Підвищений вміст нітратів, нітритів, амонію, фосфору чи фосфатів – таке різноманіття небезпечних речовин у сільських водоймах перераховує експертка громадської організації “Екодія” Анна Даниляк. Разом з колегами вона у рамках експедиції досліджує якість питної води у різних громадах.
Першими протестували десятки об’єктів у Чернігівській, Сумській, Черкаській та Київських областях, зазначає видання DW.
“Більшість домогосподарств, де ми домовляємося про аналізи, роками не користуються криницями, бо не довіряють якості. Усі починають переходити на індивідуальні рішення, рити свердловини”, – каже співрозмовниця DW. Тим часом, подекуди навіть у підземних водах експерти фіксують високий рівень забруднення. “Майже уся Україна не має достатньо якісних водних ресурсів”, – каже екологиня.
Яку воду споживають українці
В Україні доступ до централізованого водопостачання мають 99 відсотків жителів міст та лише третина сільського населення. Між тим, практично жодне з комунальних підприємств не може забезпечити доведення питної води до нормативних вимог щодо її якості та безпечності, констатують у міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів.
Тим часом, якщо у містах бодай формально передбачений моніторинг на контроль водопровідної води, а також є доступ до бюветів та очищеної бутильованої, то у сільській території ситуація критична. Як свідчать офіційні дані, в 13-ти областях України уже зараз спостерігається природний дефіцит прісної води належної якості. При цьому лише в 713 сільських населених із понад 26 тисяч використовують привізну воду.
Хто основні забруднювачі?
Найбільш гостро ця проблема стоїть для південних областей – Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської та Одеської, уточнює голова громадської організації “Всеукраїнська екологічна ліга” Тетяна Тимочко. “Але й в інших регіонах, через деградацію поверхових та підземних джерел, проблема загострюється. Приблизно 20 відсотків добрив та пестицидів, що використовують на полях, потрапляють у водні об’єкти. Здавалося б, підземні води мають більшу захищеність від наслідків господарської діяльності. Але у північних регіонах України, наприклад, існує природна проблема – підвищений вміст заліза, на півдні – підвищений вміст кальцію”, – вказує вона.
Інша величезна проблема, за словами екологині, це застарілі водоочисні мережі, які уже не здатні впоратися із забрудненими стічними водами. “Фосфатні мийні засоби, побутова хімія, якими ми користуємось у побуті, не можуть бути нейтралізовані очисними станціями, спроєктованими ще у 80-х роках минулого століття. Нинішніх засобів тоді просто не існувало”, – говорить експертка. При цьому, за її словами, в Україні за останні кілька десятиліть майже не збудовано нових комунальних очисних споруд.
Провалена водна програма
Цю тезу підтверджують і дані Рахункової палати. Відповідно до аудиту державної десятирічної програми розвитку водного господарства, яка мала виконуватися у 2013-2020 роках, 85 відсотків виділених на програму коштів (понад 26 мільярдів гривень) були спрямовані на меліорацію земель. А от такі програми, як реконструкція чи будівництво нових мереж, майже не виконані. При цьому, аудитори нарахували порушень, неефективного використання та крадіжок майна водогосподарських організацій на суму у понад шість мільярдів гривень.
За даними директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Михайла Ромащенка, лише на модернізацію систем водного постачання Україні знадобиться не менше п’яти мільярдів доларів. “Ситуація є критичною тому, що у нас всі наші системи водопостачання зношені, на шляху транспортування втрачається до 50 відсотків води, яка забирається”, – вказує фахівець. За його словами, Україні терміново необхідно перейти на систему замкненого водооборотного водопостачання. “Тобто треба всі системи обладнувати очисними спорудами, які б давали можливість повторно використовувати воду, а не скидати неочищені води в поверхневі водні об’єкти і забруднювати їх, погіршуючи природну ситуацію”, – пояснює академік.
Зневоднення та зміна клімату
У Інституті водних проблем та меліорації однак вказують, що основними загрозами для кількості та якості питної води в Україні є зміна клімату, яка уже призводить до зменшення річкового стоку та інфільтраційного живлення підземних вод в Україні. Михайло Ромащенко також підкреслює, що наявні запаси придатних для користування підземних вод, які оцінюють у близько 22,5 мільйона кубічних метрів, не здатні вирішити проблему країни в питній воді. “Суспільство має бути готове до того, що ми перебуваємо у тому періоді часу, який вимагає від нас переосмислення політики поводження з водою в умовах прогресуючого зневоднення території”, – каже він.
“Потрібно екологізувати нашу промисловість, сільське господарство, ощадливо і вдумливо використовувати той ресурс, який є. Україна – не багата на водні ресурси країна, до цього додається ще проблема кліматичної кризи. Тому варто перевернути парадигму споживання води, навіть на індивідуальному рівні”, – додає Анна Даниляк із “Екодії”.
За даними ООН, світова криза, викликана пандемією COVID-19, продемонструвала очевидну проблему забезпечення населення водою. На даний момент одна третина жителів Землі, а це 2,2 мільярда осіб, не мають доступу до безпечної питної води.
Про це йдеться у звіті ЮНЕСКО, опублікованому з нагоди Всесвітнього дня водних ресурсів у понеділок, 22 березня. “Необхідно вжити заходи боротьби з глобальною водною кризою. Сьогодні вода знаходиться під серйозною загрозою через зростання населення, зростаючих потреб сільського господарства і промисловості, а також посилення наслідків зміни клімату”, – наголошується у звіті організації.
Зокрема, якщо запобігти підвищенню температури на планеті вище 1,5 градуса за Цельсієм у порівнянні з доіндустріальним періодом, то можна вдвічі скоротити проблему нестачі прісної води, вказують в ООН. Організація також зазначає, що стабільне водопостачання та санітарія можуть щорічно запобігти загибелі понад 360 000 новонароджених дітей.
За прогнозами ООН, до 2050 року до 5,7 мільярда людей проживатимуть у районах, в яких нестача прісної води відчуватиметься мінімум один місяць на рік.
Автор: Ольга Журавльова; Deutsche Welle