Сексуальне насильство: чому його офіційно немає і не буде в університетах Рівненщини

Якщо в котромусь із університетів Рівненщини студенти чи викладачі зазнають сексуальних домагань, вони можуть звернутися до університетської спільноти по допомогу – наприклад, надіслати електронною поштою скаргу про домагання спеціальній комісії чи ректору або вкинути скаргу у «скриньку довіри».

Так це працює на папері, а на практиці, за інформацією самих вишів – Рівненського державного гуманітарного, Національного університету водного господарства і природокористування та «Острозької академії», – упродовж останніх п’яти років скарг не було. Можна припустити, що для них не було підстав, але ще в листопаді 2017-го видання “Четверта влада” опублікувала розслідування про сексуальні домагання на кафедрі хореографії Рівненського державного гуманітарного університету. 13 жінок анонімно розповіли нам про факти домагань з боку тодішнього 70-річного професора й багаторічного очільника кафедри Володимира Годовського.

Журналісти видання виясняли, як у трьох університетах Рівненщини пропонують діяти постраждалим від сексуальних домагань студенткам та працівникам і чому постраждалі цим, імовірно, ніколи не скористаються.

Від вересня 2015-го року і до листопада 2020-го в Рівненському державному гуманітарному університеті (РДГУ), Національному університеті водного господарства і природокористування (НУВГП) та Острозькій академії (НУОА) скарг на сексуальні домагання не було. Це офіційні відповіді перелічених вишів на запит «Четвертої влади».

На випадок, якщо хтось усе-таки вирішить поскаржитись, у кожному з трьох університетів існує процедура, як потрібно діяти. Ця процедура описана в документах (положення РДГУ та НУОА більш детальні і дуже подібні між собою, положення НУВГП менш деталізоване) і є подібною в трьох вишах: постраждала людина має поскаржитись, спеціальна комісія розглянути скаргу протягом певного часу і допомогти вирішити «конфлікт».

У кожному намагатимуться спочатку залагодити справу без розголосу, називаючи це «неформальним шляхом вирішення конфлікту».

На практиці це означає, що людина, яка постраждала від домагань, і людина, яка їх чинила, за посередництва якихось університетських структур чи без нього, домовляються, що кривднику нічого не буде – його не звільнять чи не виключать з університету.

Наприклад, в РДГУ члени Комісії з попередження і боротьби із сексуальними домаганнями (до неї входять директор Студентської соціальної служби, декани факультетів та інститутів, голова Студентської ради, а склад переглядають що три роки) мають поспілкуватися з людиною, що поскаржилась, та людиною, на яку поскаржились, а також свідками.

Потім комісія «консультує і пропонує вихід без адміністративних чи дисциплінарних рішень з боку керівництва». Якщо «згоди досягли», то сторони підписують документ про це, який зберігається у Комісії п’ять років.

До речі, на написання скарги про сексуальне домагання у постраждалої людини є 30 днів.

Надіслати скаргу можна на електронну пошту РДГУ (на яку саме із двох на сайті – не вказано) або вкинути до спеціальних скриньок, розміщених по «зазначених підрозділах». Де саме – не уточнено. Ми заповзялися знайти хоча одну таку скриньку, але не знайшли ні в навчальних корпусах, ні в гуртожитках № 4, 5, 6, 7 на вулиці Пластовій.

– Колись були скриньки для скарг, але кудись поділися, – пригадує працівниця, яка просить її не називати.

– Вішають скриньку, коли працює приймальна комісія, а потім її прибирають, – каже інша і радить їхати до приймальні ректора: «там точно має бути».
На першому поверсі одного з навчальних корпусів, за словами працівниць, є «Скринька побажань», але ні показати її, ні сфотографувати не дозволили: «не було вказівок».

Якщо «неформально» ситуацію залагодити не вдається (через «недосягнення спільного рішення» чи через те, що хтось із учасників ситуації не хоче «неформальності», або якщо домагалися неповнолітньої чи неповнолітнього), вдаються до «формальної процедури».

Тоді про випадок обов’язково повідомляють керівництво університету, комісія розглядає скаргу до двох місяців і подає висновок ректору, який вирішує, чи оголосити догану, чи звільнити працівника/працівницю, чи відрахувати студента/студентку.

