Деснянський районний суд Києва продовжує розглядати справу сторожа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Вадима Мошкіна, якого звинувачують у загибелі трьох людей, яких не пустив людей в укриття під час повітряної тривоги.
Репортаж журналістки. видання «Судовий репортер» з зали суду.
1 червня 2023 року о 2.49 у місті Києві оголосили повітряну тривогу. У Деснянському районі мешканці багатоповерхівок прямували в укриття підвалу місцевої поліклініки. Але двері були зачинені і на стукіт та крики людей ніхто не відповідав.
Близько 3 години між будинками дитсадка і поліклініки відбувся вибух балістичної ракети. Постраждали люди, які не змогли зайти в укриття: загинули мама і її 11-річна донька та ще одна молода жінка, інші восьмеро осіб поранені уламками ракети.
Сторож Вадим Мошкін протягом 10 хвилин від початку тривоги не відчиняв двері і його дії кваліфікували як залишення у небезпеці, що спричинило смерть особи. У випадку доведення вини Мошкіна чекає від 3 до 8 років вʼязниці.
«Нікого не вбивав, але причетний»
Наразі у засіданнях допитують свідків і потерпілих — жителів вулиці Мілютенка, які жили поряд із поліклінікою, в підвалі якого було це найпростіше укриття. Люди розповідають, що їх справді дуже часто не впускали в підвал під час тривоги, умови всередині були не ідеальні, але кращого укриття поблизу вони не мали. Про повітряну тривогу вони дізнавалися із мобільного додатку на телефоні. Тільки через тиждень-два після трагедії зʼявилася дуже гучна вулична система оповіщення.
Місцева жителька Світлана розповіла, що іноді ходила в це укриття із донькою, але їм не завжди відкривали. Всередину їм вдалося попасти аж один раз. Вона добре запамʼятала, що за рік до трагедії, 5 червня 2022-го, Київ обстрілювали балістикою. Вони з донькою прийшли в 6 ранку і їм ніхто не відкрив. Тому часто тривоги перечікували вдома в коридорі. Тої ночі вони з дочкою лишилися біля дверей у підїзді, бо побоялися виходити, і до підвалу поліклініки прибігли вже після вибуху.
Суд заслухав потерпілого Петра Івашка, в якого загинули внучка і невістка.
— Я дідусь Вікторійки, а Олюшка — моя невістка. У ніч на перше червня ми відпочивали з дружиною. Пролунала тривога, ми прокинулись і близько 3 години перебували на балконі. Балкон нашого будинку виходить на другу сторону від поліклініки. Пролунав вибух. Тут же зателефонувала сваха і сказала, що діти попали під обстріл. Ми з дружиною зразу кинулись до поліклініки. Підбігши туди, побачили яму. Забігли до поліклініки: двері були вибиті. Кинулись на пошуки. Я оббіг всі закутки, голосно кричав: «Вікторійка! Олюшка!». Почав оглядати всі кабінети, в які були двері вибиті. Їх ніде не було. Почали шукати на подвірʼї, біля поліклініки, на стоянці, біля домів. Потім ми знайшли внучку, потім ми знайшли невістку. Все.
Чоловік також користувався цим укриттям. Ходив туди з онукою разів зо пʼять і там завжди було відчинено. Каже, що укриття виконувало свою основну роль і там вони почувалися безпечніше, ніж на вулиці.
— Якщо буде доведена винуватість Мошкіна, ваша думка що міри покарання? — поцікавився суддя.
— Мошкін нікого не вбивав, але, але… Ми знаємо, хто вбив мою внучку, мою невістку і ще одну жінку. Як це сказати… Мошкін не виконав свої обовʼязки чи сприяв, чи… Він причетний до цієї трагедії, тому що двері були закриті. Я не можу зараз однозначно сказати, що заслуговує Мошкін. Я не суд, я не всевишній. У нас є закон. Наш Кодекс передбачає всі порушення, які може скоїти людина, ну, може, не всі… Нехай все буде за законом.
Своєчасне відкриття підвалу — робота сторожа
У засіданні 6 березня дав показання директор поліклініки і безпосередній шеф Мошкіна — Олег Шугалевич. Він проживає за 50 метрів від поліклініки і в ніч на 1 червня 2023-го прокинувся від звуку сирени, бо спав із відкритим вікном. Через 3-4 хвилини пролунав вибух.
— Було таке відчуття, що попали в наш будинок, — пригадав Шугалевич.
Він пояснив, що зайти до укриття можна двома шляхами — центральний вхід і евакуаційний вихід, який був закритий.
