і писав про це книжку. “У нас же законодавство ліберальне. До девʼяти кущів – адміністративка (адміністративне правопорушення, за яким передбачається штраф. – Ред.), це як в тролейбусі без квитка проїхати”, – пояснює він. Поліція його не турбувала.
Наприкінці березня, через місяць після початку вторгнення, до Андрія надійшов запит: товариш, що страждав від ПТСР ще після війни на Донбасі, проте повернувся на фронт після 24 лютого 2022 року, попросив прислати на позиції трохи канабісу – для особистого вжитку, щоби заснути. Проблеми зі сном – один із головних симптомів посттравматичного розладу. Невдовзі після цього Андрію почали надходити й інші запити – в основному зі шпиталів, куди привозили поранених у боях. “Почали звертатися з лікарень хлопці: болить, все погано. Ми почали з лікарень, видавали [канабіс] через волонтерів, – розповідає він. – А потім нам кажуть: конопля-то помагає, але не у всіх пацієнтів є руки, щоби курити”.
Тоді Андрій почав сам виготовляти вейпи і краплі на основі канабісу – і відправляти у шпиталі важкопораненим. “Ось зараз повеземо в Миколаїв, там госпіталь, багато ампутованих, знеболювальних немає”, – розповідав він восени по телефону кореспонденту BBC.
Через знайомих також стали надходити запити про допомогу онкохворим – для полегшення болю й побічних ефектів хіміотерапії. Список “клієнтів” з різноманітними запитами швидко зростав. “У нас є люди з мігренями, з менструальним болем”, – каже він. Найстаршій з його замовників, за його словами, – 86 років.
“Те, що від нашої продукції тебе буде штирити – це побочка, вона не для того взагалі зроблена”, – категорично заявляє Андрій.
Свою діяльність він називає “гуманітарною допомогою”. “Сировину” – тобто рослину канабісу – закуповує на власні гроші або на донати від “небайдужих”, самостійно виробляє із нього продукт і відправляє за адресою. Андрій стверджує, що грошей з клієнтів не бере: “У нашій системі розповсюдження відсутня комерційна складова”. На запитання про відносини із правоохоронними органами відмахується: “Ми їм не цікаві, в нас нема грошей, з нас нема що взяти”.
Андрій щиро вірить: канабіс допомагає людям давати раду цілій низці станів – від безсоння і хронічного болю до симптомів ПСТР.
І хоч сам він переконаний у якості своєї “гуманітарної допомоги”, все ж у нього немає ані профільної освіти (“все довелося вчити й дізнаватися з нуля”), ані лабораторії з контролем за точним дозуванням “продукції”.
Та й відповідальність за споживання – і побічні ефекти – лягає на тих, хто споживає. У випадку з ПТСР, кажуть лікарі, самолікування може нести серйозні ризики – аж до погіршення симптомів і звикання.
Але чекати, поки українська влада врегулює ринок канабісу, готові – і можуть – не всі.
“Це персональна відповідальність Зеленського”
Перша серйозна ініціатива сталася іще в 2016 році – надходила вона від колишнього міністра охорони здоровʼя Олега Мусія, проте її відкликали в останній момент. У 2019 році громадські організації, що представляють інтереси пацієнтів і ветеранів бойових дій, які потребують медканабісу, знову очікували легалізації. Але знов не сталося: в Україні змінилась вдала, почалася парламентська криза, і черговий законопроєкт так і не розглянули.
Проблема перейшла у спадок президенту Зеленському і партії “Слуга народу”, що отримала більшість на парламентських виборах 2019 року. З того часу позиція команди президента з цього питання щонайменше двічі розверталася на 180 градусів.
Ще у своїй передвиборчій кампанії Зеленський казав, що підтримує легалізацію медичного канабісу. “Медична марихуана, я вважаю, що це нормально, в краплях вона продається. Я, до речі, консультувався з цього приводу з Євгенієм Комаровским (відомий лікар-педіатр, Комаровський неодноразово виступав із підтримкою медичного канабісу. – Ред.). Я підтримую легалайз крапельок”, – казав Зеленський у передвиборчому інтервʼю РБК-Україна.
