Після першої хвилі сплеску злочинів здебільшого за фактами мародерства ситуація у місті майже стабільна. Основні види злочинів “без війни” – це різноманітна “битовуха”, рідкісні вуличні пограбування, підлітки, що пішли з дому, ДТП і п’яні за кермом, наркотики і порушення комендантської години. Але колись у минулому “мирному” житті кримінальне життя в місті саме вирувало.
Ось хронологія найрезонансніших злочинів у Харкові до війни:
У Харкові довгий час діяла банда, яка грабувала та вбивала інкасаторів. На думку правоохоронців, банд було щонайменше дві.
Жовтень 2001 року.
Двоє зловмисників розстріляли з обрізів двох міліціонерів, один загинув, другого – поранено. Викрадено 89 тис. грн, два автомати Калашнікова та два пістолети.
Жовтень 2004 року.
Із викраденої зброї вбито двох інкасаторів на Салтівці, ще одного – поранено. Вбито власника автомобіля, на якому втекли злочинці. Вкрадено близько 200 тис. грн.
Весна 2005 року.
Напад на автомобіль інкасації, стріляли в чотирьох. Лише один вижив.
Квітень 2009 року.
На вулиці Клапцова розстріляно трьох співробітників “Ощадбанку”. Злочинці втекли на їхній машині. Викрадено близько 300 тис. грн.
Листопад 2013 року.
Злочинець сам напав на вулиці Командарма Корка на Північній Салтівці. Вбито охоронця, поранено водія. Захоплено заручника, якого згодом теж було вбито. Викрадено 300 тис. грн.
Липень 2014 року.
Садовий проїзд, Нові Будинки. Вперше напад відбувається у світлий час доби. Напад на інкасаторський автомобіль. Вбито двох співробітників Державної служби охорони та касир.
Липень 2015 року.
На вулиці Ньютона розстріляно машину “Укрпошти”. Загинуло троє людей. Викрадено 3 млн грн.
Крім збройних нападів, були ще гучні та жорстокі злочини:
Серпень 2010 року.
Вбивство головного редактора газети “Новий стиль” Василя Климентьєва. Видання часто публікувало розслідування щодо корупції чиновників та силовиків Харкова. Після зникнення Климентьєва у човні на березі Печенізького водосховища знайшли його ключі та телефон. Тіло не знайдено.
15 грудня 2012 року.
Вбивство судді Фрунзенського райсуду Харкова Володимира Трофімова. Крім Трофімова, у квартирі було знайдено тіла його дружини, їхнього сина та співмешканки сина. Усі тіла були обезголовлені, причому судді голову відрізали, коли він ще був живий. Зловмисники забрали голови із собою у спеціально обладнаних ємностях.
28 квітня 2014 року.
Замах на мера Харкова Геннадія Кернеса. Кіллер поранив Кернеса під час пробіжки Білгородським шосе. Кернес вижив, але лишився інвалідом.
26 лютого 2016 року.
Вбивство Юрія Дімента на міському цвинтарі. Дімент – “права рука” Геннадія Кернеса та людина з великим авторитетом у кримінальному світі. Кіллер вистрілив у жертву 14 разів.
Листопад 2018 року.
Згвалтування та вбивство п’ятнадцятирічної Аліси Онищук. Тіло дівчини було знайдено у лісопосадці в районі Покотилівки.
25 жовтня 2019 року.
Перестрілка на вулиці Клочківській біля супермаркету “Восторг”. Близько полудня двоє невідомих окрили вогонь. Один із учасників перестрілки в момент затримання намагався кинути у правоохоронців гранату, але підірвався сам.
І це лише найгучніші злочини, що набули широкого розголосу. То чому у Харкові, місті з багатою кримінальною історією, у місті поблизу лінії фронту, раптом стало так “спокійно”? І чи все так добре, як здається?
Професійні злочинці
Більшість харків’ян, для яких злочини – це професія, поїхали з міста у перші місяці війни. Хтось перебрався у безпечніші західні області країни, але більшість улаштувалися у країнах Східної та Центральної Європи. Є відомості, що деякі представники харківського криміналітету дісталися аж Південної Америки. Перебратися через кордон і влаштуватися в інших країнах допомогли великі зв’язки.
“Не тому, що страшно, ризикувати нам не звикати. Просто в місті зараз робити нічого…”
До того ж у воєнний час при винесенні вироку додають формулювання “злочин скоєно в умовах військового стану”, і до цього формулювання солідно додають термін, що так само не подобається професіоналам.
“Всі на фронт”
Ні для кого не секрет, що зараз за дрібний, а іноді й не дуже дрібний злочин можна замість реального суду і терміну вирушити на фронт. Для наркоторговців, хуліганів та всякої кримінальної “дріботені” такі пропозиції надходять одразу після затримання. Відповідно, за такого договору, злочин не потрапляє до Єдиного реєстру досудових розслідувань та до статистики.
Шахраї
Раніше військовослужбовці часто ставали об’єктами шахрайських дій. Користуючись довірливістю та наявністю дистанції між мирним та бойовим життям, військових обманювали на закупках спорядження та автомобілів. Останнім часом кількість таких злочинів проти військовослужбовців скоротилася. Навчені військові тепер для постачання використовують лише перевірених людей та організації. Але шахраї вигадали нову схему, яка використовує тему військових.
У Харкові під час продажу гаджетів за оголошенням на зустріч приїжджає “нібито військовий”. Щоб максимально викликати довіру, чоловік натякає на те, що він є військовослужбовцем або колишнім військовослужбовцем. Для цього треба мати якийсь яскравий військовий аксесуар, наприклад, камуфльований рюкзак, сумку або якусь частину одягу “від військового” – шапку або куртку.
Іноді використовують палицю або милиці. Шахрай при цьому не називається відкрито військовим, але всіляко дає зрозуміти, що має відношення до ЗСУ. Схема – продаж дешевих реплік гаджетів як оригіналів. Результат, як правило, велика довіра та недостатня увага при покупці, а згодом майже завжди відсутність заяви. І відсутність статистики.
Інтернет
Можна сміливо сказати, що майже вся злочинність пішла в “онлайн”. Зараз просте відвідування соціальних мереж для недосвідченого та довірливого користувача – це як для харків’янина середини 1990-х відвідати Благбазу з пачкою грошей у руках, причому заходити на ринок з боку бандитських вулиць Чоботарської та Кацарської.
“Не пограбують, так заберуть чи обдурять…”
Безневинний захід у Тік-Ток або спроба купити щось на будь-якому сайті може закінчитися втратою грошей. Тут весь набір: і махінації з банківськими картками та рахунками, і продаж незрозумілих товарів, “медикаментів” та БАДів, “цілителі” та “тренери успішного життя”, махінації з квитками на потяги, місця у чергах та бронювання готелів. Це реальні джунглі, в яких діють звірині закони, де немає місця жалості та співчуття.
І, відповідно, оголошується лише мала частина злочинів в інтернеті, що й відбивається у “спокійній” статистиці.
А ще якось стороною, минаючи закони для “звичайних” громадян, відбуваються майже щоденні багатомільйонні корупційні скандали із закупівлями, тендерами, будовами, з військкомами та прокурорами. Напевно, для таких “пригод” є якась своя статистика.
Автор: Костянтин Май
Джерело: ДУМКА