Сторожі мали ключі від усіх дверей і дублікати ключів також знаходилися в реєстратурі. Але всередині поліклініки вхід в укриття був завжди відчинений (вночі, коли прибігли людей, закритий був саме центральний вхід — ред.).
Наказом директора поліклініки від 30.12.2022 відповідальність за своєчасне відкриття підвалу під час повітряної тривоги покладено на сторожа будівлі.
— Хто заходить, скільки людей і де вони знаходяться — це робота сторожа. Із підвалу потрапити можна в будь-яке приміщення поліклініки. Комунальні лікувальні заклади відносяться до обʼєктів критичної інфраструктури і знаходитись їм просто в вільному доступі неможливо (…) В укриття можна попасти і з вулиці, і з внутрішнього двору, але вихід у внутрішній двір рахувався як еваковихід і для контролю. Людина, яка знаходиться одна, сторож у нічний час, — не може контролювати одночасно всі ходи і виходи.
З відео огляду місця події видно, що двері евакуаційного виходу заросли павутиною і присутній інженер Решетняк пояснив, що ключ від дверей загубився і видно, що ними довгий час не користувалися. Шугалевич нічого пояснити не зміг, тільки сказав, що зручніше було запускати людей із центрального входу.
Комунальний заклад має чотири приміщення за різними адресами. Після 24 лютого 2022, в перші дні воєнного стану, персонал і обладнання поліклініки зосередили на вулиці Матеюка,3. Там у підвалі із мешканцями сусідніх будинків жив і сам Шугалевич. У приміщенні на вулиці Мілютенка медпрацівників взагалі не лишилося і місцеві начебто самі організували там укриття. Протягом двох місяців у підвалі там жило близько сотні людей.
Згодом підвал поліклініки зʼявився на мапі укриттів міста Києва. Шугалевич погоджується, що це найпростіше укриття. Але твердить, що ніяких документів про внесення підвалу до списку укриттів немає, просто хтось вніс його на мапу. До трагедії це укриття ніколи не перевіряли і Шугалевич каже, що писав у КМДА, ДСНС і поліцію, що підвал не відповідає вимогам до укриття, бо під стелею проходять електрокабелі і труби з гарячою водою — температурою 85 градусів.
— Є на підприємстві посадова особа відповідальна за контроль, перевірку і утримання в належному стані укриття? — запитав прокурор Назарій Фединяк.
— Приміщення, коли передавалося, я його приймав повністю з персоналом. Але інженер Решетняк, який працював там, йому вже 81 рік, у нього стався інсульт…
— Решетняк був відповідальний, якщо ви його згадали?
— Ні, немає такої відповідальної особи іменно за укриття у нас і по сьогоднішній день. Відповідальна особа був заступник, який звільнився…
З Мошкіним Шугалевич був знайомий мало, оскільки той працював у нічну зміну. Як директор він ніяких нарікань на сторожа не чув. Після тої страшної ночі вони не говорили. «І по сьогоднішній день не спілкуємося», — уточнив Шугалевич.
Адвокат каже, що знайомився із «функціоніальними обовʼязками» сторожа Мошкіна і йому начебто заборонялося у нічний час взагалі впускати в приміщення сторонніх. Шугалевич відповів, що цього не може бути, бо сторожі запускали людей.
Чи були які-небудь доручення від місцевої влади облаштувати підвал під укриття, Шугалевич не памʼятає. Туалет у підвалі, за його словами, «і по сьогоднішній день працює».
Мошкін показань іще не давав, але відомо, що вину не визнає.
У попередніх засіданнях Мошкін говорив, що не встиг дійти до дверей, щоб відкрити. А після дослідження відео з місця події заявив, що не міг пускати людей в укриття, бо вони користувалися туалетом у підвалі, а там не працювала каналізація. Люди це заперечують, кажучи, що користувалися туалетом на першому поверсі лікарні, а медсестра поліклініки повідомила, що туалет у підвалі завжди був у належному стані.
У наступному засіданні суд продовжить допитувати решту свідків обвинувачення. Захист Мошкіна планує викликати і своїх свідків.
Минулого тижня до Десняського райсуду Києва передали справу за обвинуваченням у службовій недбалості директора поліклініки Олега Шугалевича і його заступника, а також директора Департаменту муніципальної безпеки Київської міськдержадміністрації і першої заступниці голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
За версією слідства, ці чиновники не проконтролювали стан укриттів і їх доступність. Їм загрожує від 2 до 5 років тюремного покарання.
Автор: Ірина Салій
Джерело: «Судовий репортер»