В Одесі вже майже два роки намагаються засудити транссексуальну жінку за нібито розміщення кількох її оголених фото на сайті інтимних знайомств для трансгендерних людей. Жінку обвинувачують за 301-ю статтею Кримінального кодексу України – “Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів”.
Ця стаття дісталась Україні в спадок від Радянського Союзу, і зараз українські правоохоронці активно послуговуються нею в боротьбі за суспільну мораль та загальновизнані правила сором’язливості. Стати фігурантом кримінального переслідування за 301-ю можна, якщо, наприклад, продати знайомому колоду гральних карт із зображеннями “порнографічного характеру”, писати докторську дисертацію про “феномен родючості в українській родинній обрядовості” або опублікувати деінде свою оголену фотографію.
Центр прав людини ZMINA розповідає, як поліція робить людей злочинцями за інтимні фото та чому фахівці кажуть про необхідність зміни кримінальної відповідальності за 301-ю статтею на адміністративну.
“Моніторили мережу Інтернет за запитом “порно”
У 2019 році додому до трансгендерної жінки Марії з обшуком прийшли правоохоронці.
“Перед цим вони ходили по моїх сусідах та питали їх: “Де мешкає п*дор?”, казали їм, що я проститутка, “не жінка, а мужик”, – пригадує Марія та продовжує: – Згодом поліцейські залетіли до мене у квартиру та змушували підписати якийсь папірець. Я погано знаю українську, тож просила, щоб вони прочитали його російською. Поліцейські натомість відповіли, що державна мова в нас у країні українська, та сказали, що мене підозрюють у тому, що я в інтернеті знайомлюся з чоловіками за гроші, і за це передбачено адміністративну відповідальність. Тож я маю сплатити штраф близько 800 гривень”.
Того дня жінка погано почувалася та поспішала в лікарню, тому таки поставила свій підпис. Як виявилося пізніше, Марія підписала угоду з прокурором про визнання винуватості за частиною 1 статті 301 Кримінального кодексу України – “Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів”.
За цією статтею в Україні передбачено штраф, арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк від трьох до семи років. Для порівняння: “заняття проституцією” в Україні підпадає під адміністративну відповідальність, а позбавленням волі від семи років карають за умисне вбивство.
Ще 2014 року Україні дослідили практику застосування судами санкцій за злочини проти моральності. Так, у більш ніж половині вироків на засуджених за 301-ю статтею накладали штраф. А з усіх випадків, коли йшлося про призначення покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі, засуджених звільняли від реального покарання та призначали їм випробувальний термін (стаття 75 КК України).
Сьогодні ситуація кардинально не змінилася, каже юрист Андрій Козак. За його словами, це свідчить, що “практика йде попереду теорії”: судді розуміють, що санкції 301-ї статті надмірні та потребують пом’якшення.
Тож сьогодні в людини, яку звинувачують за розповсюдження порнографії, наголошує Козак, є два варіанти: або підписати угоду про визнання провини та отримати так зване “умовне”, або судитися кілька років.
“Крім того, трапляється, що правоохоронці погрожують людям. Кажуть, що ходитимуть по сусідах та роботах нібито збирати інформацію, бо їм це потрібно для укладання характеристики. Водночас вони говорять, що розкажуть, у чому людину підозрюють, хоча насправді не мають права розголошувати, у зв’язку з чим збирають інформацію. Тож люди, для яких тема сексу досі стигматизована, зрештою, прогинаються”, – зазначає Козак.
Є, однак, і випадки, коли люди вирішують судитися. Наприклад, у 2015 році в Чернігові матір чотирьох дітей звинуватили в тому, що, працюючи вебкам-моделлю, вона створила та розповсюдила в мережі “Вконтакте” порно. Правоохоронці нібито отримали скаргу на жінку від користувача соцмережі, провели оперативні закупівлі та записали онлайн-трансляцію на відео. Фактично поліцейські самі створили порноролик.
Суд, утім, встановив, що “демонстрацію в режимі реального часу сцен сексуального характеру не можна вважати виготовленням предметів або відеопродукції порнографічного характеру”, та виправдав чернігівку. Минулого ж року на користь жінки з України стягнули 270 тисяч гривень моральної компенсації: вона перебувала під слідством і судом протягом 52 місяців, що негативно позначилося на її сімейних стосунках та житті.
У тому-таки 2015 році кіберполіцейський “моніторив інтернет за запитом “порно” та натрапив на низку відеофайлів, які експертиза визнала порнографічними. Слідство встановило, що їх зі свого комп’ютера завантажив доцент Харківської державної академії культури. Той свою провину не визнав та заявив, що є науковцем, а відео досліджував у межах роботи над докторською дисертацією на тему “Феномен родючості в українській родинній обрядовості”. Суд тривав чотири роки й, зрештою, науковця виправдали.
