Дуже полюбляють окремі міліціянти міністра Луценка чинити тортури. Нещодавно «УК» писала про столичного майора-експерта Володимира Папенко, який не припиняє знущання та переслідування своїх дітей, подавши проти них черговий позов до суду. А зараз «УК» стало відомо про черговий випадок побиття затриманого працівниками правоохоронних органів міста Рівне. Керівництво міліції, до якого журналісти газети «Рівне вечірнє» звернулися за коментарями, у відповідь повідомило, що рівненські міліціонери востаннє били підозрюваних… ще за радянських часів.
Та лист матері Миколи Короткова, в якому вона детально описує, як і які саме працівники карного розшуку знущалися над її сином, змушує сумніватися у всебічній поінформованості міліційного начальства. Пропонуємо увазі читачів фрагмент листа п.Короткової.
«Шановна редакціє! Звертаюся до вас, бо не можу більше терпіти і спокійно спостерігати за тим, як працівники правоохоронних органів, вибиваючи вигідні для них свідчення, катують мого сина Миколу Короткова і роблять з нього каліку. Хлопця ж називають бандитом і рецидивістом, який, мовляв, за скоєні ним розбійницькі напади на людей має сидіти в тюрмі. Але про все по черзі.
10 липня цього року — на День рибалки мій син разом з двома товаришами пішов випити пива. В кафе, де він відпочивав, того вечора сиділи і пили пиво п’ятеро працівників карного розшуку. Саме вони згодом і перестріли Миколу поблизу ЦУМу і, по-звірячому побивши, відібрали всі цінні речі, які він мав при собі, а після цього затримали.
Про те, що сталося, я дізналася майже опівночі. Син зателефонував додому і розповів мені, що знаходиться увесь побитий у міському відділі міліції. Микола поскаржився на те, що після «спілкування» з правоохоронцями він на одне вухо погано чує, на одне око майже нічого не бачить і всередині у нього все болить. За словами мого сина, працівники міліції, які його затримували, змусили зняти і викинути увесь верхній одяг, оскільки він був заплямований кров’ю.
Того вечора зустрітися із сином черговий міськвідділу нам не дозволив. Наступного ранку я особисто знайшла адвоката і той згодом повідомив, що син дуже сильно побитий, тому правоохоронці не допускають мене до нього. Як з’ясувалося, того дня міліціонери не один раз катували мого сина. Забирали його з ІТТ і в закритому кабінеті, б’ючи ногами по голові, по статевих органах, змушували його поставити підпис на декількох аркушах чистого паперу. Від таких «допитів» мій син почав мочитися кров’ю. Дізнавшись про це, наш адвокат почав наполягати на тому, щоб Миколу обстежив уролог. Під час обстеження лікар виявив у мого сина гематому печінки, відбиту нирку і кров’яні згустки в сечі. Зважаючи на це, медпрацівник наполягав на терміновій госпіталізації сина, але йому в цьому відмовили. Мовляв, хто там буде чергувати біля цього рецидивіста. Наступного ранку мене викликав слідчий, який веде цю справу, і дав мені папірець з переліком ліків, які необхідно купити сину. Коли ж я поцікавилася, для чого ті ліки, він пояснив, що при обстеженні у хлопця виявили хронічну хворобу нирок. Відверто кажучи, ледь стримала емоції. Ну яка може бути хронічна хвороба, якщо він тільки недавно повернувся з армії з нормальною медичною довідкою, а коли влаштовувався працювати слюсарем на завод, жодних відхилень у здоров’ї медична комісія у нього теж не виявила.
Через десять днів мені віддали сина, взявши з нього підписку про невиїзд і інкримінувавши йому розбійний напад, за який дають від чотирьох до семи років ув’язнення. Телефон і відібрані в сина під час затримання цінні речі йому ніхто так і не віддав.
