4 квітня перший заступник голови Національної поліції України В’ячеслав Аброськін на своїй сторінці у Facebook оприлюднив інформацію про напад на восьмирічну дівчинку в Кривому Розі. На дитину напав двічі засуджений за розбещення малолітніх дітей чоловік, котрий вже відсидів 10 років. У своєму пості В. Аброськін ставить питання, чи мають право батьки знати, хто з раніше засуджених за статеві злочини живе поряд з ними.
.png)
Проблематика відкритих даних щодо осіб, які вчиняли подібні злочини раніше, вже давно обговорюється в українській спільності. Питання лише у тому, підуть наслідки такої відкритості лише на користь чи стануть причинам нових трагічний подій.
«Закон Меган» у США та світі
9 липня 1994 року в місті Хемільтон штату Нью-Джерсі на території міського парку в дерев’яній скрині було знайдено тіло семирічної дівчинки. Згодом слідство встановило, що перед убивством дівчинку було зґвалтовано. Її звали Меган Канка. Ця подія збурила суспільство та викликала великий суспільний резонанс.
Вбивцю дівчинки швидко знайшли. Ним виявився її сусід Джессі Тіммендекас, який раніше вже двічі був засуджений за схожі злочини стосовно двох дівчаток, п’яти і семи років. Це було дійсно шокуюче відкриття, і хвилю обурення вже було не зупинити. Батьки Меган очолили протест з вимогою внести зміни до законів штату, які дозволяли б суспільству мати доступ до інформації про осіб, які вчинили статеві злочини.
Через 89 днів протестів штат Нью-Джерсі прийняв таку норму. Закон назвали на честь вбитої дівчинки «Законом Меган». Ще через два роки аналогічний закон був прийнятий конгресом США, підписаний Біллом Клінтоном і став обов’язковим для всіх штатів. Ця норма стала початком нової ери боротьби за права дітей не тільки у США, а й у багатьох інших країнах.
Окремі штати самостійно вирішують, які саме відомості мають бути у відкритому доступі і як саме будуть поширюватися. Зазвичай це ім’я і прізвище злочинця, його фотографія, місце проживання та опис злочину, за який він був засуджений. Ці дані розміщуються на веб-сайтах з відкритим доступом, хоча можуть бути надруковані в газетах, а також поширюватися за допомогою буклетів.
На федеральному рівні «закон Меган» зобов’язує осіб, засуджених за вчинення статевих злочинів відносно неповнолітніх, повідомляти місцеві правоохоронні органи про будь-які зміни свого місця проживання та роботи після звільнення з місць позбавлення волі (в’язниці, психіатричної лікарні). Подібна вимога може бути встановлена протягом певного часу (зазвичай близько десяти років) або тимчасово. Деякі штати мають право вести облік осіб, які вчинили будь-який статевий злочин, навіть якщо він був вчинений не відносно дитини.
Реєстри осіб, які вчинили статеві злочини, існують у багатьох країнах, включаючи Австралію, Канаду, Нову Зеландію, Сполучені Штати, Тринідад і Тобаго, Ямайку, Південну Африку, Великобританію, Ізраїль і Республіку Ірландію.
8 лютого 2016 року президент США Барак Обама підписав міжнародний «закон Меган», який ввів обов’язкове сповіщення правоохоронних органів тих держав, куди особа, що вчинила статеві злочини в США, планує приїхати. У законі міститься вимога до такої особи отримати візуальний «унікальний ідентифікатор», який заноситься в паспорт, а також повідомити правоохоронні органи за 21 день до запланованого від’їзду.
Аналог «закону Меган» в Україні
Щороку, згідно статистики, в Україні жертвами статевих злочинів стають до 400 неповнолітніх дітей. У середньому правоохоронні органи фіксують такі злочини майже щодня, про що яскраво свідчать стрічки сайтів новин. Проте і поліція, і правозахисники переконані, що цифри ці досить умовні і можуть становити менше 10% від реальної кількості злочинів щодо дітей. До суду доходить ще менше справ.
Групою народних депутатів (О. Недава, М. Найєм, Д. Лубінець та інші) у березні 2019 року було допрацьовано законопроект №6607«Про внесення змін до деяких законів України (щодо впровадження Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої чи малолітнього, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої чи малолітнього)». Метою прийняття такого закону автори вважають надання відповідної медичної допомоги особам, що страждають педофілією, а також посилення кримінального покарання за такі злочини та впровадження Єдиного реєстру злочинців, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої чи малолітнього, що призведе до створення умов для запобігання вчиненню ними нових злочинів.
Серед основних положень проекту можна виділити:
- Особливий порядок застосування заходів медичного характеру, що включає застосування медикаментів до осіб, які вчинили злочин під час та після відбування покарання. Такі заходи у вигляді хімічної кастрації можуть бути застосовані лише на підставі добровільного звернення засудженого за такі злочини, за рішенням суду і за наявності відповідного висновку судово-психіатричної та судово-медичної експертиз.
- Створення Єдиного реєстру осіб, засуджених за статеві злочини, який має стати запобіжником для повторення таких злочинів через поінформованість осіб, на яких законом покладено обов’язки з виховання дитини, а також педагогів, медиків, соцпрацівників та інших осіб, що займаються вихованням та безпекою дитини.
Останні події у Кривому Розі знову збурили обговорення законодавчого регулювання відкриття даних щодо осіб, які вчинили статеві злочини. Так, народний депутат Ігор Мосійчук зазначив, що 10 квітня на засіданні Комітету ВР із законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності наполягатиме на невідкладному включенні до порядку денного, розгляді та ухвалення законопроекту про хімічну кастрацію та публічний реєстр педофілів.
Проте не обійшлося й без критики ідеї парламентарів щодо відкритого реєстру. Так, розглядаючи це питання з точки зору ризиків для суспільства і раніше засудженої людини, експерти відзначають, що законопроект несе загрозу правам людини. До головних ризиків відносять утруднення адаптації в суспільстві для колишнього засудженого та своєрідне «довічне покарання». Адже людина просто втрачає шанс на повернення в суспільство.
На досвіді США можна впевнитись, що доступ суспільства до інформації про злочини проти дітей часто призводить до безпідставного самосуду. Часто людям не потрібно особливого приводу для цькування або навіть вбивства людини, раніше засудженої. Багато людей збираються у своєрідні об’єднання через соцмережі і починають справжнє полювання. Часто жертва таких цькувань стає відлюдником чи втікачем, непоодинокі випадки самогубств, а також підвищеної агресії до дітей, що часто призводить не тільки до рецидивів у статевих злочинах, а й навіть до вбивств.