“Обличчя моє, тіло прифотошопили”
Так і Марія, обурена діями правоохоронців і звинуваченнями, вирішила відстоювати свої права. Вона звернулася по безоплатну правову допомогу. Однак безкоштовний адвокат відмовився захищати жінку, бо “не хотів псувати собі репутацію”.
Наразі інтереси Марії представляє Віталій Матвєєв, голова Клініки прав людини – проєкту громадської організації “Прожектор”. Коли адвокат увійшов у процес, справу повернули із суду на досудове розслідування, оскільки обвинувачувана не знала, що саме за папірець підписувала під час обшуку.
“Коли я побачила матеріали справи, там фігурували “вісім порнографічних фотографій”. Однак направду містилися лише два фото – і на них було моє обличчя, але не моє тіло, не мої стегна. Я просила правоохоронців показати мені оригінали, однак нічого, крім роздрукованих чорно-білих фото на папірцях А4, не отримала”, – каже Марія.
Вона стверджує, що їй також “прифотошопили” ерегований член. Жінка з підліткового віку приймає гормональну терапію, а також зробила орхіектомію (хірургічну операцію з видалення яєчок). Тож, каже, не може мати повноцінної ерекції, бо така операція подекуди спричиняє еректильну дисфункцію.
Саме наявність на фотографії “статевого органу в збудженому стані”, утім, дозволила правоохоронцям говорити про її “порнографічний характер”. Щоб це встановити, проводять судово-мистецтвознавчу експертизу: на ній такі справи переважно “тримаються” в судах, бо інших доказів зазвичай мало, зауважує юрист Козак.
В експертизі спираються на наказ Міністерства культури від 2018 року, що містить відповідні критерії, за якими роблять висновок про те, чи є та чи інша продукція порнографією.
Критеріїв усього три: на продукції великим планом зображні статеві органи в збудженому стані або деталізований опис / демонстрація сексу, продукція містить натуралістичне зображення, “максимально наближене до реальної анатомії і фізіології людини та сексу”, а також створена виключно для статевого збудження її споживачів.
Тобто розміщення дікпіку і на сайті знайомств може коштувати штрафу та судимості, як, наприклад, сталося з мешканцем Полтавської області.
Юрист Козак розповідає, що звинуватити в розповсюдженні порно можуть і за надсилання оголених фотографій у приватному спілкуванні:
Я зустрічав випадки, коли правоохоронці подавали на експертизу фотографії з особистого листування між людьми. Хтось (ймовірно, сам кіберполіцейський) просив: “А скинь мені інтимне фото”. Потім у матеріалах справи вони вже дописували, що фото опубліковано нібито в груповому чаті.
Адвокат Матвєєв зазначає, що раніше клопотав про проведення фототехнічної експертизи зображення нібито оголеної Марії. Хотів зрозуміти, звідки воно, бо жінка запевняє, що його не публікувала, коли та хто зробив фото та чи є воно оригінальним.
“Джерело походження цієї фотографії досі невідоме. Можливо, якась третя особа зробила її, завантажила на сайт та заскриншотила, поки не перевірила адміністрація сайту, бо вона видаляє порнографічні зображення”, – припускає Матвєєв.
Утім, провадження вдруге передали до суду без розгляду цього клопотання.
Крім фотографії, у справі проти Марії також містяться покази свідка, колишнього оперативника. Чоловік, мовляв, листувався з обвинуваченою та навіть зустрівся з нею. З цього він зробив висновок, що вона могла поширювати свої інтимні фотографії. Марія цієї зустрічі не пам’ятає.
Вона також не єдина користувачка сайту інтимних знайомств для транслюдей, яку звинуватили в розповсюдженні порнографії. Як розповідає адвокат жінки, йому відомо щонайменше про ще одну дівчину.
“Однак та моментально погодилася підписати угоду з прокурором. Боялася, що, зокрема її батьки, можуть дізнатися від поліції про те, що вона трансгендерна людина. Думаю, що це найлегше: розкривати такі нібито злочини, коли до них дотичні ЛГБТ-люди, яких через дискримінацію легше налякати, маніпулювати ними й шантажувати”.
Сама Марія теж знає ще кількох користувачок цього ресурсу, яким закидали 301-шу статтю.
“Скажімо так, на тому сайті “взяли” чотирьох дівчат: двоє “дали їм на лапу”, а одна почала з ними боротися”, – так жінка відповідає на питання про те, чи пропонували правоохоронці їй відкупитися.