Проте вже через пів року після обрання, у жовтні 2019 року, він відмахнувся від цих обіцянок: “Навіщо нам це? У нас дуже багато проблем. Мені здається так. Ті, хто хочуть, потерплять”. “Я думаю, це не актуально. Не зараз. Це не пріоритет. Ми це виписали з вами усі ризики, з цим повʼязані, ми не знаємо, чи готове наше суспільство”, – задкував президент.
Тоді ж ЗМІ з посиланням на джерела писали, що Зеленський переживав через падіння рейтингів і повʼязував це із уже проведеними “ліберальними реформами”.
У той час, варто нагадати, Офіс президента ініціював своєрідне громадське опитування у день місцевих виборів 25 жовтня 2020 року: на виході з виборчих дільниць громадянам пропонували відповісти за пʼять запитань, одне з яких – як раз щодо легалізації медичного канабісу.
Всупереч побоюванням і медиків, і активістів, що таке вузькопрофільне медичне питання не можна виносити на суд громадської думки, “народ” його підтримав – 65% за, 25% – проти.
Проте страх Зеленського нікуди не зник, переконаний український активіст Тарас Ратушний. Він очолює “Конопляний марш свободи” – громадську організацію, що багато років бореться за легалізацію медичного канабісу. “На рівні публічних заяв все було чудово: так, є пацієнти, і ми повинні це зробити. Але було видно, що і Зеленський, і люди, які в профільних міністерствах від нього виступають, певним чином буквально бояться”, – впевнений Ратушний.
В 2020 році, після жовтневого “народного голосування”, міжфракційна група в Раді, до якої входили депутати від “Слуги народу”, а також фракції “Голос” і “Європейська солідарність”, підготувала проєкт закону про легалізацію медичного канабісу. Його внесли на позачергове голосування парламенту у липні 2021 року. Але і тут Рада його не підтримала – “за” проголосували лише 186 депутатів із необхідних 226.
Такі коливання української влади дратують активістів, які роками займаються цим питанням.
Тарас Ратушний вважає, що останній “успішний провал” законопроєкту був умисним, а відповідальність за це лежить на самому президенті Зеленському. “[Законопроєкт] торпедували – і його каналізували”, – каже Ратушний, пояснюючи, що проєкт закону внесли на розгляд надто швидко, без обговорення депутатів і не заручившись потрібною кількістю голосів.
“Тому я вважаю, що питання легалізації медичного канабісу – це персональна відповідальність Зеленського”, – наголошує активіст.
BBC звернулася за коментарем до прессекретаря Офісу президента Зеленського, проте так і не отримала відповіді.
Європейська практика
Законопроєкт №7457, зареєстрований у Раді в червні 2022 року, у розпал російського вторгнення, знов виходить із міністерства охорони здоровʼя.
Документ лежить в Раді вже більш як пів року, але коли можна очікувати голосування, у МОЗ не беруться казати.
“Законопроєкт був готовий іще в лютому, але почалась війна, і ми це питання відклали. Але за кілька місяців його реанімували, – згадує заступник міністра охорони здоровʼя Олександр Комаріда. – Якщо говорити про початок-середину весни, то спершу ми думали, як втримати систему. А далі ми почали думати, як відновити довоєнну роботу, які ставити пріоритети”.
“Чому [повернулися] до роботи над законопроєктом [про легалізацію медканабісу]? Це безпосередньо повʼязано з війною. Він не був придуманий у звʼязку з ПТСР і війною, але ми його відновили, тому що зрозуміли, що це може знадобитися під час лікування”, – пояснює посадовець.
У міністерстві переконані, що легалізація медичного канабісу наблизить Україну до європейської системи охорони здоровʼя.
“Лікарі в Україні мають право користуватися європейськими протоколами лікування, – каже Комаріда. – Але в той же час вони не мають права використовувати деякі лікарські засоби, які містяться в цих протоколах [мається на увазі медичний канабіс]. Але ж це несправедливо! Є європейський громадянин, який живе у Польщі і може отримати такі лікарські засоби. І є громадянин, який живе за 100 км в Україні, і в нього цього права нема”.
Польща легалізувала застосування медичного канабісу для пацієнтів з тяжкими захворюваннями з 2018 року. Серед інших країн, де канабіс можна отримати як ліки при окремих станах, – Канада, Ізраїль, Австралія, Чехія, Австрія, Франція і Німеччина.