Нині мого сина знову затримали і вкотре піддавали жорстоким катуванням як у місцевому ізоляторі тимчасового тримання, так і в Костополі, куди працівники карного розшуку возили його на допит 13 листопада. До сина вкотре викликали швидку допомогу, і вкотре лікарі наполягали на стаціонарному лікуванні. Як і попереднього разу, міліція це прохання проігнорувала.
Безумовно, жодна мати не скаже, що її син у чомусь винен. Я не беруся це доводити. Для цього у нас у державі існують судові органи. Втім, якщо існує закон, то він має бути для всіх однаковим і ті, хто дозволяє собі подібні катування, не менші злочинці, ніж ті, кого вони катують».
Коментар начальника УМВС України в Рівненській області Сергія Піддубного:
— Особисто я не займався цією справою, але, відверто кажучи, дуже сумніваюся, що наведені факти справді мали місце. Нині у нас на достатньому рівні розвинутий інститут адвокатури, тому міліціонер не те що бити, а й криве слово іноді на адресу затриманого боїться сказати. І це навіть незважаючи на те, що підозрювані дозволяють собі з правоохоронцями нахабно поводитися. Подібні скарги — це захисна реакція затриманих. Бувають випадки, коли люди за скоєний злочин вже відбувають покарання у в’язниці і все одно пишуть про те, як їх нібито били і катували під час слідства.
Коментар начальника Рівненського міського відділу УМВС України в Рівненській області Юрія Гасана:
— Наскільки мені відомо, жодних скарг з боку затриманого не надходило. Були певні непорозуміння з адвокатом, але вони виникли тільки через те, що сторона захисту не мала усіх необхідних документів для того, щоб представляти інтереси затриманого. Згодом ці питання були вирішені.
До речі, хлопець цей вже був раніше засудженим за скоєння подібних злочинів. Зрештою, і по цьому випадку у нас є всі необхідні невигадані докази, які свідчать про причетність затриманого до скоєння злочину. Решту — нехай вирішує суд.
Коментар адвоката затриманого Ігоря Романчука:
— Документи про те, що я є законним захисником Миколи Короткова, у мене були вже 9 листопада. Але коли я 13 листопада приїхав на побачення з підзахисним у Костопільське ІТТ, мене просто не хотіли пускати до нього. Спочатку під приводом того, що він у Рівному, потім розповідали про те, що начальник ізолятора дуже хоче зі мною зустрітися. Втім, я все ж таки добився свого і побачився з ним.
Чесно кажучи, був шокований тим, що побачив. Хлопець був ввесь у синцях і гематомах. Микола розповів мені, що того дня його двічі забирали працівники карного розшуку і, мотивуючи тим, що мають мало доказів проти нього, вимагали дати нові свідчення. Коли ж він відмовився з ними «співпрацювати», хлопця били ногами по голові, по грудях і по статевих органах. Дійшло до того, що після таких «допитів» мій підзахисний не міг навіть справити свою природну потребу. Дізнавшись про це, я порадив підзахисному написати заяву і викласти в ній ці факти. Крім того, я особисто написав і подав заяву на тих, хто катував Миколу, відправив звернення до міністра МВС Юрія Луценка, омбудсмена Ніни Карпачової. Крім того, довелося наполягати на тому, щоб викликали швидку допомогу. Того дня лікарі до мого підзахисного приїздили тричі.
Оскільки я написав заяву на працівників карного розшуку, районна прокуратура одразу мала б призначити Миколі Короткову медичну експертизу. Втім, цього ніхто не зробив. А вчора мені надійшов лист, в якому прокурор Костопільського району пояснив, що вони не мали можливості провести медичну експертизу тому, що затриманого під конвоєм повезли до Рівного. Я вважаю, що це просто навмисне затягування часу і покривання тих осіб, які чинили фізичні знущання.
За всіма веденими фактами я звернувся до обласної прокуратури і відділу з нагляду за роботою правоохоронних органів, щоб ті належним чином відреагували. Поки що відповіді я не отримав.
«УК», «РІВНЕ ВЕЧІРНЄ»