Марія натомість хоче, щоб суд визнав її невинуватість, а також стягнув моральну компенсацію на її користь. Через дії правоохоронців та розголос, якого набула справа, вона втратила роботу: з жінкою не продовжили контракту. Керівник постійно запитував Марію про те, коли закінчиться суд, бо переймався через імідж компанії.
“Мені головне, щоб тих правоохоронців, які оббрехали та принизили мене на весь будинок, покарали”, – у запалі каже жінка.
“У декриміналізації ніхто не зацікавлений”
Крім корупційних ризиків 301-ї статті, адвокат Матвєєв зауважує на інших:
“Сьогодні будь-хто може зайти на якийсь сайт, зареєструватися, викласти чиїсь інтимні фотографії та потім людині, зображеній на них, висунуть обвинувачення в розповсюдженні порнографії”.
На думку юриста Козака, чи не найбільша небезпека 301-ї статті полягає в тому, що її можна використовувати для залякування. У Радянському Союзі, з кримінального кодексу якого Україна успадкувала цю статтю, нею активно послуговувалися для політичного переслідування “неугодних”. Зараз із цією ж метою статтями щодо розповсюдження порнографії користаються й у Росії.
“Звісно, вже не 2013 рік, коли міліцейські могли прийти й записати вам порно на комп’ютер. Однак правоохоронцям важливо мати важіль впливу на людей, яким потенційно є ця стаття”, – вважає Козак.
Серед правозахисників та юристів також лунає думка, що, оскільки за 301-ю статтею легко притягнути до відповідальності, кіберполіцейські активно її використовують, щоб покращити статистику розкриття злочинів.
Це водночас заперечує голова кіберполіції Олександр Гринчак в інтерв’ю для “Дзеркала тижня”. Він запевняє, що правоохоронці від стандартної системи оцінювання за кількістю розкритих справ давно відмовилися. Виявлення та припинення діяльності організованої групи злочинців, переконує Гринчак, є “набагато важливішим за піймання її окремих учасників”.
Голову кіберполіції також запитали про те, чи “вважає він правильним, що його співробітники витрачають час і сили на пошук та притягнення до відповідальності дорослих жінок, які поширюють в інтернеті свої відверті фото”.
“З одного боку, не хочеться ображати деяких наших співробітників, але витрати людського ресурсу та часу на подібні справи раціональними не назвеш. З іншого – будь-хто з батьків погодиться, що поширення подібного контенту має якось обмежуватись, і обуриться, якщо кіберполіція не відреагує на заяву про те, що подібний контент з’являється в мережі”, – відповів Гринчак.
Однак правоохоронець погодився, що “кричати про такі справи, записуючи їх у заслуги кіберполіції, неправильно”. Він запевнив, що більша частина роботи кіберполіцейських стосується абсолютно інших речей.
Дійсно, погоджується юрист Козак, зараз у своїх пресрелізах поліцейські дедалі менше в пафосних формулюваннях про боротьбу з розповсюдженням порнографії хваляться тим, що “спіймали” чергову жінку за продаж інтимних фото в телеграмі:
“Вочевидь, кіберполіція реагує на критику суспільства, частина якого скептично ставиться до подібної їхньої діяльності. Тепер частіше правоохоронці публікують новини про те, що ловлять розповсюджувачів дитячого порно. Крім того, цього року з 301-ї статті у дві окремі – 301-1 та 301-2 – винесли частини про дитячу порнографію та порно за участю неповнолітніх”.
Водночас статистика показує, що кількість проваджень за 301-ю статтею не зменшилась: щороку вона сягає понад тисячу.
Тож, робить невтішний висновок Козак, поки є зацікавлені в тому, щоб засуджувати людей за дії, які формально містять ознаки злочину, але не становлять суспільної небезпеки, 301-ша стаття існуватиме:
Усі об’єктивно розуміють, що стаття застаріла, а науковці кажуть про необхідність її декриміналізації. Однак поліції все підходить, їм особливо й працювати не треба, бо більшість таких справ будуть виграшні.
Політичні партії чи окремі політики не візьмуться за декриміналізацію цієї статті, упевнений юрист, бо переймаються за свій електорат.
“Для українців не є чужими тема сексу, секстинг тощо. Це свобода особистості. Але в суспільстві вони й досі табуйовані. Мало хто оцінює користь, яку може мати декриміналізація цієї статті. Однак що менше буде норм, за якими можна садити людей ні за що, то краще буде для держави”, – підсумовує Козак.
Автор: Єлизавета Сокуренко; Центр прав людини ZMINA