У кінці календарного року комісія має публічно звітувати перед спільнотою РДГУ: скільки скарг про сексуальні домагання прийняли, які тематичні навчання і тренінги відбувалися. На сайті університету таких звітів за 2019 і 2020 рік немає ні в розділі «Публічна інформація», ні в розділі «Локальні документи університету».

За інформацією пресслужби «Острозької академії», в університеті діють «Порядок реагування на випадки булінгу та застосування заходів виховного впливу і «Положення про політику та процедури врегулювання конфліктних ситуацій». У цих документах згадуються і сексуальні домагання.

Процедури, прописані у документах, подібні до застосовуваних в РДГУ. Також передбачені «неформальний та формальний шляхи вирішення». Скаргу можна подати анонімно – через «Скриньку довіри» (її використовують і для повідомлень про корупцію). Але загалом потрібно звертатися до Комісії з питань якості освіти. Склад комісії в положенні не розписаний, але чинний можна переглянути на сайті університету.

У НУВГП є Кодекс честі студента, у якому сексуальні домагання згадуються як неприйнятна поведінка. В університеті також є «Положення про врегулювання конфліктних ситуацій». Скарги розглядає постійна Комісія з врегулювання конфліктних ситуацій. НУВГП – єдиний з трьох університетів, де до складу такої комісії входить практичний психолог (повний склад є в положенні).

Скарга, колективна чи індивідуальна, пишеться на ім’я ректора із обов’язково вказаними прізвищем, ім’ям і по батькові заявника/заявників, контактними даними, адресою, місцем роботи, посадою, навчальним курсом, групою і з особистим підписом чи підписами, тобто анонімно поскаржитися не можна.

Електронне звернення можна надіслати на електронну пошту ректора. Студенти можуть скористатися й електронним сервісом на сайті університету. Паперове звернення подається через канцелярію.

Скільки часу розглядається скарга, у положенні не вказано. Але якщо «сторони конфлікту дійдуть згоди», то вважається, що його вирішили неформальним шляхом. Про це повідомляють ректору.

Конфліктна комісія має щороку звітувати про свою роботу перед ректором і публічно – перед університетською спільнотою. У звіті мають перерахувати вжиті попереджувальні заходи, тренінги, вказати кількість отриманих скарг і про що вони. На сайті НУВГП таких звітів немає.

Голова Студентської ради РДГУ Олеся Онищук повідомила нам, що Рада співпрацює з Рівненським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги і що працівникам і студентам університету прочитали лекцію-бесіду на тему «Як протидіяти насильству».

Директорка Рівненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Алла Негрей каже, що у 2020 році масштабних заходів не проводили через карантин. Пригадує, що у жовтні чи листопаді 2019 року вона особисто була на згаданій лекції разом із інтегратором центру, але вони «не говорили про сексуальне насильство, говорили про домашнє насильство в цілому».

За словами Алли Негрей, за час діяльності центру з надання безоплатної вторинної допомоги з 2015 року в університетах Рівненщини не проводилися лекції щодо протидії сексуальним домаганням, запрошень від університетів провести такі заходи не було, відповідних звернень до центру теж не було.

Потерпілі від сексуальних домагань уникають про це говорити

Психологиня і травмотерапевтка Катерина Габрієль пояснює, що люди, які зазнали сексуальних домагань, можуть це замовчувати через страх, що їх засудять, не повірять або нашкодять (оскільки кривдники часто мають владу і контроль над тими, кого кривдять).

– Розбиратися з випадком насильства, зокрема й сексуального, – це піднімати бруд, страх, тривогу, огиду. Піднімається багато відчуттів, з якими людина не може впоратися. Не всі витримують, – каже психологиня.

Крім того, постраждала людина може й сама знецінювати свою травму, кажучи собі, що нічого страшного не відбулося чи могло бути гірше. Постраждала людина може не мати, з ким поділитися своїми переживаннями, чи боятися, що їй не повірять чи вимагатимуть доказів того, що сталося.

Сексуальне насилля спричиняє важкі психологічні травми. Коли воно стається, психіка намагається захиститися: витіснити, знецінити або взагалі перекрутити подію: мовляв, «я розслабилася й отримала задоволення». Перевести все на жарт – це теж спосіб самозахисту як у кривдників, так і в постраждалих.