“Керуємося тим, що є лікарські засоби, які в 56 країнах – а це в основному розвинені країни – абсолютно дозволені до використання. Є близько 50 станів, при яких ці ліки можуть призначатися. З медичної точки зору наше завдання, щоб український пацієнт був рівний з європейським пацієнтом. Ми саме до цього і прагнемо”, – каже Комаріда.
Проєкт українського закону пропонує жорстку систему контролю за виписуваними препаратами, видачею ліцензій виробникам і контролем якості – аж до встановлення проценту ТГК у ліках. Контроль здійснюватиметься поліцією й держлікслужбою.
Але критики вважають, що у новому проєкті забагато компромісів – настільки, що внутрішні суперечності не дадуть йому повноцінно функціонувати.
Компроміси – але з ким?
Нині законодавство України у наркополітиці спирається на “Список наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів”, затверджений в 2000 році. У ньому канабіс знаходиться у так званій Таблиці І – “особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонений”. Це означає, що не тільки виробництво й продаж, а й будь-які медичні дослідження марихуани – під забороною. У тому ж переліку – героїн і опій. При цьому морфій і кодеїн, які широко застосовуються у медицині як знеболювальні і мають вкрай високий потенціал до залежності, – входять до Таблиці ІІ – “наркотичні засоби, обіг яких обмежений”.
Новий же законопроєкт, внесений до Верховної Ради, пропонує залишити канабіс в Таблиці І, але створити в ній для нього окрему субкатегорію – список “наркотичні засоби і психотропні речовини, обіг яких буде дозволений у медичних цілях”.
Критики непокояться, що це залишить медичний канабіс у юридично сірій зоні.
Тарас Ратушний із “Конопляного маршу свободи” переконаний, що компромісний закон відкриє можливості лише для виробництва сировини – але виготовляти медикаменти і тим паче вводити їх в обіг українці все ще легально не зможуть.
За словами активіста, пропозиція залишити канабіс в Таблиці І опинилася в законопроєкті в останній момент – і саме це створює правовий казус і викликає недовіру.
“[У початковій редакції] передбачалося, що канабіс із Таблиці І переїжджає до Таблиці ІІ. Таблиця І – обіг заборонений, Таблиця ІІ – обіг обмежений”, – пояснює він свої побоювання.
Справді, у внесеному в підсумку в Верховну Раду законопроєкті у поправці до Статті 21 Закону України про наркотичні засоби так і залишилась згадка про те, що “у медичній практиці можуть використовуватися наркотичні засоби”, внесені лише у Таблиці ІІ і ІІІ і прекурсори із таблиці ІV. Про окремий список чи категорію із Таблиці І там мова не йде.
“Складається враження, що в тих, хто вносив ці правки, вистачило часу чи натхнення дійти тільки до 16-ї статті [закону про наркотичні засоби]. А далі все лишається повністю на тому ж рівні”, – підсумовує Ратушний.
“Це видає з головою всі мотиви і хто за цим стоїть. Головний мотив – це ні в якому разі не допустити, щоб канабіс став речовиною контрольованого обмеженого обігу і міг використовуватися в медицині”, – переконаний він.
За версією Ратушного, спротив відбувається з боку МВС.
В минулі роки керівництво МВС грало величезну роль в гальмуванні конопляних ініціатив. Так, ще до приходу до влади Зеленського спроби Уляни Супрун, що намагалася перекроїти пострадянську медичну систему на західний лад, відверто блокувалися тоді міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим.
У 2019 році, за словами Супрун, саме Аваков і МВС двічі блокували канабісові ініціативи МОЗ. “Усі погодили – СБУ, мінекономрозвитку, мінфін, ми. Всі погодили, а єдиний, хто заблокував, це був Аваков і МВС. Двічі”, – нарікала вона. Аваков публічно відповідав, що вважає за потрібне погоджувати такі рішення з релігійними організаціями. Арсена Авакова, що очолював МВС з 2014 року, звільнили у 2021-му.
Відомим противником легалізації – медичної чи рекреаційної – був і заступник Авакова – Олександр Гогілашвілі. Активісти називають Гогілашвілі “ідейним” противником канабісу. Колишнього спортсмена, саме його вважають відповідальним за те, що у 2020 році на голосування у “наркокомісії” ООН про виключення канабісу зі списку особливо небезпечних наркотиків, куди той потрапив у 1961 році, Україна утрималася зі своїм голосом. (Росія, до прикладу, тоді проголосувала проти. Втім ООН все ж виключила канабіс з переліку особливо небезпечних наркотиків).
Гогілашвілі в інтервʼю “Бабелю” заявляв, що українські лікарі не готові до легалізації медичного канабісу, а самі препарати лише подорожчають (вочевидь, маючи на увазі, порівняно з чорним ринком). Політичні опоненти у відповідь звинувачували Гогілашвілі у лобіюванні інтересів приватних реабілітаційних центрів.
Кабмін звільнив Гогілашвілі у грудні 2021 року після скандалу. Тоді журналісти виявили, що в українського чиновника є російський паспорт і російський податковий номер.
BBC звернулася до пресслужби МВС з проханням прояснити нинішню позицію міністерства у питанні легалізації медичного канабісу й очікує відповіді.
У МОЗ погоджуються, що новий законопроєкт містить багато компромісів, що враховують інтереси різних відомств. Утім наполягають, що закон працюватиме – і дозволить як завозити іноземні препарати, так і виробляти їх із сировини в Україні.
І все ж, всупереч всім компромісам законопроєкт від червня 2022 року поки що не зрушив з місця. Олександр Комаріда обережно зазначає, що міністерство продовжує шукати підтримку черед нардепів – не всі з них, навіть у президентській фракції “Слуга народу”, готові до таких змін. “Слуга” і голова комітету Ради з питань здоровʼя нації Михайло Радуцький, один зі співавторів законопроєкту про медканабіс, каже, що попередні голосування показали, що “чимало колег так і не зрозуміли, що ми не збираємося знімати заборону на легкі наркотики”.
Деякі противники легалізації медичного канабісу вважають, що не готова до нього і українська держава. Так у “Міжнародній антинаркотичній асоціації” – організації, що пропагує “профілактику з наркоманією” і підтримує комерційні реабілітаційні центри для нарко- і алкозалежних – вважають, що у випадку легалізації медична марихуана загрожує опинитися не в тих руках – через корупцію.
“Ми на 100% переконані, що люди, які потребують такої допомоги, мають її отримати, – запевняє Дмитро Сергеєв, один із координаторів організації. – Але у нас немає поки сумнівів у тому, що корупційна складова у медицині на сьогоднішній день дуже велика”.
“Скажімо так, у нас лікарі отримують, вибачте, копієчну зарплатню. І, природньо, це підштовхує їх на різноманітні дії. Я не хочу нікого дискредитувати, але все-таки в нас дуже велика корупція і не тільки в медичній системі”, – каже Сергеєв.
Про такі ж побоювання говорив і популярний український педіатр Євгеній Коморовський. “Канабіс дуже ефективний при посттравматичному стресовому розладі. Тому зараз – під час війни – препарати на його основі потрібні Україні. Їх необхідно легалізувати і широко використовувати, – коментував лікар українським ЗМІ. – Але мені не подобається, що в країні з корупцією зʼявляється новий обʼєкт для продажу, дозвіл на вид діяльності і ліцензія”.
В МОЗ наполягають, що підготовлений законопроєкт передбачає достатній рівень контролю – в тому числі завдяки системі електронних рецептів, яку запровадили кілька років тому, саме щоби контролювати обіг рецептурних препаратів.
В міністерстві вважають, що легалізація медканабісу – це крок вперед для української медицини, і країна в стані зробити цей крок під час війни. “Якщо ми зупинимося в розвитку, ми не зможемо перемогти ворога. Нам потрібно увесь час ставати кращими – для того, аби ми могли показати, що ми спроможна країна. Ви ж такими діями робимо внесок в нашу спільну перемогу”, – переконаний заступник міністра Комаріда.
Михайло Радуцький запевняє, що необхідною підтримкою депутатів уже заручилися – і комітет от-от планує нарешті внести законопроєкт на розгляд Ради. Проте коли саме це станеться – не уточнює.
Чи зможуть українські депутати нарешті вирішити цю політично неприємну для них тему – питання залишається відкритим. А за відсутності закону багато українських пацієнтів – мирних жителів і ветеранів війни – обирають покладатися на чорний ринок.
***
Автор: Анастасія Сорока; BBC