Катерина Габрієль каже, що насилля буває контактне і безконтактне: «Коли тобі кажуть якийсь масний жарт, називають «сонечком», «кіцінькою» – це безконтактне насилля, на яке теж не знаєш, як реагувати. Бо це каже, наприклад, твій шеф. А реагувати треба жорстко».

Онлайн-видання «Гендер в деталях» згадує опитування 42-х тисяч жінок у країнах Євросоюзу, за результатами якого 32 % опитаних зазначили, що сексуальні домагання чинив начальник, колега чи клієнт.

– Колись я проводила тренінги про сексуальне насильство над дітьми (кожна п’ята дитина в Україні страждає від сексуального домагання чи насильства), то наші освітяни сказали: ви що, який тренінг, чого ми туди підемо, у нас такого немає. Закрити очі і сказати: у нас цього немає – це досить безпечно. Так відбувається, бо люди не знають, як на це реагувати, – каже психологиня.

– В університеті мала би бути психологічна служба, яка б займалася просвітництвом і представленням інтересів постраждалих. Але адміністрація теж не знає, як про це говорити. Бо тема невідома, табуйована, стигматизована. А треба знімати з неї «градус», легітимізувати, говорити, говорити і говорити про це.

– Сексуальне домагання в університетах переважно чинять викладачі. Тому має бути кодекс етики викладача. Але цього мало. Оці положення… Для галочки розробити, почитати і далі не рухатися. І йти нема до кого.

Катерина Габрієль радить твердо казати «ні, мені це не подобається», якщо є відчуття, що щось іде не так, і не приймати підозрілі знаки уваги. Навіть якщо їх проявляє викладач чи хтось інший, від кого людина залежить.

Також психологиня каже: варто поділитися тим, що сталося, з людьми, яким довіряєте: «Варто звернутися і сказати: ось таке відбувається – не знаю, що із цим робити. Бажано, щоб це була стійка людина, яка б допомогла впоратися із ситуацією».

– Говорити про сексуальні домагання важко, але треба. Щоб попередити інші подібні випадки і стати прикладом для когось, – каже психологиня.

Сексуальні домагання – це кримінал

Сексуальні домагання – одна з форм дискримінації та насильства за ознакою статі (розділ ІІІ, пункт 39 Методичних рекомендацій Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України). А ще – це злочин. Тому постраждала людина може написати заяву до поліції.

Речниця поліції Рівненщини Марія Юстицька пригадала справу щодо сексуальних домагань у РДГУ. Каже, що там була стаття 154 Кримінального кодексу – «Примушування до вступу у статевий зв’язок». Такий злочин враховує і погрози різного змісту. Покарання – від штрафу 850 гривень до позбавлення волі терміном до 3-х років.

Марія Юстицька розповідає, що в поліції немає спеціальних слідчих, які розслідували б суто такі злочини. Один і той же слідчий може працювати «як над справою про розбій, так і про згвалтування».

– Усе відбувається стандартно: людина приходить і пише заяву. Якщо є ознаки кримінального правопорушення, вносяться відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, – каже Марія Юстицька.

За її словами, у слідчого є доба, щоб внести інформацію до реєстру. За цей час він має встановити, є чи немає ознаки злочину. Якщо злочин не очевидний, має опитати заявника чи заявницю, можливих свідків, причетну особу. І лише після цього відкриває кримінальне провадження.

Куди можна телефонувати

• За екстреним номером поліції 102.
• Рівненський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги: (097) 313-20-44, (0362) 62-07-88 або ж до районних бюро (консультація).
• Громадська організація «Центр підтримки громадських ініціатив “Чайка”» у Рівному: (0362) 460-967, (097) 549-57-30 (консультація, супровід, юрист, психолог).
• Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації: 0-800-500-335 (безкоштовно зі стаціонарних) або 116-123 (безкоштовно з мобільних).
• Національна гаряча лінія для дітей та молоді: 0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних) або 116-111 (безкоштовно з мобільних).

Дзвінки на гарячі лінії анонімні та конфіденційні. Їх обслуговує громадська міжнародна правозахисна організація «Ла Страда-Україна».